Методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності

Методи контролю забезпечують одержання зворотної інформації про зміст, характер і досягнення у навчально-пізнавальній діяльності учнів та про ефективність праці вчителя.
Залежно від форми контрольних завдань (проходження інформації між викладачем і учнями) перевірка може бути усною, письмовою, графічною і практичною.
Метод усного опитування. Є найпоширенішим і найбільш ефективним. Його використовують при вивченні майже всіх предметів. Полягає у з'ясуванні рівня знань учня завдяки прямому контакту з ним під час перевірочної бесіди. Усне опитування передбачає постановку вчителем питань (завдань), підготовку учнів до відповіді та демонстрування своїх знань, корекцію і самоконтроль викладених знань у процесі відповіді, аналіз та оцінювання її.

Письмовий контроль. Особливістю письмової контрольної роботи, порівняно з усною перевіркою, є глибина відповідей на запитання і виконання практичних дій, більша тривалість її проведення і підбиття підсумків. її проводять у формі письмових відповідей на запитання, письмового розв'язання задач, предметних диктантів (математичних, фізичних тощо), які дають змогу оперативно визначити якість знань учнів. Такий контроль сприяє формуванню навиків самоконтролю.
Графічна контрольна перевірка. Передбачає графічну форму відповіді учня на запитання, коли обчислення або знаходження різних величин здійснюють за допомогою креслення, графіка, малюнка, векторної діаграми тощо. Виконання графічного завдання потребує додаткового приладдя (лінійки, циркуля, транспортира та ін.). Особливий вид графічної перевірки — робота з контурними картами.
Практична контрольна перевірка. Передбачає практичне вирішення контрольних завдань (складання схем, вмикання вимірювальних приладів, зняття показників приладів, ремонт, регулювання або технічне обслуговування обладнання та ін.). Найчастіше вдаються до неї при вивченні прикладних спецпредметів.
Залежно від характеру контрольних завдань розрізняють синтезований (учням дається завдання, відповіді на які потребують узагальнених знань, умінь і навичок) та ймовірний контроль (перевірка всієї системи знань питаннями, відповіді на які віддзеркалюють цю систему).
Це так звані традиційні методи, засоби і форми організації навчання та контролю. Пройшовши багаторічну, а іноді йбагатовікову апробацію, вони, хоч і потребують відповідного оновлення, сприяють виникненню та удосконаленню нетрадиційних, до яких належать тестові і програмовані (машинні та безмашинні) методи.
Тестові методи перевірки знань.Вони становлять систему завдань для оцінювання знань учня, студента за допомогою кількісних норм. Здебільшого передбачають вибір особою, яка проходить тестування, однієї з кількох запропонованих відповідей.

Програмований контроль. Полягає у пред'явленні до всіх учнів стандартних вимог у процесі перевірки однакових за кількістю і складністю контрольних завдань, запитань. Оцінювання знань здійснюють за допомогою різних автоматизованих або технічних пристроїв. Простий і поширений спосіб стандартизації опитування в шкільних умовах — застосування перфокарт, згідно з якими учні записують відповіді на аркуші паперу в клітинку, вказуючи по вертикалі номер завдання, по горизонталі — код відповіді. Після закінчення роботи вчитель порівнює учнівський лист з дешифратором, який накладають на цей лист. Оцінку учневі виводять за кількістю правильних відповідей.

Іспити (екзамени).Екзамени, як і інші види перевірки успішності, підвищують відповідальність учителя і кожного школяра за свою роботу, сприяють систематизації вивченого, вихованню в учнів вимогливості до себе тощо. Влаштовують їх в урочистій, діловій і спокійній атмосфері, перевіряючи знання учнів вимогливо, але тактовно і доброзичливо, виставляючи оцінки відповідно до єдиних критеріїв і норм.

 

38. Навчальні плани. Навчальні програми. Підручники й посібники.

 

Зміст освіти відображається в навчальних планах, програмах, підруч­никах, дидактичних матеріалах для самостійної роботи, наочних посібниках.

Навчальний план - документ, затверджений Міністерством освіти і науки України, який визначає склад навчальних предметів (для кожного типу шкіл), розподіляє їх за роками навчання із визначенням кількості го­дин (уроків), які відводяться на вивчення кожного предмета в тиждень, а також встановлює структуру навчального року.

Включення тої чи іншої дисципліни в навчальний план визначається її функціями у змісті освіти і замовленням суспільства. З урахуванням цьо­го в навчальний план введено нові предмети: основи інформатики з 5-го класу, етика, екологія.

У практиці загальної середньої освіти використовується декілька ти­пів навчальних планів: базовий, типовий і навчальний план школи.

Базовий навчальний планзагальноосвітніх навчальних закладів - це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти, осві­тні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумо­влює гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантнаскладова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необ­хідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативнускладову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи (шкільний компонент).

Навчальний план загальноосвітньої середньої школи - це норматив­ний документ, який не тільки визначає структуру навчального року, кіль­кість годин, відведених на кожний навчальний предмет, але й ураховує до­даткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факульта­тивів, гуртків тощо.

На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встанов­люють послідовність його вивчення.

Навчальні програмизатверджуються Міністерством освіти і науки України. Вони містять загальну характерис­тику змісту навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предме­та для учнів кожного класу; 4) методичні рекомендації педагогу з організа­ції і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів; 5) критерії оціню­вання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми – обов’язок вчителя.

На сучасному етапі існують такі системи викладузмісту навчального матеріалу:

1. Лінійна– безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів навчання. Лінійний принцип побудови програм дає економіч­ність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2. Спіральна– неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3. Концентрична – повторне вивчення певних розділів, тем для більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4. Мішана – комбінація різних систем викладу.

Підручники і посібники

 

Подальша конкретизація змісту освіти здійснюється в шкільних підруч­никах, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів.

Підручник- книга, що містить основи наукових знань з певної навча­льної дисципліни відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики.В підручнику втілюються важливі компоненти зміс­ту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього, в підручнику є завдання, вказівки і ме­тодичні рекомендації.

Вимоги до підручників:висока науковість, доступність, точність, яс­ність і яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобі­льним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

1. Освітню– функція підручника, що полягає в забезпечені процесу
засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до су­часного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнаваль­них умінь і навичок.

2. Розвивальну - функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3. Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впли­вати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську– функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5. Дослідницьку– функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.

Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:

1. Логічний– принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення відповідно до сучасної логі­чної структури певної науки.

2. Психологічний - принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнава­льних можливостей учнів.

3. Генетичний– принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично.

Структура підручника містить текстита позатекстові компоненти. Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснюваль­ний. Крім цього, за характером відображення дійсності і дидактичною ме­тою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.

Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додатко­ву, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрес­томатії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.