Тема 2. Основи підприємництва. Види та організаційно-правові форми підприємств.

2.1. Поняття та принципи підприємницької діяльності

Ринкові умови господарювання передбачають існування підприємництва в його безперервному відтворенні та розвитку.

Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності. Ініціативне, самостійне і творче поєднання виробничих ресурсів у новому товарі складає зміст підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що само по собі створення суб’єкта підприємницької діяльності, а також володіння корпоративними правами(тобто правом власності на майно підприємства відповідно до певної частки вартості його статутного капіталу, що належить даному власнику, а також на отримання відповідній цій частці прибутку даного підприємства) не вважаються підприємницькою діяльністю.

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

· вільний вибір видів діяльності (окрім видів діяльності, заборонених законом, а також тих, для здійснення яких необхідно отримати спеціальний дозвіл – ліцензію на право займатися ними. Такі види діяльності, як правило, вимагають від суб’єкта господарювання дотримання низки додаткових вимог, зокрема щодо кваліфікації працівників, наприклад стосовно надання освітніх, медичних, фінансових та інших видів послуг);

· залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

· самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;

· вільний найм працівників;

· залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

· вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

· самостійне здійснення підприємцем (юридичною особою) зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Таким чином, кожний з підприємців самостійно приймає рішення відносно того: що виробляти, для кого виробляти і як виробляти. При цьому вони керуються власними інтересами – можливістю отримання достатніх, з їх точки зору, доходів. Однак досягнення цієї мети можливе лише: по-перше, внаслідок продажу вироблених товарів (робіт, послуг); по-друге, внаслідок продажу лише таких товарів, ціни на які перевищують витрати виробництва.

2.2. Роль держави у розвитку підприємництва

З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава:

· на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об’єкти та споруди, невикористовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності;

· сприяє організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування підприємців, підготовці та перепідготовці кадрів;

· здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх у кредит підприємцям;

· стимулює за допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг;

· надає підприємцям цільові кредити;

· надає підприємцям інші види допомоги.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

· податкову та фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах;

· податкові пільги;

· ціни і правила ціноутворення;

· цільові дотації;

· валютний курс;

· розміри економічних санкцій;

· державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

· науково-технічні, економічні та соціальні загальнодержавні й регіональні програми;

· договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

2.3. Види підприємницької діяльності

Підприємництву притаманна господарська діяльність – будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у випадку, коли безпосередня участь цієї особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Існує низка різноманітних видів діяльності, які здійснюють підприємства для досягнення своєї місії та цілей, зокрема:

· вивчення ринків, яке полягає у проведенні глибокого, комплексного дослідження можливостей підприємства щодо збуту своєї продукції різним видам її потенційних споживачів та залучення ресурсів, необхідних для її виготовлення, за допомогою вивчення параметрів відповідних ринків (зокрема, поточних цін, якісних характеристик та насиченості їх відповідними видами товарів),

· виробнича діяльність, що передбачає виготовлення товарів (виконання робіт, надання послуг) шляхом перетворення предметів праці у готову продукцію за допомогою наявних на даному підприємстві майна, трудових ресурсів та застосовуваних технологій;

· інноваційна діяльність, яка охоплює процеси розроблення та впровадження у виробництво нових та покращених видів продукції, техніки, технологій, організаційних рішень тощо;

· інвестиційна діяльність, що передбачає вкладення капіталу в реалізацію заходів з підтримання та зростання економічного потенціалу підприємства;

· комерційна діяльність, яка передбачає безпосередню організацію збуту продукції підприємства;

· фінансова діяльність, яка спрямована на залучення фінансових ресурсів у розпорядження підприємства;

· зовнішньоекономічна діяльність, яка реалізується шляхом здійснення підприємством експортно-імпортних операцій зі своїми зарубіжними контрагентами (партнерами).

Слід відзначити, що перелічені види діяльності підприємства є тісно пов’язані між собою, а деякі з них можуть розглядатися як складові інших видів діяльності (зокрема, інноваційна діяльність може вважатися формою інвестиційної діяльності господарюючих суб’єктів). У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку розглядається більш стислий перелік видів підприємницької діяльності

Усе різноманіття видів діяльності підприємства згідно стандартів бухгалтерського обліку поділяється на дві групи (рис. 1.2):

1. Звичайна діяльність підприємства – будь-яка діяльність, що здійснюється підприємством згідно його статуту.

2. Надзвичайна діяльність підприємства – це діяльність, викликана надзвичайними подіями (що є неочікувані і пов’язані переважно зі стихійними лихами).

Рис. 1.2. Види діяльності підприємства

У свою чергу, звичайна діяльність підприємства поділяється на операційну та іншу діяльність.

До операційної діяльності відносяться операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією готової продукції, котрі є метою створення підприємства і забезпечують основну частину його доходу (основна діяльність), а також деякі інші види діяльності, зокрема пов’язані з реалізацією іноземної валюти, продажем оборотних активів, одержанням та сплатою санкцій тощо (інша операційна діяльність).

Інша діяльність підприємства теж буває двох видів, а саме: інвестиційна (передбачає, насамперед, придбання та реалізацію необоротних активів) та фінансова (залучення позикових коштів, сплата відсотків за ними тощо).

Таким чином, існує три найбільш поширених види діяльності підприємства – операційна (яка передбачає, насамперед, виготовлення та реалізацію продукції), інвестиційна та фінансова.

2.4. Види підприємств

Існує досить багато способів класифікації видів підприємств (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Групування видів підприємств

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

· підприємство, що діє на основі приватної власності громадян та (чи) суб'єкта господарювання – юридичної особи;

· підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності). Таке підприємство належить колективу співвласників, які діють як один суб’єкт права власності (виробничі кооперативи, підприємства громадських організацій тощо);

· комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади (зокрема, до таких підприємств можуть відноситися господарюючі суб’єкти, що надають житлово-комунальні послуги, зокрема з постачання води, тепла, водовідведення, прибирання будинків та при будинкових територій, вивозу сміття тощо) ;

· державне підприємство, що діє на основі державної власності. Такі підприємства знаходяться у підпорядкуванні відповідних органів державної влади (міністерств, держкомітетів тощо), яким надано право розпоряджатися їх майном;

· підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до законустатутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути:

· малими (незалежно від форми власності), в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує 70 млн. грн.;

· великими, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує 250 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує 100 млн. грн.;

· інші підприємства визнаються середніми.

За основною сферою діяльності підприємства поділяються на:

· виробничі

· торгівельно-посередницькі (наприклад, магазини, заклади громадського харчування, підприємства, що займаються гуртовою торгівлею, тощо);

· підприємства, що надають послуги (аудиторські, юридичні, з оцінки майна тощо);

· інші, до яких, передусім, відносяться підприємства, що здійснюють надання майна в оренду, а також ті, що провадять науково-технічну діяльність, зокрема, венчурні та інжинірингові підприємства.

При цьому венчурні підприємства, як правило, являють собою невеликі інноваційні підприємства з високим ризиком діяльності (тобто із значною загрозою недосягнення достатньо високого рівня результатів цієї діяльності), що займаються розробленням та впровадженням у виробництво нововведень. Стосовно інжинірингу, то згідно Податкового кодексу України інжиніринг являє собою надання послуг (виконання робіт) із складення технічних завдань, проектних пропозицій, проведення наукових досліджень і техніко-економічних обстежень, виконання інженерно-розвідувальних робіт з будівництва об'єктів, розроблення технічної документації, проектування та конструкторського опрацювання об'єктів техніки і технології, надання консультації та авторського нагляду під час монтажних та пусконалагоджувальних робіт, а також надання консультацій, пов'язаних із такими послугами (роботами).

За національною належністю капіталу підприємства розріз­няють:

- національні (капітал належить підприємцям своєї країни);

- іноземні (капітал належить іноземним підприємцям пов­ністю, або в тій частині, що забезпечує їм повний контроль), реєструються в країні місцезнаходження;

- змішані (капітал належить підприємцям двох або кількох країн, реєстрація здійснюється в країні одного із засновників).

Слід зазначити, що згідно Господарського кодексу України, у разі, якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

2.5. Основні види організаційно-правових форм підприємств. Поняття та види господарських товариств

Кожне підприємство характеризується певною організаційно-правовою формою його створення та функціонування, яка визначається, насамперед, формою його власності, способом утворення статутного капіталу та обсягом відповідальності, яку можуть нести власники підприємства перед своїми кредиторами у випадку його ліквідації.

На те теперішній час в Україні найбільш розповсюдженими є п’ять організаційно-правових форм підприємств, а саме: приватнепідприємство (засноване на приваній власності фізичної особи з правом використовувати найману працю); товариство з обмеженою відповідальністю (ТзОВ); акціонерне товариство (АТ); комунальне підприємство; державне підприємство.

Як ТзОВ, так і АТ являють собою господарські товариства.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Господарські товариства є юридичними особами.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

2.6. Особливості функціонування акціонерних товариств

Одним з найбільш поширених видів господарських товариств є акціонерні товариства.

Акціонерні товариства можуть бути публічними (відкритими) або приватними (закритими). Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій. Публічне акціонерне товариство зобов'язане пройти процедуру лістингу та залишатися у біржовому реєстрі принаймні на одній фондовій біржі. Приватне акціонерне товариствоможе здійснювати тільки приватне розміщення акцій. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Статутом приватного АТможе бутипередбачено переважне право його акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі.

Акції публічного акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Акції приватного акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства.

Акція – цінний папір, що засвідчує право власності на певну частину статутного фонду підприємства, вказану як номінальна вартість даної акції, і, відповідно, право на отримання частки прибутку підприємства пропорційно частці вартості даної акції в загальномустатутному фонді підприємства. Акції бувають прості (дивіденди за ними виплачуються залежно від величини отриманого прибутку) іпривілейовані (власники таких акцій отримують заздалегідь фіксований розмір дивідендів). Прості акції товариства не підлягаютьконвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства. Частина привілейованих акцій у розмірі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25%.

Установчим документом акціонерного товариства є статут. Статут повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, а також відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути власниками акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Приватнеакціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите.

Вищим органом управління акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. Поточне керівництво діяльністю акціонерним товариством здійснюється Правлінням, яке очолює Голова. Правління обирається акціонерами на щорічних загальних зборах акціонерів. Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і Спостережній Раді. Спостережна Рада здійснює контроль за діяльністю Правління і спостерігає за тим, щоб Правління в ході діяльності не порушувало статуту товариства і дотримувалося прав акціонерів. Члени Спостережної Ради не можуть бути членами Правління акціонерного товариства.

2.7. Організаційно-правові види об’єднань підприємств

Об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – це договірне об'єднання підприємств, які з’єднали частини своїх матеріальних і фінансових ресурсів з метою вирішення спільних виробничих завдань. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників асоціації.

Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном визнається статутне об'єднання підприємств. Це одна з форм монополій, об’єднання багатьох промислових, фінансових і торгових підприємств, які формально зберігають самостійність, але фактично підпорядковані керівництву групи підприємств, які управляють об’єднанням.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест тощо). Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання (за галузевими, територіальними чи іншими принципами) інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 Господарського Кодексу України.

Одним з основних мотивів, які спонукають підприємства до об’єднання, є можливість отримувати внаслідок цього фінансовий результат, що перевищує суму фінансових результатів діяльності кожного окремого підприємства до їх об’єднання (так званий синергічнийефект).

• ⇐ Назад
• 39
• 40
• 41
• 42
• 43
• 44
• 454647
• 48
• 49
• 50
• 51
• 52
• 53
• 54
• Далее ⇒