По-перше, це історичні форми, що виникли на основі релігійних норм, так звані
Конфесійні форми – релігії (мусульманство, буддизм, християнство тощо), релігійні
Секти та чернецькі ордени, по-друге, це історичні форми в економічній сфері життя
Суспільства – корпоративні форми – рицарські ордени, міста, комуни, цехи, гільдії в
Містах.
Релігія (в першу чергу світові) як конфесійна історична форма остаточно
сформувалася на нормативному рівні. Хоча більшість релігій, на перший погляд, не
дуже схожі між собою, все ж можна виділити кілька загальних характеристик цієї
історичної форми. Всі світові релігії мають священні книги, які визначають основні
110 2.4. Рівні системи саморегуляції соціального процесу
та їх історичні форми
канони цієї історичної форми: Біблія – у християнстві, Коран – у мусульманстві,
Талмуд – в іудействі, Тіпітака – в буддизмі. Саме в них записані основні положення
функціонування зазначеної форми. Ці канони виконуються за допомогою церкви, яка
є носієм соціальних норм і системою, яка контролює їх дотримання. Крім того, всі
світові релігії є за своєю сутністю монотеїстичні, мають своїх власних засновників та,
пройшовши тривалий історичний шлях розвитку, кожна з них поділилася на кілька
напрямків.
Релігійні секти (наприклад, мормони, розкольники, меноніти і т. п.) в основному
створювалися як протидія офіційній церкві. Це позначилося не тільки на їх релігійних
переконаннях, а і на відокремленні їх від усіх на певній території, в межах якої вони
живуть за своїми власними правилами і підкоряються дії власних звичаїв та традиції.
Така ізоляція, з одного боку, дає можливість зберегти культурну спадщину цих
соціальних груп у тій формі, якої вона набула при своєму створенні. Але, з іншого
боку, представники цих сект проживають на території різних держав і є їх
громадянами, у зв'язку з чим виникає питання про визнання загальнодержавних
регулятивних норм. Кожна окрема секта має свій підхід до вирішення цих
суперечностей.
Ще однією історичною формою саморегуляції є чернецькі ордени, існування
яких регламентувалося статутом. Найбільшого поширення ця історична форма
отримала за середньовіччя. В організаційно-адміністративному відношенні чернецькі
ордени будувалися за принципом церковної ієрархії, що очолювалася, наприклад, в
католицькій церкві – абатом (пріором), в православній – ігуменом. Наприклад, в
католицизмі першим чернецьким орденом став орден бенідіктіанців, заснований у
VI ст. В ХІ–ХІІ ст. у зв’язку з хрестовими походами виник ряд духовно-рицарських
орденів, наприклад, “Орден тевтонських рицарів госпіталю св. Марії в Єрусалимі”,
орден цистеріанців. До ХІІ–ХІІІ ст. відноситься виникнення жебрацьких орденів, що
повинні були послабити вплив на масу віруючих народно-єретичних вчень і закріпити
вплив католицької церкви. Для боротьби з ідеями Реформації в XVI ст. було створено
орден єзуїтів. Створений у 1540 р. в Парижі, він був централізованим об'єднанням в
католицизмі. Життя єзуїтів регламентувалося особливим статутом, що затверджувався
римськими папами. Вони займалися не стільки релігією, скільки політикою, що
призвело до створення в 1610–1768 рр. в Парагваї власної держави.
Корпоративною історичною формою системи саморегуляції є міста, що виникли
ще в період держав стародавнього світу. Поступово вони занепали, і новий сплеск
формування міст почався в Європі в IX–X ст. Формування таких міст йшло кількома
шляхами: по-перше, це міста, що виникали на місці давньоримських поселень
(наприклад, Флоренція, Мілан, Венеція); по-друге, це міста, що формувалися на
“чистому місці” – коло замку феодала, монастиря, що слугували схованкою для
населення під час війн та міжусобиць, або створювалися як торговельні центри, бо
мали вигоди ринкового обміну, або створювалися як ремісничі центри для обробки
сільськогосподарської продукції, або ж створювалися як центри з видобування
корисних копалин та обробки металів і т.д.
111Розділ 2. Теоретичні основи саморегуляції соціального процесу
Наприклад, середньовічні міста Європи навіть у забудові відтворювали
багаторівневу організаційну структуру: на чільному місці знаходився замок феодала,
монастир, навколо яких і складалося місто, або ж у деяких містах існувало кілька
різних центрів, що відтворювали певні етапи розвитку історії міста.
Деякі міста мали свої власні органи самоуправління, що розташовувалися
навколо кафедрального собору, центральної ринкової площі та ратуші, де засідали
міські збори. Разом ці споруди утворювали діловий, торговий, юридичний, релігійний
центр міста, тоді як центрами кварталів були приходські церкви та зали цехових
зборів. Міста виявлялися складною асоціацією цехів та гільдій, члени яких, як
правило, селилися поряд, що було викликане потребами безпеки, оскільки йшла
постійна боротьба між різними цехами.
Цех також можна назвати корпоративною історичною формою системи
саморегуляції, що мав свій статут, прапор, підтримував вдів та сиріт своїх робітників,
виставляв загін військового ополчення, відповідав за оборону певної ділянки стіни або
башти, за підтримання їх в порядку, регулярно скликав збори своїх членів в
спеціальній будівлі, на святах виступав як єдине ціле. Наприклад, в Сієні до сьогодні
зберігся щорічний карнавал, в якому беруть участь 17 історичних кварталів міста зі
своїми прапорами, в своїх костюмах, виставляють свої команди вершників та
стрільців з арбалета.
Таким чином, пристосування тих чи інших механізмів саморегуляції до
історичних умов породило різноманіття її історичних форм. Але останнім часом
помітні тенденції, що спрямовані на духовне відродження суспільства.
У ХХ ст. з'являються нові види матеріальних носіїв – комп'ютерні технології,
глобальні комп'ютерні мережі, що дає можливість охопити й поглибити проникнення
інформації у всі сфери життя суспільства. Швидкий розвиток науково-технічного
прогресу, що почався в середині 40-х рр. ХХ ст. веде до переосмислення, в першу
чергу, потреб людини, суспільства, до їх актуалізації в прагненні задовольнити. Це
переосмислення відбувається на якісно новому рівні, оскільки суспільство досягло у
своєму розвитку стану, коли його матеріальний напрямок відходить на другий план, а
на його місце приходить духовний. Саме він і викликає зміни в суспільстві.
Крім того, перехід громадянського суспільства до нового стану, а саме – до
власної трансформації, що відбувається, на нашу думку, з початку ХХ ст., можна
визначити як один із напрямків формування третього рівня системи саморегуляції –
семантичного. Його ще не можна чітко виділити, бо остаточно ще не можна вказати на
основу, на якій буде здійснюватися становлення цього рівня системи саморегуляції.
Ясно одне, традиції, звичаї та закони, що існують у сучасному суспільстві, не
зникнуть, а поглинуться ще більшим процесом.
Розглядаючи характеристики перехідного періоду від нормативного до
семантичного рівня системи саморегуляції, можна виділити основні тенденції його
функціонування та розвитку. По-перше, об'єктом семантичного рівня є громадянське
суспільство, що трансформується; по-друге, суб'єктом можна визначити світові уряди
(наприклад, ООН, Європарламент тощо); по-третє, засобами регуляції поступово
112 2.4. Рівні системи саморегуляції соціального процесу
та їх історичні форми
стають знакові системи, що виражаються через семантику мови; по-четверте,
механізмом саморегуляції цього рівня стає смислотворчість або смисловиробництво).
Поступово соціальний інститут держави втрачатиме свої основні позиції і відійде
на допоміжні або ж зовсім зникне.