Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії

У шкільній практиці навчання історії України вивчення історії рідного краю відбувається: 1) на уроках основного курсу, коли краєзнавчий матеріал використовується у смисловому зв'язку з досліджуваними подіями і явищами, і 2) на уроках, спеціально присвячених історії краю.

Спершу розглянемо методичні підходи до використання краєзнавчих матеріалів на уроках програмового курсу вітчизняної історії.

Зміст і обсяг краєзнавчого матеріалу в курсі історії України визначається, насамперед, вагомістю місцевих подій, історичних постатей, історичних пам’яток в історії держави, історичними умовами розвитку краю, ступенем його дослідженості.

За програмами загальноосвітніх шкіл з історії України періоду незалежності (1992 р., 1996 р., 1998 р., 2001 р., 2004 р.) відводяться окремі уроки для вивчення історії рідного краю за хронологічними періодами. Тобто, у сучасних шкільних курсах вітчизняної історії історія краю представлена, за визначенням завідувача лабораторії історичної освіти АПН України О. Пометун, так званими «кишеньками», які розташовані наприкінці розділів і називаються «Наш край».

Навколо такого традиційного з радянських часів структурування курсу вітчизняної історії сьогодні точаться гострі дискусії. Проблема полягає у визначенні ролі, місця, змістового наповнення історії рідного краю у системі історичної освіти.

Заявлена в новій програмі для 11-річної загальноосвітньої школи ідея вдосконалення історичного краєзнавства, як складової змісту історії України, вимагає нових підходів щодо її реалізації. У пояснювальній записці програми з історії вказано: «Вперше більшу увагу приділено регіональній та місцевій історії (історії краю), що дає можливість виховувати патріотичні та державницькі почуття та якості школярів, посилює інтерес до історичної інформації. В темах «історія краю» передбачений насамперед розгляд історичного матеріалу місцевості, де розташована школа: міста, селища, села, району. Зміст відповідних тем передбачає як вивчення конкретних подій, явищ, історичних постатей краю, так і порівняння їх із подіями та явищами, що відбувались на території країни в цілому. Такі теми потребують широкого залучення учнів до самостійної пізнавальної діяльності, зокрема з елементами досліджень».

На історичне краєзнавство в 11-річній школі передбачено: 5 клас – 4 год. (Тема 4. Наш край в ХІХ – ХХ ст.); 7 клас – години не передбачені; 8 клас – години не передбачені; 9 клас – 8 годин разом із підсумковим оцінюванням (Тема 4. Наш край наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ ст.; Тема 8. Наш край у другій половині ХІХ ст.); 10 клас – 4 год. разом із узагальненням (Тема 5. Історія рідного краю у 1900 - 1920-і рр.); 11 клас – 4 год. разом із узагальненням (Тема 6. Наш край у 1921 – на початку 50-х рр.; Тема 7. Наш край у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.). Сумарна кількість годин на 7 років навчання – 26. Це приблизно складає 8% від всього навчального часу, виділеного на історії України. В порівнянні з редакцією програми 2005 р., де сумарна кількість годин – 15 (5 – 11 класи), ці зміни дорівнюють 3% навчального часу.

Перш ніж використовувати краєзнавчий матеріал у навчанні, необхідно визначити його місце, зв'язок і співвідношення із загальноісторичним матеріалом. Залежно від змісту краєзнавчого матеріалу, значення для історії держави і краю, мети уроку, він може бути: опрацьований учнями до початку вивчення теми уроку вдома; подаватись учителем на початку вивчення теми у формі вступу до основного змісту; включатись у ході викладу навчального матеріалу у вигляді ілюстрації, конкретизації, доповнення та використовуватись наприкінці вивчення теми для закріплення знань.

На основі вивчення досвіду організації і проведення краєзнавчої роботи розроблена система методичної роботи з краєзнавства. Вона передбачає: покращення рівня знань, умінь і навичок учнів; поглиблення історичної пам`яті про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього.

Проведення краєзнавчої роботи може включати різноманітні форми і методи навчання, зорієнтовані на поглиблене вивчення краєзнавчих об’єктів учнями.

Серед них визначальними є: методичні схеми і рекомендації вивчення краєзнавчих об’єктів; екскурсії до краєзнавчого музею, тематичні розповіді екскурсовода і керівника факультативу; навчально-практичні роботи, лабораторні (з документами, архівними матеріалами з історії краю); зустрічі з ветеранами війни, національно-визвольних рухів, народними умільцями; практикуми в місцевому архіві; тематичні походи та експедиції; конференції з історії краю; організація книжкових тематичних виставок і занять з бібліографії краю; робота з краєзнавчими текстами; дидактичні ігри з краєзнавства, аукціони, ярмарки народних пісень, приказок, предметів побуту; тематичні бесіди і діалоги учителя та учнів.

Для вчителя, який організовує вивчення історії рідного села (міста) рекомендуємо таку послідовність цієї роботи:

1.Розповідь про першу історичну згадку про село (місто).

2.Розпочати збір матеріалів про історію села (міста) або якщо вони зібрані, то їх підготовку(або вивчення) здійснити у такій послідовності:

- історичні відомості про заснування і назву села (міста);

- як здійснювалась його забудова;

- перші поселенці і їхні заняття;

- як зростала чисельність жителів;

- умови життя, національний і соціальний склад населення;

- вулиці і площі населеного пункту, їх назви та історія;

- які визначні історичні місця знаходяться у вашому селі (місті);

- формування архітектурного обличчя села (міста);

- визначні особистості – вихідці з рідного села (міста).

Краєзнавчий матеріал на уроках історії України може використовуватись:

1) як вступний до теми уроку;

2) до одного з питань, що розглядаються на ньому;

3) бути покладеним в основу вступного уроку до загальної програмової теми.

Такий прийом дозволяє активізувати пізнавальний інтерес, мотивувати учнів до вивчення історії, «візуалізувати» факти, постаті, процеси, місця подій, підвести учнів до розглядуваних на уроці питань, посилаючись на близьке і відоме. Учитель або сам повідомляє краєзнавчий матеріал, або учні знаходять його у навчальному посібнику. Далі, на основі цієї інформації, розгортається робота над вивченням теми.

Краєзнавчий вступ може бути зроблений і самими учнями під керівництвом учителя. Так, на початку уроку вчитель пропонує зробити заздалегідь підготовлені повідомлення краєзнавчого змісту з теми, що вивчається, і на цій основі починає виклад нового матеріалу. Інший варіант, коли у ході бесіди вчитель пропонує учням згадати і навести факти місцевої історії, які можуть бути вихідними для подальшої роботи на уроці.

Найбільш поширеним прийомом є включення місцевого матеріалу у розповідь учителя. Це найпростіший і найекономніший спосіб, хоча й менш ефективний. Учитель сам повідомляє відібрані ним факти місцевої історії, використовуючи їх з метою конкретизації та ілюстрації краєзнавчим матеріалом основних питань уроку (конкретні факти безпосередньо розкривають загальні явища, події і процеси історії). У даному випадку учні отримують додаткові знання у готовому вигляді. У ході розповіді важливо звертатись до учнів з питаннями, що активізують їхню увагу, змушують мислити, дозволяють вчитись співставляти факти вітчизняної історії та історії рідного краю і робити висновки.

Від мистецтва учителя залежить зробити свою розповідь живою і захоплюючою, примусити учнів роздумувати у ході розповіді.

Включення місцевого матеріалу є одним із таких засобів пожвавлення розповіді учителя і підвищення активності учнів на уроці.

Щоб не порушувати систему курсу історії України викладом відомостей з історії краю, вчитель може спочатку познайомити учнів з матеріалом уроку, потім вводити інформацію з історії рідного краю. У даному випадку прийоми можуть бути такими:

- учитель у ході пояснення теми уроку або наприкінці уроку чи бесіди, у порядку закріплення або перевірки знань пропонує учням навести місцеві приклади;

- учитель пропонує учням на основі викладеного матеріалу або матеріалу, простудійованого учнями самостійно за підручником, звернутися до місцевих прикладів, підібрати їх, розібратися в них і зробити їх предметом бесіди на наступному уроці;

- учні виконують на уроці практичну роботу з навчальної теми на місцевому матеріалі. Учитель, наприклад, пропонує проаналізувати статтю, опубліковану в місцевій газеті.

Найбільш ефективною формою проведення краєзнавчих уроків є урок-екскурсія безпосередньо в шкільному, районному або обласному краєзнавчому музеї.

Важливим засобом ілюстрації розповіді вчителя визнана наочність: матеріали археологічних розкопок, нумізматичні колекції, карти і плани місцевості, фотографії, схеми і т. і. Ефективним також буде використання наочності загального типу. Настінні історичні карти України й атласи, зокрема, містять велику кількість даних, що характеризують події місцевої історії на фоні історії держави в цілому. В цьому випадку робота з картою сприяє конкретизації знань учнів і усвідомлення ними ролі рідного краю у житті держави.

Для історика вихідним джерелом інформації є документи і джерела, тому їх вважаємо основною складовою навчального процесу на уроках історії. Застосування історичних документів краєзнавчого характеру в сучасній шкільній практиці утруднюється відсутністю збірників документів з історії рідного краю, адаптованих до роботи в школі, та лімітом часу на уроці. Тому документи доцільно використовувати при вивченні найважливіших тем курсу історії України, засвоєння яких є обов’язковим, а також у тих випадках, коли аналіз краєзнавчого документа дозволяє полегшити учням розуміння того чи іншого явища суспільного життя, викладеного в підручнику.

Як засіб ілюстрації розповіді вчителя визначають і художню літературу. Фрагменти художніх творів з описами подій або явищ місцевої історії повинні бути завершеними і невеликими за об’ємом, відображати типові, суттєві сторони явищ, що вивчаються в основному курсі, і відповідати темі уроку.

Краєзнавче доповнення до опорного матеріалу, як методичний прийом, припускає розширення відомостей з історії краю, що виходить за межі тих завдань, які досягаються шляхом конкретизації. При цьому факти місцевої історії необхідно чітко співставляти з обсягом основного матеріалу з метою встановлення логічного зв'язку зі змістом уроку. В рамках даного прийому доцільно практикувати самостійну роботу учнів з текстами документів, підготовку повідомлень, рефератів, записи спогадів учасників подій, ветеранів і т.д.

Поглиблюється вивчення певного краєзнавчого об`єкту з учнями і під час тематичних екскурсій до краєзнавчого музею села (міста).

Підсумком роботи, своєрідним звітом можуть бути учнівські реферати, до написання яких ставляться певні вимоги: різноманітність тем, відображення в них всієї специфіки краєзнавчої роботи, самостійність у роботі над рефератом, збір і оброблення матеріалу, його систематизація, написання і захист реферату.

Схема підготовки матеріалів до написання реферату з історії вулиці буде мати такий вигляд: історія назви вулиці; події, що відбулися на цій вулиці; історія її забудови, перспективи розвитку; історія побудови та розвитку промислових підприємств, установ та закладів, що розташовані на цій вулиці; історія окремих будинків і споруд; бібліографії цікавих людей. які жили або проживають на вулиці; пам`ятники історії, культури на вулиці. Крім цього учням, які бажають вивчати історію конкретної вулиці, можна запропонувати підготувати реферат на одну з таких тем: “Рідна вулиця”, “Історія вулиці, на якій ти живеш”, “Роль вулиці у твоєму житті”.

Важливим об`єктом для вивчення може стати історія якогось підприємства, процесу колективізації або створення першого фермерського господарства. Зазначений вид краєзнавчої роботи крім суто історичного аспекту має виховне значення. Адже в процесі дослідження конкретного господарського об`єкту чи соціально-історичного явища учні отримують безцінний досвід сприйняття соціальної інформації з перших рук, у всіх її проявах