Номенклатура структурних елементів території комплексної зеленої зони міста

Н. Ю. Войко

ОСНОВИ ЛАНДШАФТНОГО ПРОЕКТУВАННЯ

Конспект лекцій

для студентів спеціальності

7.06010202, 8.06010202 «Містобудування» та

спеціалізації «Ландшафтна архітектура»

Київ 2016

УДК 712

ББК 26.82

В65

Рецензент О.І. Седак, канд. арх., доцент

Відповідальний за випуск М.М. Кушніренко, канд. арх., професор

Затверджено на засіданні вченої ради архітектурного факультету, протокол № 2 від 1 жовтня 2015 року.

Войко Н.Ю.

В65 Основи ландшафтного проектування: конспект лекцій /
Н.Ю. Войко. – К.: КНУБА, 2016. – 100 с.

Розглянуто в стислій формі зміст курсу «Основи ландшафтного проектування».

Курс призначений навчити студентів досліджувати та проектувати ландшафтні об’єкти в міському середовищі.

Призначено для студентів архітектурного факультету спеціальності 7.06010202, 8.06010202 «Містобудування» та спеціалізації «Ландшафтна архітектура».

УДК 712

ББК 26.82

© Н.Ю. Войко, 2016

© КНУБА, 2016

ЗМІСТ

ВСТУП

У курсі лекцій розглядаються основні поняття та принципи ландшафтного проектування.

Ландшафтне проектування це невід'ємна складова частина ландшафтної архітектури, особливого виду практичної, проектної та наукової діяльності в області сучасної архітектури відкритих просторів. Воно пов'язане з архітектурно-просторовою організацією середовища проживання людини та її окремих елементів.

Сьогодні в ландшафтному проектуванні виділилися самостійні напрямки: такі як ландшафтне планування, ландшафтна архітектура, ландшафтний дизайн, флора- й фітодизайн. Кожний з цих напрямків займається формуванням середовища відкритих просторів на певному містобудівному та проектному рівнях.

Основне завдання ландшафтного архітектора організувати простір території ландшафтного об’єкту відповідно до функціональних, екологічних та естетичних вимог і створити його яскравий художній образ, що викликає у людини позитивні емоції. До об'єктів ландшафтного планування та ландшафтної архітектури належать відкриті простори, різних містобудівних рівнів: систем розселення, міські та приміські, міського району, на рівні об'єкта або фонові простори та сполучні простори. Ефективна система відкритих просторів, сприяє оздоровленню навколишнього середовища та охороні природного ландшафту міста, збагачує зовнішній вигляд міста і створює умови для організації місць відпочинку населення.

Формування ландшафтних об'єктів здійснюється на підставі проектної документації, яка залежно від типу об'єктів підрозділяється на містобудівну, об'ємну і дизайнерську. На рівні розробки містобудівної документації вирішуються питання розселення, організації території, формування соціальної та технічної інфраструктури, ув’язнення з перспективами розвитку і розміщення продуктивних сил і охороною навколишнього середовища. На рівні об'ємного проектування вирішуються питання формоутворення просторового середовища проживання людини відповідно з функціональним призначенням. На рівні розробки дизайн проекту вирішується завдання «конструювання» предметного середовища на рівні тактильного простору.

У даний час відбувається віддалення людини від вихідних природних ландшафтів тому, особлива увага приділяється формуванню культурного ландшафту у вигляді системи озеленених просторів ландшафтних об'єктів. Основні принципи створення культурного ландшафту – максимально можливе збереження ділянок з природним середовищем, гармонійне поєднання елементів штучного і природного середовища, різноманітність і мальовничість пейзажів.

Озеленені території – найважливіший елемент планувальної структури міста. Вони формують комплексну зелену зону міста та створюють комфортні умови, що дозволяють людині відпочити від напруженого міського життя і роботи. Ландшафтні об'єкти зазвичай займають територію, що знаходиться переважно в урбанізованому середовищі і обумовлену нормативними вимогами. Насамперед, це міські та заміські ландшафтно-рекреаційні території, до яких належать малі рекреаційні території і поліфункціональні парки, які є структурними елементами системи озеленених територій міста і зазвичай виконують екологічну, архітектурно-художню та рекреаційні функції. Ці об'єкти включають простори, сформовані з використанням засобів ландшафтної архітектури та ландшафтного дизайну – рослинності, геопластики, водних пристроїв, малих архітектурних форм, візуальної комунікації тощо.

Мета цього курсу – навчити студентів навичкам ландшафтного проектування міських територій.

Задачі вивчення дисципліни включають:

· визначення основних проблем щодо ландшафтного проектування відкритих просторів міського середовища;

· ознайомлення з типологією ландшафтних об'єктів та факторами, що впливають на їх формування, а також зі складом та змістом проектної документації щодо формування ландшафтних об’єктів;

· засвоєння принципів, та прийомів формування ландшафтної композиції, що використовуються в ландшафтному проектуванні;

· ознайомлення з умовами, що впливають на вибір планування малого саду;

· визначення теми малого саду і його архітектурно-художнього задуму;

· виявлення художнього образу малого саду.

Завдяки вивченню дисципліни студенти засвоять:

· основні поняття, вимоги та завдання щодо ландшафтного проектування міських територій;

· типологію об'єктів ландшафтної архітектури (об'єкти macro, mezzo і micro рівнів) та особливості їх проектування;

· основні принципи створення культурного ландшафту;

· основні структурні елементи комплексної зеленої зони міста та їх складові;

· нормативні вимоги щодо функціонального зонування комплексної зеленої зони та питому вагу озеленених територій різного призначення в межах забудови міст;

· визначення емоційно-психологічних характеристик простору та закономірності зорового сприйняття пейзажних картин;

· принципи організації відкритих просторів та прийоми формування ландшафтної композиції;

· принципи побудови багатопланової перспективи;

· особливості проектування малих садів.

Лекція 1.Взаємодія природних і міських ландшафтів
у містобудуванні

Ландшафтне проектування. Завдання і складові ландшафтної архітектури. Ландшафти та їх компоненти. Типологія ландшафтів. Типологія об'єктів ландшафтної архітектури (об'єкти macro, mezzo і micro рівнів). Особливості проектування об'єктів ландшафтної архітектури.

Ландшафтне проектування являє собою самостійний науковий і професійний напрямки, утворені внаслідок взаємодії і творчого синтезу географії, історії, мистецтвознавства, філософії, архітектури, містобудування, біології, дизайну міського середовища, екології, дендрології, соціології та ін. наук. Воно охоплює досить широке коло проблем. Основна мета ландшафтного проектування – формування функціонально ефективного, естетично і екологічно повноцінного життєвого середовища людини шляхом гармонійного поєднання природних і антропогенних елементів.

Ландшафтне проектування є невід'ємною складовою частиною ландшафтної архітектури.

Ландшафтна архітектура –це особливий вид практичної, проектної та наукової діяльності в області сучасної архітектури відкритих просторів що розвивається. Ландшафтна архітектура може бути визначена як категорія, що означає діяльність пов'язану з архітектурно-просторовою організацією окремих елементів та середовища проживання людини.

Без знання історії розвитку ландшафтної архітектури, принципів і прийомів формування ландшафту, надзвичайно важко вирішити багато завдань ландшафтного проектування, які на перший погляд не мають прямого відношення до ландшафтної архітектури.

Термін "ландшафтна архітектура" з’явився в середині XIX ст. в США. Його поява пов'язана з процесом урбанізації – стрімким розвитком території міст, які стали вторгатися в природу, а також з організацією перших національних парків. Поєднання "архітектор ландшафту" встановилося після того, як було засновано американське «Суспільство ландшафтних архітекторів» в 1899 році, а також «Міжнародна Федерація Архітекторів Ландшафту» в 1948 році. Ландшафтна архітектура не виникла на порожньому місці, вона стала подальшим розвитком садово-паркового мистецтва.

Однак, якщо садово-паркове мистецтво обслуговувало обмежену привілейовану частину суспільства (палацово-паркові ансамблі), то ландшафтна архітектура займається як формуванням середовища приватних об'єктів, так і просторовою організацією великих об'єктів, формуючи середовище життєдіяльності суспільства. Ландшафтна архітектура завжди слугувала потребам всіх суспільно-економічних формацій і завжди використовувала досягнення науки і техніки свого часу.

Ландшафтна архітектура нерозривно пов'язана з архітектурою і по суті є однією з форм організації просторового середовища. Архітектурне проектування в сучасному розумінні є діяльністю по організації просторового середовища для життя людського суспільства в цілому і, зокрема, кожного з його членів. Майже 2000 років тому римський теоретик архітектури Марок Вітрувій Поллион визначив, що невід'ємні якості зодчества – користь, міцність і краса. Це визначення залишається правильним і в наш час і безпосередньо відноситься до ландшафтного проектування.

Сьогодні ландшафтне проектування – це один з видів архітектурного проектування, що включає певні методи архітектурної творчості. Розвиток ландшафтної архітектури в якості архітектури відкритих просторів, розширення кола її об'єктів і завдань у міжнародній практиці привели до виокремлення в ній самостійних напрямків. Тобто:

• ландшафтне планування – спільне формування середовища в масштабі країн і регіонів на рівні територіально-просторових комплексів. Відмінною рисою ландшафтного планування є організація просторового середовища великих територій, в яких вертикальний вимір виявляється вкрай малим щодо відношення до масштабів планів;

• ландшафтна архітектура – формування середовища на рівні окремих об'єктів міського середовища та їх елементів (парки, сади, сквери, територія житлової забудови громадських та промислових будівель і т. ін.); Об'єкти ландшафтної архітектури мають значно менші масштабні характеристики. Ландшафтна архітектура вирішує питання формування та збереження ландшафтів з різними співвідношеннями природних і штучних компонентів;

• ландшафтний дизайн – детальна організація штучного предметно-просторового архітектурного середовища на рівні тактильного простору, синтез природних елементів середовища. Вони включають: водойми, природний рельєф, геопластику, озеленені території, декоративне озеленення і штучні елементи середовища, що включають елементи благоустрою: малі архітектурні форми, декоративне покриття, інженерно-технічне обладнання, засоби візуальної комунікації та інші засоби орієнтації людини в міському просторі.

Дизайн в сучасному розумінні – це художнє проектування елементів предметного світу, що включає в себе і художнє збагачення міського середовища.

Мета ландшафтного дизайну – органічне злиття архітектури, елементів благоустрою з природними елементами. Ландшафтний дизайн в останні сторіччя виокремився, як самостійний напрям у сфері діяльності ландшафтної архітектури.

Як напрямок творчої діяльності ландшафтний дизайн з'явився в
1981 р. на одному з семінарів з ландшафтної архітектури в Москві. На цьому семінарі багато фахівців у своїх виступах говорили про необхідність виділення ландшафтного дизайну, як самостійної сфери творчої діяльності.

Кращі роботи архітекторів (К. Танге, А. Аалто і Ф. Райта) засновані на принципі цілісного вирішення будинку та його оточення з детальним дизайнерським опрацюванням елементів мікроландшафту. А. Аалто бачив головне завдання архітектури – це зв’язок людини і природи.

Об'єктами ландшафтного дизайну є як відкриті, так і закриті простори всіх міських об'єктів: вулиці і площі, малі рекреаційні території (сквери, бульвари, набережні, пішохідні вулиці), парки різного функціонального призначення, житлові території з різноманітними рекреаційними і господарськими майданчиками (дитячі, для відпочинку дорослих, спортивні та ін.), території виробничих і громадських будівель і споруд, а також інтер'єри різних у функціональному відношенні приміщень. У всіх цих об'єктах здійснюється задача включення природних елементів у формування того чи іншого простору і здійснюється детальне опрацювання елементів штучного ландшафту.

Ландшафтний дизайн тісно пов'язано з флора- і фітодизайном.

Флора- й фітодизайн – проектування штучного архітектурного середовища з використанням природних елементів: рослин, води, каміння за допомогою формування флора- і фітокомпозицій, які позитивно впливають на психоемоційний стан людини, підвищують його настрій і життєвий тонус. Фітокомпозиції (від слова «фітонциди») мають також сануючий вплив, покращують мікрокліматичні умови в оточуючому просторі.

Виникнення флора- та фітодизайну обумовлено практикою зближення архітектури інтер'єру з природою. У даний час в інтер’єрних просторах створюються найрізноманітніші мікроландшафтні фрагменти, які емоційно впливають на людину і виконують, здебільшого, декоративну функцію. Це інтер'єри ресторанів, кафе, готелів, магазинів, театрів та ін.

За допомогою елементів природного середовища створюються спеціальні простори, що позитивно впливають на психофізіологічний стан людини. Це зимові сади, різноманітні атріумні простори, внутрішні дворики та ін. Формування інтер’єрних просторів, що включають природні елементи, обумовлено пошуками створення комфортного середовища в умовах тотальної урбанізації міст, технотизації інтер'єрів, комп'ютеризації робочих місць.

Таким чином, головне завдання ландшафтного архітектора, ландшафтного дизайнера – організувати простір відповідно до функціональних, екологічних та естетичних вимог і створити його яскравий художній образ, що викликає в людини позитивні емоції.

У даний час в Україні сформувалася досить складна і разом з тим досить чітка система науково-проектних робіт, в яких з тим чи іншим ступенем конкретизації та деталізації вирішуються питання розселення та містобудування, пов'язані з територіально-природними комплексами.

Якщо уявити цю систему у вигляді своєрідної піраміди, то її вершину займуть роботи макротериторіального рівня – Генеральна і регіональні схеми розселення на території України.

Середня частина потрапляє в сферу робіт, які виконано на мезотериторіальному рівні – це схеми та проекти районного планування.

Ближче до основи, розміщуються найбільш конкретні містобудівні роботи мікротериторіального рівня – проекти планування міст і селищ, проекти детального планування і проекти забудови (рис. 1).

На всіх територіальних рівнях вирішуються питання розселення, організації території, формування соціальної та технічної інфраструктури, пов’язані з перспективами розвитку і розміщення продуктивних сил і охороною навколишнього середовища.

Характерна особливість системи містобудівних планувальних робіт – це її ієрархічність і спадкоємність: зазвичай проекти нижніх рівнів складають на основі проектів більш високого територіального рівня. Відповідно до цього цілі і завдання всіх цих схем і проектів обумовлені розміром території, що охоплена в процесі проектування, масштабом проектних матеріалів, характером народногосподарських завдань.

Макротериторіальний рівень є найбільш масштабним в системі науково-проектних робіт з містобудування. До нього відносяться – Генеральна і регіональні схеми розселення. На цьому рівні вирішуються макрозонування території, а також стратегічні завдання з формування раціональної функціонально-планувальної структури регіональних систем розселення і великих групових систем населених місць.

Рис. 1. Система науково-проектних робіт:

1 – генеральна схема розселення (ГСР);

2 – регіональні схеми розселення (РСЗ);

3 – схеми районного планування (СРП);

4 – проекти районного планування (ПРП);

5 – генеральні плани населених міст (ГП);

6 – проекти детального планування та

містобудівні обґрунтування (ПДП та МО);

7 – проекти забудови (ПЗ);

8 – об’єкти нового будівництва (ОНБ);

9 – об’єкти реконструкції (ОР)

Найважливіше екологічне завдання на макротериторіальному
рівні – створення містобудівних умов для забезпечення екологічної рівноваги, тому макрозонування території та раціональне розміщення урбанізованих і відкритих територій відіграють тут провідну роль.

Мезотериторіальний рівень (схеми та проекти районного планування) передбачає більш докладне дослідження і конструювання містобудівних структур. Тому урбоекологічні завдання на цьому рівні включають урбоекологічне зонування (виокремлення з комплексу факторів зон з певним екологічним режимом) та розробку досить конкретних природоохоронних і гігієнічних заходів.

Основним завданням схем районного планування є оцінка природних економічних і трудових ресурсів і виявлення, потенційних можливостей розвитку значних за розмірами територій (держави, регіонів, областей). У цьому випадку складається генеральна схема зонування території, що проектується, і обґрунтовуються її межі. Важливе значення має оцінка основних майданчиків для розміщення виробництва, транспортних та інженерних комунікацій, сельбищних територій з повним комплексом обслуговування, організації масового відпочинку та ін.

Мікротериторіальний рівень (генеральні плани окремих територіальних утворень: генеральні плани міст, селищ міського типу і сіл, генеральні плани промислових вузлів, проекти детального планування і проекти забудови) припускає подальший процес проектування, за якого деталізуються та конкретизуються основні положення схем і проектів районного планування .

До об'єктів ландшафтного планування та ландшафтної архітектури належать відкриті простори різних містобудівних рівнів.

Відкриті простори – переважно незабудовані озеленені і упорядковані території населених міст і міжсельбищні території під відкритим небом, що використовуються для різних видів діяльності. Під системою відкритих просторів розуміють всю сукупність взаємодіючих незабудованих (озеленених, водних) територій будь-якого містобудівного рівня.

Зміст терміна відкриті простори змінюється залежно від містобудівного рівня або масштабу розгляду об'єкта.

Відкриті простори систем розселення (М 1: 25000, М 1: 50000,
М 1: 100000) – позаміські простори всіх типів: ліси, водойми, поля (включаючи дрібні населені пункти, інженерні транспортні споруди, комунально-складські та сільськогосподарські підприємства). Умовний діаметр території макропросторів складає більше 2 км. Умовний діаметр території мезопросторів становить від 0,5 до 2 км

Міські та приміські відкриті простори (М 1: 5000, М 1: 10000) – всі незабудовані простори, що оточують місто або що розчленують його окремі забудовані райони, або що вклинюються в масив забудови (умовний поріг території в поперечнику становить від 0,2 і до 0,5 км, для окремих груп будинків, лікарень, інститутів, транспортних підприємств, доріг та ін. не більше ніж 0,3 км). Ці простори складають систему озеленення міста в цілому, місця заміського відпочинку, рекреаційні зони і т. і.

Відкриті простори міського району (М 1: 2000) – незабудовані простори міста за межами житлових мікрорайонів і комплексів та промислових підприємств (сади, парки, сквери, набережні, водоймища, санітарно-захисні смуги та ін.). Умовний діаметр території таких просторів складає менш ніж 0,2 км.

Відкриті простори на рівні об'єкта або фонові простори
(М 1: 500) – будь-який простір не зайнятий забудовою і масивами зелених насаджень у структурі будь-якого об'єкта: вільні ділянки в межах житлової, громадської та промислової забудови, а також ландшафтно-рекреаційних територій. Умовний діаметр території мікропросторів складає менше 0,1 км.

Ефективна система відкритих просторів сприяє оздоровленню навколишнього середовища та охороні природного ландшафту міста, збагачує зовнішній вигляд міста і створює умови для організації місць відпочинку населення. Ефективність всієї системи відкритих просторів залежить від того наскільки розвинені зв'язки між усіма її рівнями.

Сполучні простори.Формування сполучних просторів, також залежить від містобудівного рівня або масштабу територій, що розглядаються. На рівні міста це може бути смуга парків, лісопарків, річок, водойм та інших озеленених відкритих просторів, які з'єднуються з зеленими поясами міст. На більш низьких рівнях – це сполучні простори міських районів у вигляді озеленених смуг або зелених насаджень уздовж міських транспортних комунікацій.

Особливе значення мають зони безпосереднього контакту озеленених територій з житловою середовищем. Смуга забудови зазнає безпосереднього архітектурно-ландшафтного та рекреаційного впливу зеленого масиву, її ширина становить 0,5 – 1 км. Ширина зеленого масиву, який активно використовується населенням з метою рекреації і формує архітектурно-ландшафтну композицію міського середовища, становить приблизно 0,5 - 0,7 км.

Протягом багатьох тисячоліть (фактично з появою осілого способу життя) людина постійно змінювала природні властивості деяких ландшафтів. Вона надавала їх розвитку потрібний напрямок і тим самим створювала особливу категорію культурних ландшафтів. Якщо спочатку це були тільки різноманітні сільськогосподарські угіддя, які оточували місця проживання людей, то в даний час нас оточують величезні урбанізовані райони, промислово-транспортні вузли, великі агропромислові та лісогосподарські комплекси.

Поверхня землі вкрита різноманітними природними ландшафтами. Їх різноманітність обумовлена зональністю. Наприклад, степи і ліси, океани і моря, пагорби і гірські хребти, тундра і лісотундра, пустеля і напівпустеля, субтропіки і тропіки тощо.

Природний ландшафт – це однорідна ділянка суші, що формується під впливом природних процесів, окреслена природними межами, в яких взаємодіють взаємопов'язані компоненти (повітря, що утворює клімат, вода, земна кора у вигляді рельєфу та ґрунту, рослинність, тваринний світ). До природних ландшафтів відносяться ландшафти, що утворилися в ході природного розвитку природного середовища і не носять слідів господарської діяльності людини.

У процесі господарської діяльності людина змінює деякі природні компоненти: ґрунт, водний режим, фауну. Спочатку, ці зміни не грали ніякої ролі в загальному, формуванні ландшафтів землі, адже вони відбувалися на малих територіях і мали оборотний характер (розкорчуванні та розорані поля з припиненням господарської діяльності швидко заростали і набували колишні властивості). З розширенням масштабів людської діяльності зміна природного середовища набула незворотного характеру. Ці поступові зміни охоплювали всі великі ділянки землі. Пізніше до них приєдналися зміни, викликані промисловим виробництвом, видобутком корисних копалин.

Зараз настала епоха стійких ландшафтних перетворень, оскільки антропогенні зміни порушують зв'язки в ландшафті, що склалися, та взаємодії між природними компонентами. Це призвело до того, що природних ландшафтів у чистому вигляді на Землі практично не залишилося.

Антропогенний ландшафт – це ландшафт, що складається з взаємодіючих природних та антропогенних компонентів, які формуються під впливом людини, хоча і похідних від природних.

Під впливом антропогенної дії можуть виникати оборотні і необоротні зміни в ландшафті. Під оборотними змінами слід розуміти зміни, що дозволяють природній частині ландшафту, повернутися до стану близького до вихідного після припинення антропогенних впливів за інтервал часу рівний тривалості життя покоління. Необоротні зміни таке повернення виключають.

Серед антропогенних впливів на ландшафти слід розрізняти ті, які ставлять спеціальною метою створення необоротних змін. Це – переважна більшість містобудівних перетворень.

Для досягнення стійкості антропогенних ландшафтів, що формуються містобудівними методами, потрібно використовувати закономірності природної динаміки ландшафтів, які полягають у тому, що помітні зміни в ландшафтах міського оточення наступають через 2 – 3 роки після «вторгнення», а через 15 – 20 років ландшафти виявляються вже повністю зміненими.

Антропогенні ландшафти створюються в процесі розвитку людської цивілізації. У сучасному містобудуванні виділяють наступні види антропогенних ландшафтів: лісогосподарський, водогосподарський, сільськогосподарський, промисловий, сельбищний, рекреаційний, а також багатофункціональний міський ландшафт.

Генезис міського ландшафту.Перетворення природного ландшафту в антропогенний вивчається в наступних напрямках:

· дослідження просторового взаємозв'язку в різні історичні періоди розвитку міст;

· встановлення співвідношення між порушеними і непошкодженими компонентами ландшафту і диспропорціями їх розвитку, що виникають у зв'язку з цим;

· аналіз впливу перетворених ландшафтів на рівень екологічної рівноваги.

Природний ландшафт від початку свого розвитку до наших днів пройшов 3 стадії – первісну, натуральну, культурну.

Первісний ландшафт – це виключно природний ландшафт. Він зберігся у вигляді невеликих включень в антропогенізіровані ландшафти і вимагає особливої охорони.

Натуральний ландшафт – це ландшафт, який характеризується перевагою природних елементів над антропогенними. Він створювався на першому етапі перетворення людиною первісного ландшафту. Інтегровано за стадіями розвитку цивілізації:

· збиральна цивілізація розвивалася на великих малозаселених просторах і не вимагала осілого способу життя;

· мисливська цивілізація, за часів якої з'являються поселення рибалок з примітивною забудовою і особливим способом життя. У цей період, як і в попередній, не відбувалося помітної зміни ландшафту;

· скотарська цивілізація розвивалася залежно від форм первісного ландшафту – рівнинного або гірського. Поселення скотарів мали свої специфічні риси: наявність загонів для худоби, огорож та ін.;

· примітивна землеробська цивілізація відрізняється створенням невеликих поселень (жителі яких обробляли поля) з декількох дворів, замість лісового покриву, який спалювався.

Культурний ландшафт – формується на місці первісного або натурального, за рахунок новоутворень створених людиною на основі законів природи (в іншому випадку – акультурний ландшафт), в якому здійснені зміни підтримуються тільки його силами. Культурні ландшафти діляться на сільськогосподарські, міські урбанізовані та індустріальні.

Таким чином, антропогенні ландшафти формуються під впливом людини та їх компоненти є цілком або частково антропогенними, хоча і похідними від природних.

Формування ландшафтних об'єктів у місті здійснюється на підставі проектної документації, яка залежно від типу об'єктів підрозділяється на містобудівну, об'ємну і дизайнерську.

На рівні розробки містобудівної документації вирішуються питання розселення, організації території, формування соціальної та технічної інфраструктури, ув’язнення з перспективами розвитку і розміщення продуктивних сил і охороною навколишнього середовища.

На рівні об'ємного проектування вирішуються питання формоутворення просторового середовища проживання людини відповідно з функціональним призначенням.

На рівні розробки дизайн проекту вирішується завдання «конструювання» предметного середовища на рівні тактильного простору.

Функціональна класифікація міських ландшафтів.Усі типи міських ландшафтів формуються для організації тієї чи іншої функції необхідної для організації життєдіяльності міського організму. Під дією функціональних процесів формуються наступні типи міських ландшафтів:

· урбанізовані – визначають обличчя міста, включають: житлову забудову, промислові території, транспортні комунікації, зелені масиви;

· індустріальні– зазвичай займають значні території та відрізняються наявністю джерел інтенсивного забруднення атмосфери, майже без озеленення, переважає рудеральна рослинність;

· девастованні– представлені кар'єрними виїмками і відвалами в зонах видобутку будівельних матеріалів – каменю, піску, глини;

· рекреаційні– гідропарки, лісопарки, лугопарки, міські та приміські парки з рекреаційними функціями, благоустроєм та обладнанням (парки культури і відпочинку, спортивно-оздоровчі зони). Почали виділятися в 60-70-х р.;

· комунікаційні стрічкові– являють собою особливу форму урбанізованих ландшафтів, що розвиваються у зв'язку з благоустроєм і озелененням залізничних і шосейних доріг;

· агрокультурні– включають ландшафти поселень (сіл і хуторів), виробничих зон колгоспів і радгоспів, полів, луків, садів:

a) ландшафти сільських поселень – які складаються з присадибних ділянок, територій загального користування, пустирів, покритих рудеральною і сегетальною рослинністю;

b) ландшафти промислових зон сільськогосподарських підприємств, що являють собою урбанізовані вкраплення в с/г ландшафти, (тваринницькі комплекси, птахофабрики, оводні фабрики, машино-тракторні стани, майстерні, цегельні переробні цехи і т. ін.) території, які покриті рудеральною і сегетальною рослинністю;

c) ландшафти полів – переважно зайняті зерновими і просипними агробіоценозами;

d) лукопасовищні ландшафти, що мають виражений антропогенний характер, унаслідок утворення культурних пасовищ;

e) памологічні (садові) ландшафти – це своєрідний тип ландшафтів, який включає території колективного садівництва. Вони часто представляють суміш польового і садового ландшафтів;

f) лісогосподарські ландшафти включають лісові приміські зелені зони та природні лісові ландшафти, які у зв'язку з розширенням їх рекреаційних функцій перетворюються в лісопаркові;

g) гідроморфні ландшафти – ландшафти річок, озер і ставків, що виконують рекреаційні функції або частково господарські.

Усі міські ландшафти в генеральному плані представлені у вигляді різних функціональних зон і їх розвиток залежить від екологічних і соціальних умов.

Історична класифікація міських ландшафтів.Залежно від способу ведення господарства та естетичних уявлень виділяються:

Ландшафт раннього середньовіччя (X – XIII ст.). У процесі освоєння родючих земель заплав річок та лісів однодворовими господарствами або невеликими поселеннями громад відбувалася натуралізація первісного ландшафту. Поля мали вільне розміщення і розділялися між собою лісовою або чагарниковою рослинністю. Між поселеннями і полями утворювалися стіжкові розгалуження і мережа зовнішніх доріг. Відбувалося формування вузлових населених пунктів, домінуючих над місцевістю, де концентрувалася феодальна влада і куди стікався народ. Розвивалася мережа комунікацій, формувалися кордони
(у вигляді річок, гірських хребтів, боліт та ін. природних рубежів).

Забудова міст прив'язувалася до характеру місцевості, центри формувалися на природних або штучних горбах. Навколо них влаштовувалися рови і земляні вали. Зменшувалися поверхні лісів, степів і лук за рахунок збільшення площі оброблюваних земель, нових поселень, а також забудови міст. Головні елементи забудови – церкви, садиби феодалів, монастирі з озерами і садами.

Ландшафт середньовіччя (XIII – XVI ст.). У цей період ландшафт змінюється з такою швидкістю, що з'являються перші закони про охорону пущ і рідкісних видів тварин. Натуральний ландшафт перетворюється в культурний, де виділяється с/г (ниви і поля, які включали лісові ділянки і дрібні садиби біля 25 га) і міський ландшафти. Формується планувальна структура в селах. Міста відрізняються від сіл великою територією, земляними волами, водними ровами, частоколом. Міста і села оточені с/г землями, з'єднуються між собою розгалуженою мережею доріг. Серед забудови з'являються будівлі світської влади – будинки міської управи (ратуші) з вежами і міською площею, садові дерева, що символізують міське самоврядування. Феодальну владу символізують замкові споруди з вежами і бастіонами. Адміністративні межі встановлюються не тільки за природними елементами, але і закріплюються спеціальними знаками. Від міст відокремлюються садиби феодалів. У передмістях з'являються перші промислово-ремісницькі утворення.

Ландшафт у цей період перетворюється за рахунок терасування угідь, на схилах, переміщення ґрунту в зв'язку з будівництвом захисних ровів і валів, а також появи підземних комунікацій – водопроводу. Натуральна підстилаюча поверхня починає зникати. Знищуються ліси з метою збільшення орних земель і розширення поселень. З'являються штучні сади, городи та поля. Велика увага приділяється естетичній композиції в ландшафті.

Ландшафт періоду ренесансу (XVI – XVII ст.). На рубежі
XIV – XV ст. у західній Європі виникає нова архітектурна система –Відродження (Ренесанс) – відмова від каркасної конструкції готики і перехід на нову гнучку конструктивну систему з цегляними стінами і склепінням (коробовим, циліндричним, хрестовим, вітрильним, сферичним, купольним та ін.), в яких використовувалися дерев'яні конструкції перекриттів і дахів. Цегляні конструкції покривалися облицювальною штукатуркою, каменем або мармуром.

Для забудови цього періоду характерні світські споруди – цивільні будівлі, палаци, міські будинки. У передмістях молода буржуазія будує вілли, з'являються садиби магнатів і шляхти – самостійні міста з прилеглими до них селами. Збільшується кількість садиб та угідь феодалів. На околицях з'являються фільварки – садиби багатих міщан. У дворах палаців і приміських вілл з'являються сади в італійському стилі, які чудово вписуються в навколишній пейзаж.

У промисловості використовується водяна та вітрова енергія. У панорамі міста з'являються млини, будуються шкіро-переробні і паперові виробництва.

Зміна ландшафту як і колись стосується фортифікаційних споруд та розширення урбанізаційних процесів на приміське середовище.

Ландшафт періоду бароко (XVII – XVIII ст.). Основні ознаки бароко – підкреслена монументальність, репрезентативність. Вони визначаються складними криволінійними формами в планах і фасадах споруд, активним використанням скульптури та архітектурно-декоративних мотивів.

У період бароко зменшується питома вага с/г ландшафту за рахунок сільської та палацової забудови. Будуються костели і палаци знаті з бастіонами, фортифікаційними спорудами і парками. Здійснюється стихійна і хаотична забудова середньовічних міст. Спостерігається регрес промислового ландшафту. Через брак родючих земель освоюються чагарникові зарості, крутосхили і перезволожені ділянки. Відновлюється лісова рослинність у вигляді культурної в палацових парках з зоопарками та рослинами, пов'язаними з ландшафтом.

Ландшафт періоду класицизму (XVII – XIX ст.). Повернення до античної спадщини. Класицизм виник в Італії, яка стала центром ідейно-політичних пошуків становлення архітектури і мистецтва на основі нових принципів. Характерним для цього стилю є композиційна вісь, яка об'єднує весь архітектурно-планувальний комплекс, регулярність забудови.

У період класицизму розвиток с/г та міського ландшафтів стабілізувався. Удосконалюється регулярне планування, створюються замкнуті перспективи. На локальних територіях створюється промисловий ландшафт, з’являються поштові дороги.

Природний ландшафт піддається інтенсивним змінам. У цей період вирубують ліси, терасують схили, розробляють кар'єри, значні території забудовують промисловою забудовою і житлом, регулюють річки, споруджують греблі і штучні водойми. Зростає площа забудованих територій як у місті, так і в передмісті та з'являються ознаки агресивних компонентів ландшафту (ярів, зсувів). Унаслідок інтенсифікації сільського господарства практично зникають лісові насадження. Водночас починається будівництво парків, бульварів, алей, які покращують міське середовище.

Індустріальний ландшафт (XIX – XX ст.). Перша половина
XIX ст. характеризується відходом від класицизму в бік еклектизму. Для декорування утилітарної забудови (житлових будинків, контор, фабрик, вокзалів, портових споруд) використовуються мотиви з готики, відродження, бароко і класицизму.

У цей період присутні дві форми господарювання: аграрна та промислова. І якщо перша розвиває традиції вмілого поєднання раціонального з естетичним, то друга – розвивається стихійно, без урахування можливостей ландшафту і естетичних потреб, починає загрожувати іншим формам ландшафту – сільському, лісовому, водному.

Індустріальний спосіб виробництва значно змінив міський та сільський ландшафти за рахунок експлуатації природних ресурсів та інтенсивної урбанізації міського ландшафту.

Інтенсифікація колгоспного і радгоспного господарства призвела до повного розорення земель, витиснення ареалів природної рослинності знищення типових для цих місць зооценозів.

Промисловість цього періоду, захоплюючи великі території, повністю змінила зовнішній вигляд і геохімію натурального ландшафту. З появою залізної дороги та автотранспорту збільшується площа, що зайнята комунікаціями, через викиди транспорту погіршується стан повітряного басейну. Ріки і річки, що використовувалися для скидання промислових і комунальних відходів, перетворюються в каналізаційні колектори. Для сільського ландшафту характерна шахова і шматкова нарізка полів.

Триває знищення лісів, створюються штучні зелені насадження на малопродуктивних землях, які вийшли з промислової експлуатації. У містах і приміських зонах збільшується площа мертвої підстильної поверхні. Унаслідок збільшення площі твердих покриттів збільшується кінетика стоку дощових і талих вод, збільшується територія еродованих земель. З’являються виражені девастованні ландшафти кар'єрів у середмістях і приміських зонах. Приміські села і селища вбирають у себе урбаністичні елементи. Формується нова забудова з міжбудинкових озеленених територій.

В останні десятиліття відбувається децентралізована урбанізація периферійних районів малих міст, унаслідок створення в них філій підприємств. Створюється культурний ландшафт, який включає комплекс ландшафтно-планувальних, інженерних, агротехнічних заходів спрямованих на формування комфортного середовища для життєдіяльності людини (побут, працю, відпочинок). Для різних функцій життєдіяльності в населених пунктах (містах, селах, смт.) формуються функціонально-планувальні утворення. Функціонально-планувальні утворення залежно від функцій життєдіяльності (сельбище, виробництво, рекреація) включають різні об'єкти (житло, громадські будівлі, промисловість, рекреаційні території), які є об'єктами ландшафтної архітектури. Кожен з цих об'єктів має свою класифікацію.

Під час створення будь-якого об'єкта ландшафтної архітектури в міському середовищі застосовується комплексний середовищний підхід, що враховує містобудівну ситуацію (транспортні магістралі, промисловість, комунікації та ін.).

Усі об'єкти в структурі міста пов'язуються між собою та ін. функціонально-планувальними утвореннями за допомогою єдиної системи транспорту та вулично-дорожньої мережі, а озеленені території, призначені для різних цілей (відпочинку, захисту від несприятливих впливів, ландшафтно-декоративного оформлення забудови) розмежовують їх просторово, а також пов'язують місто з навколишнім його природним середовищем.

Лекція 2.Проблеми формування міського середовища шляхом перетворення природних елементів і компонентів ландшафту в процесі містобудівної діяльності

Проблеми формування міського середовища. Основні принципи створення культурного ландшафту. Сфера діяльності ландшафтної архітектури та її значення в сучасних умовах. Типи міської планувальної структури. Перетворення природних елементів і компонентів ландшафту в процесі містобудівної діяльності. Система озеленених територій міста. Проблеми формування міського середовища.

Практика багатоповерхового масового житлового та промислового будівництва без зв'язку забудови з природним оточенням (насамперед, з рельєфом і рослинністю) призвела до порушення гармонії архітектурних споруд з потребами людини.

Особливо це вплинуло на зниження естетичних якостей урбанізованих територій. Дуже часто ми можемо бачити безлику забудову міст з одноманітними, нудними і незручними для життя багатоповерховими будинками, з відсутністю нормальних дворових просторів, де ігнорування законів композиції, колористики, створює дискомфортне середовище як за його функціональними якостями, так і за його негативним впливом на нервову систему людини.

І чим сильніше відбувається віддалення людини від вихідних природних ландшафтів, тим сильніше він прагне заповнити емоційний «вакуум», що утворився за рахунок нового ставлення до проектування культурних ландшафтів. Він намагається повернути в міське середовище «осередки природи», тому в даний час в умовах міста особлива увага приділяється формуванню системи озеленених просторів, створення різних систем пішохідних зон та інших ландшафтних об'єктів.

Головне призначення міських озеленених і сучасних приміських ландшафтів полягає в створенні комфортних умов, що дозволяють людині відпочити від напруженого міського життя і роботи. Рослинність, рельєф та водойми є не тільки ландшафтними компонентами, а й природною, гармонійної життєвої сферою, що емоційно підтримує людину. Тому не тільки наявність лісопаркової зони, міського скверу, озелененої ділянки мікрорайону висотних будинків, але і вдале їх просторово-композиційне рішення певною мірою впливає на психофізичний стан населення.

Основні принципи створення культурного ландшафту – максимально можливе збереження ділянок з природним середовищем, гармонійне поєднання елементів штучного і природного середовища, різноманітність і мальовничість пейзажів.

У сучасній міській забудові вже з'являються цікаві архітектурні ідеї дійсно комфортного середовища для людини. Дослідженням і конструюванням екологічних будівель займається область наукового знання – Аркологія, або Екологія будівель – житлових, громадських і виробничих. Ця наука займається пошуком гармонійних архітектурних ансамблів житлових комплексів та окремих будівель, їх зв'язком з архітектурним і природним середовищем міста в цілому і включення в житло елементів природи: «зелених кімнат», озеленених двориків, дахів, зелених фасадів тощо, створення естетично повноцінного виду з вікна квартири на міський пейзаж та ін.

Зокрема, пропонуються проекти світло-насиченої надщільної забудови, в якій використовується велика кількість прозорих скляних поверхонь (це не тільки вікна, але й скляні стіни, стелі і т. ін.). Такі рішення сприяють надходженню сонячних променів, а також дають можливість милуватися видовими пейзажами, що включають небесну блакить за склом вікон, зелень і міський пейзаж.

Іншими словами, акцент робиться на ландшафтні компоненти, яких гостро не вистачає в міських умовах. Пріоритет віддається сонячному світлу і рослинності. Озеленена поверхня будинку може розглядатися в даному випадку як якийсь ландшафтний елемент в міському середовищі.

Тут чітко можна бачити вплив Ле Корбюзьє, який відзначав, що сонце, зелень і простір є трьома основними елементами містобудування.

Однак важливо підкреслити, що не можна обмежуватися тільки питаннями озеленення урбанізованих територій, оскільки термін озеленення, що позначає висадку дерев, чагарників і декоративних трав'янистих рослин на певному просторі, приховує просторові аспекти, висуваючи на перший план питання агротехніки.

Сфера діяльності ландшафтної архітектури та її значення в сучасних умовах набагато ширше. Ландшафтна архітектура є мистецтвом формування гармонійного середовища для людини, використовуючи для цього ландшафтні компоненти і штучні об'єкти. Сфера її діяльності включає садово-паркове мистецтво, озеленення та благоустрій житлових територій, вулиць і доріг, міських центрів, промислових районів, сільськогосподарських підприємств, історичних ландшафтів, охоронюваних територій.

Ландшафтна архітектура виникла на стику садово-паркового мистецтва та містобудування і розвивається на основі географічних закономірностей, використовуючи взаємопов'язані ландшафтні компоненти (рельєф, ґрунти, рослинність, акваторії). Вона прагне створити, за допомогою цих компонентів, комфортне для людини середовище. Робочим простором служать території міст та інших населених місць, приміські території, а також природні географічні ландшафти, наприклад, для створення, національних парків. Тому в даний час у мистецтві проектування культурних ландшафтів одним з найважливіших напрямків є проектування міських парків з урахуванням соціальних, містобудівних, географічних, демографічних, економічних, а також естетичних і художніх аспектів.

З іншого боку перераховані проблеми вирішують шляхом організації відпочинку городян за містом у природному середовищі, а також за рахунок масового будівництва котеджів і створення садівничих товариств. Велике значення тут має не тільки можливість забезпечити себе плодоовочевою продукцією, але й генетична потреба в спілкуванні з природою на будь-якому рівні – від заміських пікніків і прогулянок по лісу до створення «фермерських плантацій» на шести сотках.

Першочерговим завданням у цьому плані є функціональне зонування цих містобудівних новоутворень з одного боку і з іншого – створення комфортного навколишнього простору, який не позбавлений і певних естетичних якостей, що мають безпосереднє відношення до ландшафтної архітектури та ландшафтного проектування.

Таким чином, саме ландшафтна архітектура і ландшафтне проектування вирішують комплекс перерахованих проблем, пов'язаних з формуванням навколо людини дійсно комфортного простору.

Для прийняття правильних містобудівних рішень у процесі ландшафтного проектування потрібно враховувати вплив конкретних природних умов, а також накопичений історичний досвід перетворення ландшафту.

Типи міської планувальної структури.Залежно від впливу природних умов, особливостей функціонального значення міста, а також традицій даної країни складалися певні типи планувальної структури. Різні комбінації цих факторів визначали і різноманітність планування міст, причому деякі типи планування частіше повторюються в різних країнах.

Шахове плануваннявиникло під час будівництва древніх поселень на перетині двох доріг (Пекін, Кіото), тим не менш, такий тип мають не тільки стародавні міста, а й молоді, як, наприклад, Чикаго та ін. Планувальна структура, яка склалася спочатку, зростає до тих розмірів, доки її не обмежать будь-які природні об'єкти (форми рельєфу, річки), а також не порушиться зручність переміщення всередині її меж. Основний недолік полягає в незручності пересування з кутів такої структури до центру.

Смугаста або лінійна структуравиникає природним чином, коли існують природні перешкоди для концентричного розвитку міста, і воно витягується уздовж великої річки або морського узбережжя (Волгоград, Роттердам); або коли берегові гірські хребти перешкоджають розвитку його території вглиб (наприклад, Неаполь, Сан-Франциско). З одного боку, така схема зручна для створення інфраструктури, функціонального зонування території – в ній легко орієнтуватися. З іншого боку, з розширенням міста різко збільшується час на переміщення від його околиць до середмістя, а також виникає монотонність міських пейзажів.

Радіально-кільцеве плануванняформується на перетині сухопутних трас і водної артерії (наприклад, Москва, Київ, Мінськ) і має таки переваги як зручне сполучення із середмістям і можливість значного просторового розширення. Однак, необмежене розширення структури призводить до наростання екологічних проблем, оскільки центр міста виявляється максимально віддаленим від природного середовища.

Багатопроменева або зірчаста структураявляє собою своєрідну модифікацію попереднього типу і допомагає вирішити проблему збереження природи в районах нещільної забудови. Це планування також виникає в містах, розташованих на перетині доріг і рік, але вулицями-променями поселення наче «вростає» в навколишній простір, утворюючи V- образні сполуки (Великий Новгород, Париж).

Багатоядерна або пелюсткова структураформується за наявності не єдиного, а декількох, пов'язаних між собою міських центрів, тим самим розосереджуючи головний. Цікаво, що таке планування мають як старовинні міста (Київ, Брянськ), так і відносно молоді (Новосибірськ, Красноярськ). Останнім часом цей тип просторової структури поширився в скандинавських містах (Стокгольм та ін.), а також у США – в дещо зміненому вигляді. Оскільки представники найбільш забезпечених верств суспільства цих країн висувають підвищені вимоги до якості навколишнього середовища, кожна «пелюстка» володіє самодостатнім набором функцій і зв'язок між ними здійснюється швидкісними магістралями, що проходять, зазвичай, у зеленій зоні.

Іррегулярна планувальна структурачасто виникає в країнах зі стихійною забудовою (зазвичай в Африці та Азії) і властива, здебільшого, старим містам (наприклад, Стамбул). У таких містах виокремлюються кілька культурних і торгових центрів (мечеть, базар і ін.), навколо яких формується забудова. Щось подібне характерно і для районів Європи з розвиненими видобувними галузями промисловості, де розвиток міста підпорядковується, наприклад, випадковому розміщенню шахт (такі поселення відносно молоді, наприклад, міста Рурського вугільного басейну в Німеччині).

Перетворення природних елементів і компонентів ландшафту в процесі містобудівної діяльності.Неважко помітити, що вибір тієї чи іншої планувальної структури урбанізованих територій у кожному конкретному випадку залежить від характеру і структури природних елементів ландшафту (акваторії озера або моря, гірських хребтів, зеленних масивів і т. ін.).

У процесі міського розвитку відбувається перетворення природних елементів ландшафту. Відповідно до планувальних рішень штучно перетворюється гідрографічна мережа. Для осушення і забудови території засипаються дрібні природні водотоки, прориваються канали з нових напрямків; перетворюються річки, одягаючись гранітними набережними, унаслідок чого змінюється конфігурація їхніх берегів і впорядковуються русла, проводиться гідронамив ґрунту для подальшої забудови.

Помітний вплив на організацію міської території роблять також найзначніший за своїми геометричними параметрами елементи ландшафту – великі незручні для забудови ділянки (заплави річок, болота, великі круті схили), які залишають у міській структурі незмінними. У багатьох випадках вони поділяють територію на окремі, відносно самостійні частини. Дуже часто таким кордоном служить річка. Менш великі елементи ландшафту – яри та балки, лісові масиви, що збереглися через труднощі освоєння, також дроблять місто, але не поділяють його на самостійні утворення. Часто такі елементи у вигляді своєрідних «клинів» з'єднують центральні райони міста з його оточенням.

Перетворення штучних елементів ландшафту.На планування міста також впливають і штучні елементи ландшафту. Так, наприклад, у процесі реконструкції старих міст під час знесення фортечних укріплень проектувалися бульвари. Оскільки кріпосні стіни оточували місто кільцем, сучасні бульвари мають радіальну структуру (наприклад, у Москві, Парижі, Ризі, Відні та ін.).

Зміна компонентів ландшафту.Крім зазначеного, важливим моментом розвитку урбанізованих територій, який не можна обійти увагою, є суттєва зміна компонентів ландшафту (рельєфу, геологічних відкладень, клімату, поверхневих і підземних вод, ґрунтів, рослинності і тваринного світу). Дослідження показують, що великі міста впливають на навколишнє середовище, на відстані в 50 разів більшому, ніж їх власний радіус.

Основна причина змін у ландшафті пов'язана з перетворенням його головного компонента – рельєфу, з одного боку, найстійкішого до антропогенного впливу, але з іншого – він довго зберігає його сліди. Розвиток сучасних міст призводить до змін форм рельєфу, фізико-механічних властивостей відкладень різного походження, гідрогеологічних умов і т. ін.

Перетворення рельєфу відбувається переважно внаслідок благоустрою та забудови. Зазвичай, на міській території спостерігаються два протилежні процеси – зниження і підвищення позначок поверхні. Зниження відміток пов'язано зі зрізанням ґрунту, опусканням і просадками поверхні. Підвищення відміток пов'язано з гідронамивом ґрунту, засипанням ярів, накопиченням «культурного шару» та ін. Але й саму забудову також можна розглядати як зміну початкового рельєфу. Її можна представити як своєрідний «урбогенний рельєф», в якому масиви будівель істотно впливають на інші компоненти навколишнього середовища, наприклад, на температурний режим, розподіл повітряних мас, кількість опадів, напрямок вітру і т. ін.

Зміна фізико-механічних властивостей різних порід поширюється в містах на глибину до 50 м, причому найактивніші зміни відбуваються під впливом статичних та динамічних навантажень, вібрації, обводнення і осушення. Вплив міської забудови на підземні води поширюється на глибину в середньому до 150 м, а зміни хімічного складу підземних вод проявляються в радіусі 25 – 30 км від кордону забудови. У цьому випадку утворюються зони підпору і пониження їх рівня, порушується взаємодія підземних і поверхневих вод. Зі зміною гідрогеологічних умов пов'язано виснаження ресурсів підземних вод, деформація земної поверхні, провокується розвиток антропогенного карстоутворення, заболочування, підтоплення та багато інших негативних процесів. Наприклад, з антропогенною діяльністю пов'язано 60 – 85% випадків розвитку зсувів і 80 – 95% випадків утворення ярів.

Перетворення структури рельєфу та благоустрій впливають на стан міської гідрографічної мережі – формування, розподіл стоку і його забрудненість. Велика кількість суцільних (переважно асфальтових) покриттів суттєво погіршує стан гідрологічного режиму в містах.

Природна основа планувальної структури міст.Природною основою планувальної структури міст служать парки, що є продовженням лісопарків і лісів зеленого поясу навколо міста. Окремі відкриті простори можуть існувати в місті відокремлено, не з'єднуючись в будь-яку систему, просто у вигляді «вкраплень», дисперсно розміщених на його території. Найчастіше – це невеликі круті пагорби і природні водойми, що частково збереглися.

Роль зелених насаджень в сучасних міських умовах.Слід відзначити виняткову роль зелених насаджень у сучасних міських умовах. Крім відомого процесу фотосинтезу, зеленим рослинам (особливо деревним) властиві такі найважливіші функції – як пилозахисна, кліматоутворююча, шумопоглинаюча, фітонцидна, естетична та ін. Також добре відомі бактерицидні властивості черемхи, бузку, лавровишні. Фітонциди листя тополі вбивають дизентерійну паличку, а кора ялиці – бактерії дифтерії. Завдяки дії фітонцидів у лісі в 1 кубічному метрі повітря міститься всього 200 – 300 бактерій, у той час як у повітрі великих міст їх в 200 – 500 разів більше. Тому міські зелені насадження є ефективним засобом екологічного захисту.

Крім того, зелені насадження є перешкодою для поширення звукових хвиль, знижують більш ніж на 20% рівень міського шуму. На рослинності осідає до 70% зважених у повітрі часток пилу, причому особливу пилозахисну роль відіграють в'язи і бузок (їх здатність затримувати пил у 6 разів вища, ніж у тополі). Масиви дерев у спекотну погоду знижують температуру повітря на 4 градуси, а його вологість підвищують на 15%, тим самим створюючи комфортніші умови.

Однак рослинність і тваринний світ є найчутливішими ландшафтними компонентами. Вони першими вловлюють навіть найнезначніші зміни середовища і реагують на них деградацією або зникненням окремих видів флори і фауни в місті. Зокрема, на рослинність вкрай негативно впливають порушення водно-повітряного режиму ґрунту, засмічення відходами всіх видів і т. ін. Саме тому міська рослинність вимагає досить частого оновлення. Так, тривалість життя липи дрібнолистої складає в середньому: в лісі – 300 років, у великих парках – 200 років, а на вулицях – 80 років. Для в'яза тривалість життя в природних умовах і на міських вулицях становить ще більш істотну різницю: 300 і 45 років відповідно.

Система озеленених територій міста.Озеленені території – найважливіший елемент планувальної структури міста. Озеленені території формують комплексну зелену зону міста. Залежно від розміщення в структурі міста, вони поділяються на внутрішньоміські – розташовані в межах міської забудови і заміські – розташовані за межами адміністративних кордонів міста.

Система озеленених територій міста – це сукупність усіх збережених внутрішньоміських і приміських відкритих просторів у їх архітектурно-планувальній і композиційній єдності. Номенклатура структурних елементів території комплексної зеленої зони міста наведена в табл. 1

Таблиця 1

Номенклатура структурних елементів території комплексної зеленої зони міста

Закінчення табл. 1

12
• 3
• 4
• 5
• 6
• 7
• Далее ⇒