Пізнавальний компонент слідчої діяльності.
Слідча діяльність – вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з огляду на її роль і функціональне значення для здійснення правосуддя. Теорія та практика слідчої діяльності дедалі тісніше переплітається з психологією та її галузями, розвиваючись, указує на необхідність подальшого її розвитку та вдосконалення.
Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) - цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами, її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавальної, конструктивної, комунікативної, організаційної) та допоміжних (профілактичної та засвідчувальної) різновидів діяльності.
Пізнавальна діяльність-пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється Істинне знання щодо конкретної кримінальної справи; конструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (відновлення події злочину за матеріальними та ідеальними слідами) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмета та заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій; планування системи та послідовності дій інших учасників процесу розслідування).
Слідчий (суддя) здійснює насамперед пізнавальну діяльність. У процесі такої діяльності вирішуються розумові завдання, що сприяють одержанню інформації про злочин. Пізнавальна діяльність слідчого має такі особливості: 1) ретроспективний характер діяльності (здійснюється після вчинення злочинної події); 2) пізнання провадиться у формі доказування (за допомогою кримінально-процесуальних засобів); 3) така діяльність здійснюється спеціальними суб'єктами (дізнавач, слідчий, прокурор, суддя); 4) пізнання має на меті одержання інформації, що має значення для встановлення істини у справі; 5) засоби здійснення діяльності визначені у кримінально-процесуальному законі.
Об'єктом пізнання є злочин, передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. У ході пізнавальної діяльності встановлюється факт наявності або відсутності злочину (правопорушення), винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Пізнання спрямоване на встановлення об'єктивної істини, у процесі якого здійснюється збирання, дослідження, оцінка і використання доказів.
Пізнавальна діяльність відбувається в процесі взаємодії між такими особами й об'єктами: 1) слідчим (суддею) і особою, яка вчинила злочинне діяння (чи іншою особою); 2) слідчим (суддею) і речами (носіями матеріальних відображень про злочин і його учасників). Отже, може бути виділено два види взаємодії: 1) безпосередня взаємодія, у результаті якої здійснюється вплив на особу, яка вчинила злочин, або інших осіб (свідків, потерпілих та ін.) (рис. 8); 2) опосередкована взаємодія, при якій слідчий (суддя) через матеріальні об'єкти одержує інформацію про дії, вчинені злочинцем.
Злочин для слідчого, прокурора, судді є завжди подією минулого (пізнання звернене до минулого). Ці особи не можуть безпосередньо сприймати процес вчинення конкретного злочину, який необхідно досліджувати, встановити його ознаки. Тут знаряддям пізнання є мислення. У психології мислення визначається як процес пізнавальної діяльності людини, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності. Таке мислення здійснюється за загальними закономірностями незалежно від предметної сфери і виду діяльності. Предмет пізнання впливає на особливості виконання діяльності слідчим (суддею). У процесі пізнання використовуються такі види розумових операцій: аналіз і синтез, порівняння, абстрагування і конкретизація. Важливе значення в розумовій діяльності слідчого (судді) мають умовиводи: дедуктивні й індуктивні, умовиводи за аналогією.
Є різні розумові завдання, що вирішує слідчий. Вони можуть бути згруповані у такий спосіб:
1) найбільш прості завдання, що вирішуються шляхом одержання додаткової інформації (дефіцит інформації усувається за допомогою її добирання; засоби, способи і джерела одержання інформації відомі);
2) завдання, що вирішуються за допомогою відновлення ходу події (використовується метод ретросказання, створення моделей);
3) завдання, що вирішуються за допомогою рефлексії (імітації мислення учасника взаємодії, контрагента, супротивника);
4) завдання, що вирішуються за допомогою подолання психологічних «бар'єрів» (усунення перешкод смислових, інтелектуальних, емоційних);
5) завдання, що вирішуються шляхом вичленовування підзавдань (завдання з планування й організації розслідування).