Способи комунікативного впливу: переконування і навіювання
Переконування — метод виховання, який передбачає цілеспрямований вплив на свідомість вихованця з метою формування у нього позитивних морально-психологічних рис, спонукання до суспільно корисної діяльності або подолання негативної поведінки. Педагог, звертаючись до свідомості, почуттів і досвіду школярів, ставить за мету формувати свідоме ставлення до дійсності, до змісту і норм поведінки.
Таким чином, переконування — це такий вплив однієї людини на іншу або на колектив, який, торкаючись раціонального й емоційного в їхній єдності, формує нові погляди, стосунки, або змінює неправильні ставлення і формує нові, які відповідають вимогам суспільства.
Поняття переконуваннявживається як метод впливу, а переконання— як результат переконування. Переконування як метод впливу педагога на школяра формує у нього моральні критерії і погляди, завдяки чому учні поступово виробляють власні переконання.
Переконання як результат педагогічного впливу — це міцні, засновані на певних принципах життєві позиції людини, система поглядів, підтверджених досвідом. Це складова світогляду вихованця, яка виступає важливим мотивом його діяльності, стимулюючи внутрішню активність особистості школяра. Знання і переконання — не тотожні.
У педагогічній практиці переконувальний вплив за допомогою слова використовується в таких формах: розповідь, роз'яснення, доведення, бесіда, лекція. Кожна з названих форм словесного повідомлення повинна відповідати загальним вимогам до переконування:
а) зміст і форма переконування мають враховувати рівень вікового та індивідуального розвитку особистості, бути зрозумілими і доступними для учнів;
б) воно повинне бути логічним, послідовним, максимально доказовим;
в) переконування повинно містити як узагальнені положення (принципи й правила), так і конкретні факти, приклади;
д) переконуючи інших, педагог повинен сам глибоко вірити в те, що він повідомляє.
Застосування переконування з метою перевиховання, формування нових поглядів і ставлень може здійснюватися через створення спеціальних ситуацій: ситуації несподіваності, ситуації вибору, ситуації подолання труднощів, ситуації конфлікту між дітьми.
Загальна характеристика навіювання.
Навіювання, або сугестія ( від лат. підказка) — це психічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на некритичне сприйняття і прийняття слів, висловлених в них думок і волі.
Навіювання — надзвичайно складне явище, яке вивчається багатьма науками. Фізіологія вищої нервової діяльності розкриває головні фізіологічні механізми навіювання і навіюваності, психологія розглядає психологічні механізми навіювання, соціальна психологія аналізує його як соціально-психологічний феномен. Навіювання в педагогічному процесі досліджується як спосіб впливу на особистість, вивчаються можливості його широкого використання, умови досягнення ефекту в розвитку особистості. Виокремився напрямок у педагогіці — сугестопедія.
У навіюванні беруть участь «сугестор» (той, хто навіює) і «сугеренд»(той, на кого спрямований навіювальний вплив). У його змісті лежать три основні взаємопов'язані елементи: процесуальний (прийняття впливу тим, на кого спрямоване навіювання), операційний (навіювальний вплив), результативний (реакції у відповідь на вплив).
Основним засобом сугестивного впливу є слово. За допомогою слова ми можемо викликати у дитини почуття бадьорості або страху, радості або пригнічення, віри в себе або зневіри, інтересу чи нудьги, довір'я чи підозри.
Навіювання відрізняється зниженою аргументацією. Сугестор вводить у психіку сутеренда певні установки, спрямовані на зміну психічної діяльності, які сприймаються сугерендом при зниженому рівні усвідомлення та критичності і стають його внутрішньою установкою.
До факторів ефективності педагогічного навіювання належать: обстановка, в якій відбувається навіювання; ставлення педагога до того, що він навіює, впевненість у здійсненні навіювання; зміст навчального матеріалу; ставлення школярів до педагога, їх стан під час навіювання; врахування педагогом вікових і індивідуальних особливостей школярів; володіння технікою навіювання; створення умов для реалізації певних якостей, які навіюються.
Навіювання буває довільне й мимовільне. Довільненавіювання — цілеспрямований і свідомо організований психологічний вплив, за яким сугестор знає, що і кому він хоче навіяти і відповідно до цього добирає прийоми навіювання.
При мимовільномунавіюванні вчитель-вихователь не ставить перед собою мету навіяти учневі ту чи іншу думку, дію, вчинок тощо, але його зауваження (такого характеру: «Ти як завжди впертий і говориш лише дурниці») всупереч бажанням педагога можуть навіяти небажані стани. Мимовільно можна формувати і позитивні якості особистості.
За способом впливу навіювання поділяється на пряме і непряме. При прямомунавіюванні вчитель прямо й відкрито закликає учня здійснити певний крок або утриматися від нього: «Тепер ти завжди будеш старанно готувати уроки...» Характеристику різних видів сугестопедичних засобів впливу подає І.Ю. Шварц.
Непряме педагогічне навіювання розраховане також на беззаперечне прийняття інформації, але саме повідомлення педагога подається не в наказовій (імперативній) формі, а у вигляді розкриття факту чи опису якогось випадку, які приймаються учнями, впливають на їхню поведінку поза їхньою волею і критикою.
Самонавіювання як вид навіювання являє собою свідоме саморегулювання власного організму шляхом промовляння (вголос чи подумки) словесних формул, спрямованих на вироблення установок для певного психічного стану чи для конкретної дії. Самонавіювання — управління власною психікою шляхом навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. Формули самонавіювання, за В.Л.Леві, «вводяться в пам'ять, переходять з короткочасної пам'яті у довготривалу, із свідомості у підсвідомість і врешті-решт вже автоматично, мимовільно починають впливати на самовідчуття і поведінку».