Діапазон і розподіл індивідуальних відмінностей

А.А. ПАЛІЙ

Диференціальна психологія

3-е видання, виправлене, доповнене

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Івано-Франківськ – 2015

УДК 158.3 (075.8)

ББК 88 я 73

П12

Рецензенти:

М.Й. Боришевський доктор психологічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, завідувач лабораторії психології особистості імені. П.Р. Чамати Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України;

Ж.П. Вірна – доктор психологічних наук, професор, декан факультету психології Волинського національного університету імені Лесі Українки;

В.Д. Потапова – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Донецького національного університету;

М.В. Савчин, доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.

Навчальний посібник із диференціальної психології відображає сучасні наукові уявлення про джерела індивідуальних, типологічних і групових відмінностей між людьми, які проявляються у специфіці організації нервової системи, психічних процесах, когнітивних стилях, здібностях, інтелекті, особистісних рисах і свідомості. Аналізуються психічні утворення різноманітного походження (формально-динамічні, предметно-змістовні, духовно-світоглядні). Висвітлюються проблеми впливу статевих, сімейних, професійних і соціально-економічних чинників на формування індивідуальних відмінностей між людьми. Спеціальні теми книги присвячені висвітленню питань групових відмінностей – расових, національних, культурологічних. Дидактично-смислова структура висвітлення тем сприяє формуванню у читача цілісного уявлення про природу психічної варіативності і детермінанти становлення індивідуальності на різних етапах онтогенезу, готує студента до вивчення циклу теоретичних, практичних і прикладних дисциплін: психодіагностики та експериментальної психології, вікової та соціальної психології, консультування і психотерапії.

Для студентів психологічних спеціальностей, аспірантів, викладачів, інших фахівців суміжних спеціальностей і всіх, хто цікавиться проблемами індивідуальних відмінностей між людьми.

ISBN 978-966-8226-87-8

© Палій А.А.

ЗМІСТ

Передмова

Диференціальна психологія – це галузь психології, що вивчає психічні відмінності між окремими індивідами та групами, зокрема види та прояви цих відмінностей, їхні кількісні характеристики, причини та наслідки.

Передумовою виникнення диференціальної психології було впровадження в психологію експерименту, а також генетичних та математичних методів. Вона формувалася під безпосереднім впливом практики – педагогічної, медичної та інженерної. Початок її розробці поклав Френсіс Гальтон, який створив ряд прийомів і приладів для вивчення індивідуальних відмінностей, у тому числі для їх статистичного аналізу.

Диференціальна психологія сформувалась під впливом запитів педагогічної, медичної, інженерної та військової практики. Її фундамент був закладений англійським вченим Ф. Гальтоном. “Саме він став основоположником емпіричного підходу до вирішення проблеми здібностей, обдарованості, таланту, запропонував основні методи і методики, які використовуються дослідниками по сьогоднішній день, але головне в його працях викристалізувались основні завдання диференціальної психології ...” – вказував В.Н. Дружинін.

Американський психолог Джеймс Маккін Кеттелл, учень Вільгельма Вундта, продовжив розпочату Гальтоном розробку тестів і застосував диференціальний підхід в експериментальній психології, що почала оформлятися в самостійну галузь психологічної науки.

Перший систематичний опис цілей, сфери інтересів і методів психології індивідуальних відмінностей – стаття Альфреда Біне і Віктора Анрі “Індивідуальна психологія” (La psychologie individuelle) –з’явився в 1895 році. Повніше розкриття релевантних тем і короткий виклад накопичених до цього часу даних було зроблено у праці видатного німецького психолога Вільяма Штерна, опублікованій у 1900 р. Термін диференціальна психологія,що вперше з’явився як підзаголовок його книги, надалі, при її перевиданні, був включений у назву, яка звучала як “Методологічні основи диференціальної психології” (Die differentielle psychologie in ihren methodischen grundlagen). В. Штерн не тільки запропонував термін “диференціальна психологія”, але й сформував її основні завдання – вивчення як психологічних відмінностей між конкретними індивідами, так і типологічних відмінностей психологічних проявів у різних соціальних, класових, етнічних, культурних, вікових, статевих та інших групах.

Подальший прогрес у вивченні індивідуальних і групових відмінностей тісно пов’язаний з розвитком психологічного тестування, а також з досягненнями у суміжних галузях, особливо в генетиці, психології розвитку і крос-культурної психології, які зробили істотний внесок до розробки методології, накопичення фактів і розвитку понять диференціальної психології.

У своїй фундаментальній праці “Диференціальна психологія. Індивідуальні і групові відмінності в поведінці”, яка зарекомендувала себе як один із кращих класичних підручників з диференціальної психології світового рівня, видатний американський психолог Анна Анастазі окреслила предмет, проблеми і шляхи їх вирішення в даному напрямку психологічних досліджень.

А. Анастазі вказує: “Об’єктивне якісне дослідження індивідуальних відмінностей у поведінці і є предметом диференціальної психології. Яка природа цих відмінностей, наскільки вони великі? Що можна сказати про їх причини? Як на них впливають підготовка, розвиток, фізичний стан індивідів? Яким чином різні характеристики співвідносяться одна з одною і співіснують?”.

Крім того, зазначає А. Анастазі, диференціальну психологію цікавить аналіз природи і властивостей більшості традиційних груп, людей маргінальних і геніальних, які відрізняються за ознакою статі, раси, національності і культури. Вивчення таких групових відмінностей переслідує триєдину мету. По-перше, через конкретні групи характеризувати конкретне суспільство, тому їх детальне дослідження несе в собі практичну користь: інформація про них може вплинути на сприйняття даних груп і в кінцевому результаті сприяти покращенню міжгрупових відносин.

По-друге, порівняльне дослідження різних груп допоможе пояснити фундаментальні проблеми індивідуальних відмінностей в цілому, дозволить ефективно аналізувати причини і наслідки цих відмінностей.

По-третє, порівняння того, як новий психологічний феномен проявляється в різних групах, може сприяти більш чіткому розумінню самого феномену. Висновки загальної психології, перевірені на різноманітних групах, інколи виявляються не такими вже і “загальними”. Дослідження феномену у всіх його різноманітних проявах дозволяє краще зрозуміти його суть.

Отже, можна зробити висновок про те, що предметом диференціальної психології є індивідуальні, типологічні і групові відмінності між людьми.

Диференціальна психологія – галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні відмінності між індивідами і між групами людей, а також причини і наслідки цих відмінностей. Передумови її вивчення – запровадження в психологію експериментальних, генетичних (психогенетичних), психодіагностичних і математичних методів дослідження психічних явищ.

Диференціальна психологія займається вивченням характеру й витоків індивідуальних і групових відмінностей у поведінці. Вимірювання таких відмінностей породило величезний обсяг описових даних, які самі по собі представляють великий науковий і практичний інтерес. Істотніше, проте, що диференціальна психологія є єдиним у своєму роді шляхом до розуміння поведінки, бо підхід, що відрізняє її, полягає в порівняльному аналізі поведінки при різних біологічних і середовищних умовах. Співвіднісши спостережувані поведінкові відмінності з відомими супутніми обставинами, можна вивчати відносний внесок різних змінних у розвиток поведінки.

Діапазон і розподіл індивідуальних відмінностей

Індивідуальні відмінності в поведінкових характеристиках властиві не тільки людям, але й усім представникам тваринного світу. Результати вивчення поведінки різних тварин – від одноклітинних організмів до людиноподібних мавп – свідчать про те, що різні особини значно відрізняються одна від одної як за здібностями до научіння, так і в тому, що стосується мотивації, емоційності та інших відмітних особливостей, що піддаються вимірюванню. Ці відмінності такі великі, що часткове перекриття розподілів індивідуальних результатів спостерігається навіть при порівнянні біологічних видів, що далеко стоять один від одного.

Хоча в різних описах людей часто поміщають в категорії, що чітко розрізняються, наприклад, ділять їх на кмітливих і дурних, збудливих і спокійних, фактичне вимірювання будь-якої психологічної риси виявляє сильну варіацію індивідів уздовж безперервної шкали. Розподіли вимірювань більшості рис наближаються до дзвоноподібної кривої нормального розподілу вірогідності з найбільшим скупченням випадків біля центра діапазону варіації та поступовим зменшенням кількості випадків у міру наближення до його країв. Вперше виведена математиками в їх дослідженнях із теорії вірогідності, нормальна крива виходить всякий раз, коли на вимірювану змінну діє більша кількість незалежних і таких, що мають однакову вагу чинників. Унаслідок величезної кількості спадкових і середовищних чинників, що впливають на розвиток більшості психологічних рис, нормальна крива зазвичай визнається як найбільш відповідна модель розподілу рис, а психологічні тести, як правило, конструюються таким чином, щоб відповідати цій моделі.

Homo Unicus

Поняття «унікальний», що означає «єдиний у своєму роді», є, без сумніву, родовим для конструкта «індивідуальність» – центрального елемента науки про людські відмінності, викладу основ якої присвячена ця книга. Парадокс, що виявляє себе вже на підступах до розкриття предмета диференціальної психології, полягає в класичній потрійності визначення людської індивідуальності, що включає:

· по-перше, неповторна своєрідність суб’єктивного світу людини;

· по-друге, цілісність індивідуальності як системи, що саморозвивається, з властивими їй інтегральними ефектами (адаптивністю, оптимальністю, результативністю, компенсаторністю);

· по-третє, об’єктивно реєстровані відмінності (індивідуальні, типологічні, групові) між людьми.

Саме ці три ознаки визначають собою диференціально-психологічну специфіку вивчення такого явища, як Homo Unicus (Людина Унікальна).

Загадка індивідуальної своєрідності Людини хвилює письменників і поетів, художників і містиків, генетиків і антропологів, біохіміків і фізиків, а також астрономів (останні, як ми побачимо, зробили свій внесок до створення основ нашої науки). Диференціальна психологія – і в цьому її відмінність від інших галузей знання про людину – ставить своєю метою не просто пізнання індивідуальних особливостей на основі систематизації життєвих спостережень, шляхом використання виключно художнього або статистичного методів аналізу, але наукове вивчення механізмів становлення і розвитку людської індивідуальності як цілісного феномену, що існує в полі взаємодії суб’єктивної і об’єктивної реальностей.

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• 8
• 9
• 10
• 11
• 12
• 13
• 14
• 15
• 16
• Далее ⇒