Передумови геніальності в працях В.П. Ефроїмсона
Дослідженню геніальності, що розуміється як підвищена розумова активність, присвячені роботи видатного радянського генетика
В.П. Ефроїмсона, який використовував метод патографії (вивчення хвороб) видатних людей минулого [24]. Розуміючи геніальність як результат взаємодії соціальних і біологічних чинників, до середовищних він відносив такі умови:
1) становлення в дитячо-підлітково-юнацькому періоді твердих ціннісних установок (щось подібне до імпринтингу);
2) вибір діяльності відповідно до індивідуальних обдарованостей, які є у кожної людини;
3) оптимальні умови для розвитку цих обдарованостей, іноді активно створені навіть всупереч соціуму;
4) наявність сприятливих соціальних умов (соціального замовлення, “попиту”) для самореалізації.
Значення виняткової обдарованості підвищують соціальні та інформаційні кризи, які стимулюють пошук нових ресурсів.
Проте вирішальне значення в розвитку і прояві геніальності Ефроїмсон залишає за спадковістю, встановлюючи тісний зв’язок між надобдарованістю й особливостями фізіології людини, що призводять до екзотичних захворювань (таких же рідкісних, втім, як і сама геніальність). ним виділено п’ять найстійкіших комплексів “синдром” – геніальність.
1. Один з багатьох можливих механізмів виникнення і передачі потомству підвищеного інтелекту – підвищений рівень сечової кислоти (подагра і гіперурикемія). Подагрична стимуляція мозку може підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Міждисциплінарне дослідження, присвячене ролі подагриків у світовій культурі, показало, що вельми значна кількість найбільших діячів історії і культури дійсно страждала від подагри, зокрема Олександр Македонський, Петро I, Шарль де Голль.
2. Синдром Марфана, особлива форма диспропорційного гігантизму, – результат системного дефекту сполучної тканини; успадковується домінантно, тобто за вертикальною лінією, але з дуже варіюючими проявами. При повному прояві спостерігаються: високий зріст при відносно короткому тулубі, величезні кінцівки, арахнодактилія (довгі павукоподібні пальці), вивих кришталика. Крайня худорлявість і деформована грудна клітка можуть супроводжуватися вадою серця і аневризмою аорти. Але при цьому важкому, рідкісному захворюванні (1 : 50 000), що істотно скорочує тривалість життя, має місце підвищений викид адреналіну, який підтримує високий фізичний і психічний тонус: сюди можуть бути віднесені Авраам Лінкольн,
Г.-Х. Андерсен, Корній Чуковський.
3. Тестикулярна фемінізація (синдром Морріса) –спадкова нечутливість периферійних тканин до маскулінізуючої дії чоловічого гормону сім’яників, внаслідок чого розвиток організму, що володіє чоловічим набором хромосом (46/XY) і сім’яників, парадоксально йде по жіночому напряму. Розвивається псевдогермафродит – висока, струнка, статна, фізично сильна жінка без матки, з малою піхвою, звичайно неменструюча і ненароджуюча, але в іншому здатна до сексуального життя і зберігаюча нормальний потяг до чоловіків.
Через безплідність псевдогермафродитів, носіїв мутації, ця аномалія дуже рідкісна серед населення (1 : 65000 серед жінок). Псевдогермафро-дитизм повинен був би породжувати найтяжчі психічні травми, але емоційна стійкість цих хворих, їх життєлюбність, багатоманітна активність, фізична і розумова енергія просто вражаючі. Наприклад, за фізичною силою, швидкістю, спритністю вони настільки перевершують фізіологічно нормальних дівчат і жінок, що дівчата і жінки з синдромом Морріса (їх легко визначити за відсутністю статевого хроматину в мазках слизової рота) підлягають виключенню з жіночих спортивних змагань. Серед найвідоміших жінок, які страждали від цієї рідкісної аномалії, найімовірніше, – Жанна д’Арк, Єлизавета Тюдор, Аврора Дюдеван (Жорж Санд), Олена Блаватська.
4. Гіпоманіакально-депресивний психоз як стимулятор розумової діяльності. У більшості досліджуваних В.П. Ефроїмсоном осіб мали місце чіткі клінічні прояви психічного розладу у фазах депресії, відмова від їжі, мутизм, багатотижневе мовчання, знищення готових творів, самогубство, а справжні манії з безглуздою гіперактивністю майже були відсутні. Розглядаючи психопатологічну стимуляцію розумової діяльності, необхідно відносити сюди лише ті випадки, коли хворі на висоті спалаху у напрямі маніакальності проявляють не безглузду метушливість, а, навпаки, підвищену працездатність, з різким, багатосезонним, а частіше й багаторічним періодом смутку і бездіяльності між творчими підйомами. Необхідно підкреслити помилковість прагнення бачити в психозі і психопатії стимул творчості в тих випадках, коли насправді хвороба творчості перешкоджала. Прикладами геніальних циклоїдів можуть бути Байрон, Роберт Бернс, сюди ж відносять і О.С. Пушкіна.
5. Гігантолобість і високолобість. Природний відбір, створивши людство, прямував на збільшення голови і особливо лобових часток, що дозволяє припускати наявність деякої кореляції між розміром висоти лоба з інтелектом. Згідно з деякими даними, у більшості тканин транскрибується тільки 3–6% унікальної ДНК, тоді як у тканинах мозку миші транскрибується 10–13% цієї ДНК, а в мозку людини – 20%. Іншими словами, в мозку, як у ніякій іншій тканині, максимально мобілізується і використовується генотип людини. При тому що частина мозку людини, яка управляє фізіологічною функцією центральної і периферійної нервових систем, складає близько третини або чверті його об’єму, тоді як 2/3–3/4 (що, звичайно, дуже неточно) виконує функцію мислення. Саме завдяки цим даним питання про важливість об’єму мозку втрачає свою примітивність.
Згідно зі стародавнім каноном, висота голови дорівнює одній сьомій довжини тіла, висота лоба складає третину висоти обличчя. Антропологічна і психометрична позитивна кореляція між розмірами лоба і рівнем мислення була підтверджена при вивченні серій портретів істинно крупних діячів у будь-якій галузі. При спірності класифікації майже для будь-якої видатної особистості загальна картина виявляється достатньо чітко:
середня характеристика припадає десь посередині між графами “високолобі” і “дуже високолобі”, тоді як гігантолобість приблизно так само часта, як середньолобість. Якщо подагра, гіперурикемія, гіпоманіакальність, синдром Марфана розкривали механізм геніальності близько 25–70% геніїв, то гігантолобі і просто високолобі підвищують розкриваність до 100% і вище, оскільки багато людей були наділені двома чинниками (при цьому гігантолобість не виключає пустоголовість, відзначає Ефроїмсон). До високолобих геніїв відносили династію Толстих, Чаадаєва.
Отже, геніальність значною мірою зумовлена генетичними механізмами, виявляється в надконцентрації на значущій діяльності і нерідко супроводжується порушеннями фізичного і психічного здоров’я.
Для діагностики креативності – найбільш близького до геніальності явища – створено набагато менше методик, ніж для вивчення репродуктивного мислення. Загальний принцип складання тестів креативності полягає в тому, що одна задача може мати багато рішень; таким чином, єдино правильного результату не існує, тобто досліджується не конвергентне (що зводиться до одного рішення), а мислення, що розходиться (дивергентне). Кількість (побіжність) і оригінальність цих рішень служать показниками творчих здібностей [2].
Найбільш відомими є Каліфорнійський тест креативності, не адаптований до нашої культури, і тест Торранса, яким можна користуватися і в нашій країні. Орієнтовані на діагностику вербальної і образної креативності, тести включають як графічні завдання (домальовувати кружальце до осмисленого образу), так і вербальні (наприклад, придумати якомога більше заголовків до історії про те, що в універмаг привезли рукавички, і всі на ліву руку).
Проблема теорії геніальності і психодіагностики креативності, проте, не може бути до теперішнього часу визнана вирішеною.
Питання і завдання для самоперевірки
1. Що таке задатки, здібності, обдарованість і геніальність?
2. Охарактеризуйте основні види здібностей.
3. Яка структура здібностей?
4. Яких вимог потрібно дотримуватись при тестуванні здібностей?
5. Що таке сенситивний період?
6. Що таке факторні теорії інтелекту?
7. Чим є теорії множинного інтелекту?
8. Як пов’язані інтелект і особистість у різних підходах?
9. Як взаємодіють середовищні і спадкові чинники в процесі породження міжіндивідуальних варіацій інтелекту?
10. Які теорії геніальності вам відомі?
11. Дайте характеристику типам інтелектуальної обдарованості.
12. Проаналізуйте види і рівні розумової відсталості.
13. Що вам відомо про біосоціальні передумови геніальності?
Література
1. Анастази А. Дифференциальная психология. – М.: Апрель-Пресс, 2001. – 752 с.
2. Анастази А. Психологическое тестирование: В 2-х кн.: Пер. с англ. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 1. – 320 с.; Т. 2. – 288 с.
3. Балтес П.Б. Всевозрастной подход в психологии развития: исследование динамики подходов и спадов на протяжении жизни // Психол. журн. – 1994. – № 1. – Т. 15. – С. 60–80.
4. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – 2-е изд. – Л.: Издательство ленинградского университета, 1988. – 560 с.
5. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – С.-Пб.: Изд-во “Питер”, 2000. – 368 с.
6. Егорова М.С. Психология индивидуальных различий. – М.: Планета детей, 1997. – 325 с.
7. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Темперамент и характер // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 167–171.
8. Кочубей Б.И. Исследования по психогенетике человека // Вопр. психол. – 1982. – № 1. – С. 134–140.
9. Крайг Г. Психология развития. – С.-Пб.: Питер, 2000. – 980 с.
10. Лейтес Н.С. Одаренные дети // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 140–147.
11. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций. – М.: Смысл, 1999. – 534 с.
12. Мак-Миллан Дж. Психологическая энциклопедия. 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 917–918.
13. Машков В.Н. Основы дифференциальной психологии. – С.-Пб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1998. – 132 с.
14. Нартова-Бочавер С.К. Дифференциальная психология: Учебное пособие / С.К. Нартова-Бочавер. – М.: Флинта, Московский психолого-социальный институт, 2003. – 280 с.
15. Равич-Щербо И.В., Марютина Т.М., Григоренко Е.Л. Психогенетика. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 445 с.
16. Ремшмидт X. Детская и подростковая психиатрия / Пер. с нем.
Т.Н. Дмитриевой. – М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. – 624 с.
17. Роль среды и наследственности в формировании индивидуальности человека / Под ред. И.В. Равич-Щербо. – М.: Педагогика, 1988. – 330 с.
18. Рубинштейн С.Л. Проблема способностей и вопросы психологической теории // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 59–68.
19. Современная психология: Справочное руководство / Под ред.
В.Н. Дружинина. – М.: Инфра, 1999. – 688 с.
20. Способности и склонности: комплексные исследования / Под ред. Э.А. Голубевой. – М.: Педагогика, 1989. – 200 с.
21. Теплов Б.М. Способности и одаренность // Психология индивидуальных различий. Тексты. – М., 1982. – С. 129–139.
22. Холодная М.А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования. – 2-е изд. перераб. и доп. – С.-Пб.: Питер, 2002. – 272 с.: ил.
23. Эйкен Л.Р. Психологическая энциклопедия. 2-е изд. / Под ред.
Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 916 – 917.
24. Эфроимсон В.П. Предпосылки гениальности (Биосоциальные факторы повышенной умственной активности) // Человек. – 1997. – № 2–6; 1998. – № 1.
Розділ 8