Ресурсоорієнтована теорія ТНК
Основним положенням цієї теорії є те, що конкурентоспроможність певного підприємства базується не стільки на пристосуванні до навколишнього середовища, скільки на створенні та використанні ресурсів і компетенції всередині підприємства. Підприємства розглядаються як специфічне поєднання матеріальних і нематеріальних ресурсів, що створює основу стратегічної поведінки і дає змогу досягти конкурентних переваг. Важливе значення при цьому мають нематеріальні ресурси, що часто можуть бути ефективно використані лише цим підприємством і є або зовсім недоступними, або доступними з великими втратами при зовнішній покупці чи продажу. За М. Полані, ці нематеріальні ресурси характеризуються як неявні (приховані) знання.
Отже, ТНК спроможні децентралізовано розвивати нематеріальні ресурси в різному середовищі, по-новому їх комбінувати і сприяти міжнародним організаційним навчальним процесам. Їх особливий конкурентний потенціал виникає зі спроможності використання міжнародного потенціалу синергії, недоступного для підприємств, що оперують лише на національному ринку.
Орієнтована на ресурси теорія є доповненням до теорії глобальної конкуренції М. Портера, оскільки в ній наголошено на значенні внутрішніх ресурсів для досягнення конкурентних переваг ТНК. Підкреслюючи історичний розвиток оснащеності ресурсами підприємства, ця теорія розширює його до динамічного компонента. Проте критиці піддається те, що основне ресурсне поняття нечітко визначено. Крім цього, не достатньо обґрунтовано, як особливий ресурсний потенціал може перетворитися в конкретні фактори успіху. Разом з цим, слід з'ясувати, яким чином ресурси, що в минулому значною мірою дали змогу досягти конкурентних переваг і в які були вкладені значні інвестиції, можуть зменшити гнучкість підприємства і ускладнити надалі забезпечення його конкурентної позиції.
Теорія операційної гнучкості Б. Когута
Теорія операційної гнучкості базується на тому, що особливість міжнародного менеджменту меншою мірою полягає у збільшенні величини ринку, а здебільшого – у значно більшій невпевненості, варіабельності розвитку зовнішнього середовища. З точки зору ТНК, найдоцільніше реагувати на це підвищенням операційної гнучкості. Завдяки використанню цієї гнучкості мережі ТНК можуть реалізувати два різних види конкурентних переваг.
Переваги арбітражу отримуються завдяки використанню відмінностей між країнами. При цьому визначають такі форми:
а) арбітраж факторного ринку завдяки глобальній постачальній
політиці й міжнародному розміщенню виробництва до використання
відмінностей між країнами в забезпеченні факторами виробництва, витрат
на фактори виробництва, продуктивності та коливання обмінного курсу;
б) арбітраж податків завдяки трансферному ціноутворенню;
в) арбітраж фінансових ринків завдяки гнучкому використанню
різниці в процентах і державних заходах заохочення, обхід обмежень
потоків капіталу;
г) інформаційний арбітраж завдяки глобальним освітнім ефектам.
Переваги левериджу випливають з використання значних ринкових і переговорних можливостей ТНК. Вони можуть реалізовуватись завдяки:
а) тимчасовому субсидуванню окремих видів діяльності країни – використання надлишку коштів інших країн;
б) міжнародній диференціації цін;
в) здійсненню керування місцевими урядами і ринковими партнерами.
Правильність основного припущення цієї теорії – варіабельність розвитку зовнішнього середовища постійно збільшується – доволі суперечливе питання. Крім цього, зосередження уваги на внутрішніх резервах підприємства залишає поза нею зростаюче значення кооперації, стратегічних альянсів та інших зв'язків із зовнішніми ринковими партнерами.