Політичні партії на західноукраїнських землях у 90-х рр. XIX ст.
Партії Галичини.
«Нова ера» призвела до нової розстановки політичних сил. Радикали, що знаходилися у конфронтації з офіційним народовством, зорієнтувалися раніше і створили першу політичну партію Галичини. В жовтні 1890 р. на І з’їзді ними була заснована Русько-українська радикальна партія. Установчий з’їзд, що відбувся під головуванням І.Франка, прийняв Програму партії, авторами якої були М.Павлик, С.Данилович, Р.Яросевич. Друкованими органами Русько-української радикальної партії стали літературно-науковий журнал «Народ» та місячник для селянства «Хлібороб».
Програма радикальної партії складалася з програми-максимум та програми-мінімум.
Стратегічні напрями («програма максимальна») в соціально-економічній сфері передбачали відповідно до основ наукового соціалізму зміну засобу виробництва («переміни способу продукції згідно зі здобутком наукового соціалізму») і впровадження соціалістичного устрою («колективного устрою праці і колективної власності средств продукційних»). У політичній сфері Програма Радикальної партії проголошувала демократичні свободи (особи, слова, друку, сумління тощо), а також право самоврядування громад, повітів, країв на правах автономії. Тактичні завдання (або «програма мінімальна») передбачали систему заходів щодо підвищення матеріального добробуту робітничих людей, «економічного піднесення краю», організації в краї просвіти шляхом безкоштовної освіти «цілковито безплатної науки по школах народних, середніх, і університетах», реформування системи шкільної освіти, яка більше повинна відповідати «вимогам життя громадського», і за рахунок розширення «обсягу наук природничих», «усунення з науки шкільної всякого догматизму», популяризації здобутків «позитивного всесвітнього знання, особливо наук про справи соціальні та економічні».
Визнаними лідерами Української радикальної партії були Михайло Павлик, Кирило Трильовський, Лев Бачинський, Іван Макух.
Протягом останнього десятиліття ХІХ ст. Русько-українська Радикальна партія була єдиною українською політичною ор-ганізацією на теренах Галичини.
В 1895 р. після смерті М.Драгоманова в таборі радикалів стався розкол на марксистську та націоналістично-орієнтовану течії.
У 1899 р. була утворена Українська національно-демократична партія силами «оновлених» народовців і частини активних радикалів, які вийшли з Радикальної партії. Лідерами партії були відомі галицькі політики, здебільшого адвокати за фахом: Юліан Романчук, Кость Левицький, Євген Олесницький, Іван Франко, Михайло Грушевський, Євген Петрушевич, Теофіл Окуневський. На відміну від попередніх громадських і політичних об’єднань Українська національно-демократична партія була достатньо структурована.
На відміну від радикалів націонал-демократи в своєму програмовому документі на перший план ставили національну ідею, проголошуючи своєю кінцевою метою державну незалежність українського народу, об’єднаного в єдиний національ-ний організм: «Ми галицькі Русини, часть українсько-руського народу, ...заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є дійти до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в одноцільний національний організм...»
Принципово важливими для практичної діяльності Національно-демократичної партії було проголошення курсу на співпрацю із закарпатськими (угорськими) русинами та російськими українцями, розвиваючи спільне з ними почуття «національної єдності» та створення «разом з ними культурної одноцільності». В політичному плані націонал-демократи свідомо виступали за перетворення Російської держави «з абсолютної і централістичної в державу конституційно- федералістичну», що опиралася на автономії усіх народностей».
На Галичині, окрім цих найбільших і найвпливовіших партій, виникають Українська соціал-демократична партія (1899) та консервативна Християнсько-суспільна партія. Українська соціал-демократична партія в організаційному та ідейному плані не мала самостійного значення і входила на правах автономної організації до Австрійської соціал-демократичної партії.
Партії Буковини.
У 1890-1910-ті рр. відбувається політизація українського руху Буковини, що було пов’язано з перегрупуванням політичних сил, зміною тактики, форм і засобів боротьби, виникненням політичних партій, що на відміну від Галичини виникали вже у ХХ ст.