ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТОК ПРАВА
Передумови виникнення права багато в чому є спільними з передумовами виникнення держави. На певному етапі свого розвитку суспільство потребувало якісного вдосконалення системи регулювання суспільних відносин. Загальні для всіх, вироблені протягом століть найбільш раціональні правила поведінки, закріплені в первісних звичаях, перестали задовольняти в однаковій мірі потреби суспільних груп, інтереси яких різнилися. Виникла об'єктивна необхідність у появі нового універсального регулятора ускладнених, порівняно з додержавними, суспільних відносин. Таким регулятором стає право.
Первісна людина, яка не відділяла себе від суспільства, сприймала правила поведінки не лише як створені людьми, але й наділяла їх божою силою. Саме тому такі норми сприймалися як правильні, справедливі і в подальшому за змістом цих норм у багатьох народів, у різних мовах закріпилися такі назви, як право, jus, right, recht, що означало «правда», «справедливість». В цьому аспекті право виникає раніше, ніж держава, і необхідність забезпечення Дотримання звичаєвих правил є однією з передумов виникнення держави.
На певному етапі розвитку первісного суспільства відбулося його розшарування і з’явилася або відокремлена соціальна група, яка здійснювала керівництво суспільством на основі розпорядження суспільною власністю (Схід), або клас, що відокремився від суспільства на основі приватної власності (Захід). Це був етап, який характеризувався нерівністю в людських відносинах і необхідністю подолання суперечок, пов’язаних з небажанням дотримуватися існуючих правил поведінки. Столітні звичаї, що передбачали безапеляційне підпорядкування тим, хто здійснював керівництво суспільством, перестали бути актуальними, почастішали випадки їх порушення з боку тих, на кого вони поширювались. Господарююча верхівка - клас або соціальна група, в руках яких зосереджувалась і влада, і власність, - була зацікавлена у припиненні подібних порушень. На цьому етапі звичаї первісного суспільства набувають примусового захисту, стають правовими, тобто такими, які забезпечуються силою державного примусу. Найбільш корисні зі звичаїв були санкціоновані державою і перетворилися в джерела звичаєвого права. Але з часом, через свою сталість, низьку мобільність, непридатність до швидкого реагування на бурхливий розвиток суспільних відносин, правові звичаї доводять свою нездатність бути ефективним регулятором людської поведінки. Новими формами закріплення правил поведінки стають норми, прийняті представниками правлячих груп або класів. Такі норми характеризуються більшою формалізованістю, набувають рангу заков і отримують нові процедури примусового захисту. На відміну від звичаїв і правові норми фіксуються в письмових документах, містять чітко сформульовані дозволи та заборони. Змінюються процедура і порядок забезпечення правових норм, контроль за їх виконанням. Якщо виконання звичаїв первісного суспільства забезпечувалося їх зручністю і авторитетом роду, то виконання норм права забезпечувалося примусом спеціально створених груп людей - поліції, армії. Санкції характеризуються відсутністю рівності - з моменту свого виникнення право регламентувало суспільні відносини в інтересах пануючого класу.
Саме в міру культурологічного розвитку суспільства у людей поступово починають формуватися власні, індивідуальні потреби й інтереси (економічні, політичні, соціальні). І у зв’язку із захистом особистості, окремої людини і його особистих інтересів виникла третя система правил поведінки - право. Становлення цієї системи тісно пов’язане з виникненням нерівності усередині спільності людей, що пішла за неолітичною революцією (переходом від економіки, що привласнює, тієї, що виробляє). Нерівність розвивалася у двох напрямках: нерівність у престижі, а, отже, у впливі й владі, і нерівність у майні. Природно, у власників цих цінностей (престижу або майна) виникає потреба захищати їх від зазіхань інших, а також потреба впорядкувати нові суспільні відносини, щоб кожний «знав своє місце» відповідно до особистих можливостей.
Таким чином, право споконвічно виникає для вираження домагань людей на ті або інші блага як дозвіл, реалізований індивідом з метою задоволення своїх власних потреб за допомогою силового впливу на інших індивідів. Але цей спосіб захисту був недостатньо надійним. Крім цього, користуючись силою, можна не стільки захистити свої, скільки привласнити чужі права. Це вело до безладдя, що грозило загибеллю суспільства. Тому в суспільстві виникла нова організація, покликана впорядкувати відносини між людьми, - держава, а інструментом держави став закон - акт, виданий державою й обов’язковий до виконання під страхом фізичного примусу. У законі (і інших офіційних джерелах) закріплювалися визнані суспільством права (домагання на соціальні блага). Отже, право може бути охарактеризоване як сукупність правил поведінки, що визначають межу волі й рівності людей у здійсненні й захисті їхніх інтересів, які закріплені державою в офіційних джерелах і виконання яких забезпечується примусовою силою держави.