Поняття кримінальної відповідальності та її підстави.

Під кримінальною відповідальністю розуміють неґативний вплив на особу, що вчинила злочин, шляхом державного осу­ду та обмежень особистого, майнового та іншого характеру, які покладаються на винного обвинувальним вироком суду. Кри­мінальна відповідальність за своєю суттю — обов'язок особи, винної у вчиненні злочину, відповідати перед державою за свою суспільно небезпечну поведінку.

Зміст кримінальної відповідальності складається з двох взає­мопов'язаних елементів:

— державного осуду;

— обмежень особистого, майнового та іншого характеру.

Державний осуд полягає у неґативній оцінці поведінки осо­би, визнанні її дій злочинними, а особу, що їх вчинила, зло­чинцем. Вказаний державний осуд знаходить своє виражен­ня у резолютивній частині обвинувального вироку суду, в якому особа, що вчинила злочин, на підставі зібраних і розг­лянутих доказів, визнається винною.

Обмеження особистого, майнового та іншого характеру яв­ляють собою кримінальне покарання, яке застосовується до винного у зв'язку із вчиненням злочину. Обмеження в залеж­ності від їх характеру та виду призначеного покарання слід поділяти на особисті (позбавлення волі, обмеження волі, арешт), майнові (штраф, конфіскація майна), іншого харак­теру (позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою криміналь­ної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Криміналь­ним кодексом.

Початковим моментом кримінальної відповідальності, ви­ходячи з її сутності, слід вважати набрання чинності обвину­вального вироку суду. Кримінальна відповідальність завер­шується погашенням або зняттям судимості особи.

Враховуючи те, що кримінальне покарання виступає скла­довою кримінальної відповідальності, від якого особа на закон­них підставах може звільнятися в певних випадках, реаліза­цію кримінальної відповідальності можна поділити на на­ступні форми:

— державний осуд винної особи з призначенням покаран­ня, яке остання реально відбуває. Кримінальна відповідальність у цьому випадку реалізується у повному обсязі і припиняється з моменту погашення або зняття судимості. Наприклад, судом особа визнається винною у вчиненні крад­іжки поєднаної з проникненням у житло і засуджується до трьох років позбавлення волі, які остання реально відбуває;

— державний осуд особи з призначенням покарання, від ре­ального відбуття якого особа звільняється (наприклад, ст. 75 КК України «Звільнення від покарання з випробуванням»). Відповідно до вказаної норми, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покаран­ня, він може прийняти рішення про звільнення від відбуван­ня покарання з випробуванням. У цьому разі суд може звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом призначеного судом іспитового строку (від одного року до трьох) не вчинить нового злочину і виконає покладені на

нього обов'язки;

— державний осуд особи без призначення покарання (на­приклад, ст.ст. 84, 105 КК України). Згідно зі ст. 105 КК Ук­раїни неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або серед­ньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подаль­шої бездоганної поведінки він на момент постановлення ви­року не потребує застосування покарання. У цьому випадку суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховно­го характеру (зокрема, застереження, обмеження дозвілля, передачу неповнолітнього під нагляд батьків, направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків тощо).