ЛЕКЦІЯ 20. Правові відносини.

1. Поняття та риси правових відносин. Структура та зміст правових відносин.

Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов'язки осіб, що охоро­няються державою.

Правовідносини — це стосунки, в яких суб'єкти права висту­пають контрагентами в процесі виконання ними вимог норматив­них приписів і набуття певних прав і обов'язків (покупець — про­давець, позивач — відповідач). Через правовідносини реалізують­ся норми права, які встановлюють права і обов'язки людини, що можуть бути формально визначені (в статях законів, підзаконних нормативно-правових актах та приписах) або ж не мати необхід­них формальних ознак (природні права людини). Держава захи­щає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення і підтримує властивими їй засо­бами, в тому числі примусовими.

Правові відносини становлять одну з найважливіших сфер суспільного життя. Скрізь, де діє право, його норми, там постійно виникають, змінюються або припиняються правовідносини. Вони супроводжують людину протягом усього його життя. Правовід­носини є особливим видом суспільних відносин, які виникають на базі економічних, політичних, майнових, культурних та інших урегульованих правом відносин і є їх юридичним вираженням. Перелічені відносини не втрачають свого фактичного змістового спрямування, а лише набувають правового значення, що є їх особливою властивістю.

Правовідносини визрівають у глибині суспільних відносин, обумовлюються економічними, політичними та іншими соціаль­ними потребами, що сприяє необхідності їх визначення і захисту з боку держави. На цій основі складається правова регламентація найбільш важливих відносин, які мають суттєве значення для суспільства і для держави (це відносини у реалізації владних по­вноважень органами держави, у реалізації права власності, в за­хисті прав і свобод громадян, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо).

Найхарактернішими рисами правовідносин, як особливого виду суспільних відносин , є те, що:

1) це суспільні відносини, які виникають виключно між людь­ми і пов'язані безпосередньо з їх діяльністю та поведінкою. Так, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми. Він може продати, подарувати, віддати майно у володіння іншої особи, а також вимагати додер­жання свого права власності від людей і організацій;

2) до свого виникнення правовідносини проходять через свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські інтереси, і це є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціаль­на спрямованість державної політики щодо найвразливіших про­шарків суспільства, відродження духовності і національної культу­ри — все це є ідеологією суспільства і держави, яка втілена в пра­вових нормах і повинна бути втілена в правовідносинах;

3) правовідносини формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони виступають як юридичний вираз економічних, політичних, сімейних, національних та інших, реально існуючих у житті відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті, є засобом їх регулювання. Так, реально існують еко­номічні відносини і правовідносини, що склалися у зв'язку з пра­вовим регулюванням права власності, які неминуче впливають на реальні економічні відносини. 4) вони здебільшого виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв'язок. Наявність правовідносин демонструє реаль­ну силу права і його життєву спроможність та ефективність. Це загалом стосується правових приписів, через які реалізується право, що набуло своєї юридичної форми. Однак останнім часом діючий принцип “дозволено все, що не заборонено законом” зменшив жорстку залежність правовідносин від правових при­писів. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових відносинах громадян виникають і виникатимуть ситуації і пра­вовідносини, що прямо не врегульовані нормативними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону. А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб'єкти правовідносин керуються загальноправовими принципами спра­ведливості, добропорядності, розумності тощо;

5) суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони в правовідносинах виступають відносно одна одної як правоуповноважені і право-зобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути ре­алізовані тільки через виконання обов'язків інших. Носій суб'єк­тивного права — особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку — зобов'язана;

6) взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов'язки персоніфіковані. Суб'єкти пра­вовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно:

а) поіменно, коли суб'єкти права названі своїм повним ім'ям (прізвищем для фізичних осіб) і повними реквізитами (для юри­дичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімейні відносини (визначені особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між організаціями (визначені замовник і транспортна організація);

б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне (реквізитне) визначення суб'єктів не має значення, вказуються тільки їхні соціальні ролі: продавець — покупець в магазині або на базарі, пасажир — перевізник у громадському транспорті тощо;

7) вони завжди мають вольовий характер. Правовідносини не можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов'язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншо­му місті;

8) вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє

усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Отже, правовідносини — це відносини між людьми, які є юри­дичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесу­альних та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої виконання певних дій або утри­мання від них, а інша сторона зобов'язана виконати ці вимоги.

Структура правових відносин – це сукупність взаємопов’язаних елементів цих відносин. Кожне правовідношення складається з 3 елементів: суб’єктів, об’єкта і змісту. Окрім цих елементів є ще підстава виникнення, зміни або припинення правових відносин – нею є юридичні факти.