Єдність Загальної та Особливої частин кримінального права.
Кримінальне право, норми якого закріплені в Кримінальному Кодексі України (прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 p.), складається із двох органічно пов'язаних між собою частин — Загальної та Особливої.
У Загальній частині містяться основні, загальні, принципові положення, які визначають завдання кримінального законодавства, підстави кримінальної відповідальності, поняття злочину та їх класифікацію за ступенем тяжкості, поняття, цілі та види покарання, порядок призначення покарання, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання тощо. Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розвивається відповідна норма, визначаються особливості її застосування за певних умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її із дії. Наприклад, у ч. 1 ст. 55 КК вказано строк, на який може бути призначене покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, і зазначено, до яких видів покарань воно належить; у ч. 2 вказані випадки, коли може бути призначене таке покарання як додаткове, якщо воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК; у ч. 3 встановлено порядок обчислення строків виконання цього покарання як додаткового.
Особлива частина має своїм безпосереднім призначенням визначення кола й видів суспільно небезпечних діянь, що заподіюють шкоду, або створюють загрозу заподіяння шкоди, охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, та встановлення за їх вчинення видів й розмірів кримінальних покарань. Отже в Особливій частині формулюються ознаки окремих злочинів із вказівкою на види покарань і межі, в яких вони можуть призначатися. В Особливій частині КК в окремих частинах її статей встановлюється, за загальним правилом, відповідальність за один і той же злочин при наявності особливостей, що відображують тяжкість діяння, ознаки суб'єкта, інші обставини, які впливають на міру покарання. Наприклад, у ч. 1 ст. 190 передбачена відповідальність за заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, сформульовані основні ознаки цього злочину; частини 2,3 і 4 вказують на кваліфікуючі ознаки, встановлення яких посилює (обтяжує) кримінальну відповідальність за цей злочин. Деякі статті Особливої частини містять положення, якими передбачаються умови і порядок звільнення від кримінальної відповідальності винного у вчиненні зазначеного в статті злочину (наприклад, ч. 2 ст. 255 КК, ч. 5 ст. 258 КК). Цими положеннями регулюється застосування норм про кримінальну відповідальність за окремі види злочинів.
Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми Кримінального Кодексу України перебувають у тісній і нерозривній єдності. Неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини як щодо злочину, так і покарання. Так всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. До того ж, неможливе застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною КК. Тож Особлива частина кримінального права без Загальної - це набір певних юридичних норм, які набувають реального життя та функціонування лише за умови дотримання положень Загальної частини кримінального права.
Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає у тому, що при кваліфікації діянь застосовуються водночас норми обох частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної частини, яка містить поняття замаху та особливості відповідальності за замах, так і норма Особливої частини, у якій визначено ознаки складу злочину, на який вчинився замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 2 або 3 (закінчений чи незакінчений замах) ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК. Під час кваліфікації злочину мають бути встановлені та
розслідувані як ті положення, що містяться в Загальній частині і стосуються особливостей вчиненого діяння, так і ознаки конкретного діяння, що містяться в Особливій частині КК. Тільки у сукупності обох частин кримінального права Загальної та Особливої, їх взаємозв’язку та узгодженістю всіх правових аспектів можлива правильна кваліфікація.
Норми обох частин застосовуються водночас і при вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання.
Зазначене підтверджує те, що єдність Загальної та Особливої частин КК забезпечує внутрішню узгодженість інститутів та норм Кодексу і, в кінцевому результаті, ефективність їх застосування. Тільки в їхній єдності кримінальний закон здатний виконати свої завдання.