Класифікація культуроспеціфичних розладів
Хоча деякі учені і вважають, що культуроспеціфичні розлади є дисфункціями, які характерні саме для тих етнокультурних умов і традицій, в яких вони зустрічаються, інші дотримуються думки, що це всього лише варіанти розладів, що виявляються у західному світі.
А. Ків запропонував таку класифікацію культуроспецифічних розладів:
а) тривожні стани: коро, сусто;
б) фобічні стани: мал оджо (mal ojo), смерть Вуду;
в) депресивні розлади: хіва-ітчк (liiwa-itchk), психоз віндиго (windigo), “злобна тривога”;
г) істеричні розлади: лата;
д) обсесивно-компульсивні неврози: шинкейшитсу (shinkeishitsu), фригофобія;
е) диссоціативні стани: амок, піблоктог (pibloktoq), хсі пінг (hsieh ping), одержимість духами.
За А. Ківом, культуроспецифічні розлади можна розподілити за підкласами західних невротичних розладів.
Яп уважав багато культуроспецифічних розладів варіантами реактивних психозів. За його припущеннями, вони складають чотири базисні форми психопатології:
а) первинні реакції страху: сусто, “магічна смерть”, лата, малі-малі, іму, мір’яхіт, йонг-да-хте і “магічний страх”;
б) гіпереридичні (hypereridic) реакції люті: амок, негі-негі;
в) культурно зумовлені нозофобії: коро;
г) трансові стани дисоціації: психоз віндиго, хсі пінг.
Ці форми також можна рознести за трьома основними категоріями психогенних або реактивних психозів, запропонованих Шнайдером (К. Schneider, 1959): 1) емоційні синдроми (коро, сусто); 2) параноїдні синдроми і 3) синдроми порушеної свідомості (лата, амок, негі-негі, хсі пінг і віндиго).
Роль культурних чинників в етіології, початку, маніфестації, протікання і наслідки психічних розладів встановлені достатньо надійно (Marsella & White, 1982, Triandis & Draguns, 1981). Тому недивно, що певні культурні умови і традиції пов’язують з певними розладами. Для західної психіатрії було досить складно пристосувати свої знання до того, що кожна культура сприяє розвитку та збереженню специфічних розладів. “Універсальні” патології, безперечно, існують, проте й вони не можуть повністю уникнути впливу культурних чинників. Тобто в цьому сенсі всі психологічні розлади є культуроспецифічними. Це відноситься до шизофренії та депресії в такому ж ступені, як і до коро, лати, амоку та інших власне “культуроспецифічних” розладів. Останні привертають нашу увагу до етноцентричних упереджень у західній психіатрії і, таким чином, дають нам можливість прояснити загадку походження та інші проблеми, що відносяться до всіх психологічних розладів [9, с. 348–350].
Культур-шок
Упровадження терміна “культур-шок” (culture shock) (для опису тривоги, викликаної втратою відчуття того, що, коли і як потрібно робити в новому для себе культурному середовищі) зазвичай приписують Калверо Обергу. Людина, що потрапила в чужу культуру, виявляє, що звичні орієнтири зникли і заміщені дивними або незнайомими. В результаті у приїжджого можуть виникати найрізноманітніші стани – від неясного почуття дискомфорту до повної дезорієнтації, що вимагає певної перебудови мислення. Взагалі кажучи, будь-яка нова ситуація – наприклад, нова робота, нові стосунки, новий спосіб життя або нові сусіди, – може зажадати деяких коректувань ролі і змін ідентичності аналогічно культур-шоку. Іноді поняття культур-шоку використовують для позначення загальної ситуації, коли людина вимушена пристосовуватися до нового порядку, при якому не працюють раніше засвоєні культурні цінності й моделі поведінки.
Проблеми, що викликаються культур-шоком, можна розпізнати, спираючись щонайменше на шість відмітних ознак.
По-перше, звичні орієнтири поведінки, очікуваної від конкретної людини, або взагалі відсутні, або їх значення змінене.
По-друге, цінності, які така людина вважала справжніми, бажаними, привабливими і важливими, можуть втратити всі ці якості.
По-третє, дезорієнтація унаслідок культур-шоку викликає емоційний стан тривоги, депресії і навіть ворожості, що змінюється від легкого неспокою до “шквалів” сліпої, неприборканої люті.
По-четверте, має місце незадоволеність новим способом життя і ідеалізація старого.
По-п’яте, звичні способи відновлення сил і душевної рівноваги, які до цього зазвичай спрацьовували, більше не допомагають.
По-шосте, з’являється відчуття, що цей стан перманентний і ніколи не пройде.
Входження в нову культуру часто вимушує людину негативно оцінювати як цю нову, так і свою колишню культуру. До недавнього часу вважалося, що культур-шок несе з собою один тільки негативний досвід. Оберг указував щонайменше на шість аспектів культур-шоку:
а) напруга унаслідок витрати сил на психологічну адаптацію;
б) почуття втрати і позбавлення відносно того, що стосується колишніх друзів, статусу, роду занять і майна;
в) неприйняття людини новою культурою і її неприйняття нею самою;
г) втрата ясності відносно ролі, ролевих очікувань, почуттів і Я-ідентичності;
д) здивування, неспокій, огида або обурення відносно культурних відмінностей нового і колишнього способу життя;
е) усвідомлення власного безсилля унаслідок нездатності вписатися в нове навколишнє середовище.
Інші автори застосовували термін Оберга ширше, включаючи “культурну втому”, “мовний шок”, “ролевий шок” і “всеосяжну невизначеність”. Всі ці визначення зберігали єдність основного значення, прикладаючи його до різних окремих аспектів даної проблеми.
Пітер Адлер спробував описати процес і встановити послідовність стадій переживання культур-шоку. Його модель включає п’ять стадій:
а) первинний контакт, або стадія “медового місяця”, коли новоприбулий переживає цікавість і збудження “туриста”, але при цьому його базисна ідентичність все ще пов’язана корінням з рідним ґрунтом;
б) друга стадія пов’язана з дезінтеграцією старої системи знайомих орієнтирів, при якій особа відчуває себе збитою з пантелику і пригніченою вимогами нової культури; типове також почуття самозвинувачення і власної неспроможності перед лицем виниклих труднощів;
в) третя стадія припускає реінтеграцію нових орієнтирів і збільшене уміння функціонувати в новій культурі. Типові емоції, пов’язані з цією стадією, – гнів і образа відносно нової культури як причини труднощів і менш відповідного для життя місця, ніж колишнє середовище. Оскільки на цій стадії гнів спрямований зовні, то таким особам дуже складно надати яку-небудь допомогу;
г) на четвертій стадії продовжується процес реінтеграції у напрямі набування автономії і збільшення здатності бачити позитивні і негативні елементи як у новій, так і в старій культурі;
д) п’ята стадія характеризується незалежністю: людина досягла, нарешті, “бікультурності” і тепер здатна функціонувати і в старій, і в новій культурі.
Ця послідовність стадій чи кроків описується U-подібною або, включаючи повернення на батьківщину, W-подібною кривою, коли процес пристосування повторюється в умовах колишньої культури. Черч розглядає одинадцять емпіричних досліджень на підтвердження гіпотези U-подібної кривої. Ці дані підтверджують загальну гіпотезу, проте повне відновлення до первинного рівня позитивного функціонування так і не отримує пояснення. У п’яти з цих дослідженнях не вдалося підтвердити гіпотезу U-подібної кривої, що свідчить про відсутність підкріплення основної тези даними, отриманими на різних вибірках. Незважаючи на недолік емпіричних доказів, U-подібна крива як модель культур-шоку має підвищений евристичний попит.
Фурнем і Бохнер обговорюють ряд проблем у зв’язку з гіпотезою U-подібної кривої стосовно культур-шоку. По-перше, дуже багато залежних змінних, такі як депресія, самота, ностальгія та інші атитюди, можуть розглядатися як різні сторони процесу пристосування. По-друге, визначені лише окремі ділянки U-подібної кривої у працях, де ця гіпотеза перевірялася на різних вибірках осіб, що були на момент початку дослідження на різних рівнях пристосування і тому змінювалися з різною швидкістю. Фурнем і Бохнер висловлюють думку, що емпіричні дослідження процесу культур-шоку повинні зосереджуватися на інтерперсональних, а не на інтраперсональних змінних.
Кілі виявив, що у багатьох випадках співробітники Канадського агентства міжнародного розвитку (Canadian International Development Agency), що переживалисильний культур-шок у тривалих зарубіжних відрядженнях, зрештою працювали більш продуктивно, ніж ті, у яких культур-шок був трохи виражений або зовсім відсутній. Це узгоджується з позицією П. Адлера, який стверджував, що культур-шоку – це процес міжкультурного научіння, який призводить до більшого самопізнання і особистісного зростання; така позиція на даний момент зустрічає більше розуміння, ніж віднесення культур-шоку до захворювань. Рубен і Кілі прийшли до висновку, що інтенсивність і спрямованість культур-шоку не пов’язані з патернами психологічної адаптації. В деяких випадках вираженість культур-шоку позитивно позначалася на підсумковій професійній ефективності в новій обстановці.
Фурнем в огляді літератури на тему пристосування осіб, що тимчасово проживають у чужій країні, намагався класифікувати різні види культур-шоку, підкреслюючи скоріше його інтерперсональний, ніж інтраперсональний аспект.
Згідно з першим підходом, поява культур-шоку пов’язана з географічним переміщенням, що викликає реакцію за типом оплакування. вираженням туги з приводу втрачених зв’язків. Проте не всякий культур-шок пов’язаний з горем, і немає ніякої можливості передбачити у кожному окремому випадку тяжкість втрати і відповідну глибину туги.
Згідно з другим підходом, провина за переживання культур-шоку покладається на фаталізм, песимізм, безпорадність і зовнішній локус контролю людини, що потрапляє у чужу культуру. Проте це не пояснює відмінностей в ступені дистресу і суперечить припущенню, що більшість “мандрівників” – суб’єктивно – має внутрішній локус контролю.
З третього погляду культур-шок – це процес природного відбору або виживання найпристосованіших, коли виживають тільки кращі. Але таке пояснення дуже спрощує присутні змінні, оскільки більшість досліджень культур-шоку ретроспективна, а не прогностична.
Згідно з четвертою думкою, провина за виникнення культур-шоку покладається на недоречні в новій обстановці очікування приїжджого. Але немає ніяких доказів зв’язку між незадоволеними очікуваннями і поганим пристосуванням.
Прихильники п’ятої позиції стверджують, що причиною культур-шоку є негативні події та порушення щоденного розпорядку в цілому. Проте зміряти події, що відбуваються, і встановити причинність дуже складно: чи то самі постраждали є винуватцями негативних подій, чи то негативні події примушують страждати цих людей.
Згідно з шостою думкою, культур-шок викликається розбіжністю цінностей через відсутність взаєморозуміння і конфліктів. Але ж якісь цінності більш адаптивні, ніж інші, і ціннісний конфлікт сам по собі не може бути достатнім поясненням.
Сьоме пояснення пов’язує культур-шок з дефіцитом соціальних навичок, унаслідок чого соціально неадекватні або недосвідчені люди переживають важчий період пристосування. Проте в такому поясненні зменшується роль особистості і соціалізації, а в такому розумінні пристосування присутній прихований етноцентризм.
Восьма позиція: провина покладається на недолік соціальної підтримки, причому цей підхід запозичує аргументи з теорії прихильності, теорії соціальної мережі і психотерапії. Проте достатньо складно кількісно виміряти соціальну підтримку чи розробити механізм або процедуру соціальної підтримки, щоб перевірити дане пояснення [10, с. 350–351].
П.Б. Педерсен, розвиваючи дослідження Томаса Коффмана, запропонував ряд стратегій адаптивної поведінки, що допомагають справитися з культур-шоком.
По-перше, приїжджий повинен усвідомити, що будь-яка важлива зміна в житті, як правило, має наслідком стрес і дискомфорт, і в цьому немає нічого незвичайного або патологічного. Страждання, заподіювані культур-шоком, можуть у меншій мірі сприйматися як брак чого-небудь або хвороба, якщо визнати культур-шок нормальною реакцією на зміни.
По-друге, збереження особистої цілісності і самоповаги повинне стати основною метою того, хто переживає культур-шок. Приїжджі часто відчувають втрату свого статусу в новій культурі, мова, звичаї і порядки якої йому незнайомі. Таким людям потрібні підбадьорення і підтримка для збереження правильного Я-образу і відновлення упевненості в своїх силах.
По-третє, на пристосування до нової культури повинен відводитися якийсь час, що дозволяє уникнути тиску або поспіху. Кожна людина пристосовується в своєму індивідуальному темпі, залежно від ситуації. Для остаточного “примирення” нового і старого, може, потрібно більше часу, ніж здається, але цей час повинен пройти.
По-четверте, усвідомлення адаптаційних патернів допоможе приїжджому виробити нові навички і розуміння ситуації. Склавши схему процесів, що приводять до появи культур-шоку, і передбачивши подальший хід пристосування у вигляді логічної послідовності стадій, можна зробити цей процес конкретнішим і однозначнішим. Депресію і почуття провалу слід сприймати як одну із стадій адаптаційного процесу, а не як постійну складову своєї нової ідентичності.
По-п’яте, словесне маркування симптомів культур-шоку допоможе приїжджому інтерпретувати емоційні реакції на стрес у ході адаптації. Знання того, що інші люди переживали культур-шок і вижили або навіть стали сильнішими завдяки такому життєвому досвіду, може підбадьорювати і обнадіювати.
По-шосте, те, що людина легко пристосовувалася в рідній культурі, зовсім не означає, що адаптація до чужої культури буде легкою. В деяких випадках приїжджі можуть почувати ностальгію сильніше, якщо на батьківщині вони жили набагато краще. Можливо також, що люди переносять свої старі проблеми в нову культуру, що веде до поганого пристосування в обох культурах, хоча вони-то якраз прагнуть позбавитися від старих проблем, втікши в нове культурне середовище.
По-сьоме, якщо не можна запобігти культур-шоку, то можна підготувати людей до переходу в нову культуру й, отже, полегшити процес пристосування. Така підготовка могла б включати вивчення мови, культури, моделювання ситуацій, у які зазвичай потрапляють приїжджі, й зустрічі з представниками земляцтв.
Сучасна теоретична перспектива, в якій ведуться дослідження культур-шоку, утворена рядом практично загальноприйнятих припущень.
По-перше, культур-шок – це не хвороба, а процес научіння, яким би неприємним або хворобливим він не був. Проте культур-шок може бути пов’язаний з патологічними станами або призводити до шкідливих для здоров’я реакцій.
По-друге, в ширшому сенсі культур-шок може відноситися до положення, що виходить за межі ситуації “приїжджий в іншій країні”. Люди, що переживають будь-які радикальні зміни у своєму житті, можуть проходити через процес адаптації або акомодації, що нагадує культур-шок.
По-третє, поки неможливо (якщо можливо взагалі) виміряти процес розвитку культур-шоку або довести гіпотези U- або W-подібної кривої, хоча все ще зберігається евристична цінність культур-шоку як пояснювальної моделі.
По-четверте, існують способи підготовки людей до переживання культур-шоку, сприяючі в ході цього процесу полегшенню страждань і незручностей.
І нарешті, культур-шок – це поширене явище, з яким, – більшою чи меншою мірою – свого часу стикається більшість людей [10, с. 351].
Питання і завдання для самоперевірки
1. Дайте характеристику предмета крос-культурної психології.
2. В чому полягає психологічна сутність культури і її вплив на особистість?
3. Які проблеми вирішує диференціальна крос-культурна психологія?
4. В чому полягають переваги крос-культурних досліджень?
5. Яким чином можна виділити крос-культурні змінні для об’єктивного їх дослідження?
6. Проаналізуйте загальнокультурну та культуроспецифічну системи координат у крос-культурних дослідженнях (еміка й етика).
7. Наведіть приклади крос-культурних досліджень навчання і пізнання та поясніть їх.
8. Яких вимог до спілкування з випробуваними потрібно дотримуватись під час крос-культурних досліджень?
9. Яким чином здійснюється крос-культурна психологічна оцінка?
10. Якім вимогам мають відповідати культурно вільні тести?
11. На які психологічні особливості людини впливають культурні відмінності між ними?
12. Як впливають культурні відмінності на детермінацію поведінки особистості на різних стадіях її розвитку в онтогенезі?
13. Проаналізуйте сутність і природу культуроспецифічних розладів.
14. Дайте характеристику змісту та симптоматики основних культуроспецифічних розладів?
15. Охарактеризуйте позитивні й негативні наслідки для особистості феномену культурного шоку.
Література
1. Александер Т. Культурные различия (cultural differences) // Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини,
А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 377–348.
2. Александер Т. Культурный детерминизм (cultural determinism) // Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини,
А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 348.
3. Большой толковый психологический словарь. – ООО “Издательство АСТ”; Издательство “Вече”, 2001. – Т. 1 (А–О): Пер. с англ. Ребер Артур. – 592 с.
4. Большой толковый психологический словарь. – ООО “Издательство АСТ”; Издательство “Вече”, 2001. – Т. 2 (П–Я): Пер. с англ. / Ребер Артур. – 560 с.
5. Брислин Р. Кросс-культурная психология (cross-cultural psychology) // Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини,
А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 337–341.
6. Коул М. Культурно-историческая психология: наука будущего. – М.: Когито-Центр, Издательство “Институт психологии РАН”, 1997. – 432 с., илл., табл.
7. Кофф Дж. У. Кросс-культурная психологическая оценка (cross-cultural psychological assessment) // Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 342–343.
8. Мак-Милан Дж.Г. Культурно свободные тесты(culture fair tests) //Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини,
А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 346–347.
9. Марселла Е.Г. Культуроспецифичные расстройства (culture-bound disorders) //Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 350–351.
10. Петерсен П.Б. Культур-шок (culture shock) //Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – С. 350–351.
11. Попович М.В. Нарис історії культури України. – 2-е вид., випр. – К.: “АртЕк”, 2001. –728 с.: іл.
12. Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини,
А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – 1096 с.: ил.
13. Словарь практического психолога / Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, 1997. – 800 с.
14. Тайлор Э.Б. Первобытная культура: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1989. – 573 с.
15. Чепелєва Н.В. Культура. Психологія особистості:Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.
16. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1986. – 800 с.
Розділ 18