Музика — це чаша з вином мовчання.

УРОК 1

Тема. Пісенність як особливість музики, проникнутої співучістю, мелодійніс­тю, але не обов’язково призначеної для співу. В гостях у пісні. Родіон Щедрін «Ніч»,«Золоті рибки», «Цар Горох» з балету «Горбоконик» — слухання. Слова Платона Воронька, музика Ірини Кириліної «Засмути­лось кошеня» — розучування (с. 6—12).

Мета. Удосконалювати знання учнів про пісню та мелодію; розвивати умін­ня відтворювати ритмічний рисунок твору; вчити відчувати настрій та ритмічний зміст запропонованих творів; засобами музичного мистецтва виховувати любов до народних традицій.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Наш урок цікавим буде!

Казку люблять усі люди!

І дорослі, і малі,

Тобто — й наші школярі.

Будемо ми працювати

Й руку вправно піднімати.

Казка кличе нас усіх,

Починаємо мерщій!..

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Сорока-ворона

на припічку сиділа,

діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 4—5.

а) Читання вірша.

б) Аналіз вірша.

2. Музична гра Ігоря Верховинця.

Диби-диби

Дійові особи

Бабусі — усі дівчата

Дідусі — усі хлопчики

Ведучий — старша дитина.

Реквізит: хусточки для Бабусь (за бажанням).

Опис гри

Після того, як діти утворять коло і вивчать пісню, вихователька з Ведучим розміщують їх у колі так, щоб кожен Дідусь став біля своєї Бабусі (рис. 1).

Далі вихователька (чи Ведучий) подає команду:

І бабусі, й дідусі,

Станьте парами усі!

За цією командою кожен хлопчик бере правою рукою ліву руку своєї дів­чинки, і кожна пара, звичайно, з допомогою старших, повертається наліво.

Таким чином утворилося два кола: зовнішнє — хлопчаче, внутрішнє — дівчаче (рис. 2).

Ведучий подає нову команду:

І бабусі, і діди,

В ліс рушайте по гриби.

За цим сигналом діти «вирушають у дорогу»: вони починають ходити пара­ми по'колу вліво (або вправо), співаючи пісню:

Диби-диби, диби-би.

Пішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

Як тільки пісня закінчиться, вихователька (або Ведучий) промовляє:

Ми у лісі, ось дубочки,

А під ними є грибочки.

Діти зупиняються (або продовжують рух), починають співати знову і в рит­мі пісні удають, ніби збирають гриби: в одному такті «диби-диби» вони нахи­ляються і опускають праву руку додолу, в наступному такті «диби-би» — ви- простовуються і правою рукою торкаються долоні лівої руки, немов кладуть зірваний гриб у кошик, і так далі, до кінця. Під час «збирання» пісня співаєть­ся один раз або двічі, але не більше.

Примітка. Спочатку ця гра виглядатиме хаотично. Не всі будуть нахиляти­ся і випростовуватися разом, дехто втомиться і зупиниться, дехто просто за­дивиться на «збирачів». Почується веселий сміх. Хай педагог не турбується, що не всі «збиратимуть» ритмічно, що пісня буде перериватися веселим сміхом, а деякі завзяті «грибники» навіть зовсім виб’ються із кола. Чим більше хаосу та безладдя, тим веселішою буде гра. Головне — аби діти бавилися з охотою. Од­наче не можна дозволяти, щоб таке безладдя тривало довго. Через деякий час, подавши умовний знак (можна дзвіночком), вчителька припиняє гру. Діти по­вертаються до кола, стають парами, кожен Дідусь біля своєї Бабусі, і збирання грибів починається знову. Тепер хаосу і безладдя буде менше.

Згодом, коли вихованці добре освояться з грою, на кожне чергове повто­рення пісні можна буде провести одну по одній такі дії:

1. Закінчивши збирання грибів парами, Дідусі ніби втомлюються і сіда­ють на підлогу, а Бабусі продовжують збирання, причому кожна Бабуся кружляє навколо свого Дідуся.

2. Потім відпочивають Бабусі, а Дідусі кружляють навколо них.

3. Дідусі сідають знову і співають пісню самі, а Бабусі, збираючи гриби, мовчки рухаються по колу одна за одною, аж поки не підійдуть до своїх Дідусів.

4.Сідають і продовжують спів тільки Бабусі, а Дідусі рухаються по колу один за одним, аж поки не підійдуть до своїх Бабусь.

5.Бабусі і Дідусі, співаючи разом, рухаються по колу в протилежних на­прямках до зустрічі на своїх попередніх місцях.

6.Бабусі й Дідусі, збираючи гриби, розходяться по всій кімнаті, хто куди захоче, а на умовний знак (дзвіночок) біжать на свої попередні місця.

7. Як тільки усі пари появляться в колі і настане тиша, Ведучий подає нову команду:

Повні кошики грибів —

Час додому йти під спів.

Діти рушають парами по колу, ніби вертаються з лісу додому, останній раз співаючи пісню «Диби-диби».

Гра має цікавий вигляд, коли кожна її дія (між дзвониками) переходить в іншу без перерви.

Мета гри. Гартувати дитячий організм виконанням гімнастичних вправ (нахиляння корпуса із згинанням ніг в колінах та випростовування). Розвива­ти почуття ритму (ритмічні рухи під спів). Розвивати увагу (реакція на дзвоник та на команди Ведучого).

Диби-диби

Диби-диби, диби-би.

Пішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

3. Робота над розспівкою, с. 5.

а) Повторення правил поведінки у музичному класі.

б) Правила під час співу.

в) Виконання поспівки.

г) Відповіді на запитання.

4. Музична форма, с. 5.

V. Слухання музики.

Родіон Щедрін «Ніч», «Золоті рибки», «Цар горох» з балету «Горбоконик».

VI. Фізкультхвилинка.

Я, мама і тато

Мама є, (плеснути і підстрибнути)

Ось тато йде, (походити по колу)

Я за ним добігаю, (біг на місці) '

Мама — сонце, (руки вгору)

Тато — небо, (руки в сторони)

Я — квітонька в гаю. (присісти, руки до личка)

VII. Вивчення пісні.

Музика І. Кириліної, слова П. Воронька «Засмутилось кошеня» — розу­чування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

Баєчка «Як виникли ноти?»

Піднімаючись до вершини гори, Акизум помітила, що звуки через кожні сім кроків повторюються, але з іншим забарвленням. І для того, щоб краще їх запам’ятати, вона придумала імена для звуків.

Так виникли До, Ре, Мі, Фа, Соль, Ля, Сі, під загальною назвою — ноти.

Казка «Де живуть ноти?»

Гілочки чарівної яблуньки, яка з’явилась на подвір’ї, біля палацу, нахили­лися трошки вбік. Деревце слухало щебетання пташок, дзюрчання струмочка, пісні дощику та дзвін краплин.

«Яка красива музика звучить навколо! — подумало деревце. — Але як зро­бити, щоб люди почули й зрозуміли музику?.. А може, кожен звук матиме на гілочці своє місце? Проте звуки ми тільки чуємо, побачити їх не можна. Що ж придумати, щоб усі змогли вздріти їх?.. Звісно! Як тільки звук сяде на гілочку, я перетворю його в кружок — ноту».

А звуків є всього сім — ціла сім’я. І всі вони дуже різні, як звичайно й буває у родині.

І розлетілися звуки-ноти по гілочках. Першою від самого сонечка при­летіла сонячна нота — Соль — і розташувалася на другій гілочці. Її мила по­дружка — Мі — на першій. Фантастична нота — Фа — поселилася між ними. Вони весело розмовляли між собою музичною мовою.

Прислухаємось.

(Звучить пісенька, яка складається з цих трьох нот).

Незабаром прилетіли ще дві подружки; вони не дуже любили, коли жарко, і хотіли розташуватися нижче, ближче до землі, струмочка. Одна з них рішуче зайняла місце під першою гілочкою. Це була нота — Ре.

(Можна дограти пісеньку до кінця, із добавлянням ноти — Ре).

А скромній і добрій ноті — До — місця на гілочці не вистачило.

«Що ж робити? — подумало деревце. — Як знайти місце для доброї ноти та

куди її поселити?»

Довго літав у повітрі добрий звук, що ніяк не міг перетворитися в ноту: адже ж на нижніх гілочках усі місця були вже зайняті. І раптом деревце зра­діло. «Я звернуся за допомогою до нашого Музичного короля. Ось нехай він і вирішить усі музичні справи», — вирішило воно.

Подивіться, який красивий цей король: високий, стрункий (можна пока­зати малюнок). На голові в нього — корона. Однією рукою він міцно тримає гілочку, щоби ніхто не забув, що перша сонячна нота прилетіла саме на неї. Другою — показує, куди сідати усім іншим.

Деревце зраділо, що в музичній державі з’явився король: адже без нього незрозуміло, це ноти чи, може, картоплинки?

Подумав Музичний король, куди ж поселити добрий звук-ноту і вирішив: попрошу я деревце, щоби воно подарувало їй маленьку гілочку, де змогла б розміститися недалеко від своїх подруг.

Так і вийшло. Поселилася добра нота на маленькій гілочці, та й досі си­дять ці нотки на тих самих місцях. А люди подивилися, де розташовані ноти, запам’ятали й стали краще розуміти музику.

Але раптом до чарівного дерева прилетіли ще два звуки: лагідний — Ля та самостійний — Сі. Першим почав вибирати собі місце самостійний звук. Він хотів поселитися трішки далі від усіх ноток, оскільки любив незалежність. Третя гілочка яблуньки йому дуже сподобалася.

Лагідний звук — Ля — зовсім невпевнено вибрав собі місце біля сонячної ноти, тому що любив тепло. Він був спокійний, тихий і ніскілечки не заважав своїй сусідці, ноті — Сі. І зажили ноти-подружки душа вдушу, як у хорошій сім’ї.

3. Робота в зошиті.

4. Робота над запитаннями підручника, с. 7.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

Вчитель Учні

До по - ба

X. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика — посередник між духовним і чуттєвим життям людини.

Людвіг вам Бетховен

УРОК 2

Тема. Творці та виконавці пісень. Народні та композиторські пісні. Назви спі­вочих голосів. Ансамбль. Микола Дремлюга «Лірична пісня» — слухан­ня. Слова та музика Дмитра Кабалевського «Ми — третьокласники» — розучування (с. 13—16).

Мета. Закріпити поняття «пісня», «танець», «марш», знання про народні та композиторські пісні; збагачувати знання учнів з музичного мистецтва; вчити розрізняти українські народні танці й танці інших народів; роз­вивати вміння поєднувати спільне та відмінне в танцях, піснях, маршах, виховувати інтерес до народного та всесвітнього фольклору.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності—фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Дзвоник всім нам дав наказ:

До роботи швидше в клас!

Біля парти станем чемно —

Плине час хай недаремно.

Будемо уважні і старанні всі,

Сядемо рівненько на місця свої.

1.Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2.Музичне привітання.

Сорока-ворона на припічку

сиділа, діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 8—9).

У стародавні часи люди думали, що наша планета Земля — це велика кру­гла тарілка, схожа на гігантський плоский щит, що тримається на трьох китах, які плавають в океані.

Саме про цих «трьох китів» ми сьогодні поговоримо, адже вони тісно пов’язані з музичним мистецтвом. Цей вислів у музиці умовний. Його вжива­ють, коли говорять про три основні жанри музики, три основні типи музики.

Далі вчитель грає марш, учні повинні визначити характер, тип цієї музики, до якої галузі вона належить. Тобто, це — марш. Це перший кит.

Потім звучить полька, вальс, гопак. Що це звучало ? Танці. Танець — це дру­гий кит.

І, нарешті, звучить музичний уривок пісенної мелодії без супроводу. Пісня — це третій кит.

В музичному творі можуть бути поєднані різні типи музики (пісня, танець, марш). Пісня, танець, марш — є основою всіх жанрів (видів) вокальної та ін­струментальної музики.

Звісно, немає на землі, та й ніколи не було людини, яка б не заспівала за своє життя хоча б однієї пісні, не станцювала хоча б одного танцю, не брала участі хоча б раз у якійсь маршовій процесії. А пригадаймо нас, маленьких. Хіба ми ще задовго до школи не співали якихось простих пісеньок, не танцю­вали чи не крокували під музику маршу?

Отже, зробимо висновок: без «трьох китів» жодна людина — ні доросла, ні маленька — просто не зможе обійтися.

3. Музична гра Ігоря Верховинця «Диби-диби» (див. урок МІ).

V. Слухання музики.

Микола Дремлюга «Лірична пісня».

1. Обговорення. Аналіз твору.

а) Який характер музики? Опиши його.

б) Які ілюстрації до цієї пісні ви б намалювали?

VI. Фізкультхвилинка.

А — з ніжками двома,

(ноги поставити якомога ширше, руки скласти на грудях)

И — перекладинка навскоси,

(ноги на ширину пліч, права рука вздовж тіла, ліва рука пряма, торкається зап ^}ястка правої)

0 — овальне воно,

(напівзігнуті руки з 'єднати над головою)

1 — горить свічка угорі,

(п ’ятки разом, підняти перед собою прямі руки і притулити кулачки один до одного)

У — антенки на даху,

(п ’ятки разом, руки розвести широко в сторони і вгору)

Е — почнем спочатку все.

(п ’яти разом, правою рукою взятися за ліве вушко так, щоб зап ’ясток торкався чола, ліву руку зігнути в лікті)

VII. Вивчення пісні.

Слова та музика Дмитра Кабалевського «Ми — третьокласники» — розу­чування.

1. Загальні відомості про композитора.

Дмитро Борисович Кабалевський — композитор, педагог,

громадський діяч. Народився 17 (ЗО) грудня 1904 року в Санкт-Петербурзі.

У 1925—1930 роках навчався в Московській консер­ваторії. З 1932 року — викладач. З 1939 року — професор.

Обіймаючи адміністративні посади в Союзі компози­торів і Міністерстві культури СРСР, а також представля­ючи СРСР у різних міжнародних культурних організаціях, Кабалевський був одним з найбільш офіціозних вітчизня­них композиторів і музичних діячів радянської епохи.

1939 — професор МДК імені П. І. Чайковського. 1940—1946 — головний редактор журналу «Радянська музика».

1952 — секретар правління СК СРСР.

1959 — почесний професор консерваторії в Мехіко.

1961 — член Ради директорів ІСМЕ (Міжнародного товариства музичної освіти при ЮНЕСКО), президент Радянської секції ІСМЕ.

1962 — голова комісії з музично-естетичного виховання дітей та юнацтва.

1964 — віце-президент ІСМЕ

1965 — доктор мистецтвознавства.

1970 — член-кореспондент Академії мистецтв у НДР.

1971 — дійсний член АПН СРСР.

1972 — почесний президент ІСМЕ.

1983 — засновник і головний редактор журналу «Музика в школі».

Нагороди та звання

• орден «Знак Пошани» (1940).

• Сталінська премія першоґо ступеня (1946) — за 2-й квартет (1945).

• Сталінська премія другого ступеня (1949) — за концерт для скрипки з оркестром (1948).

• Сталінська премія другого ступеня (1951) — за оперу «Сім’я Тараса» (1950).

• народний артист РРФСР (1954).

• народний артист СРСР (1963).

• Державна премія РРФСР імені М. І. Глинки (1966) — за «Реквієм» для солістів, двох хорів і симфонічного оркестру (1962).

• орден Трудового Червоного прапора (1966).

• чотири ордени Леніна (1964, 1971, 1974, 1984).

• Ленінська премія (1972) — за нову редакцію опери «Кола Брюньйон» (1968).

• Герой Соціалістичної Праці (1974).

• Державна премія СРСР (1980) — за 4-й концерт для фортепіано з орке­стром («Празький ») (1979).

2. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

3. Робота над піснею.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

Кашалот — найбільше зубате створіння в природі. Колись зустрічалися екземпляри завдовжки 25,6 м і вагою до 100 т. Нині ж 20-метрові — рідкість. Вузька, завдовжки 3—4 м нижня щелепа кашалота озброєна півсотнею масив­них зубів близько 20 см заввишки і вагою від 1 до 3 кг. Плавають ці кити у всіх океанах, крім Північного Льодовитого. Влітку вони із субтропіків і тропіків мігрують у води помірних і холодних зон.

Кашалоти більшу частину віку живуть невеликими зграями, а самки з ди­тинчатами і молодими китами, нерідко в супроводі старого самця, — окремо.

У липні або серпні кашалотиха народжує одне дитинча завдовжки 4 м і вагою більш 1 т, якого вона годує молоком 10—11 місяців. Ростуть маленькі кашалоти дуже швидко і до 4—6 років стають дорослими.

Кашалоти — чудові пірнальники. Точно відомо, що вони можуть занурю­ватися на глибину до 1100 м.

За останні 100 років у Світовому океані здобуто більш ніж 2,1 мільйона китів. Для регулювання й обмеження китобійного промислу в 1964 році була створена Міжнародна китобійна комісія, куди входили представники 20 країн. За прийнятими правилами міжнародної угоди заборонене полювання на деякі види китів. У 1972 році англійський дослідник Н. А. Макентош підрахував, що в Антарктиці популяція фінвалів (вид китів) зменшилася в 5 разів, синіх — у 25, а горбатих — у 30 разів. Усе це свідчить про те, що дійовим заходом по­рятунку китів була би загальна заборона китобійного промислу. Учені пораху­вали, що для відновлення антарктичних зграй синіх китів до 150 тисяч голів буде потрібно мінімум 50 років, а для росту зграй горбатих китів до 27 тисяч голів — мінімум 60 років. Ці відомості тільки про китів, а тепер уявіть собі, скільки щодня гине інших морських тварин: тюленів, морських котиків, риби. Частина їх винищується, частина вмирає від екологічного забруднення. Багато видів морських тварин утрачені для нас назавжди.

3. Робота в зошиті.

IX. Нотна грамота.

а) Розучення поспівки, с. 11.

б) Повторення вивчених нот та їх читання.

в) Вивчення правила про репризу.

X. Підсумок уроку. Релаксація.

XI. Вихід з класу під звучання пісні (за вибором учителя).

Музика — це ваш власний досвід, ваші думки, ваша мудрість. Якщо ви нею не живете, вона ніколи вам не віддячить.

Чарлі Паркер

УРОК З

Тема. Поняття про пісню. Куплетна форма пісні. Лад. Динаміка. Темп. «Зу­стрічі» пісенності, танцювальності, маршовості в музичних творах. За­прошує пісенний кит. Петро Чайковський «Баркарола» — слухання. Слова Маргарити Івенсен, музика Тамари Попатенко «Шпачок проща­ється» — розучування (с. 14—19).

Мета. Повторити поняття, пов’язані з з елементами музичної мови: ладом, темпом, динамікою; засобами дитячої гри вчити дітей бути спритними, сміливими, розумними, рішучими, дружними; виховувати належне став­лення до музики, її історії, музичного мистецтва.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Усі сідайте тихо, діти.

Домовляймось — не шуміти,

Руку гарно підіймати,

На уроці не дрімати,

А знання мерщій хапати —

Щоб не було нам мороки.

Всі готові до уроку?

Тож гаразд. Часу не гаймо І урок наш починаймо.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

Сорока-ворона

на припічку сиділа,

діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 14.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 14—15).

Україна... Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля, рястом заквітчана,

зелом закосичена. Скільки ніжних і ласкавих слів придумали люди, щоб ви­словити гарячу любов до Тебе!

З давніх-давен линули по світу слова про неньку-Україну, про її щирий і працьовитий народ, про її лани широкополі, гаї зелені, тихі ріки та озера.

А українська пісня — це запашна й прекрасна гілка на дереві світової культури.

Відродження України, її духовності неможливе без рідної пісні, яка жила вічно з нашим багатостраждальним народом і дійшла до нас як найдорого- цінніший скарб, що підтримував душу християнина-українця протягом його життя, передавався у спадок з покоління в покоління.

Український народ на перехрестях своєї нелегкої долі ніколи не розлучав­ся з рідною піснею, яка була йому супутницею на пшеничному полі, в тяжкому бою з ворогом, в неволі на чужині. Українська пісня пройшла випробування на невмирущість і зараз чарує мільйони людських сердець, сяючи дивовижною чудо-квіткою у різнобарвному вінку світової народної творчості.

Краса цієї чудо-квітки народжена добротою української душі, мальовни­чістю української природи, багатством і щедрістю батьківської землі.

Пісне! Велична, рідна, пісне!

Розправ свої високолетні крила

В великий день!

Без тебе серце в грудях трісне.

З тобою викрешемо з серця,

Як з кресила,

Святий огень.

І підемо, через побіду в полі,

Обмиті з крові й ран, на зустріч волі.

Р. Купчинський

Пісня — душа людини. У пісні є наше героїчне минуле, що не забуваєть- ! ся. Це наче деревце, посаджене біля вікна, що не один рік дає плоди, це наче дерево роду, що глибоким корінням тягнеться у минулі роки.

Легенда про пісню

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи ви­брали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дис­ципліну і порядок, діти Росії — владність, Польщі — здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

- Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же за­радити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

- Є у мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Покло­нилася низенько Всевишньому та з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

Завдяки пісні ми можемо викласти свої почуття, переживання, радість і смуток, любов і гнів. А ще — можемо помолитися.

Найголовніший тип музики — пісня. Пісня — це завжди мелодія. Мелодія — найважливіша ознака будь-якої музики (танцювальної, маршової).

• Танець — вид мистецтва, в якому засобами створення художнього обра­зу є рухи й положення тіла танцюристів. Кожен танець має свої особли­вості — ритмічний малюнок, мелодію, метр, темп, гармонію, рухи. Танці виконуються як окремі концертні твори або як один із номерів балету чи опери. Існують цілі збірки танців, об’єднані в один твір. Кожен народ має свої улюблені танці:

• Українці — гопак, козачок.

• Росіяни — камаринська, тропак.

• Білоруси — бульба, крижачок.

• Чехи — полька, фуріант.

• Угорці — чардаш.

• Норвежці — салінг, спрінгданс.

• Австрійці та німці — вальс.

• Поляки — полонез, мазурка.

• Французи — менует, гавот.

• Марш.

Історія виникнення побутового жанру «марш» дуже цікава. До нас дійшли лише деякі факти. Відомо — що типова риса маршу — наявність ритмічного (ударного) інструмента. У старогрецьких трагедіях ритмічний акомпанемент супроводжував вихід акторів на сцену. Наприкінці XVI століття солдати ар­мії імператора Максиміліана марширували під звуки флейти й барабана; цей звичай запозичили й французи. Інша рання форма маршу з’являється в теа­тральних п’єсах і операх XVIII ст., тоді марші супроводжували появу акторів на сцені.

Марш (італ. mагсіа, франц. marche, від marcher — крокувати) у музиці — музичний твір (інструментальний чи вокальний), що має енергійний, чіткий ритм крокування, ходи. Для маршу характерні чіткий ритм, помірний темп, музичний розмір 2/4 або 4/4.

Марші бувають похідні, урочисті, спортивні, казкові, траурні...

3. Музична гра Ігоря Верховинця.

Ладки-ладки

Дійові особи:

Усі діти та Ведучий (Вд), що допомагає виховательці (Вх).

Опис гри

Діти стоять розірваним колом, лицем до середини. Ведучий ходить по колу і, торкаючись правого плеча кожної дитини, промовляє: «Перший, другий, перший, другий» і т. д.

— Перші, підніміть руки вгору, — каже вихователька, коли Ведучий закін­чив рахувати. — Так, опустіть, а тепер підніміть руки всі другі.

Звичайно, не всі одразу запам’ятають свої номери, тому Ведучий обходить коло вдруге і нагадує кожному його номер.

— Перші і другі, поверніться один до одного лицем, — веде далі вихова­телька і знову активно допомагає дітям правильно виконати завдання. Тепер можна розпочати гру (рис. 1).

Діти стоять по двоє один проти одного, плещуть у долоні і співають пісню:

Ладки-ладки.

Посварились бабки!

За що?

За кисіль,

Що наївся Василь.

Туги-туги.

Ту-ги?

Спочатку на перше «ладки» кожна дитина плеще один раз у долоні, а на друге «ладки» — плеще в долоні свого товариша, з яким стоїть у парі, і так далі, аж до слова «Василь».

Інакше кажучи: на першу долю в 1, 3, 5, 7-му тактах діти плещуть одни раз у власні долоні. А в 2, 6, 8-му тактах кожна дитина плеще обома долонями в долоні своєї пари.

У 9-му такті на першу долю, тобто на склад «Ту-», пари беруться за руки, на другу долю (склад «-ги») — піднімають з’єднані руки вгору.

Так на кожне «ту-» аж до самого кінця пісні з’єднані руки опускатимуться донизу, на кожне «-ги» — підніматимуться вгору.

На останнє «ту-» руки тримаються внизу протягом цілого такту (дві чверті), а на останнє «-ги» — роз’єднуються вгорі, і гра починається знову.

Коли діти добре освояться з грою, до неї можна буде внести такі зміни:

На І— 8-й такти плескати вдвічі швидше, тобто кожне плескання виконувати двічі на такт: на першу долю — у свої долоні, на другу — в долоні своєї пари.

З 9-го такту і до кінця пісні рухи виконуються так, як описувалося в основному варіанті гри.

В 1-му такті починати звичайне прискорене плес­кання, а в 2—8-му тактах плескати на кожну першу долю у свої долоні, на кожну другу — по діагоналі в долоню свого товариша: то лівою в ліву, то правою в праву.

У 8-му такті повторити дії 1-го такту, а з 9-го і до кінця — виконувати рухи так, як описувалося в основному варіанті гри.

Примітка. Дуже жваво й весело проходить комбінація двох ігор: «Диби-ди- би» та «Ладки-ладки». Таке поєднання є бажаним і надзвичайно корисним, бо нахиляння і випростовування корпуса в попередній грі вигідно поєднуються з І рухами рук даної гри.

Мета гри. Гартувати організм гімнастичними вправами (рухи рук від себе вперед, по діагоналі та знизу вгору і навпаки). Розвивати почуття ритму (плес­кання під спів). Розвивати увагу (реакція на рахування Ведучого та команди виховательки).

Ладки-ладки

Слова народні Музика В. Верховинця

V. Слухання музики.

Петро Чайковський «Баркарола».

1. Загальні відомості про композитора.

Петро Ілліч Чайковський народився 25 квітня (7 травня) 1840 р. в селищі при Камсько-Воткінському за­воді В’ятської губернії, нині місто Воткінськ (Удмуртія). За словами самого композитора, «...виріс у глухомані, з дуже раннього дитинства перейнявся невимовною красою характеристичних рис російської народної музики».

Учився грі на фортепіано з ранніх років. У 14-літньому віці залишився без матері, яка померла від холери. Чайковський бере на себе відповідальність за виховання молодших братів. За спогадами молодшого брата, Модеста: «Наймудріший і найдосвідченіший педагог, найбільш любляча й ніжна мати не могла б нам замінити Петра».

Закінчив училище правознавства в Санкт-Петербурзі (1859), служив у мі­ністерстві юстиції до 1863 року. Паралельно займався музикою в класах Росій­ського музичного товариства, що було 1862 року перетворене в Петербурзьку консерваторію. Там вивчав композицію в класі А. Г. Рубінштейна.

З 1864-го майже щороку жив в Україні в маєтку Низах на Харківщині, а в 1878 — 1885 pp.— в м. Кам’янці та Браїлові на Поділлі.

1866 року Чайковський переїхав до Москви на запрошення Миколи Ру­бінштейна викладати у щойно відкритій Московській консерваторії. Тут Петро Ілліч викладав композицію, гармонію і теорію музики, інструментування.

1876 року Чайковський здійснив разом із братом Модестом подорож до Парижа. Сильне враження на маестро справила опера «Кармен» Жоржа Бізе, прем’єра якої відбулася за рік до цього. На зворотному шляху брати відвідали Вагнерівський фестиваль у Байройті, де особисто познайомилися з Ф. Лістом і Р. Вагнером.

У липні 1877 року Чайковський імпульсивно одружився на колишній кон­серваторській студентці Антоніні Мілюковій, молодшій за нього на 8 років. Перед цим дівчина надсилала композиторові листи і навіть погрожувала само­губством, якщо він відмовиться від зустрічі. Маестро, який у той час працював над оперою «Євгеній Онєгін», на відміну від її головного героя, не став від­мовляти своїй прихильниці. Проте вже у вересні композитор був розчарований у шлюбі й навіть збирався вчинити через це самогубство.

У жовтні Чайковський вирішив розлучитися, а також припинив роботу в Московській консерваторії та разом з братом Анатолієм вирушив до Швей­царії.

Протягом наступних 14 років життя композитор постійно подорожував. У середині 1880-х маестро повертається до активної музично-суспільної діяль­ності. 1885 року його обирають директором Московського відділу Російського музичного товариства.

У 1887-1888 роках Петро Ілліч робить перше європейське турне як диригент.

Останні роки житія музикант проводить у Клину (Підмосков’я), де зараз розташований його меморіальний музей. 16 жовтня 1893 р. він успішно дири­гував на прем’єрі своєї симфонії в Петербурзі; через 9 днів раптово помер у 53-річному віці.

VI. Фізкультхвилинка.

Йшов по лісу їжачок, (ходьба на місці)

В нього шубка з голочок.

Ніс багато грушечок, (нахиляння тулуба в сторони)

Аж болів йому бочок.

Раз, два, три, чотири, п’ять! (стрибки)

Зупинився спочивать.

Піклувався їжачок (вправи для кистей рук)

Про маленьких діточок,

Чарівних, непосидючих,

Дуже милих і колючих.

Десять, дев’ять, вісім, сім! (стрибки)

Грушечки ці ніс він їм.

VII. Вивчення пісні.

Муз. Т. Попатенко, сл. М. Івенсен «Шпачок прощається» — розучування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

3. Робота з підручником, с. 16—17.

Лад — (лат. modus, грец. harmoniae) — доцільно впорядкована інтонаційна система висотних зв’язків музичних звуків, їх закономірна послідовність, а та­кож структура взаємних звїязків ступенів звукоряду.

Класифікація ладів

Класифікація ладів є надзвичайно складною. Сучасна теорія музики кла­сифікує лади як за кількістю ступенів, так і за характером інтервалів. Особливе значення для європейської музики мають 7-ступеневі. В залежності від осно­вного тризвуку, 7-ступеневі лади поділяють за їх нахиленням на мажорні та мінорні. Окремо серед 7-ступеневих ладів виділяють діатонічні лади, звукоряд яких можна розташувати по квінтах.

Діатонічні лади можна окреслити такою таблицею:

Динаміка

Динаміка в музиці — одна зі сторін організації музики, тісно пов’язана з силою звучання, дією різних акустичних компонентів.

Основні позначення динаміки:

• f(італ .forte, читається форте) — голосно, сильно.

• p (італ. piano, читається піано) — тихо, слабко.

Проміжні градації динаміки:

mp(італ. mezzo-forte, читається мецо-форте) — помірно голосно.

mf(італ. mezzo-piano, читається мецо-піано) — помірно тихо і т. д.

Максимальна та мінімальна динаміка позначається двома або- більшою кількістю знаків, наприклад:

ffфортисимо, пал. fortissimo) — дуже голосно.

рр (піанісимо, італ. pianissimo) — дуже тихо.

Для позначення поступової зміни гучності використовуються такі терміни: крещендо (італ. crescendo), поступове посилення звучання, димінуендо (італ. diminuendo), або декрещендо (італ. decrescendo) — по­ступове ослаблення. У нотах вони позначаються скорочено як cresc. і dim. (або decresc.).

Для цих же цілей використовуються особливі знаки, що являють собою І пари ліній, з’єднаних з однієї сторони й розбіжних з іншої. Якщо лінії ліворуч праворуч розходяться (<), це означає посилення звуку, якщо сходяться (>) — ослаблення. Наступний фрагмент нотного запису вказує на помірно голосний початок, потім посилення звуку, а далі — його ослаблення:

Позначення cresc. и dim. можуть супроводжуватися додатковими вказівка­ми росо (поко — трохи), росо а росо (поко а поко — мало-помалу), subito або sub. (субіто — раптово) тощо.

Динаміка є важливим виражальним засобом, здатним впливати на сприй­мання музики, викликати у слухачів різноманітні асоціації. Використання ди­наміки зумовлюється змістом і характером музики, особливостями її структури та стилю. Логіка співвідношення музичних звучань — одна з основних умов художнього виконання.

Темп

Темп (італ. tempo від лат. tempus — час) — означення швидкості виконання і характер руху музичного твору, а також один із засобів музичної виразності (ЗМВ). Позначається словами, а з середини 19 століття також точним по­значенням метронома. В сучасній розважальній музиці для позначення темпу використовується величина bpm (beat per minute), еквівалентна класичному позначенню метронома.

З початку 18 століття встановилося 5 основних позначень темпу: дуже по­вільно — ларго (largo), повільно — адажіо (adagio), ходою — анданте (andante), швидко — алегро (allegro), дуже швидко — престо (presto). Іноді темп позна­чається посиланням на загальновідомий характер руху, наприклад «в темпі маршу», «в темпі вальсу» тощо.

Темп може служити позначенням цілої п’єси або окремих самостійних час­тин твору, якщо вони не мають спеціальної назви.

Також у бальних танцях темп можуть вимірювати в тактах на хвилину.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

X. Вихід з класу під звучання нісні (за вибором учителя).

Музика — це чаша з вином мовчання.

Роберт Фріпп

УРОК 4

Тема. Танцювальність як особливість музики, пронизаної танцювальними ритмами, але не обов’язково призначено’ для танців. Жанна Колодуб «Гуцульський танець», невідомий автор першої половини XIX ст. Сим­фонія (козачок)— слухання. Слова М. Івенсен, музика Т. Попатенко «Шпачок прощається» — повторення (с. 20—21).

Мета. Охарактеризувати творців та виконавців пісень; перечислити та охарак­теризувати елементи музичної мови; на прикладах пояснити, як людські емоції передаються в музиці та поєднуються в одному творі; роз’яснити поняття «ансамбль»; розвивати чуттєву сферу учнів.

Методично-дидактичне забезпечення уроку.Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Дзвенить дзвінок —

Починається урок,

Будемо старанно працювати,

Щоб мову рідну гарно знати!

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

II. Розспівування.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 20.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 20—21).

3. Музична гра Ігоря Верховинця «Ладки-ладки» (див. урок № 3).

V. Слухання музики.

Жанна Колодуб «Гуцульський танець», невідомий автор першої половини XXI ст. Симфонія (козачок).

VI. Фізкульгхвилинка.

Зайчик Скік і зайчик Скок на морозі гріли лапки.

На «раз» — вгору піднімали, на «два» — швидко опускали.

Вже передні лапки теплі, але задні — геть замерзлі.

Будем зайців зігрівати, разом з ними присідати:

«раз» — присіли, на «два» — встали.

Вже і задні теплі стали.

Ну а хвостик? Ой-ой-ой, геть холодний куцик той!

«Раз» — покрутимо хвостом,

«два» — покрутимо хвостом.

Хвостик добре зігрівали, тоді зайчикам сказали:

Так стрибали ми і грілись, що геть зовсім натомились!

VII. Повторення пісні.

Слова М. Івенсен, музика Т. Попатенко «Шпачок прощається».

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

Музика — це універсальна мова людства.

Генрі Лонгфелло Уодсворт

УРОК 5

Тема. Країна співучих мелодій. Михайло Глинка «Арагонська хота» — слухан­ня. Українська народна пісня в обробці Григорія Верьовки «Ой на горі жита много» — розучування (с. 22—24).

Мета. Дослідити поєднання елементів різних типів музики в одному творі; розвивати співацькі навички, творчі здібності; створювати правильний ритмічний рисунок вправ; відтворювати ритмічні вправи; виховувати любов до музики.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (ш наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СЭ, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Сонце встало — запалало І дітей всіх привітало...

Доброго ранку, сонечко!

Доброго ранку, діточки!

Доброго ранку, квіточки!

Хай цвіте лужочок 1 шумить гайочок...

Хай блищить ставочок...

Хай щебечуть пташечки,

Повзають комашечки...

Хай сміються діточки!

Доброго ранку ВСІМ!

На уроці підсумковім Треба дружно працювати,

Щоб змогли на всі питання Повні відповіді дати.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

IV. Повідомлення геми уроку.

1. Робота з підручником, с. 22.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника).

3. Музична гра Ігоря Верховинця.

Гоп-гоп

Дійові особи

Усі діти.

Опис гри

Діти стоять у розірваному колі один за одним.

Разом з вигуками «Гоп-гоп-гоп!», якими починається пісня, усі тричі при­стукують об підлогу лівою ногою.

На слова «Гу-ту-ту!» виконуються пристуки правою ногою.

Співаючи «Вари кашку круту», діти ілюструють правою рукою, як треба мішати ложкою кашу.

На слова «Підсипай молочка» разом з правою рукою діє також ліва: вона ніби тримає глечик з молоком і ритмічними рухами «підсипає» його в «кашу».

Під спів «Нагодуй козачка» діти починають з лівої ноги ходьбу на місці, вільно розмахуючи руками, і разом з наступним «гоп» рушають уперед.

Так рівним кроком коло марширує до кінця пісні, а потім зупиняється, і гра без перерви повторюється знову.

Мета гри. Розвивати почуття ритму (пристуки під спів). Тренувати здат­ність вільного чергування та координації декількох різних рухів протягом ко­ротких відрізків часу (пристуки ногами, «розмішування» правою рукою і «під­сипання» лівою, ходьба на місці та марш по колу).

Гоп-гоп

Слова народні Музика В. Верховинця

Гоп-гоп-гоп! Гу-ту-ту!

Вари кашку круту.

Підсипай молочка,

Нагодуй козачка!

Гоп-гоп-гоп! Гу-ту-ту!

V. Слухання музики.

Михайло Глинка «Арагонська хота».

1. Загальні відомості про композитора.

Михайло Іванович Глинка народився 1804 р. в Смоленській губернії. Дитячі і юнацькі роки провів у маєтку своїх батьків. Близьке знайомство з народ­ною піснею справило великий вплив на його подаль­ший розвиток.

З 11 років Михайло навчався іри на фортепіано, із 13 років вчився в благородному пансіоні при Пе­тербурзькому педагогічному інституті.

1830 року їде за кордон, де проводить майже

4 роки, з них 3 роки — в Італії. Він грунтовно ви­вчає італійську оперу, особливо мистецтво bel canto (гарного співу). За кордоном написав чимало творів, які були видані в Італії. Незабаром композитор повертається на батьківщину, але наступні роки він проводить у постійних переїздах.

1856-го року маестро виїхав у Берлін, де й помер у 1857 р. Прах М. Глинки перевезли у Петербург.

2. Аналіз прослуханого твору.

а) Розповідь про Іспанію.

б) Хота.

ХОТА (ісп. jota) — іспанський народний парний танець, який виконується в супроводі ансамблю «рондалья» (бандурія, гітари, мандоліни, кастаньєт) та поєднується зі співом. Музичний розмір 3/4 чи 3/8. Темп швидкий, характер танцю — жвавий, темпераментний. Батьківщиною X. є Арагон, хоча в кожній провінції Іспанії існують місцеві різновиди X. (близько 100), які мають музичні та композиційні особливості. Найбільш поширеною є арагонська X., до якої зверталися М. Глинка, М. Римський-Корсаков, М. де Фалья.

3. Музична грамота.

Робота з підручником, с. 23.

VI. Фізкультхвилинка.

Руханка «Кораблик»

Учитель каже: «Уявіть собі, що ми на кораблі. При словах «Тиха, спокійна погода, світить сонечко» ви повинні зображати гарну погоду. При слові «Буря!» ви повинні створювати шум, кораблик гойдається все сильніше (сильно гойда­тися). Хтось із дітей, що перебуває на кораблику, повинен перекричати бурю: «Я не боюся бурі, я найсильніший матрос!» Вправа повторюється кілька разів.

VII. Вивчення пісні.

Українська народна пісня в обробці Григорія Верьовки «Ой на горі жита много» — розучування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

VIII. Пізнавальний екскурс в минуле.

1. Аналіз почутого.

2. Цікаві розповіді.

3. Робота в зошиті.

IX. Підсумок уроку. Релаксація.

X. Вихід з класу під звучання нісні (за вибором учителя).

Музика — це ліки для розуму.

Джон А. Логан

УРОК 6

Тема. Пісенно-маршова і пісенно-танцювальна музика. Франц Шуберт «Вій­ськовий марш», Людвіг ван Бетховен «Симфонія №5» (III частина) — слухання. Музика і слова Анатолія Загрудного «Будем козаками» — ро­зучування (с. 25—28).

Мета. Удосконалювати знання про пісенно-маршову і пісенно-танцювальну музику, вчити розрізняти їх у музичних творах; розвивати логічне мис­лення, уяву, фантазію, уміння малювати музичні картини при звучанні пісенно-маршової та пісенно-танцювальної музики; виховувати любов до музичної мови, творів музичного мистецтва.

Методично-дидактичне забезпечення уроку. Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СО, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

В казку вирушим всі разом,

Перешкоди всі пройдем,

А хто буде сумувати,

Із собою не візьмем.

Дзвени гучніш, гучніш І всім, хто любить казку,

Допоможи скоріш.

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 25.

2. Пізнавальна бесіда.

3. Музична гра Ігоря Верховинця «Гоп-гоп» (див. урок № 5).

V. Слухання музики.

Франц Шуберт «Військовий марш», Людвіг ван Бетховен «Симфонія №5» (III частина).

1. Загальні відомості про композиторів.

Франц Петер Шуберт— австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад ти­сячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев’ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Інтерес до музики Шуберта за життя був помірним, але значно зріс після смерті й витримав випробування часом — твори маестро досі не втратили популярності й належать до найвідоміших зразків класичної музики.

Франц Петер Шуберт народився 31 січня 1797 р. в сім’ї шкільного вчите­ля в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано) та регент парафі­яльної церкви Міхаель Гольцер (спів). 1808 року Шуберта прийняли «півчим хлопчиком» у придворну капелу та Конвікт — авторитетну у Відні школу з пансіоном; з ним займалися Венцель Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816) Антоніо Сальєрі (контрапункт і композиція).

Протягом 1810—1813 pp. він написав велику кількість різноманітних тво­рів: оперу, симфонію, фортепіанні п’єси й пісні, зокрема «Скаргу Агари».

1828 року з’явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп компози­торської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. В останній рік були написані такі шедеври, як симфонія до мажор, вокальний цикл, посмертно виданий під на­звою «Лебедина пісня», струнний квінтет до мажор і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше, видавці відмовлялися брати великі твори маестро або платили мізерно мало; нездоров’я перешкодило йому поїхати за запрошенням із концертом у Пешт.

Помер композитор від тифу 19 листопада 1828 р.

Був похований поруч із Бетховеном, який відійшов у вічність роком раніше. 22 січня 1888 р. прах Шуберта перепоховали на Центральному цвинтарі Відня.

Людвіг ван Бетховеннародився в грудні 1770 року (точ­на дата народження невідома) в місті Бонні (Німеччина). Батько і дід Бетховена служили в капелі. Дід, фламандець за походженням, ще юнаком приїхав у Бонн. Впертий і енергійний, він завоював загальну повагу та визнання і був удостоєний звання придворного капельмейстера.

Батько Людвіга — скрипаль, співак, клавесиніст — був здібним музикантом. Та згубна звичка — алкоголь — стала причиною багатьох страждань сім’ї і особливо стар­шого сина — Людвіга.

До таланту Людвіга батько ставився як до основного джерела доходів. По­стійними побоями та погрозами він змушував 4-річного сина годинами про­сиджувати за фортепіано і грати різні вправи. Навчання велося без всякої сис­теми. Один учитель змінювався іншим (найчастіше це були батькові друзі по пляшці), і ніхто не залишив помітного сліду у вихованні майбутнього компо­зитора.

Бетховен систематично відвідував театр і навіть працював у ньому. З 11 ро­ків він покинув загальноосвітню школу, проте залишався високоосвіченою людиною. Свій кругозір розширював за допомогою самоосвіти. Він вивчав

французьку та італійську мови, латинь, добре знав класичну літературу, циту­вав напам’ять із Шекспіра.

У 16 років Бетховен мав широку популярність у Бонні. Викладав і висту­пав у будинках аристократів. Але з часом почав прагнути більшого. Та раптово він отримує звістку про важку недугу матері. Її організм не витримав нелегкої хвороби, нескінченних сімейних чварів та бідності.

Після смерті дружини батько зовсім опустився. На Людвіга лягли всі тур­боти про братів та маленьку сестричку. Тепер половина батьківської платні видається старшому синові. Незабаром батько помирає. Людвіг стає главою сімейства. Непосильне навантаження підірвало здоров’я Бетховена. Крім того, він переніс тиф і віспу, що залишила сліди на його обличчі.

Але жорстокі удари долі не зламали сильного духом юнака. Він продовжив самоосвіту.

Після переїзду Бетховена у Відень почалися важкі будні. Його перше по­мешкання було в напівпідвалі. Маестро страждав від сирості й холоду.

...Минуло 4 роки з того часу, як Бетховен приїхав до Відня. Його давні друзі стали помічати, що композитор стає ще більш дратівливим, запальним та підозрілим. А причиною того була прогресуюча глухота. Думка про те, що він стане глухим, наштовхувала маестро на гадки про самогубство. Але з часом він змирився зі своєю недугою. /

Особисте життя у композитора не склалося. Він часто закохувався, страж­дав, але своєї єдиної так і не зустрів. Коли у 1815 році помер брат Бетховена Карл Каспар, право на опіку над його 9-річним сином перейшло не до дружи­ни, а до Людвіга ван Бетховена.

26 березня 1827 року генія не стало. Похорон відбувся 29 березня. Велике подвір’я густонаселеного будинку було запруджене людом. За гробом Бетхове­на прямувало 20 тисяч людей. Усі школи на знак трауру зачинили.

2. Слухання творів.

3. Обговорення. Аналіз творів.

• Тож якого характеру ці твори?

• Які почуття у вас викликали ці твори?

4. Повторне прослуховування музичних творів.

— Послухайте музику ще раз. Заплющіть очі. Що ви уявляєте? Який на­стрій передає музика?

VI. Фізкульгхвилинка.

Ми січем, січем капусту (долоньками рухати в гору-вниз, імітуючи рух ножа)

І гарненько моркву трем,

(кулачками рухати вперед-назад, імітуючи тертя)

Ще і солі додаєм (потирати пальчиками, імітуючи посипання сіллю)

І у бочки все кладем.

(імітувати рух набирання у жмені і висипання у бочку)

Потім котим бочку в льох.

(імітувати рух котіння бочки по землі)

Як стомилися ми! Ох!

(витираємо піт з лоба)

VII. Вивчення пісні.

Музика і слова Анатолія Загрудного «Будем козаками» — розучування.

1. Слухання пісні у виконанні вчителя чи фонограми +.

2. Робота над піснею.

3. Робота з підручником, с. 26—27. Музична абетка.

4. Цікаві розповіді.

5. Робота в зошиті.

VIII. Підсумок уроку. Релаксація.

Ви самі стаєте музикою, поки вона грає.

Томас Еліот

УРОК 7

Тема. Пісенність, танцювальність, маршовість в українській народній музиці і творах композиторів-класиків. Поняття про увертюру. Основні поняття і терміни: пісенність, танцювальність, маршовість, увертюра, танцюваль­на пісня, пісня-марш. Жорж Бізе, увертюра до опери «Кармен» — слу­хання. Музика і слова Анатолія Загрудного «Будем козаками» — повто­рення (с. 29—31).

Мета. Продовжувати вчити визначати пісню-танець та пісню-марш; переві­рити рівень знань, умінь та навичок з даної теми; розвивати музичні здібності учнів, почуття ритму, уяву, увагу, уміння відтворювати асоці­ації; виховувати любов до народних традицій, бажання їх переймати та примножувати.

Методично-дидактичне забезпечення уроку.Музичний інструмент (за наявності — фортепіано, баян, акордеон), музично-темброві інструменти, програвач СЭ, «Хрестоматія» та «Фонохрестоматія» з музики 3 клас.

Хід уроку

І. Організаційна частина.

Пролунав дзвінок —

Починається урок.

Працюватимем старанно,

Щоб почути у кінці,

Що у нашім третім класі Діти — просто молодці!

1. Вхід до класу під звучання пісні (за вибором учителя).

2. Музичне привітання.

III. Ритмічні вправи.

Сорока-ворона

Поспівка

Сорока-ворона

на припічку сиділа,

діткам кашку варила,

ополоником мішала,

діток годувала.

IV. Повідомлення теми уроку.

1. Робота з підручником, с. 29.

2. Пізнавальна бесіда (з використанням підручника, с. 29—30).

а) Місто Опер.

б) Поняття про увертюру.

3. Музична гра Василя Верховинця.

Гляньте всі

Дійові особи

Галя

Дві пари дітей — дівчатка і хлопчики.

Опис гри

Діти стоять у замкненому колі обличчям до середини. Це — дитячий садок.

Десь за межами кола перебувають дійові особи. Починається пісня: Гляньте всі! Галя йде І маленьких діточок У садочок наш веде.

Всі чистесенькі, чепурнесенькі...

На ці слова у «садок» заходить Галя, а за нею дві пари дітей. Там, де їм треба пройти, коло розривається (або робляться ворота).

Як тільки Галя з дітьми опиниться в колі, воно замикається (чи «зачиняють­ся ворота»), і дитячий гурт ходить за нею під пісню аж до слова «чепурнесенькі».

Маршируючи по колу, всі дійові особи ритмічними рухами голови вкло­няються то вліво, то вправо, ніби вітають своїх друзів по садочку. Далі пісня продовжується:

Всі чистенькі, чепурненькі,

Он які! Он які!

На слова «Всі чистенькі» коло розривається. Діти простягають руки в бік дійових осіб: гляньте, які вони охайні, як люблять чистоту.

Виспівуючи: «Он які! Он які!», на кожне «он» усі, хто стоїть у колі, плещуть у долоні, а дійові особи повертаються на перше «он» обличчям до центру кола і злегка розводять руки в сторони долонями назовні, немов пишаються своїм чепурним виглядом.

На друге «он» вони виконують той же рух у протилежний бік, тобто облич­чям до лінії кола, на якій стоять їхні товариші.

Після закінчення пісні кожна дійова особа торкається якоїсь ди­тини із кола. Ті, до кого торкнулися, залишають «садок» і стають но­вими дійовими особами. Колишні дійові особи займають їхні місця,

і гра починається знову.

Мета гри. Прищеплювати дітям любов до чистоти та охайності.

Гляньте всі

V. Слухання музики.

Жорж Бізе, увертюра до опери «Кармен».

1. Загальні відомості про композитора.

Жорж Бізе народився в Парижі 25 жовтня 1838 р. Батько

був перукарем, що не заважало йому займатися також співом.

Маги добре грала на фортепіано, зналася на музиці і заохо­чувала сина до цього. Вона вклала багато зусиль у вихован­ня хлопчика, з яким пов’язувала всі свої надії. Малий Жорж охоче опановував музичну грамоту і виділявся здібностями.

Він досить легко склав іспити і в 10 років став студентом Па­ризької консерваторії з правом безоплатного навчання.

1857 року Жорж закінчив Паризьку консерваторію. Брав участь в конкурсах. Серед ранніх творів — кантата «Кловіс і Клатільда», опера «Диво-лікар». Участь в конкурсі від Французької академії принесла молодому композиторові Римську премію і право на подорож до Італії.

У 1858—1860 pp. жив в Італії. Перебування в Римі використав для про­довження власної освіти й опанування

• ⇐ Назад
• 1
• 23