Тактичні основи усунення протидії розслідуванню злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.
Тактика дотримання слідчої таємниці.
Дослідження інституту слідчої таємниці набуває все більшого значення в зв'язку з різким зростанням протидії розслідуванню з боку зацікавлених осіб. Члени організованих злочинних груп проводять розвідувальні та контррозвідувальні заходи з метою здійснення цім спрямованої протидії правоохоронним органам. Представники кримінальних структур здійснюють активні та небезуспішні зусилля, спрямовані на схиляння до зрадництва працівників правоохоронних органів.
Розробка тактичних рекомендацій передбачає визначення поняття слідчої таємниці, її обсягу і меж. У більш широкому значенні таємниця – це інформація (відомості), що відображає особливо важливі інтереси обмеженого кола суб'єктів (осіб, організацій, держави), конфіденційність якої захищається з метою усунення реальної або потенційної небезпеки заподіяння шкоди зазначеним інтересам.
Тактика дотримання слідчої таємниці передбачає виконання певних правил:
1) визначення переліку відомостей по конкретному кримінальному провадженні, що складають слідчу таємницю. Це пов'язано з етапом розслідування і слідчою ситуацією, яка наповнює такий перелік конкретним змістом;
2) установлення кола осіб, залучених до орбіти кримінального судочинства, яких необхідно попередити про нерозголошення слідчої таємниці (свідків, потерпілих, понятих, експерта, спеціаліста, перекладача та ін.);
3) попередження зазначених осіб про нерозголошення слідчої таємниці необхідно здійснювати в письмовій формі;
4) обмеження кола осіб, які присутні при провадженні слідчих дій. Особливо це стосується резонансних злочинів, коли на огляд місця події виїжджають різного роду керівники силових структур, яких не фіксують у протоколі як учасників слідчої дії, або інших осіб. Хоча саме вони можуть давати певні вказівки, висувати версії, а потім і розголошувати дані досудового слідства;
5) обмеження допуску до доказової інформації. Йдеться про витоки внаслідок помилок або недоглядів, які допускаються причетними до розслідування особами. Дана інформація розголошується працівниками правоохоронних органів, у тому або іншому ступені причетними до розслідування, шляхом повідомлень у пресі, по телебаченню, в інтерв'ю;
6) встановлення особливостей роботи з доказовою інформацією в слідчо-оперативній групі (визначення кола обов'язків всіх учасників слідчо-оперативної групи, встановлення стосунків між ними, здійснення взаємодії з пресою тільки керівником групи, ухвалення рішення про повідомлення певної інформації та її меж керівником такої групи та ін.);
7) установлення заборони на невмотивовану передачу кримінального провадження від одного слідчого до іншого. У цьому випадку знижується відповідальність слідчих працівників, відбувається витік інформації;
8) визначення порядку взаємодії з оперативними працівниками (дозування інформації, необхідної для виконання оперативно-розшукового заходу, доручення слідчого тощо).
Проблеми виникнення тактичних помилок та їх попередження
Тактична помилка являє собою різновид слідчої помилки, пов'язаної з певними недоглядами та недоліками в роботі слідчого, що спричиняє негативні наслідки.
Під тактичною помилкою слід розуміти ненавмисне упущення, допущене суб’єктом розслідування або судового розгляду кримінальних справ під час попереднього або судового слідства, що виявляється у невірному обранні чи застосуванні тактичних прийомів або їх комбінацій, що тягне недосягнення тактичної цілі чи утруднює її досягнення.
Аналіз літературних джерел та слідчої практики дозволяє визначити типові тактичні помилки, які виникають при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Тут можуть бути виокремлені кілька блоків типових тактичних помилок:
1) тактичні помилки, пов'язані з діагностикою характеру злочину та визначенням загальних напрямків розслідування (помилки у визначенні організованого групового характеру злочину); неправильна постановка загальних та окремих (проміжних, локальних) завдань розслідування; звуження або розширення проміжних завдань; помилки в плануванні розслідування; помилки у висуненні слідчих версій (наприклад, невисунення версії про вчинення злочину організованою злочинною групою);
2) тактичні помилки, пов'язані з обранням тактичних засобів: а) помилки у визначенні комплексу слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційно-технічних заходів (неправильне визначення послідовності проведення окремих слідчих дій; невикористання специфічних тактичних операцій, характерних для розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами; б) помилки в проведенні окремих слідчих дій (неправильна організація слідчої дії; відсутність належної підготовки до проведення такої дії; в) помилки в застосуванні тактичних прийомів (неправильне визначення тактичної платформи при проведенні слідчої дії; незастосування типових тактичних комбінацій (систем тактичних прийомів) у тих або інших ситуаціях; неправильне поєднання тактичних прийомів; невикористання специфічних тактичних прийомів при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованою злочинною групою ("Пошук слабкої ланки", "Встановлення та використання конфліктів між членами ОЗГ", "Переконання в непотрібності того або іншого учасника злочину для ОЗГ" та ін.).
Причини виникнення тактичних помилок можуть бути підрозділені на такі групи:
1) кадрові причини (кадрова політика в підготовці слідчих працівників, рівень професійної підготовки слідчих та їх досвід, порушення науково обґрунтованих норм навантаження на одного слідчого та ін.);
2) методичні причини (забезпечення слідчих методичними рекомендаціями, (у тому числі тих, що вчиняються ОЗГ); типовими версіями, арсеналом науково-технічних засобів і комп'ютерних програм та ін.);
3) організаційні причини (організація взаємодії слідчого та оперативних підрозділів органів внутрішніх справ;
4) процесуальні причини (необхідність підняття престижу слідчого як самостійної процесуальної фігури; невтручання в діяльність слідчого по конкретних кримінальних провадженнь вищестоящого начальства (особливо в системі МВС); поділ слідчої та допоміжної роботи, із уведенням штатних посад помічників слідчого, стенографістів, секретарів та ін.);
5) психологічні причини (виникнення професійної деформації і визначення шляхів її усунення; формування навичок у виконанні слідчої діяльності; протидія негативним емоціям та ін.).
Тактика подолання лжесвідчень та викриття неправдивих показань
Подолання лжесвідчень та викриття неправдивих показань у процесі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має певну специфіку.
Найбільш ефективних тактичних прийомів, спрямованих на викриття неправди, практичні працівники віднесли: постановку різних запитань (52%); пред’явлення доказів (88%); деталізація показань (64%); зіставлення показань інших осіб (81%); роз’яснення положень закону (18%); використання конфліктних стосунків між злочинцями (46%); інше (9%)..
У криміналістиці досліджувалися специфічні тактичні прийоми допиту, які є найбільш доцільними при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами.( тактичний прийом допиту, як пошук найбільш слабкої ланки в структурі організованої злочинної групи, тактичний прийом "роз'єднання" злочинної групи. Сутність прийому полягає в тому, щоб створити конфлікт між членами організованої злочинної групи, змусити тих або інших осіб до повідомлення правдивих показань.)
Так, М. С. Гурев зазначає, що створення перебільшеного уявлення про поінформованість слідчого залишається основним тактичним прийомом в умовах наявності доказів, які мають істотні прогалини на момент допиту. Таке уявлення в допитуваного створюється шляхом демонстрації йому поінформованості слідчого про встановлені епізоди злочинної діяльності організованої злочинної групи, зв'язки та способи життя допитуваного. При цьому вживаються заходи для приховування меж поінформованості слідчого та її джерел. Одночасно можна викрити допитуваного в неправді про факти, які не мають істотного значення для провадження, демонструючи тим самим поінформованість слідчого.