Наш край в роки Великої Вітчизняної війни.
22 червня 1941 р. фашистська Німеччина та її союзники напали на СРСР. З перших днів війни десятки тисяч харків'ян пішли добровольцями на фронт. Робота в місті перебудовувалася на військовий лад. Почалося масове виробництво танків, літаків, снарядів, мінометів. За ініціативою робітників завбду «Серп і Молот» було зібрано кілька мільйонів карбованців до фонду оборони. У вересні 1941 р. запеклі бої розгорнулися на далеких підступах до Харкова. Понад 100 тис. харків'ян працювали на спорудженні оборонних об'єктів. У місті було створено частини народного ополчення. Частини Червоної армії в запеклих боях на якийсь час затримали просування гітлерівських військ, що дало можливість здійснити евакуацію населення, промислових підприємств і навчальних закладів Харкова на схід СРСР. 18 вересня розпочалася евакуація ХТЗ. До 24 жовтня 1941 р. з Харкова було евакуйовано 320 ешелонів з устаткуванням промислових підприємств і 225 ешелонів із людьми. З Харківської області було евакуйовано 70 великих промислових підприємств союзного й республіканського значення.
У середині жовтня 1941 р. частини Червоної армії відступили до Харкова, де протягом п'яти діб стримували наступ ворога. 24 жовтня 1941 р. радянські війська залишили Харків. Німецько-фашистські окупанти встановили в місті режим терору. Почалися розстріли мирних жителів. Трагічною стала доля євреїв Харкова. Було створено харківське гетто, куди переселили 16 тис. осіб. Більшість із них були розстріляні в Дробицькому Яру. Радянський режим тривалий час замовчував правду про ці події. У 1988 р. був утворений комітет з увічнення пам'яті жертв цієї трагедії.
За роки окупації у Харкові було розстріляно близько 100 тис. мирних жителів. Десятки тисяч людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
Місто не скорилося ворогові. Створювалися й діяли підпільні організації, партизанські загони та диверсійні групи, якими було знищено понад 20 тис. німецьких солдатів і офіцерів, 21 ешелон із військами й технікою ворога. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєне підпільникам. Бакулі-ну, П. Зубареву, керівникові підпільної групи селища Лідне М. Кисляк.
Радянське командування провело операцію зі звільнення Харкова 12— 19 травня 1942 р. 12 травня війська Південно-Західного фронту перейшли до наступу і просунулися на 18—50 км, але 14 травня темп наступу знизився. Супротивнику вдалося зайти в тил радянських військ, виникла загроза їхнього оточення. Обставини вимагали припинити операцію, але командування Південно-Західного фронту змогло переконати Сталіна в необхідності продовження операції. 19 травня 1942 р. Харківська наступальна операція перетворилася для радянських військ на трагедію. Під Харковом Червона армія втратила 230 тис. людей загиблими та полоненими, 775 танків, понад 5000 кулеметів і мінометів. Тільки 22 тис. бійців вийшли з оточення.
Після Сталінградської битви відбулася друга спроба визволення Харкова. 16 лютого 1943 р. війська Воронезького фронту звільнили місто,- але 15 березня 1943 р. під тиском переважаючих сил ворога знову залишили його. І лише 23 серпня 1943 р. внаслідок Бєлгородсько-Харківської операції місто було визволене військами Степового (командувач І. Конєв) фронту.
Невмирущою славою вкрили себе герої-визволителі Харкова. Серед них 25 гвардійців взводу гвардії сержанта П. Широніна (усім їм присвоєно звання Героя Радянського Союзу). У боях за Харків пройшов хрещення 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Людвіга Свободи. За героїзм підпоручик Отакар Ярош був нагороджений званням Героя Радянського Союзу — посмертно. На честь звільнення міста від німецько-фашистських загарбників десятьом дивізіям, що відзначилися в боях за місто, було присвоєно найменування Харківських. Висновок. За роки війни населення Харкова зменшилося в 4 рази. Були зруйновані підприємства, школи, будинки. Але мужність і героїзм народу дозволили місту вистояти. Щороку 23 серпня харків'яни святкують День визволення міста.