Патогенез – це вчення про механізми розвитку, перебігу і закінчення хвороби.
Патогенез вивчає все те, що відбувається після дії причини.
При розгляді патогенезу хвороби необхідно враховувати наступні питання:
Роль етіологічного фактора в розвитку хвороби
Значення реактивності організму у виникненні і розвитку хвороби
Значення загальних и місцевих змін і їх взаємозв’язок
Основна ланка патогенезу и причино-наслідкові зв’язки
5. Значення функціональних і морфологічних змін і їх взаємозв’язок з хворобою
6. Значення змін функцій нервової системи у розвитку хвороби.
Існує три варіанти зв’язків між причиною і патогенезом:
1. Етіологічний фактор відіграє роль штовхача і вмикає патогенез. У протіканні патогенезу подальше існування причини не є обов’язковим (опіки, променева хвороба).
2. Співіснування причини і патогенезу. Патогенез продовжується до тих пір, поки діє етіологічний фактор (більшість інфекційних хвороб).
3. Персистенція етіологічного фактора. Агенти, які викликали хворобу, затримуються в організмі довше, ніж продовжується патогенез. При цьому властивості етіологічного фактора можуть мінятися під впливом організму (бактеріоносійство після інфекційної хвороби).
Патогенез хвороби завжди включає два типи процесів і явищ.З одного боку, це пошкодження, руйнування, тоб то власне патологічні зміни і процеси. Вони ведуть до порушення гомеостазу. З іншого – це захисні, пристосувальні реакції і процеси. Вони спрямовані на усунення порушень гомеостазу, які виникли під впливом патогенних факторів і руйнівних процесів в організмі.
Адаптація – це пристосування організму і його структур до мінливих умов зовнішнього середовища. Адаптація забезпечує збереження гомеостазу і попереджує пошкодження в умовах дії факторів навколишнього середовища.
Коспенсація – це стан, який розвивається як результат реалізації компенсаторних реакцій і процесів, спрямованих на відновлення порушеного гомеостазу внаслідок дії патогенних факторів. Компенсація усуває наслідки пошкодження.
Основу адаптації і компенсації складають одині і ті ж механізми, які називаються захисно-пристосовними, або захисно-компенсаторними. Різниця між цими поняттями складається в тому, що адаптація розвивається при підвищенні інтенсивності дії звичайних факторів зовнішнього середовища. Пошкодження ще не відбулось, а показники гомеостазу знаходяться в крайніх межах норми. Компенсація розвивається при дії патогенних факторів, коли відбувається пошкодження, а показники гомеостазу виходять за крайні межі норми.
Розрізняють два етапи розвитку адаптації і компенсації
Етап негайної адаптації і компенсації.В цей період відбувається мобілізація існуючих механізмів і резервів, в наслідок чого збільшується навантаження на одиницю функціонуючої системи, розвивається її гіперфункція. На цьому етапі події розвиваються за такою схемою: дія патогенного фактора → порушення гомеостазу → сприйняття порушень гомеостазу → регуляторні центри → негайні захисні реакції (специфічні і неспецифічні) → гіперфункція відповідних структур, які підтримують гомеостаз.
Епідеміоло́гія (грец. ἐπιδημία — має всенародне поширення; грец. λόγος — вчення) — галузь медицини, разом з тим і загальномедична наука, що вивчає закономірності виникнення і поширення захворювань різної етіології з метою розробки профілактичних заходів (преморбидна, первинна, вторинна і третинна профілактика). Предметом вивчення епідеміології є захворюваність — сукупність випадків хвороби на певній території в певний час серед певної групи населення. В епідеміології використовують поняття, що визначають кількісні критерії здоров'я. Основними з них є захворюваність і хворобливість.
Але у міру розширення кордонів профілактики за межі інфекційної патології виникла потреба в популяційному підході при вивченні не тільки інфекційних, але і неінфекційних захворювань. На сьогодні стало ясним, що дослідження по вивченню діагностики, поширеності, клінічного перебігу, результатів лікування, профілактики хвороб, які засновані на епідеміологічному методі (так звана клінічна епідеміологія), надають цінну інформацію для прийняття клінічних рішень. Звідси з'явилося поняття «неінфекційна епідеміологія», де предметом вивчення є неінфекційна захворюваність. Одним із таких наймасштабніших сучасних епідеміологічних досліджень явилося вивчення захворюваності ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильської АЕС.
Потрібно зауважити, що епідеміологія інфекційних хвороб (класична) — наука про закономірності епідемічного процесу,
Психологическая интервенция - это психологическое вмешательство в личностное пространство для стимулирования позитивных изменений. Отличительной особенностью психологической интервенции является желание изменений со стороны самой личности, ее готовность к сотрудничеству с психологом.
Ведущими методами психологической интервенции являются психотерапия, психологическое консультирование, психологический тренинг, организация терапевтической среды.
Наиболее популярной формой психологической работы с личностью является консультирование в сочетании с психотерапией. Термин «консультирование» более приемлем для работы со здоровыми людьми. При отсутствии единой теории личности существуют различные концепции и формы консультирования (психотерапии). Наибольшее развитие и признание получили три ведущих направления: психоаналитическое, когнитивно-поведенческое, гуманистическое.
В зависимости от целей интервенции выделяют три вида психотерапии:
- поддерживающая психотерапия - ориентируется на поддержку имеющихся защитных сил и выработку новых эффективных способов поведения;
- переучивающая психотерапия - ориентируется на изменение поведения;
- личностно--реконструктивная психотерапия — ориентируется на внутриличностные изменения через осознание внутрипсихических конфликтов.
Формы психотерапии - групповая, семейная, индивидуальная, длительная или краткосрочная, директивная или недирективная, ориентированная на решение проблем или личностные изменения.
Подростковый период - сложное время как для самого индивидуума, так и для окружающих его людей. В рамках школы подростки - достаточно большая категория детей (6-11 классы), а подростки-девианты - самая проблемная категория в школе. С данной категорией детей работает целый комплекс специалистов: социальные педагоги, классные руководители, общественные воспитатели, медработники, инспектор по делам несовершеннолетних и педагоги-психологи. Роль последних в профилактике и коррекции девиантного поведения подростков наиболее важная.
Когда психолог получает «сигнал» о проблемном подростке, то для определения девиантного поведения он ориентируется на следующие признаки:
- отказ от посещения школы;
- отказ от учения (пропуск уроков без уважительной причины);
- агрессивное поведение (вербальная агрессия, насилие и т.д.);
- уходы из дома;
- низкая успеваемость;
- мелкие правонарушения (кражи и пр.).