ВОРОНА З ЛІСАБОНА І КРУК ІЗ ПРИЛУК
ЄВГЕН ГУЦАЛО
(1937-1995)
Євген Пилипович Гуцало – дивовижний, загадковий, майже не розкритий критиками письменник. Його твори – це безмежно витончений, людяний доробок. Є.Гуцало – один із найбагатших кількісно і найрізноманітніших жанрово в сучасній українській літературі. Є в нього більше двохсот оповідань, два десятки повістей, два романи, три поетичні збірки, книжки для дітей, публіцистика.
Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (нині с. Ново животів) Іллінецького району Вінницької області в сім'ї вчителів.
Його батько був учителем української мови і літератури. Про своє дитинство письменник згадує: «За нашою хатою, в кущах бузку, я сам збив неоковирного стола з грабових жердин – і спекотного подільського літа, сховавшись у затінку, писав тут оповідання, вірші. Свої писання заклеював у конверти – й посилав у Київ… І чекав тоді, в своєму дитинстві, відповідей з редакцій. Усі відповіді – без винятку – були негативні, й ні дитячі тодішні журнали, ні дитячі газети не вмістили жодного мого рядка, а я писав – і слав, писав – і слав…»
Після закінчення середньої школи вступав до Київського університету на факультет журналістики. «Було п'ятнадцять вступників на одне місце. На останньому екзамені з географії, яку я знав чудово, мені поставили четвірку, й маючи з інших екзаменів п'ятірки, я десь через місяць одержав у селі відповідь з університету: «Вас не зараховано з причин конкурсу». Вперто бажаючи стати журналістом і письменником, через рік я вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім.. М.Гоголя».
В 1959 році Є.Гуцало закінчив Ніжинський педінститут. Працював у редакціях газет на Вінниччині, Львівщині і Чернігівщині. З 1961 року почав працювати в «Літературній Україні», потім у видавництві «Радянський письменник» (тепер «Український письменник»).
Перша збірка оповідань «Люди серед людей» побачила світ у 1962 році і одразу ж звернула увагу на себе свіжою емоційністю та відтворенням розмаїтих живих характерів.
Наступні збірки – «Яблука з осіннього саду» (1964), «Хустина шовку зеленого» (1966), «Запах кропу» (1969) – переконали читачів, що Є.Гуцало – самобутній новеліст.
Виступаючи незадовго перед смертю, Є.Гуцало сказав: «Мені не було тридцяти, коли написав повість «Мертва зона». Спілка письменників висунула на Шевченківську премію». Але повість передрукували і поховали за кордоном, і злива гнівних статей полилася на письменника.
У 70-х роках виходять книги новел «Серпень, спалах любові» (1970), «Передчуття радості. Дівчата на виданні» (1971), «Весна високосного року» (1973), «Орлами орано» (1977), «Полювання з гончим псом» (1980).
Про повісті «Сільські вчителі» та «Шкільний хліб» (1981) письменник зазначає, що ці твори він написав про своє село, про своїх батьків-учителів, про післявоєнну вбогість їхнього буття.
Повісті було перекладено російською, білоруською, німецькою, румунською, чеською. В Україні їх було видано через п'ятнадцять років після написання.
Є.Гуцало – автор поетичних книг «Письмо землі» (1981), «Час і простір» (1983), «Живемо на зорі» (1984).
Написаний ним у 1981 році роман «Позичений чоловік» був удостоєний у 1995 році премії Антоновичів. На врученні премій Є.Гуцало Відзначив: «Мені завжди хотілося написати українську душу, український характер – та ще ж і українською мовою, яка відповідала б цій душі, і цьому характеру, і, звичайно, душа й характер має відповідати українській мові. Коли я писав «Позиченого чоловіка», то відчував щастя – щастя писати такого героя з української Яблунівки. Хоч би які часи нині пливли й спливали, але український характер має пребути вічно».
Від початку своєї творчості Є.Гуцало залюбки писав про дітей, про світ дитинства. Збірка оповідань «У лелечому селі» вийшла у видавництві «Веселка» 1969 року і стала однією з кращих в сучасній українській літературі про дітей. Світ дитинства цих оповідань особливий. А ще ж дивовижний світ городини, квітів, річки, гаю, поля, звірини й птаства, в якому живе сільська дитина, - все це побачено й зображено тонким поетичним зором, ніжною душею письменника. Серед улюблених Гуцалових персонажів – підліток або дитина з незвичайною, поетичною душею.
Дітям написано книги новел «Олень Август» (1965), «Пролетіли коні» (1966), «З горіха зерня» (1967), «У лелечому селі» (1969), «Дениско» (1973), «За обручем» (1976), «Зелене листячко з вирію» (1977), «Сайорра» (1980), «Жовтий гостинець» (1981) та ін.
За повість «Сайорра» та збірку оповідань «Пролетіли коні» Є.Гуцало у 1985 році удостоєний високого звання лауреата Державної премії України імені Т.Г.Шевченка. Показовим є те, що цією високою нагородою відзначені твори про дітей, які письменник писав для дітей і для дорослих.
Сам Є.Гуцало зізнався: «Здається, я писав завжди». Це був природний стан його душі, він жив у слові й словом себе виявляв у світі.
Смерть письменника була жорстоко-несподіваною. Він пішов із життя у 58 років 25 липня 1995 року.
Збірка оповідань «Діти Чорнобиля» з'явилася в 1995 році після смерті письменника. Ця книга – правдива розповідь про трагічне буття дітей післячорнобильської України.
ВІРШІ
ВОРОНА З ЛІСАБОНА І КРУК ІЗ ПРИЛУК
Якось стрілися –
ворона
із самого Лісабона
і дзьобатий чорний крук
із самісіньких Прилук.
Гордо каркнула ворона:
- Я – ворона з Лісабона! -
Гордо каркнув
Чорний крук:
- Я – з самісіньких
Прилук!
Й запишалася –
ворона
із самого Лісабона
і дзьобатий чорний крук
із самісіньких Прилук.