Феноменологія– це філософський напрям, який займається переважно вивченням свідомості. Засновником її є Едмунд Гуссерль

Одним з головних напрямків сучасної філософської думки є феноменологія, що буквально означає вчення про феномени. Феноменологія не тільки ознаменувала новий поворот у вивченні проблеми свідомості, але й визначила нові завдання філософської науки в цілому. Під феноменом у філософії, починаючи з І. Канта, традиційно розуміють явище, котре осягається в чуттєвому досвіді. Е. Гуссерль же розуміє під феноменом смисли предметів, які виникають у свідомості. Ця вихідна установка, на якій будується феноменологічна філософія, прагне внести повну ясність у питання про осягнення сутності речей, що реалізується через наукові поняття. Яким чином людині вдається осягнути сутність речей?

Подолання всіх труднощів Е. Гуссерль вбачає у послідовній філософії, у феноменології.

Робота свідомості на думку Гуссерля починається з «інтенції» - намір-спрямованості на щось. Свідомість на його думку завжди є свідомістю чогось, а пустої свідомості не існує. Свідомість і феномени не можуть існувати одне без одного. Побачивши якийсь предмет свідомість осягає його «сутність». Наприклад, коли ми бачимо перед собою, ми одразу пізнаємо, що це дерево, а не щось інше. Це не відбувається за допомогою форми, будови чи призначення. Осягнути сутність – означає осягнути ідею дерева. Сутність – це щось невловиме, що робить предмет даним предметом. Властивістьсвідомості бачити сутність предметів Гуссерль називає сутнісним баченням, яке є основою людського пізнання. Осягаючи сутність предметів свідомість нехтує емпіричними аспектами( формою, якостями). Наукові знання ми отримуємо шляхом перебору різних емпіричних варіантів, поки не доходимо до потрібних емпіричних ознак. Проте більш цінним є поняття сутності. Він вводить поняття життєвого світу – сфера сутностей, які оточують людину, є донауковими та допонятійними. Він вважав, що в сучасному світі науково-понятійне мислення витісняє сутнісне споглядання, а поняття витісняють життєвий світ. Послідовниками Гуссерля стали Гайдеггер, який створив фундаментальну онтологію, мав вплив на екзистенціалізм; Шелер – засновник філософської антропології; Гартамн – творець філософського реалізму та нової онтології.

Герменевтика – це мистецтво тлумачення тексту. На неї мали вплив феноменологія та німецький історизм. Текст – це сьогодні все, що має сенс, не лише написане на папері. Це може бути картина, будівля, свідомість. Слово походить від грецького бога Гермеса, який ніби тлумачив знаки, що посилали боги з Олімпу. В античності зявляються правила інтерпретації, в Середньовіччі – екзегетика( тлумачення Біьлії), але як філософський напрям зявляється наприкінці 18- на поч. 19 ст. Фрідріх Шлеєрмахер – основоположник сучасної герменевтики. Метою герменевтики є пізнання індивідуальності, психології автора. Дільтай вважав, що треба проникнути у свідомість автора. Гайдегер вважав, що філософія повинна бути методом пізнання способу життя людини у світі, а не тільки психології автора.

20 ст – Ганс Гадамер казав, що герменевтика – тлумачення знаків, які посилає нам саме буття, пізнавши їх, ми пізнаємо істину. Дюдина, яка тлумачить, живе в іншому середовищі, традиціях, тому не може потрапити у свідомість автора. Тлумачачи текст, ми підходимо до нього з власними уявленнями, стереотипами, які Гадамер називає пересудом. Переклад – суміш власних позицій і бачень з позиціями автора. Перекладаючи частини тесту, ми їх аналізуємо, проте наприкінці ми об*єднуємо його у щось єдине, однак і тут не позбавляємось пересудів. Ми не можемо повністю зрозуміти автора, який, наприклад, жив у Середньовіччі.Поль Рікер вважав метод Фрейда своєрідною герменевтикою, метою якої є зясування прагнень особистості.