ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ РОБОТИ

 

Робота оформляється відповідно до:

- Державних стандартів України ДСТУ 3008-95 «Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення»,

- ДСТУ 3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила»,

- ГОСТ 7.12-93 «Система стандартов по информации, библиотечному и издатель­скому делу. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила»,

- ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої спра­ви. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимо­ги та правила складання»,

- ДСТУ 6095:2009 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Правила скорочен­ня заголовків і слів у заголовках публікації» (ГОСТ 7 88-2003. МОБ),

- ДСТУ 7093:2009 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Скорочення слів і сло­восполук, поданих іноземними європейськими мовами».

Тексти основної частини роботи є основним тек­стом. До основного тексту не входять таблиці та ілюстрації, які повністю займають площу сторінки.

Обсяг основного тексту роботи складає 30-40 сторінок формату А4. До зазначеного обсягу не входять сторінки зі списком використаних джерел та додатків. Але всі сторінки цих структурних час­тин роботи підлягають наскрізній нумерації всієї роботи.

Робота повинна виконуватися комп’ютерним способом. Вона оформлюється на білих аркушах формату А4 (210 х 297 мм) через півтора міжрядкових інтервали до тридця­ти рядків на сторінці, 14-м кеглем шрифту Times New Roman.

Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – 30 мм, праве – 10 мм, верхнє – 20 мм, ниж­нє – 20 мм.

Окремі слова та формули, що вписуються до надрукованого тексту, повинні бути чорного кольору та мати близьку до осно­вного тексту густоту. Описки і графічні неточності, які виявили­ся в процесі написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машинописним способом. Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.

Робота виконується українською мовою.

Текст роботи повинен бути стислий, точний та логічно послі­довний. Текст викладають, дотримуючись норм сучасної українсь­кої літературної мови, використовуючи науковий стиль. Робота подається до захисту підшитою.

 

7.1. Оформлення заголовків

Кожну структурну частину роботи потрібно починати з но­вої сторінки. Заголовки структурних частин – ЗМІСТ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ, ДОДАТКИ – друкують великими літерами в центрі рядка без крапки в кінці. Відстань між заголовком та наступним текстом має бути не менше двох рядків.

Розділи і підрозділи повинні мати заголовки. Пункти і під­пункти можуть мати заголовки. Заголовки підрозділів друкують на окремому рядку маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Не можна розміщувати заголовок у нижній частині сторінки, якщо після нього залишається тільки один ря­док тексту.

7.2. Нумерація

Розділи, підрозділи, пункти і підпункти нумеруються араб­ськими цифрами без знака №. Першою сторінкою ро­боти є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньо­му куті без крапки в кінці зі збереженням наскрізної нумерації усього тексту.

Такі структурні частини роботи, як зміст, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Усі аркуші, на яких розміщені ці структурні частини роботи, нумерують звичайно. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Номер підрозділу складається з номера розділу та поряд­кового номера підрозділу, розділених крапкою, наприклад: 2.3. (третій підрозділ другого розділу). У кінці номера підрозділу має бути крапка. Потім у тому ж рядку наводиться заголовок підрозділу. Номер пункту складається з номера розділу, номе­ра підрозділу і порядкового номера пункту, розділених крап­ками. У кінці номера ставимо крапку, наприклад: 1.3.2. (дру­гий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку подається назва пункту. Пункт може не мати заголо­вка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

 

7.3. Ілюстрації

Ілюстрації необхідно розміщувати безпосередньо після тек­сту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. Основними видами ілюстративного матеріалу є креслення, тех­нічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

На всі ілюстрації (власні та запозичені) мають бутипосилан­няв роботі. Усі ілюстрації необхідно навести в основній частині роботи або в додатках.

Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках, вклю­чають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, ураховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадуван­ня у тексті або в додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис.» і нумерують послідов­но в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додат­ках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розмішують послідов­но під ілюстрацією. Якщо в розділі подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

 

7.4. Таблиці

Цифровий матеріал, здебільшого, оформлюють як таблицю. Таблицю варто розмішувати безпосередньопісля тексту, в якому вона згадуєтьсявперше, або на наступній сторінці. На всі табли­ці мають бутипосиланняв тексті. Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) у межах розділу. У правому верхньому кутку над відповідним заголовком таблиці розмішують напис «Таблиця» із зазначенням номера. Номер таб­лиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). Якщо в розділі є лише одна та­блиця, її нумерують за загальними правилами. При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовж. табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовж. табл. 1.2». Кожна таблиця повинна мати назву, яку розмішують над таблицею і друкують симетрично до тексту. Назву наводять жирним шрифтом.

Приклад побудови таблиці:

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Головка Заголовки граф
Підзаголовки граф
Рядки
Боковик (заголовки рядків) Графи (колонки)

Текст у таблиці варто друкувати 10-12 кеглем з одинарним інтервалом. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

 

7.5. Формули та рівняння

Формули та рівняння подаються безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються вперше, посередині рядка з полями зверху та знизу не меншеодного рядка. Їх нумерують у межах розділу. Номер формули або рівняння складається з номера розділу і по­рядкового номера, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули чи рівняння в круглих дужках, наприклад: (3.1.) (перша формула тре­тього розділу). Нумерувати варто лише ті формули, на які є посилання в тексті, інші нумерувати не рекомендується. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступ­ний рядок нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщу­ють на рівні останнього рядка. Якщо формулу взято в рамку, то номер такої формули записують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу по­дають на рівні основної горизонтальної риски формули.

При використанні формул необхідно дотримуватися певних правил. Найбільші, а також довгі й громіздкі формули, що мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмішують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нуме­рованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів потрібно подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, у якій вони наведені у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта потрібно подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де»без двокрапки. Пояснення кожного символу необхідно починати з нового рядка.

Рівняння і формули потрібно виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одноговільного рядка. Якщо рівняння не вмішується в один рядок, його потрібно перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: фор­мула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відпо­відно до правил пунктуації. Двокрапку перед формулою ставлять лише тоді, коли це передбачено правилами пунктуації, а саме:

а) у тексті перед формулою є узагальнювальне слово;

б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі. Розділовими знаками між формулами, які розміщені одна під одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крап­ка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

7.6. Посилання

При написанні роботи студент повинен посилати­ся на цитовану літературу, або на ту літературу, звідки взято ідеї, висновки, задачі, питання, вивченню яких присвячена робота. Посилатися варто на останні видання. Посилання на літературу в тексті роботи розмішують у квадратних дужках, наприклад [12, с. 387]. Тут «12» – це номер у списку літератури тієї публікації, на яку посилається автор, а через кому подається номер сторінки в цій публікації, на якій розміщено цитований текст.

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авто­ритетне джерело або для критичного аналізу того чи того друко­ваного твору варто наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наво­диться в тій граматичній формі, у якій він поданий у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лап­ками, окрім тих, що викликали загальну полеміку. У цьому разі використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення автор­ського тексту і позначається трьома крапками в ламаних дуж­ках: [...]. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, усередині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, варто бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

д) якщо необхідно засвідчити позицію щодо окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

е) коли студент (автор роботи), наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виокремлення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких застережень є, наприклад: (курсив наш – М. X.), (підкреслено мною – М. X.), (розбивка моя – М. X.).

 

7.7. Додатки

Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або як окрему частину (книгу), розміщуючи їх у по­рядку посилань у тексті.

Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої дру­кується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Додатки треба позначати послідовно великими літерами україн­ської абетки, за винятком літер Ґ, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: «Додаток А». Один додаток позначається як додаток.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додат­ка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення до­датка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нуме­рують умежах кожного додатка, наприклад: Рис. Д. 1.2. – (дру­гий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1.) – пер­ша формула додатка А.

 


[1] Зменшення кількості бібліографічних джерел можливе за умови, коли робота є принципово новою в певному напрямі досліджень.