ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ НОРМ ПРАВА
Існує декілька форм реалізації норм права, що, насамперед, обумовлено специфікою змісту правової норми, характером регульованих нормами права суспільних відносин, положенням суб’єкта в системі правового регулювання, формою прояву правомірної поведінки.
За рівнем (глибиною) реалізації приписів, що містяться у нормативно-правових актах, виділяють:
Реалізацію загальних правових положень – втілення у життя положень, що містяться у відправних нормах (у преамбулах законів, у статтях, що фіксують загальні завдання та правові принципи). Вплив права на суспільні відносини в результаті реалізації загальних правових положень є дуже важливим і значним, але він позбавлений юридичної специфіки і скоріше має ідейний, виховний, інформаційний характер.
Реалізація норм-правил поведінки – це втілення у реальні правовідносини норм права, що передбачають моделі правомірної поведінки суб’єктів.
За суб’єктами виділяють індивідуальну та колективну форми реалізації права.
Головним критерієм класифікації форм реалізації права є складність та характер діяльності суб’єктів. У більшості випадків, коли мова йде про форми реалізації норм права, мають на увазі форми, які виділяються саме на підставі цього критерію.
Безпосередні, прості форми дозволяють втілювати право у життя без участі держави, допомоги інших спеціальних суб’єктів. На основі простих форм реалізації норм права кожен суб’єкт права може безпосередньо втілювати право у життя одноетапно. Результатом цього втілення будуть конкретні юридичні наслідки.
Додержання норм права пов'язане з реалізацією приписів, що забороняють певні дії, ці приписи містяться в забороняючих правових нормах. Змістом цієї форми є утримання від скоєння дій, заборонених нормами права. Це пасивна форма поведінки суб'єктів права, тобто реалізація досягається шляхом бездіяльності. Реалізація вимог норм права за допомогою додержання відбувається непомітно. Уникаючи скоєння правопорушень, суб’єкт уже реалізує вимоги норм права, тобто втілює їх положення у життя.
Виконання норм права – форма реалізації зобов’язуючих норм шляхом виконання суб’єктом права покладеного на нього обов'язку. Виконання обов’язків полягає у вчиненні юридичною або фізичною особою дій, передбачених нормою права (договором, актом правозастосування). Як правило, виконання обов’язків здійснюється шляхом активної поведінки. Проте існують випадки, які дозволяють констатувати можливість правової пасивності (бездіяльності), коли мова йде про виконання обов’язків. Так, конституційний обов’язок, передбачений статтею 66 Конституції України, вимагає не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, отже, вимагає правової пасивності.
Використання норм права виражається в активній реалізації можливостей, наданих суб’єктам нормами права. У межах цієї форми відбувається реалізація суб’єктивних прав учасників правовідносин. На відміну від додержання і виконання, пов’язаних із реалізацією юридичних заборон та зобов’язань, використання полягає у виконанні дозволених правом дій. Шляхом використання реалізуються уповноважуючі норми (наділяють суб'єктів правами). Право може реалізовуватися лише шляхом активних дій суб’єктів, проте пасивна поведінка щодо реалізації суб’єктивних прав не викликає юридичних наслідків. Адже нікого не можна примусити до використання власних прав. Головним критерієм реалізації права у цій формі є власний вибір суб’єкта.
Хоча ці правила мають і винятки. Так, суттєво відрізняється використання права фізичними особами від реалізації прав державними органами та посадовими особами (це стосується і багатьох інших організацій та їх посадових осіб). Якщо для фізичної особи використання або невикористання свого суб’єктивного права є цілком добровільною справою, то реалізація правомірностей державного органу є для нього одночасно і обов'язком. Тобто, реалізуючи свої права, державний орган одночасно виконує свої функції. В іншому разі діяльність такого суб’єкта втратить будь-який сенс. Якщо слідчий, прокурор, суддя, нотаріус будуть відмовлятися від використання посадових прав, що входять до обсягу їхньої компетенції, з інших міркувань, аніж професійна доцільність, їх діяльність не буде ефективною.
Для повноцінної реалізації усіх правових норм не достатньо таких форм, як додержання, виконання та використання, саме тому виділяють ще складну форму реалізації норм права – застосування права.
Застосування права – одна з форм державно-владної діяльності, спрямована на реалізацію правових приписів у життя. Особливістю застосування права є використання посередника з метою індивідуалізації приписів правових норм щодо конкретної життєвої ситуації. Застосування права - прерогатива спеціальних суб’єктів, які приходять на допомогу тоді, коли положення правової норми не можуть бути втілені у життя одноетапно, на підставі простого волевиявлення суб’єктів права. Так, студент не може просто прийти до навчального закладу, навчатися і отримати диплом про освіту. Посередником, який допомагає людині реалізувати конституційне право, є ректор навчального закладу, який підписує наказ про зарахування студента. І саме після цього виникають юридичні наслідки. Отже, діяльність ректора є правозастосовною, а наказ про зарахування - актом застосування.