Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку та житлово-комунального господарства
Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв’язку передбачена главою 10 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку».
У вказаній главі містяться статті, що передбачають відповідальність за:
порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на залізничному транспорті (ст. 109);
порушення правил користування засобами залізничного транспорту (ст. 110);
порушення правил безпеки польотів (ст. 111);
порушення правил поведінки на повітряному судні (ст. 112);
порушення правил міжнародних польотів (ст. 113);
порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на морському транспорті (ст. 114);
порушення правил користування засобами морського транспорту (ст. 115);
порушення правил з охорони порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах (ст. 116);
порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа (ст. 116-1);
порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах (ст. 116-2);
порушення правил реєстрації торговельних суден (ст. 116-3);
порушення правил користування річковими і маломірними суднами (ст. 117);
порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден (ст. 118);
порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту (ст. 119);
порушення правил пожежної безпеки на залізничному, морському, річковому транспорті (ст. 120);
порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів, правил користування ременями безпеки або мотошоломами (ст. 121);
експлуатація водіями транспортних засобів, номери агрегатів яких не відповідають записам у реєстраційних документах (ст. 121-1);
перевищення водіями транспортних засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього руху
(ст. 122);
участь водіїв мотоциклів та інших транспортних засобів у групових пересуванні, зупинці чи стоянці (ст. 122-1);невиконання водіями вимог про зупинку, залишення місця дорожньо-транспортної пригоди (ст. 122-2);перешкоджання проведенню огляду транспортних засобів (ст. 122-3);
порушення водіями транспортних засобів правил проїзду залізничних переїздів (ст. 123);
порушення водіями правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажів, шляхів, шляхових споруд чи іншого майна (ст. 124);
ненадання транспортних засобів працівникам міліції та медичним працівникам (ст. 124-1);
інші порушення правил дорожнього руху (ст. 125);
керування транспортними засобами особами, які не мають права керування, або водіями, які не мають при собі чи не пред’явили для перевірки відповідних документів (ст. 126);
порушення правил дорожнього руху пішоходами, велосипедистами, возіями та іншими особами (ст. 127);
випуск на лінію транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам (ст. 128);
порушення або невиконання правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, невиконання припису про усунення порушень таких правил, норм і стандартів (ст. 128-1);
допуск до керування транспортними засобами або суднами водіїв чи судноводіїв, які перебувають у стані сп’яніння, або осіб, які не мають права керувати транспортними засобами (ст. 129);
керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані сп’яніння (ст. 130);ухилення від проходження огляду на стан сп’яніння (ст. 131);
самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у не встановлених для цього місцях (ст. 132);
порушення правил перевезення небезпечних речовин і предметів, великогабаритних та великовагових вантажів на транспорті (ст. 133);
порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (ст. 133-1);
порушення умов і правил здійснення міжнародних автомобільних перевезень пасажирів і вантажів (ст. 133-2);
перевезення ручної кладі понад установлені норми і неоплаченого багажу (ст. 134);
безквитковий проїзд (ст. 135);
порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізничному, морському, річковому та автомобільному транспорті (ст. 136);
порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на повітряному транспорті (ст. 137);
порушення правил охорони магістральних трубопроводів (ст. 138);
пошкодження шляхів, залізничних переїздів, інших шляхових споруд та технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів для їх усунення (ст. 139);
порушення правил, норм і стандартів при утриманні шляхів, невжиття заходів щодо своєчасної заборони або обмеження руху чи позначення на дорогах місць провадження робіт (ст. 140);
порушення правил охорони смуги відведення автомобільних шляхів (ст. 141);
порушення землекористувачами правил утримання ділянок, прилеглих до автомобільних шляхів (ст. 142);
обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу (ст. 144);
порушення умов і правил, що регламентують діяльність у галузі зв’язку, передбачену ліцензіями (ст. 145);порушення правил виготовлення, придбання, реалізації, встановлення, будівництва та експлуатації радіоелектронних засобів і використання радіочастот (ст. 146);порушення правил охорони ліній і споруд зв’язку (ст. 147);
пошкодження таксофонів (ст. 148);порушення правил користування місцевим телефонним зв’язком (ст. 148-1);порушення порядку та умов надання послуг зв’язку в межах загального користування (ст. 148-2);
використання засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, з метою порушення громадського порядку та посягання на честь і гідність громадян (ст. 148-3);
використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв’язку загального користування, без сертифіката відповідності або без погодження з Адміністрацією зв’язку України (ст. 148-4).
За вчинення правопорушень у зазначених сферах застосовуються такі стягнення, як попередження, штраф, оплатне вилучення предмета (в окремих випадках), конфіскація технічних засобів і обладнання та позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові, а саме — права керування транспортними засобами на різні строки, але до трьох років.
Справи про вказані правопорушення розглядаються органами адміністративної юрисдикції, перелік їх та повноваження зафіксовані в главі 17 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
67 вопрос
Адміністративна відповідальність за правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою передбачена главою 11 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У цій главі містяться статті, що передбачають відповідальність за:
порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і житлових приміщень (ст. 149);
порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150);
самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151);
порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152);
знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів (ст. 153);
порушення правил утримання собак і котів (ст. 154).
Адміністративна відповідальність за порушення законодавство про житло
Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП) вміщує окремі статті в главі 8 (ст. 97, 97-1) та в главі 11 "Адміністративні правопорушення в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою". У ст. 97 (КУпАП) закріплюється норма, що передбачає адміністративну відповідальність за самовільне будівництво будинків або споруд, а також самовільну зміну архітектурного вигляду будинків або споруд під час їх експлуатації. За такі дії на громадян накладається адміністративний штраф у розмірі від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів, а на посадових осіб - від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У главі одинадцятій вміщуються наступні склади адміністративних правопорушень: а) порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149, штраф від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів); б) порушення правил користування жилими приміщеннями і жилими будинками (ст. 150, до 3 н/м на громадян та від 3 до 7 н/м); в) самоуправне заняття жилого приміщення (ст. 151 від 5 до 10 н/м); г) порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152, попередження або штраф на громадян від 1 до 3 н/м і на посадових осіб попередження або накладення штрафу від 3 до 7 н/м); д) знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153, штраф на громадян від 1 до 3 н/м, на посадових осіб - від 3 до 7 н/м); є) порушення правил утримання собак і котів (ст. 154 ч. 1, попередження чи штраф на громадян від 1 до З н/м, на посадових осіб попередження чи штраф від 3 до 5 н/м;ч.2 - шкода здоров'ю чи майну або повторно на протязі року - штраф від З до 5 н/м з конфіскацією тварини, на посадових осіб - від 4 до 7 н/м).
У галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КпАП настає за порушення порядку взяття на облік та строків заселення жилих будинків і жилих приміщень (ст. 149); порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями (ст. 150); самоправне зайняття жилого приміщення (ст. 151). Адміністративними правопорушеннями визнаються також порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озелення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154).
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, виконавчими комітетами селищних, сільських рад та органами Міністерства екології та природних ресурсів України.
До відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів притягаються особи, винні у:
1) порушенні встановлених державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів;
2) проектуванні об'єктів благоустрою населених пунктів з
порушенням затвердженої в установленому законодавством порядку
містобудівної документації та державних будівельних норм;
3) порушенні встановлених законодавством екологічних, санітарно-гігієнічних вимог та санітарних норм під час проектування, розміщення, будівництва та експлуатації об'єктів благоустрою;
4) порушенні правил благоустрою територій населених пунктів;
5) порушенні режиму використання і охорони територій та об'єктів рекреаційного призначення;
6) самовільному зайнятті території (частини території) об'єкта благоустрою населеного пункту;
7) пошкодженні (руйнуванні чи псуванні) вулично-дорожньої мережі, інших об'єктів благоустрою населених пунктів;
8) знищенні або пошкодженні зелених насаджень чи інших об'єктів озеленення населених пунктів, крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону;
9) забрудненні (засміченні) території населеного пункту;
10) неналежному утриманні об'єктів благоустрою, зокрема покриття доріг, тротуарів, освітлення територій населених пунктів тощо.
Законом може бути встановлена відповідальність і за інші види правопорушень у сфері благоустрою населених пунктів.
Притягнення осіб, винних у порушенні законодавства у сфері благоустрою населених пунктів, до відповідальності, передбаченої законом, не звільняє їх від обов'язку відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог цього законодавства.
Шкода, завдана внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс, методик, розрахунків щодо обрахування шкоди. Відсутність таких такс, методик, розрахунків не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому разі шкода компенсується за фактичними витратами, затвердженими в установленому порядку рішенням органу місцевого самоврядування, на облаштування одного квадратного метра території міста або базової вартості одного квадратного метра землі на відновлення порушеного стану об'єкта благоустрою або довкілля.
Відшкодування збитків, завданих об'єкту благоустрою
1. Збитки, завдані об'єкту благоустрою в результаті порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, підлягають відшкодуванню в установленому порядку.
2. Оцінка завданих збитків проводиться балансоутримувачем у разі:
1) протиправного пошкодження чи знищення елементів благоустрою;
2) пошкодження чи знищення елементів благоустрою при:
а) ліквідації аварій на інженерних мережах та інших елементах благоустрою;
б) здійсненні ремонту інженерних мереж;
в) видаленні аварійних сухостійних дерев та чагарників;
г) прокладанні нових інженерних мереж;
ґ) виконанні інших суспільно необхідних робіт.
3. У випадках пошкодження чи знищення елементів благоустрою, визначених пунктом 2 частини другої цієї статті, винна юридична чи фізична особа усуває пошкодження (відновлює елементи благоустрою) власними силами або за домовленістю з балансоутримувачем перераховує на його рахунок суму відновної вартості.
Порядок визначення відновної вартості об'єктів благоустрою затверджується Кабінетом Міністрів України.
4. Розмір відшкодування збитків, завданих об'єкту благоустрою, визначається балансоутримувачем за методикою визначення відновної вартості об'єктів благоустрою, затвердженою центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
5. У разі якщо пошкодження чи знищення елементів благоустрою здійснюється балансоутримувачем у ході усунення аварії на власних інженерних мережах чи власних об'єктах або якщо особу, яка пошкодила чи знищила елементи благоустрою, не виявлено, відновлювальні роботи проводяться за рахунок власника об'єкта благоустрою.
68 вопросАдміністративна відповідальність за правопорушення в галузі торгівлі
Адміністративну відповідальність у сфері торгівлі встановлено главою 12 КпАП «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності».
У сфері, що розглядаємо, адміністративну відповідальність передбачено за порушення правил торгівлі й надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю (ст. 155); порушення порядку проведення розрахунків (ст. 155і); обман покупця чи замовника (ст. 1552), порушення правил торгівлі алкогольними напоями й тютюновими виробами (ст. 156); порушення законодавства про захист прав споживачів (ст. 156і); дрібну спекуляцію (ст. 157); порушення правил торгівлі на ринках (ст. 159); торгівлю з рук у невстановлених місцях (ст. 160); незаконну торговельну діяльність (ст. 1602).
До адміністративних проступків у галузі торгівлі відповідно до КпАП належать також незаконний відпуск або придбання бензину чи інших паливно-мастильних матеріалів (ст. 161); порушення порядку заняття підприємницькою або господарської діяльністю (ст. 164) тощо.
Адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі торгівлі здебільшого пов'язано з порушенням різних правил.
Справи про адміністративні правопорушення в галузі торгівлі розглядають: адміністративні комісії, виконавчі комітети селищних, сільських рад, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ (міліція), органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та інші уповноважені органи.
Адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері економіки
Роль адміністративної відповідальності у протидії адміністративним проступкам у сфері економічної діяльності постійно зростає.
У процесі ринкових перетворень збільшилась кількість складів адміністративних правопорушень, встановлена відповідальність за дії, які свого часу не вважались правопорушеннями. Одночасно збільшенню кількості складів адміністративних проступків сприяє декриміналізація, намагання реформувати систему права в бік П демократизації, гуманістичних цінностей, притаманних сучасним суспільствам з державами правового та соціального характеру.
У цілому, адміністративна відповідальність за правопорушення в сфері економіки встановлена статтями глави 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення та іншими законами України (зокрема Законом "Про захист економічної конкуренції", Митним кодексом та ін.).
Адміністративні проступки в сфері економіки переважно посягають на встановлений порядок провадження господарської діяльності, правила здійснення торговельної діяльності, надання послуг, розрахунки зі споживачами тощо.
Так, ст. 1602 КУпАП встановлює відповідальність за незаконну торговельну діяльність, тобто здійснення угод куплі-продажу товарів чи інших предметів з ухиленням від реєстрації в установленому порядку з метою одержання неконтрольованого державою прибутку, якщо розмір цього прибутку не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Під незаконною торговельною діяльністю слід розуміти здійснення двох або більше угод купівлі-продажу товарів чи будь-яких інших предметів, у тому числі документів державних підприємств, організацій, що надають право на одержання певного майна чи грошових сум або придбання майнових вигод (облігації, сертифікати тощо), на проїзд будь-яким транспортом, відвідування видовищних закладів, без дозволу відповідних установ з метою одержання неконтрольованого державою прибутку.
Суб'єктами незаконної торговельної діяльності можуть бути як приватні особи, які здійснюють торговельну діяльність без одержання відповідного дозволу, так і працівники комерційних чи приватних підприємств (організацій), які під прикриттям підприємницької діяльності без належного оформлення дозволу займаються торгівлею.
Стаття 164 КУпАП передбачає відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності. А саме, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди). Цією статтею також встановлена відповідальність за надання суб'єктом господарювання дозвільному органу або адміністратору недостовірної інформації щодо відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства.
Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15 травня 2003 р., державна реєстрація таких осіб полягає у засвідченні факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Державна реєстрація є необхідною передумовою здійснення господарської, в тому числі підприємницької, діяльності.
Ліцензія, яка засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності за умови виконання ліцензійних умов, є обов'язковим для провадження тих видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. На сьогодні встановлено близько п'ятдесяти видів такої діяльності.
Документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Стосовно принципу мовчазної згоди слід зазначити, що відповідно до нього суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
За незаконну торговельну діяльність, а також порушення порядку провадження господарської діяльності передбачена відповідальність у вигляді штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої.
Стаття 1643 КУпАП визначає відповідальність за недобросовісну конкуренцію, а саме: незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені. Таким порушенням також визнається умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця, а також отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця.
До адміністративних проступків у сфері економіки, що посягають на правила здійснення торговельної діяльності, надання послуг, розрахунки зі споживачами належать:
стаття 155 КУпАП. Порушення правил торгівлі і надання послуг працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю;
стаття 1552 КУпАП. Обман покупця чи замовника, а саме, обмірювання, обважування, обраховування, перевищення встановлених цін і тарифів або інший обман покупця чи замовника працівниками торгівлі, громадського харчування і сфери послуг та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності під час реалізації товарів, виконання робіт.
надання послуг, якщо матеріальна шкода, заподіяна таким обманом, не перевищує три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян;
стаття 156 КУпАП. Порушення правил торгівлі пивом, алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами, під яким розуміється роздрібна або оптова, включаючи імпорт або експорт, торгівля спиртом етиловим, коньячним або плодовим або роздрібна торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами без наявності ліцензії або без марок акцизного збору чи з підробленими марками цього збору, а також порушення працівником підприємства (організації) торгівлі або громадського харчування правил торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями і тютюновими виробами, а саме: торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами в приміщеннях або на територіях, заборонених законом, або в інших місцях, визначених рішенням відповідного органу місцевого самоврядування, як таких, де роздрібна торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами заборонена, а так само торгівля пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями або тютюновими виробами через торгові автомати чи неповнолітніми особами, а також продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв або тютюнових виробів особі, яка не досягла 18 років, або продаж тютюнових виробів в упаковках, що містять менш як 20 сигарет або цигарок, чи поштучно (крім сигар);
стаття 156і КУпАП. Порушення законодавства про захист прав споживачів, яке проявляється у відмові працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеженні прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів.
До адміністративних проступків цієї сфери слід також віднести демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (ст. 1646); незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (ст. 1649); порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом (ст. 164,0) та інші.
Протоколи про такі правопорушення переважно складають уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, державної податкової служби та деякі представники інших суб'єктів публічної адміністрації.
Справи по адміністративним правопорушенням в сфері економіки переважно підвідомчі районним судам (суддям).
69 вопрос
Адміністративна відповідальність є одним з видів встановлюваної нормами права юридичної відповідальності. Адміністративно-правові норми визначають перелік адміністративних правопорушень, заходів, застосовних до правопорушників, органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, порядок розгляду таких справ.
За останні роки значно активізувалася підприємницька діяльність, збільшилося число господарюючих суб'єктів, а також кількість адміністративних правопорушень в даній сфері. Стали виникати проблеми, пов'язані з появою такого суб'єкта-правопорушника, як юридична особа. Цим і пояснюється підвищений інтерес до питань адміністративної відповідальності у сфері підприємницької діяльності.
Основним нормативно-правовим актом, регулюючим дані питання, є Кодекс про адміністративні правопорушення, проте на сьогоднішній день він застарів : вже не виконує своєї основної Функції. У зв'язку з цим був Вийнятий проект нового Кодексу про административні проступки України і ряд нормативно-правових актів, регулюючих питання накладення відповідальності за конкретні адміністративні правопорушення. До них, зокрема, відносяться Закон України "Про пожежну безпеку" від 17 грудня 1993 року № 3745-ХІІ, Закон України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 року № 4004-ХІІ, Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року № 2181 -III, Правила розгляду подій про порушення антимонопольного комітету і відповідальності за їх вимог законодавства на
затверджені наказом Державної постанови від 9 січня 1997 року № 2 (цінних паперах і фондовому ринку іпро порядок подачі і розгляд Державної податкової служби, адміністрації України від 3 березня податкової адміністрації України Кабінету Міністрів України Положення про порядок накладання і організації за порушення норм Кабінету Міністрів України
від 7 травня 1998 року "Про удосконалення процедури застосування спеціальних санкцій" і ряд інших нормативних актів.
Значна частина вищеперелічених нормативно-правових актів передбачає адміністративну відповідальність як фізичних, так і юридичних осіб.
Аналіз чинного законодавства України дозволяє класифікувати заходи адміністративної відповідальності у сфері підприємницької діяльності таким чином. Заходи адміністративної відповідальності за порушення: податкового законодавства; банківського законодавства; митних правил і правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності; земельного законодавства: у області будівництва; антимонопольного законодавства; у сфері захисту прав споживачів; пожежної безпеки: за порушення санітарних і інших правил.
Це наступні склади правопорушень:
- Порушення умов провадження підприємницької діяльності
- Порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності
Порушення правил торгівлі, виконання робіт і надання послуг
Відмова споживачам у реалізації їх прав
- Порушення встановленого порядку виробництва спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів
- Порушення правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами
- Порушення бюджетного законодавства
- Порушення порядку провадження торговельної діяльності, діяльності надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг
- Провадження банківської діяльності без банківської ліцензії
Розглянемо склад адміністративного проступку, який вчинила юридична особа:
Об’єкт адміністративного проступку, як підсистема складу правопорушення, являє собою суспільні відносини, які охороняються адміністративним законодавством, та яким адміністративний проступок спричиняє шкоду. В даному випадку загальний об'єкт даних правопорушень можна охарактеризувати як правила здійснення підприємницької діяльності юридичною особою в ділом (від реєстрації до виробничого процесу), від рівня розвитку якої залежать всі сфери соціального і політичного життя країни. Шкода, заподіювана правопорушеннями в області підприємницької діяльності, носить багатобічний характер, несе в собі реальну загрозу як економічної, так і національної безпеки України в цілому.
Об'єктивна сторона, як підсистема складу правопорушення, включає в
себе факультативні та обов'язкові елементи, які характеризують протиправне
діяння , тобто діяння та бездіяльність які посягають на об"єкт
адміністративно-правової охрани подпадають під признаки
адміністративного правопорушення. До елементів об'єктивної сторони відносять: дію (діяння чи бездіяльність); наслідки: причинно-наслідковий зв'язок між дією та наслідками; спосіб здійснення правопорушення.
Суб'єкт адміністративного проступку, як підсистема склад} правопорушення, - це особа, яка здійснила адміністративний проступок та яку на підставі діючого законодавства можна притягти до адміністративної відповідальності, Суб'єктом даних правопорушень є в більшості випадків не тільки юридична особа, але і повноважний посадовець організації.
Суб'єктивна сторона, як система складу правопорушення.
характеризується виною у формі непрямого наміру. Юридична особа і посадовець знають про це, що заборонено здійснювати підприємницьку діяльність з порушеннями в організації або виробництві тієї або іншої послуги, усвідомлюють протиправність своїх дій, бажають отримати прибуток.
Розглянемо більш подрібно такий елемент суб’єктивної сторони як вина юридичної особи. Проблема вини юридичних осіб в адміністративному праві на теоретичному рівні розроблена украй слабо. Існує декілька точок зору щодо можливості залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності.
Перша полягає у тому, що можливість залучення юридичних осіб до адміністративної відповідальності заперечується у принципі; згідно другої, допустиме залучення їх до відповідальності без визначення вини (фактично
об'єктивне ставлення); третя точка зору полягає в можливості залучення юридичних осіб до відповідальності тільки за наявності вини.
Позиція прихильників першого підходу найдетальніше представлена в роботі професора В.Д. Сорокина, вважаючого, що немає ніяких підстав для визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності, оскільки при цьому абсолютно ігнорується один з корінних принципів адміністративної відповідальності як юридичної категорії - принцип вини. Розвиваючи свою думку, автор відзначає що наявність вини - обов'язкова ознака адміністративного правопорушення, відсутність вини виключає визнання діяння адміністративним правопорушенням, зокрема при його формальній протиправності і робить категоричний висновок про те, що три види юридичної відповідальності - кримінальна, адміністративна і дисциплінарна - наступають виключно за винні діяння.(23)
Слідуючи логіці згаданих норм, для залучення особи (зокрема юридичної) до відповідальності необхідно довести її вину.
З'ясування характеру вини юридичних осіб через призму наміру або
необережності, через інтелектуальний і вольовий моменти у ряді випадків є безглуздим, оскільки юридична особа, не володіє розумом і психікою, які є у фізичної особи.
У адміністративному праві існує двояке розуміння вини юридичної особи, яке включає об'єктивний і суб'єктивний підходи. Об'єктивна вина - вина організації залежно від характеру конкретного протиправного діяння юридичної особи, що зробила і (або) не запобігла цьому діянню, тобто це вина, обумовлена об'єктивною стороною склад)1 правопорушення.
Суб'єктивна вина - відношення організації в особі її представників (працівників, адміністрації, посадовці і т.д. і до протиправного діяння, вчиненого цією організацією.
Вибір підходу до вини (суб'єктивного або об'єктивного) в даний час багато в чому залежить від специфіки правовідносин. Як буде показано далі, специфіка деяких публічно-правових правовідносин у ряді випадків може зумовити неможливість залучення до відповідальності при розумінні вини в суб'єктивному аспекті.
Наприклад, у сфері провадження по митним правопорушенням необхідно враховувати множинність суб'єктного складу таких порушень і внаслідок цього чітко розмежувати специфіку доведення вини (або доведення своєї невимовності) суб'єктів митних відносин: власників товарів і транспортних засобів, переміщуваних через митну межу, і осіб, діючих за їх дорученням (митних брокерів, декларантів і т.д.). При порушенні організації митних правил виникає проблема вибору підходу до вини (об'єктивного або суб'єктивного.
Завершуючи розгляд поняття вини юридичних осіб, можливості залучення їх до адміністративної відповідальності, можна зробити наступні висновки:
1. Традиційне розуміння вини як психічного відношення
правопорушника до своєї протиправної поведінки безумовно непридатне до
юридичної особи.
2. Дії юридичної особи, що скоїла адміністративне правопорушення,
повинні ідей фіксуватися з діями його правоспроможних представників,
можуть діяти відповідно до традиційного розуміння вини як умисно, гак і
необережно.
3. Вина юридичної особи виражається у винній поведінці її
працівників, то діяли від імені юридичної особи, в її інтересах при виконанні
своїх трудових (службових, посадових) обов'язків.
4. Адміністративна відповідальність юридичних осіб є додатковою
(тільки разом з фізичними особами, а не замість них), обумовленою
(правопорушення повинне бути скоєно на користь юридичної особи) і
спеціальною (тільки у випадках, спеціально передбачених законом).
7О вопрос
АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА З ФІНАНСОВИХ ПИТАНЬ
Адміністративна відповідальність має таку характерну особливість, як надзвичайно широкий правовий аспект регульованих суспільних відносин. Це впливає на постійне зростання інтересу з боку багатьох науковців до поглибленого вивчення питання не лише суті названої відповідальності, причин виникнення, а й варіацій застосування її у різних галузях права.
Адміністративне правопорушення вчинюється у сфері загальнодержавних, а не приватноправових інтересів, тому що проступок посягає на правові інтереси держави з фінансових питань. Наслідком є адміністративна відповідальність, що виступає як засіб охорони встановленого державою правопорядку, нормативно визначена та полягає у застосуванні санкцій правових норм.
Розглядаючи дане питання, можна побачити, що відповідальність чітко проявляється у застосуванні санкцій: при адміністративній відповідальності відповідно до ст.164 КУпАП застосовується штраф, хоча при фінансово-правовій він може застосуватися одночасно з іншими санкціями. [3]
Адміністративна відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань, безперечно, має специфічні ознаки:
1). підставою є адміністративне правопорушення, скоєне у межах ст.164 КУпАП;
2). адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до суб’єктів штрафу від 8 до 15 і від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
3). дана відповідальність врегульована нормами адміністративного права (КУпАП та іншими спеціальними законодавчими актами);
4). до такої відповідальності притягають органи, яким законом надано право накладати згадані вище штрафи, що є їх обов’язком;
5). до неї притягуються винні внаслідок вчиненого ними протиправного діяння.
Юридичною підставою адміністративної відповідальності за порушення законодавства з фінансових питань є склад такого адміністративного правопорушення, як законодавча модель правопорушення, котрий передбачає наявність не тільки його суб’єкта й об’єкта, а й особливих ознак цього правопорушення – об’єктивних та суб’єктивних характеристик. [1]
Отже, під складом адміністративного порушення законодавства з фінансових питань розуміється встановлена у адміністративно-правових нормах ст. 164 Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають суспільну небезпеку, винність і протиправність діяння, що тягне застосування адміністративно-правової санкції у вигляді штрафу, і відрізняють це діяння від інших видів правопорушень.
Адміністративна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності є важливим методом державного управління, що за допомогою примусу забезпечує порядок і урегульованість у всіх сферах життя суспільства. Поняття названої відповідальності за порушення законодавства з фінансових питань – передбачений нормами адміністративного права обов’язок особи нести за свої неправомірні винні дії у сфері конкретних фінансових відносин покарання у вигляді певного адміністративного стягнення, яке застосовується компетентними органами чи їх представниками.
Може йтися, що адміністративна відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань – це сукупність матеріальних і процесуальних правовідносин, тобто матеріально-деліктних, викликаних вчиненням конкретного порушення законодавства з фінансових питань, і адміністративно-процесуальних, пов’язаних з необхідністю зібрати матеріали про таке правопорушення й особу, котра його скоїла, розглянути справу, винести законне, обґрунтоване і справедливе рішення, забезпечити його виконання.
Можна твердити, що названа відповідальність за порушення законодавства з фінансових питань – це застосування до осіб, які вчинили дане правопорушення, такого адміністративного стягнення, як штраф, що тягне для них обтяжливі наслідки майнового характеру і накладається уповноваженими на те органами чи посадовими особами КРУ на підставах і у порядку, встановлених нормами КУпАП та інших спеціальних нормативних актів. [2]
У тексті ст.164 КУпАП, що встановлює адміністративну відповідальність, немає певного переліку всіх ознак складу цього правопорушення. Для того, щоб повністю розкрити зміст складу даного порушення, крім згаданої статті КУпАП, необхідно проаналізувати її зв’язки з нормами Загальної частини КУпАП та з іншими нормативно-правовими актами України. В цьому допоможе детальне дослідження в майбутньому ознак складу даного проступку, адже вказане сприятиме органам державної контрольно-ревізійної служби в Україні правильно кваліфікувати правопорушення з фінансових питань та застосувати потрібні заходи впливу.
Отже, дослідження поняття та підстав адміністративної відповідальності за порушення законодавства з фінансових питань дозволить краще зрозуміти норми, які регулюють відносини, пов’язані з такою відповідальністю, а також допоможе вивчити дане питання з метою здійснення у майбутньому розробок у галузі реформування не лише законодавства, а й самого процесу притягнення до адміністративної відповідальності.
71 вопрос
Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в КпАП прямо не передбачена, але низка статей КпАП має безпосереднє відношення до цієї діяльності. Серед таких можна назвати: порушення правил про валютні операції (ст. 162), віднесене до сфери фінансів; порушення митних правил (ст. 208); порушення встановленого порядку вивезення за межі республіки товарів народного споживання або інших матеріальних цінностей (ст. 208'); контрабанду (ст. 209), віднесені до таких, що посягають на встановлений порядок управління.
Так, порушення правил про валютні операції полягає у незаконних скуповуваннях, продажу, обміні, використанні валютних цінностей як засобу платежу або як застави, якщо вартість предмета незаконної операції не перевищує вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Поняття юридичної відповідальності в сфері зовнішньоекономічної діяльності
Юридична відповідальність за неправомірні дії в сфері правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності - відповідальність, яка застосовується в особливому процесуальному порядку до суб'єктів неправомірних дій в сфері зовнішньоекономічної діяльності, із застосуванням засобів державного примусу, передбачених санкцією міжнародних та національних норм права.
Юридичну відповідальність застосовують з метою утвердження законності; запобігання неправомірним діям; здійснення правової пропаганди щодо переваг правомірної поведінки; захисту суб'єктивних прав (компенсації спричиненої шкоди і відновлення порушених суб'єктивних прав). Додержання правових норм в сфері правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності випливає з інтересів всіх суб'єктів цієї діяльності. Сфера зовнішньоекономічної діяльності не могла б функціонувати, якби її суб'єкти не відповідали за свої дії або не передбачали можливість юридичної відповідальності.
Для того, щоб за вчинення неправомірної дії настала юридична відповідальність, необхідні дві умови: неправомірна дія має бути визначена у правовій нормі та фактичне здійснення описаної в правовій нормі неправомірної дії. Таким чином, підставами для юридичної відповідальності в сфері зовнішньоекономічної діяльності мають бути:
• нормативна підстава (правовий акт) як система правових норм, що регулюють застосування видів юридичної відповідальності;
• фактична підстава, як сукупність юридичних факторів, що засвідчують скоєння неправомірної дії.
Нормативною підставою застосування юридичної відповідальності за неправомірні дії в сфері зовнішньоекономічної діяльності є „Кримінальний кодекс України", „Кодекс України про адміністративні правопорушення", „Господарський кодекс" та „Митний кодекси України", інші нормативні акти України, що містять правові норми щодо юридичної відповідальності за неправомірні дії в сфері зовнішньоекономічної діяльності. При визначенні тяжкості юридичної відповідальності в сфері зовнішньоекономічної діяльності враховуються характер вчиненої неправомірної дії; характеристика особи, що вчинила неправомірну дію, ступінь її вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Майнова відповідальність - юридична відповідальність за правопорушення, яка застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, моральної шкоди, а також майнових санкцій.
Суб'єктами майнової відповідальності можуть бути Україна, як держава, юридичні та фізичні осудні особи - резиденти і нерезиденти України.
Майнова відповідальність за правопорушення в сфері правових відносин при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності проявляється в таких випадках:
• адміністративно-господарської відповідальності;
• цивільно-господарської відповідальності.
Адміністративно-господарська відповідальність - один з видів майнової відповідальності, яка наступає за вчинення адміністративно-господарського правопорушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності та ініціюється уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у встановленому законом порядку. Адміністративно-господарська відповідальність базується на застосуванні норм „Кодексу України про адміністративні правопорушення", "Митного кодексу України", „Господарського кодексу України", інших законодавчих актів України.
Адміністративно-господарська відповідальність за правопорушення передбачає:
• застосування адміністративно-господарських санкцій;
• застосування адміністративних стягнень.
Адміністративно-господарські санкції — це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення та ліквідацію наслідків правопорушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності. Адміністративно-господарські санкції застосовуються до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності органами державної влади та місцевого самоврядування.
Розрізняють наступні види адміністративно-господарських санкцій за правопорушення в зовнішньоекономічній сфері:
1) безоплатне вилучення прибутку (доходу);
2) адміністративно-господарський штраф;
3) стягнення зборів (обов'язкових платежів);
4) при зупинення операцій за рахунками суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;
5) застосування антидемпінгових заходів;
6) припинення зовнішньоекономічної діяльності;
7) застосування індивідуального режиму ліцензування;
8) при зупинення дії ліцензії на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
9) анулювання ліцензії на здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
10)обмеження або призупинення діяльності суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності тощо.
Адміністративні стягнення - міра відповідальності, яка застосовується з метою виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню правопорушником нових правопорушень. Адміністративні стягнення застосовують до правопорушників у разі здійснення ними адміністративного правопорушення. При малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган, уповноважений вирішувати справу, може звільнити правопорушника від адміністративного стягнення і обмежитись усним зауваженням.
Суб'єктами адміністративних стягнень за правопорушення в сфері зовнішньоекономічної діяльності можуть бути Україна, як держава, та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Україна, як держава, в особі своїх органів виконавчої влади та місцевого самоврядування може бути суб'єктом адміністративних стягнень за усі свої неправомірні дії перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарювання можуть бути суб'єктами адміністративних стягнень за усі свої правопорушення перед Україною, як державою.
До адміністративних стягнень належать:
1) попередження;
2) штраф;
3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;
5) виправні роботи;
6) адміністративний арешт.
Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності
Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності й іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення законів України і своїх зобов'язань, закріплених в договірному порядку. У той же час, Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, а суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності не несуть відп відальності за дії України як держави.
У сфері зовнішньоекономічної діяльності може за' стосовуватися майнова і кримінальна відповідальність.
За порушення законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані наступні спеціальні санкції:
— накладення штрафів, розмір яких визначається законами України, рішеннями судових або арбітражних органів;
— застосування антидемпінгових процедур у випадку здійснення демпінгу;
— застосування індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності;
— тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності.
Одними з найбільш реальних заходів впливу на порушників валютного, митного і податкового законодавства в області зовнішньоекономічної діяльності є: тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності і режим індивідуального ліцензування. Ці санкції вводяться Міністерствами зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі (відповідно до офіційного представлення таких органів, як Головна державна податкова адміністрація України, Державний митний комітет України, правоохоронні органи) у випадку недотримання термінів розрахунків по експортно-імпортних операціях, за збереження валютних цінностей, доходів і майна за рубежем без необхідних для цього ліцензій Національного банку України, а також інші порушення в області зовнішньоекономічної діяльності.
Тимчасове призупинення зовнішньоекономічної діяльності може застосовуватися винятково до українських учасників і полягає в забороні на здійснення експортно-імпортних операцій. Така санкція вводиться терміном на півроку.
Режим індивідуального ліцензування, на відміну від попередньої санкції, не забороняє цілком здійснення експортно-імпортних операцій, а вимагає ліцензування здійснюваних угод. Застосовуватися режим індивідуального ліцензування може як до українських, так і до іноземних учасників зовнішньоекономічної діяльності терміном на півроку. Згідно з режимом індивідуального ліцензування при здійсненні кожної зовнішньоторговельної операції підприємство повинно звертатися за відповідною ліцензією в Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України. Надані заявником матеріали (експортно-імпортний контракт й інші документи) розглядаються на предмет відповідності цін, умов розрахунків, термінів надходження платежів і, у випадку позитивного рішення, митним органам видається дозвіл на митне оформлення вантажів заявника.
Обидві санкції можуть бути скасовані достроково, якщо підприємство виконає усі вимоги законодавства. Якщо після закінчення періоду застосування санкцій порушник не виконує необхідних від нього зобов'язань, санкції можуть застосовуватися повторно.
72 вопрос
Адміністративно-правова відповідальність за порушення авторських та суміжних прав
На сьогодні в Україні значно збільшилася роль адміністративної відповідальності, яка виконує важливі завдання щодо забезпечення законності та правопорядку у сфері регулювання адміністративно-правових відносин. Особливу актуальність набуває інститут адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності. Для того, щоб інтелектуальна власність, дійсно, відігравала суттєву роль у суспільстві і забезпечувала його розвиток, необхідна надійна система її правової охорони й ефективного захисту від правопорушень. Проблема адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності в сучасних умовах потребує більш глибокого, всебічного, комплексного та порівняльного аналізу цього виду юридичної відповідальності, виявленню її особливостей.
Адміністративна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності включає всі властиві юридичній відповідальності основні ознаки:
- по-перше, є державно-правовим примусом;
- по-друге, нормативно-виражена і проявляється у застосуванні, реалізації санкцій правових норм;
- по-третє, має чітку підставу — правопорушення;
- по-четверте, накладається у строго встановленому процесуальному порядку;
- по-п’яте пов’язана з обтяжливими наслідками майнового, морального, особистісного та іншого характеру для правопорушника.
У той же час у адміністративної відповідальності, у тому числі і за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, є цілий ряд специфічних особливостей, які дозволяють відокремити її від інших видів відповідальності. Вони пов’язані з підставою її виникнення, характером заходів її впливу та процедурою застосування.
Передусім найважливішою особливістю адміністративної відповідальності є те, що в більшості випадків вона застосовується в позасудових процесуальних формах. Державних органів і посадових осіб, які правомочні накладати адміністративні стягнення на правопорушників, дуже багато.
За загальним визнанням, це обумовлено особливостями адміністративних правопорушень – їхньою незначною небезпекою, розповсюдженістю, необхідністю оперативного карального впливу на правопорушника. Потрібно зауважити, що під час реформи судової системи значно розширилися процесуальні гарантії як судового оскарження, так і судової форми накладення адміністративної відповідальності. Що стосується адміністративних правопорушень, передбачених ст. 51-2 КпАП України, то їхній розгляд законодавцем покладено на районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді).
Інша особливість адміністративної відповідальності полягає у тому, що вона настає за скоєння адміністративного правопорушення і застосовується щодо осіб, які не перебувають у службовій підпорядкованості органу, який застосовує відповідальність. Саме цим адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної та матеріальної. В адміністративно-правовій науці немає єдиного загальноприйнятого поняття природи адміністративного проступку. І.А. Ґалаґан стверджує, що адміністративна відповідальність настає за порушення винним адміністративно-правових обов’язків [30, с. 32]. При цьому природу такого обов’язку він вбачає у тому, що вона за своїм характером виражена в нормах адміністративного права.
Аналогічну позицію ще в більш категоричній формі висловила О.М. Якуба. Вона звертає увагу на те, що об’єднуючим початком адміністративної відповідальності є реалізація санкції адміністративно-правових норм, і тому «понятие проступка и других правонарушений, за которыми следует разнообразные меры административной ответственности, связано с нарушением организующей исполнительно-распорядительной деятельности соответствующих государственных органов». Адміністративні правопорушення стосуються сфери державного управління і виражаються в порушенні або невиконанні адміністративно-правових норм, які регулюють різні галузі управління [47, c. 80]. Безумовно, норми, що забороняють, за порушення яких встановлено адміністративну відповідальність, за своєю галузевою приналежністю складають покаральне адміністративне право. Тому винний порушує адміністративно-правову норму в тій частині, де встановлено заборону на скоєння конкретної дії. Ознакою адміністративного правопорушення є адміністративна протиправність.
Сутність адміністративного правопорушення в тому, що це порушення певних інтересів, яке заподіює шкоду встановленим державою правовідносинам у різних сферах правового регулювання. Об’єктивно такі заборони встановлюються у нормах адміністративного права під загрозою застосування адміністративної відповідальності. Тому суб’єктивно адміністративне правопорушення порушує норму адміністративного права, а застосування відповідальності є реалізацією адміністративно-правової санкції.
Адміністративну відповідальність врегульовано нормами адміністративного права‚ що містять вичерпні переліки адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження і в сукупності утворюють її нормативну основу.
Адміністративна відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності є відповідальністю за окремий вид правопорушень, і у зв’язку з цим їй властиві всі ознаки і принципи цілісного інституту адміністративної відповідальності.
Саме тому, завершуючи аналітичний огляд теоретичних положень з проблеми адміністративної відповідальності, які було висловлено у науці адміністративного права, можна сформулювати поняття адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності.
З урахуванням поняття юридичної відповідальності в цілому і розглянутих ознак адміністративну відповідальність за порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності можна визначити як реалізацію адміністративно-правової санкції, яка виявляється у застосуванні судом до винної особи, що скоїла адміністративне правопорушення у сфері інтелектуальної власності, покарання, передбаченого КпАП України, згідно з визначеною законом процедурою.
Адміністративна відповідальність – різновид юридичної відповідальності, що має специфічну форму реагування держави на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України.
Відповідно до ст.51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп’ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
Об’єктом цього правопорушення є майнові та немайнові права суб’єктів права інтелектуальної власності (визначені статтями 14, 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права).
За винятком визначених законодавством випадків, автор (чи інша особоа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового платежу, або відразувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб’єктів авторського прав організаціяси колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.[34]
Обмеження авторських майонових прав здійсюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору і не обмежуватимуть безпідствано законні інтереси автора.
Об’єктивна сторона цього правопорушення полягає у незаконному використанні об’єктів права інтелектуальної власності, привласненні авторства на такий об’єкт або іншому умисному порушенні прав на об’єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом.
Суб’єктивна сторона: зазначене правопорушення може бути вчиненен тільки з умислом.
Суб’єктому цього правопорушення може бути будь-яка особа, яка досягла віку приягнення до дисциплінарної відповідальності.[16]
Існування адміністративної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав та адміністративно-правового механізму захисту цих прав має позитивні моменти, до яких можна віднести:
- оперативність розгляду справ, що створює об'єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав;
- зазначений порядок застосовується для вирішення категорій спорів, які виникають в основному на стадії оформлення прав на об'єкти названої власності, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг;
- справи розглядаються на підставі спеціальної процедури, спрощеної порівняно з цивільним судочинством, що виключає більшість процесуальних дій. [36]
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передчене статтею 51-2 КупАП, настає у випадку, коли зазначені дії не спричинили матеріальної шкоди у значному розмірі. Матеріальна шкода вважається завданою у значному розмірі, якщо вартість примірників незаконно відтворених чи розповсюджених творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань фонограм і програм мовлення, аудіо- та відеокасет, дискет, дисків, інших носіїв інформації у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян в від двадцяти до двухсот разів, в великому розмірі — в від двохсот до тисячі разів, а завданою в особливо великому розмірі — якщо їх вартість або сума доходу у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Таким чином, об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом інститутів адміністративного права, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності. Але правові наслідки порушення прав на окремі об’єкти інтелектуальної власності зовсім інші і потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо на доцільності диференційованого регулювання відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.
Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, а так само незаконне відтворення, розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розповсюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному, великому чи особливо великому розмірі утворюють склад злочину, передбаченого статтею 176 Кримінального кодексу України.[19]
73 вопрос
Питання адміністративної відповідальності юридичних осіб у сфері валютного законодавства сьогодні є актуальним і досить дискусійним. Перш за все це пов’язано з наявністю у сучасній теорії права і чинному законодавстві двох невирішених питань:
- чи може юридична особа бути суб’єктом адміністративної відповідальності взагалі;
- чи є фінансові санкції (які власне і застосовуються до юридичних осіб за порушення валютного законодавства) за своєю правовою природою заходами адміністративної відповідальності.
Саме на ці питання ми спробуємо дати відповідь у своїй статті.
Норми чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення України 7 грудня 1984 р. № 8073-X (далі – КУпАП) стосуються лише фізичних осіб, а на юридичних осіб дія норм цього Кодексу не поширюється. Але в умовах розвитку ринкових відносин і появи великої кількості суб’єктів підприємницької діяльності різних організаційно-правових форм це положення виявляється таким, що не відповідає вимогам сьогодення. Значна частина вітчизняних дослідників сьогодні погоджуються з тим, що коло суб’єктів адміністративної відповідальності має бути розширене за рахунок включення до них юридичних осіб і що у зв’язку з цим слід внести певні зміни й доповнення до сучасного адміністративного законодавства (Герасименко Є.С. Питання реформування інституту адміністративної відповідальності: Автореф. дис. канд... юр. наук: 12.00.07 / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2000. – С. 8; Кротюк В., Іоффе А., Лук’янець Д. Фінансові санкції та адміністративна відповідальність: проблема співвідношення // ПравоУкраїни. – 2000. – № 5).