Зовнішня політика Директорії
З перших днів свого існування Директорія намагалася вивести УНР на міжнародну арену. 27 грудня 1918 р. у ноті до народів світу, сповіщаючи про повалення влади гетьмана і крах німецької окупації в Україні, Директорія від імені Народної Республіки України висловлювала “братній привіт всім народам і їх урядам” і бажання “жити в добрій дружній злагоді з ними”. Щоб вийти на міжнародну арену, Директорія на початку січня 1919 р. призначила свої надзвичайні дипломатичні місії до Англії, США, Італії, Німеччини, Румунії та ін. 10 січня 1919 р. була затверджена дипломатична місія до Парижа на мирну конференцію. Головою цієї місії Директорія призначила Г.Сидоренка. Але для Директорії і УНР найважливішими були відносини з Радянською Росією і державами Антанти, які склалися вкрай незадовільно.
Директорія і Раднарком Росії.Початок другої війниРадянської Росіїпроти УНР
Після поразки військ Четвертного союзу і анулювання ВЦВК Брестського мирного договору ЦК РКП(б) і Раднарком Росії поставили завданням відновити радянську владу в місцевостях, що їх залишали німецькі війська, зокрема в Україні. Очевидно, спираючись на це, Раднарком відмовився надалі визнавати Україну самостійною, незалежною державою. Про це чітко було сказано в постанові від 24 грудня 1918 р. Народного комісаріату закордонних справ РСФРР – “Україна не визнається більше самостійною державою”. У той же час в газетах було опубліковано повідомлення, що Директорія направила Раднаркомові Росії телеграму, у якій повідомляла про ліквідацію гетьманської влади в Україні і відродження Народної Республіки та пропонувала відновити мирні переговори з РСФРР, висловлюючи готовність до прийняття в Києві російської мирної делегації. Але Радянська Росія фактично розпочала другу війну проти УНР. Тоді у радіограмах міністра закордонних справ уряду Директорії В.Чехівського Раднаркомові Росії від 31 грудня 1918 р., 3 і 4 січня 1919 р. була висунута вимога припинити воєнні дії російських військ на українській території. Народний комісар закордонних справ РСФРР Г.Чичерін у ноті-відповіді 5 січня брехливо писав, що “…ніяких військ Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки на українській території немає. Воєнні дії на українській території тепер ведуться між військами Директорії і військами Українського радянського уряду, який має повну незалежність”. У відповідь 9 січня Директорія направила Раднаркомові Російської республіки ультиматум з вимогою протягом 48 годин дати відповідь на запитання: чи згоден він припинити воєнні операції проти Української республіки і чи зобов’язується негайно вивести своє військо з території України? Наркомзаксправ РСФРР у телеграмі-відповіді від 10 січня знову затвердив, що серед військ, які борються проти Директорії, немає ніяких військових частин Російської Радянської Республіки. У таких умовах 16 січня 1919 р. Директорія була змушена оголосити війну Радянській Росії, хоч фактично війну розпочала остання.
Директорія і Антанта
Складними були відносини Директорії з країнами Антанти, переду-сім з Францією, війська якої становили основний контингент на півдні України і в Криму. Серед керівних кіл Франції більшість орієнтувалася на всеросійську білогвардійщину. Разом із тим, уважаючи, що Директорія має певні військові сили, командування французьких окупаційних сил на Півдні вело переговори з Директорією про укладення угоди з метою використання цих сил для боротьби проти більшовиків. Переговори відбувалися в Одесі і Бірзулі. У ході переговорів представники Директорії домагалися визнання Францією самостійності УНР і Директорії як суверенної влади в Україні, а також військово-технічної допомоги в боротьбі проти радянських військ. Від імені командування французьких військ Фрейденберг зажадав, передусім, змінити склад Директорії і уряду, зокрема вимагав відставки соціалістів В.Винниченка й В.Чехівського, а також Петлюри, якого образливо назвав “відвертим бандитом”. На запитання, як розглядається питання самостійності України, Фрейденберг відповів: “Питання самостійності України вирішиться в Парижі”. Крім того, представники Франції вимагали передати під контроль Франції залізниці і фінанси України, у найближчий час організувати боєздатну трьохсоттисячну армію, яка мала бути підпорядкованою загальному військовому командуванню, призначеному Антантою (разом з Добровольчою армією Денікіна). 10 лютого соціалістичний кабінет міністрів Чехівського пішов у відставку. 13 лютого утворився новий несоціалістичний уряд, головою якого став С.Остапенко. Винниченко залишив Директорію, головою її став С.Петлюра, що вийшов із УСДРП. Переговори з командуванням французьких окупаційних військ продовжувалися, але вони не дали для Директорії позитивних результатів.