Соціально-політичні уявлення епохи Середньовіччя та Відродження

Соціально-політичні уявлення Аврелія Августина та Фоми Аквінського відіграли роль політичної настанови. Августин Блаженний своїх працях "Про два гради” - Град Божій та Град Земний розглядає проблему розподілу функцій держави та церкви, визначає життя суспільства як протистояння двох протилежних царств - грішного (світського) і Божого. Перше - втілене в Римській імперії, друге - в церкві. Не заперечуючи світської влади, Августин фактично визнавав пріоритет над світською владою духовної влади. Виправдання земної держави в тому, що вона підтримує порядок. Не вважаючи рабство божественним утворенням, Августин разом з тим закликав терпіти його, як даність.

Відносини між державою та церквою в усі часи були складними та суперечливими. Вирішення проблеми подолання відчуженості між людиною і суспільством, людиною і державою, тобто між людиною як індивідом, та людиною як суспільною істотою, християнином, як складовою Царства Божого, та громадянином держави, становить головне завдання вчення Августина про два гради – град Божий (“civitas Dei”) та град земний (“civitas terrena”), протистояння яких, за його думкою, обумовлює історію людства.

Авреліє Августин (354-430) – найцікавіша постать пізньої античності, розробив основні положення християнської філософії, вважається одним із батьків західно-християнської церкви. Був близьким до руху мани- хетів, захоплювався скептицизмом, філософією Платона і неоплатоністів, творами Цицерона. Після прийняття в 387 р. християнства активно боровся з усілякими єресями. З 396 р. до кінця життя – єпископ Гіпону (Північна Африка). За заслуги перед церквою Августина було названо Блаженним.

Вчення Блаженного Августина про взаємодію церкви і держави, як змішаного граду, надає можливість церві тісно співпрацювати з державою, постійно прогресувати згідно з потребами часу, спромогтися вирішити проблему відчуження між християнином та громадянином. В ньому дана реалістична оцінка держави, як змішаного граду, та підкреслено обов’язок християнина бути активним учасником земного буття. Завдання ж церкви, як намісника Бога на землі, відкривати людині світло істини – Бога. Суть держави – панування, перетворення людини індивіда, який прагне істини, вічного блага та самореалізації в Богові, на людину – суспільну істоту, прагнучу своєчасного задоволення та земного короткочасного блага. Така щільна взаємодія церкви і держави конче потрібна задля гуманізації та надання соціально значущого звучання діяльності усіх релігійних організацій, бо стійке протистояння православних та інших конфесійних угруповань, інтенсивне проникнення небажаних для нашого суспільства релігійно-духовних впливів не зміцнює українську національну ідею, мир та злагоду на нашій землі.

Видатне місце серед мислителів Середньовіччя посів Фома Аквінський (1229-1274). Держава у його християнсько-політичному вченні розглядається як певна частина універсального порядку, творцем і правителем якого є Бог. Головна її мета - забезпечення громадського порядку і спокою.

На думку Ф.Аквінського, влада має божественне походження. Разом з тим, з цього положення не випливає, що кожного володаря поставив Бог і освятив кожну його дію. Правитель може бути узурпатором, тираном. У цьому випадку судження про законність походження і використання влади правителем належить церкві. Дії монарха, відзначав Ф.Аквінський, обмежені законами. З волею народу слід рахуватися.

У період Середньовіччя однією з форм політично-правової ідеології були єретичні рухи. Їх учасники оперували тим же комплексом богословських понять, що і церква, однак висновки вони робили антицерковні та антифеодальні. Частина аргументів єретиків носила логіко-раціоналістичний характер.

Середньовіччя дало багатий емпіричний матеріал для наукових узагальнень щодо політики, у тому числі й цинічного трактування її як засобу досягнення егоїстичних цілей окремих осіб, чи верств, як сфери діяльності, де мета виправдує для свого досягнення будь-які засоби. Однак, таке розуміння було вже відхиленням від політичної традиції, започаткованої античністю.

Великим розмаїттям політичних ідей, цікавістю соціально-політичної думки була позначена доба Відродження (Ренесансу). Видатний політик і публіцист епохи ВідродженняНіколо Макіавеллі (1469-1527) - перший серед тих політичних мислителів, які почали розглядати державу “по-людськи” і виводити закони не з теологи, а з розуму та досвіду. Він започаткував ціннісно-нейтральний підхід, необхідність конкретного аналізу питання про сенс політики як особливої сфери діяльності. Неправильно говорити, стверджував Макіавеллі у своїй праці “Государ” про якусь загальну, абсолютну мораль і про незмінну справедливість у політиці. Зміст цих понять завжди підпорядкований певним кінцевим політичним цілям, головною з яких є збереження і зміцнення держави. Якщо дії спрямовані на досягнення цієї мети, вони будуть моральні, незважаючи на засоби, які використовувались при цьому.

За ним ряд філософів, теологів, природознавців, суспільних діячів у своїх творах висунули ідеї, що істотно збагатили розуміння політики. Ідейне кредо гуманістів було відображене у низці Ренесансних суспільних теорій, насамперед теоріях Петрарки і Боккаччо, Альберті і Франсуа Рабле, Еразма Ротердамського та ін.

Завдання на СРС:

1. Назвіть особливості поглядів на політику представників Стародавнього Світу?

2. У чому виявилась суперечливість політичних поглядів Аврелія Августина?

3. Охарактеризуйте погляди Фоми Аквінського на суспільство.

4. Як трактували проблему прав і свобод людини в епоху Відродження?

5. Чи актуальні сьогодні погляди на суспільство видатних мислителів епохи Середньовіччя та Відродження.