Структура власності. Її типи, види і форми
Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.
Вертикально-історичний підхід визначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою (рис. 3.9).
| ||
| ||
|
| ||
|
Рис. 3.9. Еволюція форм власності
Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб'єкта, який концентрує права власності.
Власність існує у трьох основних формах: приватна, колективна, державна.На перших етапах розвитку людство протягом тисячоліть використовувало колективні форми власності, спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім – общинної (сільська й міська колективна) власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди могли тільки спільно (колективами) добували засоби до існування, адже примітивність знарядь праці унеможливлювала виживання окремої людини в боротьбі з природою і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності – приватної.
Горизонтально-структурний підхідвизначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.
Умовами і критеріями означеної класифікації є рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, ступінь правочинностей суб'єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу тощо.
Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.
Приватна власність – це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування і розпорядження об'єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.
Приватна власність поділяється на трудову і нетрудову.
Трудова приватна власність – приватна власність, яка формується за рахунок власної праці і для власних потреб. Джерело – переважно фізична праця. За формою – дрібнотоварна. Приклад: продукти городництва, фермерства.
Нетрудова приватна власність – формується у результаті присвоєння особою результату чужої праці. Це тип власності, що виражає привласнення матеріальних і нематеріальних благ різними суб’єктами права власності без відповідних витрат праці на їх створення. Приватний тип власності виступає як сукупність форм власності індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням найманої праці, партнерської і корпоративної форм власності(рис. 3.10).
Рис. 3.10. Сучасні форми приватної власності
Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.
Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.
Одноосібна (індивідуальна) власність – за якою людина одноосібно володіє і управляє об’єктами індивідуальної власності.
Якщо в господарстві використовується праця членів сім'ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське, сімейне господарство).
Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).
Партнерська власність є об'єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.
Корпоративна (акціонерна) власність – це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об'єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті господарської діяльності.
Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб'єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.
Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній (рис. 3.11).
 |
Рис. 3.11. Сучасні форми суспільної власності
Державна власність – це форма власності, за якої суб’єктом власності є держава чи її органи: Верховна Рада України, ради народних депутатів усіх рівнів і державні адміністрації адміністративно-територіальних одиниць.
Загальнодержавна власність – це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.
Муніципальна (комунальна) власність – це власність, яка перебуває в розпорядженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо) влади.
Колективна (спільна, групова) власність –спільна власність, передана державою чи іншими суб’єктами у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди), яка використовується відповідно до чинного законодавства.
Спільна часткова власність характеризується тим, що утворюється шляхом об’єднання приватних часток майна, які вносяться її суб’єктами і використовується в їх спільних інтересах під єдиним управлінням та контролем. При цьому кожен суб’єкт такої власності має право на свою частку об’єкта власності та відповідну частку доходу, що є результатом функціонування спільної власності.
Спільна сумісна власність є та, за якої її об’єкти не поділяються на окремі частки і його присвоєння здійснюється усіма її суб’єктами на рівних правах. Дохід від господарського використання такої власності розподіляється або в рівних частках, або залежно від трудового вкладу. Прикладом цього типу власності є сімейна власність.
Кооперативна власність– це об'єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність кооперативу формується в результаті об'єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до внесеного паю і трудового вкладу членів кооперативу. Розрізняють такі види кооперативів: сільськогосподарські, кооперативи у сфері виробництва і послуг, споживчі.
Власність громадськихта релігійних об'єднаньстворюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного майна в їх користування. Суб'єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.
Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в тому числі й власність іноземних суб'єктів (рис. 3.12).
 |
Рис. 3.12. Сучасні форми змішаної власності
Інтелектуальна власність –система економічних відносин, що виникають з приводу привласнення результатів творчої та інтелектуальної діяльності людини, а також з приводу економічних форм їх реалізації.
Закон України “Про власність” від 1994 року декларує 4 форми власності в Україні:
1) індивідуальна (особиста і приватна) – особиста власність;
2) колективну (спільну) – власність орендованих підприємств, власність кооперативу, власність громадських організацій;
3) державна – загальнодержавна власність, комунальна власність, власність державних підприємств;
4) власність іноземних держав, спільних підприємств, іноземних громадян – спільні підприємства, власність іноземних юридичних осіб, власність іноземних держав та міжнародних організацій для здійснення дипломатичних місій.