Наростання адміністративно-командних методів у господарській діяльності
Виконання плану другої п’ятирічки відбувалося за складних, сповнених труднощів і суперечностей умов. У народному господарстві країни посилювалися диспропорції, стали дедалі більшими фінансові і продовольчі труднощі, багато районів, у першу чергу Україна, переживали страшенний голод. Сталін і його оточення, замість всебічного і врівноваженого аналізу становища і вироблення адекватної умовам політики, передусім застосування економічних заходів до нормалізації життя, дедалі ширше вдавалися до адміністративно-командних, директивних методів керівництва. Наприкінці 1932 р. було видано постанову, за якою за один прогул протягом місяця працівника слід було звільняти і позбавляти продуктових карток і квартири, що в умовах голоду 1932-1933 рр. прирікало людину на смерть. Того ж року була заведена паспортна система: без дозволу місцевих властей селянин не міг залишити село. На підприємствах жорстоко планувався і обмежувався фонд зарплати, визначався її середній рівень „стеля”, через що майже не було можливості підвищувати плату за сумлінну і кваліфіковану працю передових робітників, фактично утверджувалась зрівнялівка. Поширювались надзвичайні партійно-державні органи – політичні відділи, які в 1933 р. були створені в МТС, радгоспах, на залізничному транспорті, а потім в інших галузях. На важливі промислові об’єкти призначались парторги ЦК. Збільшувалось число промислових наркоматів і росла чисельність у них службовців. Союзні наркомати дедалі більше розширювали свої управління в республіках. Непоправної шкоди всій країні, в тому числі і розвиткові промисловості, завдали масові репресії, що їх зазнали в 1930-ті роки партійні, державні, військові і господарські кадри. У 1936-1937 рр. були заарештовані і здебільшого винищені директори більшості великих заводів та фабрик, керівні працівники промислових наркоматів. У лютому 1937 р. покінчив самогубством Орджонікідзе. Межлаук, що став після нього наркомом важкої промисловості, був репресований. А скільки загинуло в сталінських застінках інженерів, техніків, робітників – число їх досі не можна встановити. Адміністративно-командні методи господарського керівництва, масові репресії негативно позначались на розвиткові промисловості, на моральній атмосфері, сіяли в країні почуття загальної підозри і страху.
Стаханівський рух
На початку другої п’ятирічки широко розгортався рух за освоєння нової техніки, якою дедалі більше устатковувалися підприємства. Розширювалася підготовка кваліфікованих робітників і спеціалістів, налагоджувалося масове технічне навчання трудящих. У 1933 р. за постановою ЦВК і РНК СРСР школи фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) були реорганізовані, ставши суто професійними школами. У них були скорочені строки навчання від двох років до 6 місяців і тільки для найбільш складних професій – до року. При цьому загальноосвітні предмети зводилися до мінімуму, 80% навчального часу відводилося на виробничу підготовку учнів біля верстата чи агрегата. Це, безумовно, дуже знижувало рівень набуваної кваліфікації, але прискорювало підготовку робітників масових професій. За 1933 – 1937 рр. ФЗУ УСРР підготували 221 тис. кваліфікованих робітників – майже втричі більше, ніж у першій п’ятирічці. Інженерів і техніків готували вузи і технікуми, які за другу п’ятирічку випустили понад 195 тис. спеціалістів, тобто майже вдвічі більше, ніж у роки першої п’ятирічки. У 1933 р. почалася організація громадсько-технічного екзамену, який у 1935 р. був перетворений у державний технічний екзамен, обов’язковий для всіх робітників. У цих умовах зародився стаханівський рух. На шахті „Центральна-Ірміне” в м.Кадіївці на Донбасі у серпні 1935 р. було організовано змагання за звання кращого вибійника. Було вирішено удосконалити метод видобутку вугілля. Досі вибійник сам і підрубував вугілля, і ставив кріплення, і, отже, відбійний молоток використовувався не повний час. За новим методом вибійник займався тільки видобутком вугілля, а кріплення забою здійснювали інші робітники-кріпильники, що забезпечувало повне використання техніки і значне підвищення продуктивності праці. У ніч з 30 на 31 серпня вибійник Олексій Стаханов, працюючи відбійним молотком, разом з двома кріпильниками Т.Щиголевим і Г.Борисенком видобули за шестигодинну зміну 102 т вугілля, виконавши 14,5 норми. Цей нечуваний рекорд у продуктивності праці був досягнутий штучно. О.Стаханову створили ідеальні умови: дали найкращу вугільну лаву, призначили помічників на виконання допоміжних робіт тощо. Тому видобуті 102 т вугілля потрібно принаймні поділити на кількість робітників, зайнятих у лаві. Та цього не сталося. 2 вересня 1935 р. про рекорд О.Стаханова повідомила “Правда”, і по всій країні розпочався надзвичайний пропагандистський галас. Стаханівський рух почали розповсюджувати в усіх галузях народного господарства. Зокрема, в УСРР відомий був стаханівськими рекордами на залізничному транспорті машиніст паровозу П.Кривоніс, ініціаторка руху „п’ятисотниць” (змагання за вирощування 500 центнерів цукрового буряку) М.Демченко, трактористка П.Ангеліна та ін. Попри всі засоби стимулювання стаханівського руху, його здобутки не відповідали масовій участі у ньому працюючих. Матеріальне заохочення, що практикувалося для стахановців, мала тільки незначна частина працюючих. Високі рекорди і перевиконання виробничих планів були досягнуті лише окремими робітниками, яким заздалегідь створювалися ідеальні умови праці. Ці передовики й користувалися почестями та матеріальними благами. А весь загал працівників на цьому тільки втрачав, бо норми виробітку орієнтувалися на здійснені стахановцями рекорди і негайно переглядалися в бік збільшення, і, таким чином, стаханівський рух став засобом визиску робітників.