Концепції нації та націоутворення в сучасній гуманітарній науці.
За сталінським визначенням ознак нації (чотири ознаки — спільність території, економічного життя, мови, особливості психічного складу і культури), відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого "статусу". При цьому ігнорувалася найважливіша умова — державність. Це було фальшивим обґрунтуванням "неповноцінності" цілого ряду народів, "незаконності" їхніх справедливих вимог щодо національного самовизначення, створення самостійних державних утворень.
Сучасна західна концепція нації ґрунтується на найважливішій ознаці — національній державі на певній території або змаганні до неї. На відміну від незахідної, "етнічної" концепції західна, територіальна, вважає національну (тобто державну) територію самодостатньою, адже "автаркія — це не лише захист священного рідного краю, а й захист економічних інтересів" (Е. Сміт). Відтак найголовнішими рисами національної ідентичності, за Смітом, є:
1) історична територія, або рідний край; 2) спільні міфи та історична пам'ять; 3) спільна масова, громадська культура; 4) єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів; 5) спільна економіка з можливістю пересуватись у межах національної території.
Отже, націю західна етнополітологія визначає як "сукупність людей, що має власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам'ять, спільну масову, громадську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов'язки для всіх членів".
Важливою і неодмінною ознакою нації необхідно вважати національну самосвідомість. Це усвідомлення нацією, люди-ною або певною спільнотою своєї належності до нації, спільності історичної долі його представників, своєрідності дії геополітичних, соціопсихічних, історичних чинників, неповторності характеру, темпераменту, менталітету, психології, культури. Національна самосвідомість пов'язана із самоіден-тифікацією нації. Тут не лише етнічна самосвідомість, що полягає в усвідомленні етносом себе як спільноти на основі характерологічних рис, за ознакою порівняльного протиставлення "ми — вони", але й державна, політична, як правило, поліетнічна самоідентифікація на основі осягнення національної ідеї та усвідомлення національних інтересів, вартостей, історичної долі. Звідси прагнення нації зберегти ці особливості, не піддатися асиміляції, розвивати національну мову, традиції, звичаї, певні релігійні вірування тощо. Звідси й прагнення до національно-культурної і національно-територіальної автономії, економічного, політичного суверенітету, створення національного, громадянського суспільства, держави.
Недільні школи.
На Західній Україні: Новим явищем у системі початкової освіти було виникнення (під впливом революційних подій 1848 р.) недільних шкіл для дітей і дорослих у Галичині й Закарпатті. Інколи вони так і називалися: «читальні для дорослих», де вчили українській мові, літературі, основам математики, давали уявлення з природознавства, географії тощо. В Галичині було 60, в Закарпатті – 9 недільних шкіл, які сприяли не лише підвищенню культурно-освітнього рівня мас, але і формуванню національної самосвідомості. Підросійська: Безкоштовні для дорослих, початкова освіта, діяльність громад. Одна з перших недільних шкіл: полтава 1858 р. Полтавщина – 7 недільних шкіл. 1861 р. – суботня школа Кониського. Жіночі школи Милорадович. Відкривались недільні школи і при повітових училищах. В полтавські губернії – 25 шкіл. 1 підручник для недільних шкіл «Граматика» Куліша П. Шевченко «Букварь Южнорусский» участь студентської молоді. У 1862 р. – царизм заборонив недільні школи: закрито 350 шкіл. В 1864 р. знову дозволені, але з великим обмеженням. Запровадження укр. мови, використання різних методик навчання..