Звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відомий багато років нашому праву інститут засудження з ви­пробуванням (умовне засудження і відстрочка виконання вироку) трансформований новим КК в один із видів звільнення від відбування покарання — звільнення від відбування покарання з випробуван­ням. У ст. 75 КК зазначено, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов­ців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення за­судженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. У цьо­му разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призна­ченого покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитово­го строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

КК 2001 р. значно розширив порівняно з КК 1960 р. коло по­карань, при призначенні яких можливо звільнення від відбування покарання з випробуванням. Якщо раніше умовне засудження було можливе лише при призначенні позбавлення волі і виправних робіт, то тепер відповідно до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо при призначенні таких основних пока­рань, як виправні роботи, службові обмеження для військовослуж­бовців, обмеження волі або позбавлення волі, причому при засуд­женні до позбавлення волі таке звільнення можливо при призначенні покарання на строк не більше п'яти років. Що стосується додатко­вих покарань, то ст. 77 КК допускає можливість не тільки призна­чення, а й реального застосування таких покарань, як штраф, позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльніс­тю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Крім того, для звільнення з випробуванням потрібно встанови­ти достатню для цього підставу. Стаття 75 КК описує цю підставу в загальному виді, надаючи суду можливість конкретизувати її залеж­но від обставин справи. В законі зазначено, що звільнення з випро­буванням може мати місце тоді, коли суд дійде висновку, що, вихо­дячи із тяжкості злочину, особи винного та інших обставин, виправ­лення засудженого можливе без відбування покарання.
Тяжкість злочину визначається насамперед тим, до якої категорії злочинів належить вчинене винним діяння (ст. 12 КК). Тяжкість зло­чину потім повинна бути конкретизована з урахуванням значущості об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, обстановки, засо­бу, місця і часу його вчинення, відсутності тяжких наслідків та ін.

Ураховуються також, чи був злочин закінченим або незакінченим, чи вчинений він у співучасті або однією особою. Підлягають обов'яз­ковому врахуванню форма і ступінь вини, мотиви і мета злочину.
Не менш важливе значення має врахування даних, що характе­ризують особу винного, їх можна розмежувати на чотири групи:

1) обставини, що характеризують поведінку винної особи до вчи­нення злочину:

законослухняність, що передує вчиненню правопо­рушень, ставлення до праці або навчання, поведінка в побуті, заслуги перед Батьківщиною та ін.;

2) обставини, безпосередньо пов'язані з вчиненням злочину: іні­ціатива, готування, організація злочину, фактична роль у його вчи­ненні та ін.;

3) обставини, що характеризують поведінку винної особи після вчинення злочину: надання допомоги потерпілому, турбота про його близьких тощо;

4) індивідуальні властивості особи: стать, вік, стан здоров'я, наявність на утриманні непрацездатних родичів, а також особливості характеру: доброта, чуйність чи озлобленість, облудність, агресив­ність, навички і схильності до азартних ігор, наркотиків, зловживан­ня спиртними напоями і т.ін.
Далі підлягають урахуванню інші дані, що, зокрема, пом'якшу­ють покарання, наприклад, вчинення злочину під впливом примусу, погрози або внаслідок матеріальної, службової або Іншої залежності; незначний ступінь участі особи в злочині; вчинення злочину внаслі­док збігу тяжких особистих, сімейних або Інших обставин, непов­нолітнім або жінкою в стані вагітності, особою в стані сильного душевного хвилювання; усунення або прагнення добровільно усу­нути наслідки злочину або відшкодувати заподіяну шкоду; активне сприяння розкриттю злочину або злочинної діяльності організова­ної групи; з'явлення із зізнанням, щире каяття та ін.

Всі ці обставини, що утворюють у своїй єдності підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням, повинні обо­в'язково враховуватися судом в їх конкретному вираженні та у своїй сукупності. Тільки таке комплексне їх урахування може забезпечи­ти обґрунтований висновок суду про можливість виправлення засуд­женого без реального відбування покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням завжди пов'язано з встановленням у вироку іспитового строку, що є невід'єм­ною його ознакою
Іспитовий строк — це певний проміжок часу, протягом якого здій­снюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк міс­тить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки. Значення іспитового строку поля­гає і в тому; що тільки протягом цього строку особа визнається суди­мою і за нею здійснюється контроль з боку органів виконання покаран­ня. Далі, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля — звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування. Тривалість іспитового строку встановлена ч. З ст. 75 КК у межах від одного року до трьох років. Критерієм його три­валості в кожному випадку має бути час, необхідний для того, щоб за­суджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання. Цей критерій необхідно визначати з урахуванням характе­ру і тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покаран­ня, обставин, що характеризують особу засудженого, та ін. Перебіг іспи­тового строку починається з моменту оголошення вироку, і він не під­лягає скороченню в заохочувальному порядку.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути пов'язано з покладанням судом на такого засудженого певних обов'яз­ків, передбачених законом. Стаття 76 КК містить вичерпний перелік таких обов'язків: 1) попросити публічно або в іншій формі пробачен­ня у потерпілого; 2) не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; 3) по­відомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання; 4) періодично з'являтися для реєст­рації в ці органи; 5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. У разі необхідності суд може покласти на засудженого один або декілька обов'язків. Контроль за виконанням таких обов'язків значно посилює попереджувальний вплив на засудженого і тим самим підвищує ефек­тивність звільнення з випробуванням.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випро­буванням (ст. 78 КК) визначаються поведінкою засудженого протя­гом іспитового строку. Ці наслідки можуть бути як сприятливими, так і несприятливими. Сприятливі: 1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання і 2) погашення у зв'язку з цим судимості; несприятливі: 1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання і 2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим про­тягом іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близь­ких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призна­ченого покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встано­влення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений ви­конав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове пога­шення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку — звіль­нення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у день ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додат­кового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового стро­ку, — з дня відбуття цього додаткового покарання (п. 1 ст. 89 КК) .

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випад­ках. Перший — коли засуджений направляється судом для реаль­ного відбування призначеної міри покарання через те, що він не ви­конав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кож­ному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання. Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспи­тового строку нового злочину. Відповідно до ч.3 ст. 78 КК суд при­значає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього пов­ністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. Тобто тут застосовуються правила призначення покарання за сукупністю вироків, установлені статтями 71 і 72 КК.