ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
Необхідність досягнення двох цілей: правильного та єдиного розуміння змісту норм права та правильного і єдиного застосування - зумовлює важливість процесу тлумачення норм права.
Предметом тлумачення є правові норми, викладені в текстах нормативно-правових актів, в інших джерелах права.
Тлумачення права є складним, але необхідним завданням, з яким стикається кожен правозастосовець, тлумачення потребує будь-який закон. Але тлумачення виходить за межі право-реалізації. По-перше, воно має своє окреме значення у процесі наукового пізнання державно-правового життя. По-друге, необхідність точного уявлення про зміст чинного законодавства виникає під час правотворчої діяльності. Неможливо видати новий нормативний акт чи систематизувати ті, що вже існують, без знання істинної волі законодавця, яка отримала офіційний вираз.
Існує ряд об’єктивних та суб’єктивних чинників, які пояснюють важливість та необхідність процесу тлумачення норм права.
1. У нормативних актах воля держави виражається через засоби та прийоми юридичної техніки: специфічну термінологію, юридичні конструкції, систему відсилок. Усе це потребує спеціальних юридичних знань для пояснення.
2. Правові норми як загальнообов’язкові правила поведінки мають особливу форму вираження державної волі, характеризуються абстрактністю. Законодавець повинен використовувати найбільш короткі форми вираження своєї волі. Це може призводити до неповного охоплення юридичними нормами усіх фактичних умов життя.
3. Нечіткість, схематизм, помилковість нормативних положень як результат недбалості суб’єктів правотворчості.
4. Недосконалість і неадекватність законодавчої техніки, відсутність ясного, чіткого, зрозумілого змісту нормативного акту. Саме через це деякі формулювання є розпливчастими або з двояким змістом.
5. Правові норми регулюють суспільні відносини лише у взаємодії одна з одною, в системі: дія однієї викликає неминучу дію іншої. Тому, щоб зрозуміти істинний зміст однієї норми, потрібно відшукати інші, які будуть застосовуватися разом із нею.
Взагалі, коли ми говоримо про необхідність тлумачення, слід розуміти, що зрозуміле для одного є незрозумілим для іншого, необхідність тлумачення випливає з характеру співвідношення норми права, яка має абстрактний зміст, та дійсності як цілісної сукупності окремих випадків. Норми права охоплюють регулюванням велику кількість конкретних ситуацій, що завжди відрізняються одна від одної. Велика кількість ситуацій породжує велику кількість питань правового характеру, відповіді на які повинно надати тлумачення.
Тлумачення складається з двох самостійних складових – взаємопов'язаних процесів, які одночасно є етапами тлумачення.
З’ясування – перший етап тлумачення. Це внутрішній мислений процес, що проходить у свідомості суб'єкта, який користується нормою права. Це з’ясування тільки для себе, воно відбувається у свідомості та не має зовнішнього виразу. Під час з’ясування інтерпретатор (тлумач) використовує різні способи тлумачення (граматичний, логічний, історико-політичний, систематичний, спеціально-юридичний спосіб). При цьому він досліджує саму норму, її правові зв’язки, тобто взаємозв’язок з іншими правовими приписами та принципами; її позаправові зв’язки з іншими суспільними явищами. З’ясування є необхідною умовою при додержанні, виконанні, використанні та правозастосуванні.
Роз’яснення – це друга частина єдиного процесу тлумачення норм права. Ця сторона діяльності адресована вже не собі, як при з’ясуванні, а іншим учасникам правовідносин. При роз’ясненні об’єктивуються наслідки першого етапу. Ця об’єктивізація може знайти своє вираження у письмовій формі - документ (акт тлумачення), або в усній - порада, рекомендація. Таким чином, роз’яснення - це не що інше, як доведення до відома інших осіб державної волі, вираженої у нормативних актах.
Отже, найбільш універсальне визначення: тлумачення права – це процес з’ясування та роз’яснення змісту норм права.
Процес тлумачення містить у собі і об’єктивний, і суб’єктивний початок. Так, він об’єктивно обумовлений предметом пізнання, але залежить від суб’єктивних властивостей інтерпретатора. У процесі тлумачення суміщаються динамізм та стабільність. Намагання інтерпретатора максимально наблизити норму права до життєвої ситуації (динамічний аспект) не повинне відходити від того змісту, який заклав у норму правотворець (статичний аспект).
8. СПОСОБИ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА
Протягом процесу тлумачення зміст норми права з’ясовується на основі знання мови, якою норма права сформульована, знання системних зв’язків норми права, знань про її виникнення та функціонування.
Спосіб (метод) тлумачення – це сукупність прийомів аналізу правових норм, що здійснюється з метою з’ясування та роз’яснення їх змісту.
Під граматичним способом розуміється з’ясування змісту норми за допомогою встановлення морфологічної, семантичної, синтаксичної структури тексту, яким вона викладена. При цьому враховуються граматичні зв’язки, розділові знаки, реальний зміст термінів. Головним завданням граматичного тлумачення є встановлення значення кожного слова і через них усієї граматичної структури норми.
Логічним є спосіб, суть якого полягає у з’ясуванні змісту норми на основі використання правил та законів формальної та діалектичної логіки. У цей спосіб досліджується логічний зв’язок між положеннями закону, аналізуються слова як такі, що виражають поняття та їх співвідношення. Необхідність логічних оцінок пояснюється внутрішньою структурою правової норми (іноді внутрішня структура не збігається із зовнішньою, викладеною у статті нормативного акту, і структурні елементи (гіпотеза, диспозиція і санкція) можуть знаходитись в інших статтях закону або в інших нормативних актах). Доволі поширеними є випадки, коли через невдале використання словесних формул не збігаються буквальний та реальний зміст правової норми.
Спеціально-юридичний спосіб тлумачення розкриває зміст правової норми засобами юридичної техніки. Досліджуються юридичні конструкції, поняття, терміни та прийоми, які використовує законодавець при викладенні своєї волі у нормативних актах. Іншими словами, цей спосіб розкриває юридичну мову, яка виражена наведеними вище прийомами.
У деяких джерелах ці три способи (граматичний, логічний і спеціально-юридичний) розуміють як текстовий. Це пояснюється тим, що кожен із них розкриває зміст норми, вираженої у тексті, аналізує структуру тексту та поняття термінів. Але таким чином й інші способи можливо звести до текстового. Ці ж три способи є окремими через те, що вони використовують якісно відмінні за своєю природою підходи до пізнання. Кожен із них дає самостійний висновок після аналізу одного і того самого тексту.
При систематичному тлумаченні береться до уваги взаємопов’язаність однієї правової норми з іншими. На основі цього з’ясовують, які сфери норма регулює або охороняє, до якої галузі, інституту її відносять, якими нормами вона доповнюється, відрізняється, обмежується. Цей метод має вагоме значення при застосуванні закону за аналогією, оскільки дозволяє здійснити вибір найбільш близької норми до конкретного випадку.
Історико-політичний підхід передбачає дослідження історичних умов її прийняття. Соціальне значення норми, цілі, з якими вона впроваджувалась, з'ясовується на основі вивчення соціально-економічних, політичних, культурних чинників, що сприяли прийняттю цієї норми. При використанні цього способу тлумачення важливо звертатися до повідомлень ЗМІ, літератури, що відображають суспільно-політичне становище держави у той час, коли| приймався нормативно-правовий акт. Цей спосіб допомагає виявляти норми, які ще не відмінені, але вони вже не діють у реальних умовах і потребують заміни. Іноді під історичним способом розуміється з’ясування змісту норми шляхом зіставлення діючої| норми з відміненою (з приводу одного й того ж питання), вивчення матеріалів, пов’язаних із обговоренням і прийняттям норми (історико-порівняльний спосіб).
Як окремий спосіб деякі дослідники виділяють телеологічний (цільовий). Головне його призначення вбачають у з’ясуванні тієїй мети, яку ставив перед собою законодавець при прийнятті нормативно-правового акту. Тим самим інтерпретатор дізнається, чи викликає на сьогодні норма той соціальний ефект, який було заплановано законодавцем, чи є вона дієвою та актуальною в сучасних історико-політичних умовах. Слід зазначити, що цей спосіб тлумачення відрізняється від історико-політичного лише специфікою підходів. В одному випадку досліджуються історичні умови прийняття, норми, в іншому - мета законодавця. Наслідки використання обох способів є ідентичними.
Використання одного способу тлумачення не заперечує використання іншого, найбільший ефект тлумачення має у тому разі, коли різні способи застосовуються комплексно.