Союзником були кримські татари.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Сер. XVII - кін. XVIII ст.).
"Нова українська історія почалася зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил Центрально-Східної Європи... Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань... "
Н. Яковенко. Нарис історії України. - С. 177.
План.
Причини та завдання революції.
Етапи визвольної боротьби українського народу.
Березневі статті.
Значення подій 1648 – 1957 рр.. для історії.
1.
В цей період спостерігається:
- відстоюванням самобутності народу і державної цілісності України;
- засоби досягнення поневолювачами своїх цілей: жорстокість, військові спустошення, брудна дипломатія, політичні зради, лицемірство.
- чітко прослідковуються хронологічні межі початку та кінця періоду: 1648-1649 р. - початок визвольної боротьби і відновлення української державності, 1795 р. - третій поділ Польщі і повторна ліквідація суверенних прав України.
- Колоніальна політика, яку проводив уряд Речі Посполитої стосовно України, викликала загрозу етноциду, тобто знищення самобутності українського народу, повне його ополячення та окатоличення і спричинила загальнонародний виступ, який переріс у національно-визвольну революцію. Причини революції наглядно показані на схемі (рис. 5.1):
Причини революції
| Економічні | Соціально-політичні | Духовні |
| 1. становлення фільваркової системи господарства з орієнтацією на ринок; 2. здача феодалами землі в оренду єврейським підприємцям; 3. зростання податків міського населення та збільшення повинностей; 4. конкуренція шляхти | 1. зростання панщини і залежності селян від пана; 2. збільшення експлуатації селян, виснаження землі; 3. обмеження самоврядування в містах і витіснення з нього українців; 4. обмеження козацьких вольностей, скорочення реєстру. | 1. масове ополячення української еліти; 2. насильницьке навернення до католицизму через уніатство; 3. руйнування православних храмів, утиски за віру; 4. наступ на українську мову і школу. |
Поряд із причинами революції існували фактори, які сприяли розвитку протистояння між владою і знедоленим народом.Це були ті можливості, на які могли розраховувати повстанці у своїй боротьбі:
> наявність козацтва, що володіє зброєю;
> набуття воєнного досвіду у попередній боротьбі (повстання Косинського, Наливайка, Федоровича, Павлюка, Гуні та інших);
> зростання самосвідомості українського народу;
> посилення єдності між козаками і селянами;
> слабкість королівської влади;
> наростання відцентрових тенденцій в Речі Посполитій
внаслідок феодалізації.
Головними завданнями революції були:
- повалення влади Речі Посполитої та створення власної держави;
- ліквідація феодальних порядків узагалі та кріпосного права зокрема;
- ліквідація уніатської церкви.
За своїм характеромподії 1648 - 1657 рр. є національно-визвольною, демократичною, антифеодальною революцією.
Оскільки вона проходила у збройній формі, то її ще називають визвольною війною.
А оскільки головною рушійною силою було козацтво, то її ще йменують козацькою революцією.
Через те що вождем революції був Богдан Хмельницький, то ці події ще називають Хмельниччиною.
Рушійними силами революції були:
- селянство - основна сила боротьби;
- козацтво -нереєстрові козаки, старшина, реєстрове козацтво (мали досвід збройної боротьби і керівництва);
- 
|
- міщани, дрібна українська шляхта, нижче духовенство.
Майже все доросле населення України, за винятком великих полонізованих магнатів та шляхтичів, частини вищого православного духовенства, піднялося проти чужоземного гноблення.
Союзником були кримські татари.
2.
Визвольна боротьба українського народу під проводом Богдана-Зиновія Хмельницького у своєму розвитку пройшла три головні етапи:
1етап — початок національно-визвольної революції.
Повалення влади шляхетської Речі Посполитої і створення нової української держави (лютий - грудень 1648 р.).
Козацько-селянська армія разом з татарською кіннотою розгромлює польські війська під:
- Жовтими Водами (5-6 травня);
- Корсунем (16 травня);
- Пилявцями (13 вересня),
- оточує Львів (26 вересня - 16 листопада) і визволяє майже всю Україну.
2 етап - наростання визвольної боротьби та її невдачі.
- Облога повстанцями Збаража (30 червня 1649 р.);
- розгром королівських військ під Зборовим і підписання миру (5-6 серпня 1849 р.);
- похід у Молдову (серпень 1650 р.).
- Поразка військ Б. Хмельницького під Берестечком (червень 1652 р.).
- Невдача Тимоша Хмельницького у Валахії і його смерть (1653 р.).
- Перемога під Жванцем (вересень - грудень 1653 р.).
- Переяславська рада і Березневі статті (1654 р.).
3 етап - завершення національно-визвольної революції за незалежність молодої держави (1654-1660 рр.).
- Воєнні успіхи українсько-російських військ (весна 1654 р. - осінь 1655 р.).
- Зміни московської політики щодо України.
- Пошуки Хмельницьким нових союзників.
- Сепаратне Віденське перемир'я Москви і Польщі (листопад 1656 р.). Смерть Б. Хмельницького.
- Гетьманство 1. Виговського і Юрія Хмельницького.
- Розкол "України на дві частини.
- Україна вступила у новий історичний період розвитку, який отримав в історії назву Руїна.
Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б. Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним протистояння.
Спочатку Хмельницький виступав як вірний підданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту.
На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана він відповів, що хоче отримати їх із рук короля.
Більше того, Хмельницький думав захищати Україну, перебуваючи в ролі королівського васала.
Після воєнних перемог 1648 р. Хмельницький висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування і створити незалежну державу.
В ході революції це завдання було здійснено.
Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави - йшлося про всі землі, заселені українцями.
Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.
Цю ідею гетьман прагнув реалізувати у Зборівському (1649 р.) і Білоцерківському (1651 р.) мирних договорах з Річчю Посполитою.
За Зборівським миромукраїнські землі в складі трьох воєводств (Брацлавського, Київського, Чернігівського) отримали фактично політичну автономію в складі Польщі.
- На цих землях урядові посади мали право займати тільки православні, їх призначення було остаточним і не потребувало ніякого затвердження з боку Польщі;
- польське військо без запрошення козацького керівництва не мало права входити на територію воєводств,
- тут не мали права проживати євреї (реакція народу на ту роль, яку вони зіграли як орендарі й управителі шляхетських маєтків) та єзуїти.
- Реєстр козаків 40 тис..
- Повстанцям гарантовано повну амністію.
Зборівська угода була укладена після відчутних поразок Польщі, яка і змушена була піти на такі поступки.
У 1651 р. поляки після Берестецької битви, де їм вдалося здобути перемогу, відмовилися від Зборівської угоди і нав'язали нову, що за місцем підписання названа Білоцерківською.
- Козацькі землі обмежувалися Київським воєводством,
- козацький реєстр зменшувався у 2 рази - із 40 до 20 тис. чол.,
- польські війська мали право вільно проходити через Київське воєводство,
- урядові посади в ньому затверджувались польською адміністрацією,
- відновлювалась церковна унія і право євреїв та єзуїтів проживати, де їм заманеться.
Це ті відмінності, що впадають в очі під час порівняння угод.
Але є між ними і ніби спільне, яке за уважнішого розгляду виявляє себе як відмінне.
Обидві угоди передбачали:
- відновлення права польської шляхти на маєтки,
- повернення селян до своїх панів і відбування попередніх (як і до 1648 р.) повинностей.
Але за умовами Зборівської угоди шляхті довелось би повертатись на землі, де не було польського війська, а влада фактично належала козацькій адміністрації.
А за умовами Білоцерківського договору - під захистом польського війська і державних органів влади.
І коли після Зборівського миру Б. Хмельницький мав можливості для маневру, оголосивши, що дореєстру 40 тис. козаків, додається по 2-3 помічники на кожного чоловіка (з числа селян, що були у війську) і що земля буде повернута всім шляхтичам, за винятком тих, хто жорстоко ставився до своїх підданих (а таких було немало), то в 1651 р. він таким чином діяти вже не міг.
І хоч у 1652 і 1653 рр. козацькі війська отримали нові блискучі перемоги, зокрема під Батогом та Жванцем, але сил продовжувати боротьбу вже не було.
3.
В 1653 р. Україна переживала велику економічну та політичну кризу. Шестирічна війна виснажила сили. Хмельницькому не вдалося закріпитися в Молдавії, де він втратив сина Тимоша, на якого покладав великі надії як на свого наступника.
Кримський хан, єдиний союзник, під Жванцем укладає мир з Яном Казимиром.
Здійснюється масове переселення українців на схід — землі, на які московські царі намагаються поширити свою юрисдикцію.
Все це і примушувало Хмельницького активізувати зусилля в напрямку одержання протекції від московського царя, щоб з його допомогою довести війну до переможного кінця.
8(18) січня 1654 р. у Переяславі відбулася старшинська рада, яка прийняла рішення про союз із Московським царством.
Присягаючи на вірність царю, українці щиро вірили в те, що у разі дотримання обома сторонами умов договору Україна збереже завоювання національно-визвольної революції і забезпечить незалежність держави.
Представник же царя воєвода В. Бутурлін присягати від імені царя на вірність Гетьманщині відмовився.