Посилення політичної активності й організо-ваності народних мас
Після Лютневої революції до політичного життя включилися широкі народні маси. Створювалися ради робітничих депутатів, яких в Україні влітку 1917 р. налічувалось не менше 250. Було відновлено старі й створено нові профспілки, які в межах окремих міст об’єднувалися Центральними бюро профспілок. Виникали фабрично-заводські, рудникові, залізничні комітети – найбільш масові організації трудящих, які найповніше відбивали їх інтереси. Було також створено загони робітничої міліції, які стежили за громадським порядком і безпекою громадян. У фронтових і тилових військових частинах виникали також ради солдатських депутатів і солдатські комітети, на селах – селянські спілки, селянські комітети, повітові, волосні та сільські ради селянських депутатів. Оскільки розвиток країни залежав від того, які ідеї підтримає народ, усі політичні партії розгортали енергійну боротьбу за підпорядкування своєму проводові масових організацій. Передусім, гостра політична боротьба розгорталась в радах робітничих і солдатських депутатів. Важливе значення для розгортання діяльності рад мало створення обласних (крайових) об’єднань рад. Були створені крайовий (обласний) виконком рад Південно-Західного краю в Києві (Київська, Волинська, Подільська, Чернігівська та Полтавська губернії), обласний виконком рад Донецького та Криворізького басейнів із місцем перебування у Харкові, Центральний виконавчий комітет рад Румунського фронту, Чорноморського флоту й Одеського військового округу за участю представників рад Одеської області (Херсонська, Таврійська та Бессарабська губернії) в Одесі (Румчерод). Глибока економічна та політична криза, що поглиблювалась із кожним днем, сприяла дискредитації Тимчасового уряду й партій, що його підтримували. Війна продовжувалась, економіка дедалі більше розладнувалась, у багатьох містах не вистачало хліба та продовольчих продуктів, аграрне питання не вирішувалося, злигодні народних мас посилювались, життя для них ставало нестерпним. А Тимчасовий уряд і урядові партії, якими після створення коаліційного уряду на початку травня 1917 р. стали меншовики та есери, не розв’язували наболілих питань, не вживали рішучих заходів до подолання кризи й анархії, до поліпшення становища в країні. У той же час більшовики висували популістські та привабливі гасла: мир -– народам, фабрики й заводи – робітникам, землю – селянам, усю владу – радам. У таких умовах і розгорталася політична боротьба різних партій і організацій, у ході якої вплив більшовиків зростав, зокрема в радах. У ході цієї боротьби більшовики України за прикладом Петрограда, готуючись до захоплення влади, почали створювати власні збройні сили у формі озброєних робітничих загонів, що дістали назву Червоної гвардії. Протягом квітня-травня загони Червоної гвардії були створені в Одесі, Києві, Харкові, Катеринославі та налічували в Україні близько 2 тис. червоногвардійців. Запекла політична боротьба між різними партіями розгорталася за вплив на солдатів і матросів, адже від їхньої позиції значною мірою залежала подальша доля революції. Це особливо велике значення мало для України, де у складі військ Південно-Західного та Румунського фронтів на весну 1917 р. налічувалось близько 3 млн. 250 тис. солдатів і офіцерів, або до 50% особового складу діючої армії. Крім того, Чорноморський флот мав понад 40 тис. моряків. У тилових гарнізонах, розташованих у багатьох містах України, перебувало близько 400 тис. солдатів і офіцерів. Одним з найгостріших у ході революції було земельне питання. Але Тимчасовий уряд не поспішав із розв’язанням цього питання, відкладаючи його до Всеросійських Установчих зборів. Більшовики закликали селян не чекати розв’язання земельного питання Установчими зборами, а негайно забирати поміщицькі землі, розподіляти їх і господарювати на них. Це провокувало селянські заворушення, хоч відразу після Лютневої революції виступи селян мали порівняно “мирний” характер. Селяни, усе ще сподіваючись одержати землю від Тимчасового уряду, ставили перед поміщиками вимоги – знизити орендну плату за землю, її виплачувати виключно грішми і за встановленими самими селянами розмірами, не рубати й не вивозити ліс і т.ін. і здебільшого не вдавалися до розгрому маєтків. 21 квітня 1917 р. Тимчасовий уряд видав розпорядження про створення на місцях земельних комітетів, які мали підготувати земельну реформу. Але під впливом революційних подій у країні розгорнулася аграрна революція. Селяни все частіше захоплювали, ділили між собою, розорювали та засівали поміщицькі, удільні, казенні й монастирські землі, виганяли з економій їх власників, управителів і прикажчиків, установлювали податки на користь селянських комітетів. Таким чином, у березні – на початку липня 1917 р. точилася гостра політична боротьба різних політичних партій і організацій. Триваюча війна, розладнання економіки, посилення бідувань і злигоднів трудящих, нерішучість і невміння Тимчасового уряду вивести країну з кризи й анархії зумовлювали падіння його авторитету, а водночас й урядових партій, у тому числі меншовиків і есерів, в очах народних мас. Це засвідчили демонстрації та мітинги 18 червня, які відбулися в ряді міст Росії й України (Петроград, Харків, Київ, Одеса та ін.).