Суспільно-політична розчленованість держави має виразний регіональний вимір.

В етнонаціональній струтурі українського суспільства можна виокремити усталені та неусталені етнонаціональні групи

Усталені етнонаціональнігрупи – це групи, які живуть в Україні протягом двох чи більше поколінь. Усталеною етнонаціональною групою можна вважатигрупу, якщо її представники другого (чи більше) покоління досягли працездатного віку.Якщо жоден представник цієї групи, що народився в Україні, не досяг працездатного віку, то ця етнонаціональна група є неусталеною .

До усталених етнонаціональних груп належать: титульна (або материнська) етнонаціональна група – це українська етнонаціональна группа; етнонаціональна група, яка може мати статус національної меншини, невизначений статус або статус корінного народу. Неусталені етнонаціональні групи складаються з іммігрантів, які в палітрі поліетнічного суспільства відрізняються своєю етнічною належністю від вищезазначених етнонаціональних груп.
Отже, етнонаціональна структура складається з етнонаціональних груп, які є спільнотами поліетнічного суспільства, котрі визнають свою належність до певного етносу. Представники етнонаціональної групи можуть між собою безпосередньо не взаємодіяти, але їх дії узгоджуються з метою творення нації на основі гетерогенних угруповань.

32.Фукуяма

У книзі "Кінець історії і остання людина" Ф. Фукуяма намагається відповісти на питання: "Чи має історія напрямок, і чи є сенс думати, що може існувати універсальна еволюція у напрямку ліберальної демократії і чи дійсно майже всі суспільства розвиваються в певному напрямку або їхні історії рухаються по циклічним або просто випадковим шляхах?". В якості передбачуваного механізму спрямованих історичних змін він обирає природні науки, так як завдяки науковому знанню відбуваються різні історичні зміни, змінюється форма виробництва, культура, освіта і так далі. Ф. Фукуяма вважає, що першим із способів, яким сучасна наука породжує зміни, це військове змагання. Другий спосіб - це прогресивне підкорення природи з метою задоволення бажань людини, по-іншому це називається економічним розвитком. За його словами, загроза війни змушує держави вибудовувати свої соціальні системи за кресленнями, найбільш вигідним для створення і впровадження технологій. Сучасна наука дає вирішальну військову перевагу тим товариствам, які можуть розробляти, виробляти і впроваджувати технології найбільш ефективно, і відносна перевага зростає разом зі зростанням швидкості технологічних змін. На його думку, саме ці обставини спонукали радянський уряд вжити фундаментальні реформи в економіці, щоб надалі зберегти конкурентоспроможність в економічній і військовій сфері. У своїх міркуваннях Ф. Фукуяма приходить до висновку, що науки породжують спрямованість історії. Далі у нього виникає інше питання, якщо науки створюють спрямованість історії, "чи може людство в цілому звернути спрямованість історії шляхом втрати наукового методу або заборони на нього?". Це питання він ділить на два: 1. Чи може наука бути свідомо знехтувана сучасними товариствами? 2. Чи може глобальний катаклізм послужити причиною мимоволі втрати сучасної науки?

Розмірковуючи над цими питаннями, він приходить до висновку, що свідомо від благ цивілізації, які створюються за допомогою наукових досягнень, людство не відмовиться. Навіть глобальний катаклізм не може стати причиною втрати сучасної науки: "Оскільки, навіть, якщо вдасться знищити сучасну зброю і накопичені знання, що дозволяють його створити, не можна знищити пам'ять про метод, який зробив цю зброю можливою. Залежність людини від науки після катаклізму може навіть посилитися, якщо вона виявиться за своєю природою екологічною, тобто якщо лише з допомогою науки можна зробити Землю знову населеною " [10, с.256]. Він приходить до висновку, що циклічна історія можлива тільки в тому випадку, якщо існуюча цивілізація зникне повністю, не залишивши ніяких слідів. Поступальний ж рух науки породжує спрямованість історії. На йоо думку панування сучасної науки навряд чи можна звернути назад, при будь-яких обставин. Західні інститути, так само як і науковий метод, який був відкритий на Заході, володіють універсальним застосуванням. Існує глибинний історичний механізм, який веде до довгострокової конвергенції поверх культурних кордонів: по-перше, найбільш сильно в економіці, а потім у сфері політики, і нарешті - в культурі. В першу чергу цей процес рухається вперед завдяки сучасній науці і технологіям, здібності яких створювати матеріальне багатство, і знаряддя війни настільки великі, що роблять науку і технології необхідними для всіх товариств. Розвиваючи своє припущення Фукуяма, не замислюється про негативні наслідки наукового прогресу.

Першим хто засумнівався, на благо науки був Ж.Ж. Руссо. Французький філософ XX століття Рено Генон вважає, так само як і Руссо, що наукові досягнення ведуть сучасний світ до загибелі. Він казав: "Нові винаходи, число яких з кожним днем зростає, стають все більш і більш небезпечними завдяки тому, що вони апелюють до таких сил, чия істинна природа залишається зовсім невідомою для використовують їх людей. І більш ніж імовірно, що саме завдяки цим тривожним винаходам сучасний світ сам породит причину власної загибелі, якщо рух у цьому напрямку не буде зупинено в найближчим часом, поки це ще можливо ". Аналізуючи працю, А. Цофнас написав: "Історія по Фукуямі розгортається, головним чином, в економіко- ідеологічній площині, як вектор реалізації двох людських прагнень - до задоволення матеріальних потреб і до теоретичному обгрунтуванню свого місця в суспільстві та державі". Ф. Фукуяма переконаний, що саме наука веде до капіталізму в сфері економіки і до лібералізму у сфері політики. Але є такі країни, які пройшли перші етапи індустріалізації, стали економічними розвинутими, урбанізовані, що володіють сильними державними структурами, але при цьому не стали ні капіталістичними НЕ демократичними. До них відносяться держави з центральним плануванням економіки і комуністичним режимом. Яскравим прикладом такої держави може служити Радянський Союз. Завдяки ідеологічної пропаганди серед малограмотного населення, Радянський Союз почав не тільки швидкими темпами розвиватися, але й поширювати свою ідеологію. На думку Е. Чорана щоб виділятися серед інших народів, знайти своє неповторне обличчя, народу потрібна божевільна ідея, яка, ставлячи перед ним мети, веде його вперед. Так комуністичне вчення діє як стимулятор: штовхає вперед, сприяє розширенню. Ф. Фукуяма вважає, що саме поширення комунізму перешкодили становленню демократії в XX столітті, так як вона діяла на зачатки демократії в відстаючих країнах. Комуністичні ідеї особливо в повоєнний час поширювалися з неймовірною швидкістю. Він сказав: "Вважалося, що тоталітарна держава може не тільки вічно продовжувати своє існування, але розмножуватись по всьому світу, перетворюючи себе як вірус. Коли комунізм був занесений в Східну Німеччину, на Кубу, у В'єтнам, в Ефіопію - він всюди з'являвся утримуваним авангардною партією, централізованими міністерствами, поліцейським апаратом і ідеологією, що охоплює всі сторони життя. І ці інститути діяли незалежно від національних чи культурних традицій розглянутих країн " [10, с.379]. Щоб не допустити поширення комунізму, демократичні держави почали поширювати свою політику. Основна думка, полягає в тому, що західна ліберальна демократія - вот та ідейна основа, єдина ідеологічна модель, яка, перемігши інші, забезпечить нам безконфліктний, несуперечливий світ. Це протистояння увійшло в історію як "Холодна війна". Цей термін був введений в обіг У. Черчіллем в Фултоні 5 березня 1946 року. У своєму зверненні він констатував, що Європа виявилася розділеною "залізною завісою", і закликав західну цивілізацію оголосити війну "комунізму". У ході "Холодної війни" триває постійна гонка озброєння, застосовуються економічні заходи тиску, здійснюється організація військово-стратегічних плацдармом і баз. Гонка озброєнь сприяла розвитку економічної кризи в соціалістичних країнах, які на власному досвіді переконалися в неефективності центрального планування. Незабаром були зроблені деякі реформи, які призвели до розпаду Радянського Союзу і зникнення комуністичних ідей. "Ідеологічна загроза, яку вони представляли для ліберальних демократій, зникла, а після відходу Червоної армії зі Східної Європи багато в чому зникла і військова" [10, с.380]. Ф. Фукуяма бачить у повороті соціалістичних країн до демократичних цінностей, до використання ринкових механізмів у економіці, торжество ліберально-демократичних ідей. Він має всі підстави вважати цю перемогу остаточною, і тому висуває гасло про "кінець історії". Теза кінця історії базується на двох основних постулат: ідеї остаточної перемоги лібералізму над комунізмом в ідеологічній боротьбі і на представленні сучасного західного суспільства як деякого демократичного і егалітарного ідеалу, який і досягнутий завдяки лібералізму. З падінням комунізму історичне завдання людства була вирішена, і більше немає, і не може бути загрози ліберальної демократії у світовому масштабі і історичному сенсі. Ідеологія лібералізму - основа для об'єднання людей Землі в єдине Людство. А її єдино можливі наслідок - універсальна і остаточна форма правління у вигляді ліберальної демократії західного зразка.

«Кінець історії та остання людина» (1992) – одна з найпопулярніших політичних праць кінця ХХ ст. Книга написана на основі статті «Кінець історії?» (1989), у якій Фукуяма стверджував, що «за останні роки у світі виник небувалий консенсус із приводу легітимності ліберальної демократії як системи правління» (який підсилювався поступовою поразкою конкуруючих ідеологій – фашизму, комунізму та ін.).

Прагнучи спрогнозувати характер і напрямок розвитку сучасного світового політичного процесу, Ф. Фукуяма стверджує, що поширення по всьому світу західних (демократичних) цінностей і ліберальних принципів функціонування економіки неминуче приведуть до формування ліберальної демократії, що являє собою «кінцевий пункт ідеологічної еволюції людства».

Історія людства, за Фукуямою, закінчується разом із політичним протистоянням періоду “холодної війни”, що давав найбільший імпульс розвитку цивілізації. Вчений висуває модель повного домінування ліберальних цінностей, реалізація якої призведе до «кінця історії» – закінчення періоду політичного та ідеологічного протистояння, створення глобальної ліберально-демократичної цивілізації.

 

Ідеї лібералізму з якими Фукуяма пов’язує кінець історії:

· вільні вибори всіх інститутів влади,

· створення системи стримування і противаг,

· правова держава,

· рівність громадян перед законом,

· вільний ринок і конкуренція, що дозволять людині реалізувати свою ініціативу і самостійність не лише в економічному житті, а й в усіх сферах його суспільних відносин,

· рівність можливостей кожного члена суспільства.

· головним є самоцінність індивіда.