Фізичне, економічне та психологічне насильство над дітьми.
Виділяють чотири види насильства щодо дитини: фізичне, психологічне, сексуальне та економічне.
1. Фізичне насильство – це нанесення дитині батьками чи особами, які їх замінюють, вихователями, іншими особами фізичних травм, різних тілесних ушкоджень, що завдають збиток здоров’ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідинами, запаленими сигаретами, укусів та з використанням усіляких предметів як знаряддя знущання. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають стан сп’яніння (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем). Фізичне насильство – одна з найпоширеніших форм насильства. У нашій країні фізичні покарання дітей, нажаль, досі є звичайною практикою. У деяких родинах чи установах, де виховуються діти, як дисциплінарну міру використовують різні види фізичного покарання – від потиличників і ляпанців до побиття ременем.
Слід розуміти – такі дії є виявом насильства щодо дитини та визнані у нашій державі забороненими. Дитина, яка переживає фізичне насильство, отримує інформацію від значимих для неї людей (перш за все, на невербальному рівні): - люди, які мене найбільше люблять та бажають мені добра – це ті, хто мене найбільше б’є; - у мене є право бити інших; - я можу застосовувати фізичну силу, коли інші заходи впливу на когось не діють. Фізичне насильство майже завжди супроводжується словесними образами, психологічним тисом тощо.
2. Психологічне насильство – це постійний чи періодичний психологічний вплив на дитину з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів через словесні образи, погрози, приниження людської гідності дитини. Психологічне насильство також може виявлятися в обвинуваченнях дитини в тому, у чому вона не винна, демонстрації нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства відносяться також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідні її віковим можливостям.
Психологічне насильство є основою всіх видів насильства і зневаги щодо дітей. Як самостійний різновид жорстокого поводження з дітьми, психологічне насильство стало предметом вивчення спеціалістів в кінці 70 – на початку 80-х років. За думкою більшості спеціалістів, які займаються цією проблемою, психологічне насильства зустрічається значно частіше і наносить значно більше шкоди особистості дитини, ніж це часто вважається. Виділяють 5 основних форм психологічного насильства: Ігнорування психоемоційних потреб дитини, що проявляється у нездатності дорослих, які опікуються дитиною, виражати прив’язаність, любов і турботу щодо неї, у позбавленні її емпатійного ставлення, ігнорування потреб дитини у безпечному психологічному оточенні, підтримці, спілкуванні; Відторгнення проявляється у публічному приниженні дитини, висуванні до неї надмірних, невідповідних віку вимог, публічній демонстрації негативних якостей дитини, постійному формуванні у неї почуття сорому і провини за прояви природніх для них емоцій (страх, плач, гнів тощо), жорсткій, невідповідній віку критиці тощо. Погрози і тероризування проявляються в приниженні гідності дитини, погрозах покаранням, побиттям, здійсненням насильства щодо дитини чи щодо того, кого дитина любить (щодо мами, сестри, брата, домашньої тварини чи навіть іграшки), використання ненормативної лексики щодо дитини. Ізоляція, що передбачає встановлення безпідставних обмежень на соціальні контакти дитини з однолітками, родичами чи іншими дорослими, обмеження права дитини на побудову власних взаємовідносин з однолітками і відсутність у дитини права залишати свій власний будинок, кімнату (наприклад, батьки примусово, без підстав, переводять дитину на домашнє навчання чи ж взагалі забороняють ходити до школи, виходити на вулицю тощо). Розбещення передбачає формування мотивації до розвитку девіантної поведінки, включаючи крадіжки, заохочення самодеструктивної поведінки, залучення дитини до вживання алкоголю і наркотиків .
3. Сексуальне насильство – це втягнення дитини з її згоди або без такої дорослою людиною або іншою дитиною у прямі або непрямі дії сексуального характеру для задоволення сексуальних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (вагінальний, оральний і анальний контакт), взаємну мастурбацію, інші маніпуляції зі статевими органами, залучення дитини до комерційного сексу та порнобізнесу тощо . Виділяють контактний і неконтактний спосіб сексуального насильства що до дітей.
До контактного насильства спеціалісти відносять:
1). Статевий акт з дитиною, здійснений вагінальним, анальним і оральним способом;
2). Мануальний оральний, генітальний чи будь-який інший тілесний контакт з статевими органами дитини, а також доторки до ерогенних зон тіла дитини;
3). Введення різних предметів у піхву чи анус;
4). Обопільна мастурбація зі сторони дорослого та дитини.
До неконтактного сексуального насильства щодо дитини належать:
1). Демонстрація еротичних і порнографічних матеріалів дитині або перегляд таких у присутності дитини;
2). Здійснення статевого акту у присутності дитини;
3). Демонстрацію оголених гені талій дитині (ексгібіціонізм);
4). Підглядання за дитиною під час здійснення нею інтимних процедур (вуаєризм);
5). Залучення дитини до комерційного сексу та порнобізнесу.
4. Економічне насильство (або зневага інтересами і потребами дитини, нехтування) – відсутність належного забезпечення основних потреб дитини в їжі, одязі, житлі, вихованні, освіті, розвитку, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, у силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недосвідченість) і без таких. Типовим прикладом зневажливого ставлення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь і інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків. Нехтування потребами дитини має місце не лише у сім’ях з низьким матеріальним становищем. Іноді батьки або особи, що їх замінюють, поводять себе таким чином через відсутність батьківської компетенції (наприклад, випускники інтернатів), нелюбов до дитини тощо. Зазвичай жертва страждає одночасно від декількох видів насильства. Так, інцест (сексуальне насильство щодо дитини з боку близьких родичів) неминуче супроводжується руйнуванням сімейних стосунків та довіри в сім’ї, маніпулятивними стосунками, а часто й залякуванням з боку кривдника, що кваліфікується як психологічне насильство.
Складовою частиною практично всіх видів насильства є фізичне (побиття) або психологічне (погрози вбити або покалічити). Повний обсяг та масштаби всіх видів та форм насильства щодо дітей можна побачити через призму тієї шкоди, яку воно несе. Так, будь-який вид насильства щодо дітей веде до найрізноманітніших наслідків, але поєднує їх одне – збитки здоров’ю дитини, перешкоджання її оптимальному розвитку чи небезпеку для її життя. Розрізняють наближені та віддалені у часі наслідки насильства щодо дітей. До наближених наслідків належать фізичні травми, ушкодження, опіки, переломи, запаморочення, втрата свідомості та навіть смерть. Окрім того, до наближених наслідків належать також гострі психічні порушення, страх, гнів, агресія, тривога, замкненість, відмежованість від оточуючих. У дітей старшого віку можливий розвиток важкої депресії з почуттям власної збитковості, неповноцінності. Серед віддалених наслідків насильства щодо дітей виділяються порушення фізичного і психічного розвитку дитини, різні соматичні захворювання, психічні розлади, особистісні та емоційні порушення, формування девіантної поведінки, соціальні наслідки (особистісні: труднощі у встановленні контактів, занедбаність, криміналізація поведінки, алкоголізація та наркотизація; суспільні: деформація загальнолюдських цінностей, реплікація насильницької поведінки). Наслідки насильства щодо дитини можуть стати тими ознаками (індикаторами), що допоможуть людям, які оточують дитину, насамперед – спеціалістам, виявити насильство, попередити його розвиток та захистити дитину. Найбільш типові ознаки кожного з видів насильства щодо дітей представлено у таблиці 1.
Таблиця 1. Типові ознаки насильства щодо дітей Тип Ознака Фізичне - зсув суглобів, переломи кісток, гематоми; струс мозку; крововиливи в сітківку ока; - забиті місця на тілі або голові, які мають форму предмета (пряжки ременя, долоні, лозини); рани і синці різні за часом виникнення та/або у різних частинах тіла (наприклад, на спині і грудях одночасно), або незрозумілого походження; - сліди укусів людиною; - незвичні опіки (наприклад, цигаркою або розжареним посудом); - внутрішньочеревні травми (ушкодження нирок, викликане ударами по спині; розрив селезінки; внутрішні кровотечі); - самокаліцтво (заподіяння дитиною травм самій собі). Сексуальне - висипи, інфекції, що передаються статевим шляхом; урогенітальні запалення; - наявність гематом і укусів на грудях, сідницях, ногах, нижній частині живота, стегнах; - ознаки вагінального чи анального проникнення стороннього тіла; - залучення до комерційного сексу чи порнографії; - вагітність; - синдром „брудного тіла”: постійне перебування у ванній, під душем, що має характер настирливості; - вжиття дитиною запобіжних заходів, щоб важче було знімати одяг (багато пасків, одночасно надягнені декілька пар штанців тощо). Сексуалізована поведінка (поведінка, що виникає у наслідок психологічної травми, нанесеної через сексуальне насильство щодо дитини): ê знання термінології та жаргону, пов’язаного із сексом та не властивого дітям такого віку; ê ігри, що мають сексуальний підтекст, відповідні маніпуляції з іграшками (задерання платтячок у ляльок, імітація статевого акту за допомогою ляльок тощо); ê сексуальні злочини щодо ровесників або молодших дітей; ê сексуальні домагання до інших дітей або навіть дорослих; ê систематична нав’язлива мастурбація (навіть у присутності інших дітей або дорослих); ê рання мастурбація (допубертатна); ê нерозбірлива (проміскуїтет) та/або демонстративна сексуальна поведінка. Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. Психологічне (Окрім психологічного насильства, індикатори, наведені нижче, можуть свідчити і про інші види насильства) - регресивна поведінка дитини (тобто повернення до більш ранніх форм поведінки, які вже були подолані у зв’язку з віком), особливо у малих дітей (наприклад, смоктання пальців, нетримання сечі); - комплексне відставання у розвитку (від невеликого до значного); - низький рівень розвитку інтелекту; - низький рівень розвитку соціальних навичок і навичок міжособистісного спілкування, емоційному розвитку; - уникнення контактів із ровесниками; - демонстрація страху перед появою дорослих та/або необхідністю йти додому (до школи або до іншої установи, де дитина зазнає насильства); - вживання алкоголю або наркотиків; - суїцидальні думки; спроби суїциду; - насильство щодо свійських тварин та, взагалі, слабших істот; спалахи люті, агресії (вербальної та невербальної); - почуття провини; занижена самооцінка; занурювання у себе, дистанціювання від оточення; - дитина виглядає вкрай неохайно: брудне волосся і шкіра, поганий запах тощо; - неадекватна поведінка: надмірна агресія, істеричний сміх, зухвалість, страх тощо; - втечі з дому та бродяжництво. Економічне Зовнішні ознаки у дитини: - неохайність, брудний одяг надвеликого розміру, брудне волосся, поганий запах тощо; - ознаки недоїдання, наднизька вага, яка не відповідає віку дитини; - дитина шукає недоїдки та харчується ними, збирає пляшки тощо; - брудний одяг, який не відповідає віку дитини та погодним умовам; - дитина виглядає вкрай неохайною: брудне, обскубане волосся, брудна шкіра, поганий запах, відсутність зачіски тощо; - неліковані зуби, нелаковані захворювання у дитини; педикульоз, короста тощо; - постійно хворобливий вигляд дитини; - відсутність в дитини речей першої необхідності; - постійне невідвідання шкільних занять без поважних причин, особливо в сезон сільськогосподарських робіт. Особливості атмосфери, в якій знаходиться дитина: - брак їжі для дитини; іграшок, книжок, розваг тощо; - у дитини немає постільної білизни або постільна білизна пошматована і в плямах; - у приміщенні холодно; безлад і антисанітарія (відкриті сміттєві баки; залишки їжі, що гниють; екскременти тварин і людей); - наявність в будинку і його околицях місць підвищеної небезпеки (бите скло, гострі кути, відкрита електропроводка, пацюки та інші паразити, а також неогороджені висотні споруди, з яких дитина може впасти). За для ефективного попередження насильства щодо дитини, важливо розуміти його природу та чинники виникнення. Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. Одним з таких чинників, на жаль, є високий рівень терпимості до жорстокого поводження з дитиною у суспільстві та розгляд цього явища як сукупності певних дисциплінарних мір, спрямованих на виховання дитини. На сьогодні в Україні насильство (у тому числі – покарання дитини, що впливають на її психологічний стан та здоров’я в цілому) законодавчо визнано неприпустимим, однак у свідомості дорослих людей, більшість з яких самі виховувалися із застосуванням жорстких покарань, у тому числі фізичного характеру, зміни на користь відмови від насильницьких методів виховання відбуваються дуже повільно, а особливо, якщо відсутня цілісна система підвищення педагогічної компетентності дорослих, в основі якої лежить установка – виховання без насильства. Окрім того, серед чинників, що призводять до жорстокого поводження з дитиною, можна назвати психологічні особливості агресорів, зокрема: занижений рівень самооцінки, невпевненість у собі та власних силах; високий рівень піддання стресам та фрустрації фрустрація потреб; агресивність, підвищений рівень дратівливості; інфантильність у поєднанні з прагненням домінувати тощо. Окремо варто виділити чинники виникнення насильства щодо дітей у сім’ї з боку батьків або осіб, які їх замінюють. Такі чинники найчастіше пов’язані зі здоров’ям, культурою батьків та іншими особливостями родини, а саме: - алкоголізм або наркоманія одного чи обох батьків. У таких сім’ях якщо не фізичному, то психологічному стану дитини однозначно завдається шкода; - порушення емоційної сфери батьків (у тому числі, внаслідок психічного розладу), за яких людина виявляється нездатною адекватно контактувати з оточенням, у т.ч. з власною дитиною. До 60 % батьків дітей, які зазнали жорстокого поводження, мають депресії, тяжкі тривожні розлади, алкоголізм, гострі психози; - власний негативний досвід дитинства, пов’язаний з насильством. Люди, які в дитинстві зазнали фізичне або емоційне насильство, набагато частіше схильні до жорстокості; - хронічне безробіття батьків, яке має суб’єктивні причини – мається на увазі не тимчасова або вимушена незайнятість, а систематичні й свідомі Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. неспроможність чи небажання батьків працювати й забезпечувати основні потреби дитини у їжі, одязі, медобслуговуванні тощо; - невиправдані батьківські очікування, пов’язані з фізичними вадами дитини, її статтю, інтелектуальними здібностями тощо; - педагогічна безграмотність, перекручене уявлення про виховання дітей. Велику роль у розповсюдженні жорстокості до дітей відіграє необізнаність батьків або піклувальників у тому, які заходи впливу на дитину є неприпустимими; багато дорослих не розуміють, що не кожне покарання йде на користь. Групу ризику складають неповнолітні батьки та батьки віком до 21 року, що пояснюється не стільки їх віком, скільки неадекватним рівнем знань про дитину, відносно низьким рівнем освіти, часто скрутною фінансовою ситуацією; - низька правова культура, недостатня обізнаність у нормах, стосовних охорони прав дитини та системи санкцій за жорстоке поводження з нею. Серед чинників, які можуть призводити до насильства щодо дитини, можна назвати психологічні особливості самих дітей. Це не означає, що дитина є «винною» в тому, як до неї ставляться – йдеться про те, що дорослі не можуть прийняти певні особливості дітей, «зривають» на них своє невдоволення та безрезультатність їх «виховного» впливу. Такими рисами дітей можуть бути: - фізичні та психічні (в т.ч. вроджені) аномалії розвитку дитини, які не лише ускладнюють виховання, а й обурюють та дратують окремих батьків або інших дорослих, які доглядають за такою дитиною; - розумова відсталість або хронічні психічні захворювання (якщо в середньому поширення інтелектуальних вад серед дітей складає 2–3%, то серед дітей, які зазнали жорстокого ставлення, цей показник сягає 20–40%). Дорослі, насамперед вихователі (зокрема батьки) вдаються до насильства, не маючи навичок подолання проблем, пов’язаних із вихованням особливої дитини, а також «зганяють» на ній розчарування через невиправдані надії. Додатковим чинником стає нервово-психічне перевантаження, пов’язане з доглядом за дитиною із затримкою розвитку або з психічними порушеннями; Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. - гіперактивність, імпульсивність, агресивність дитини, які призводять до зниження здатності підкорятися вимогам дорослих, які їх виховують; - плаксивість або крикливість дитини, яка в низці випадків призводить до зниження прив’язаності дорослого до дитини та підвищення його дратівливості. Витоки формування насильницького поводження з дитиною не вичерпуються одним чинником, а як правило пов’язані із їх сукупністю. Для того, щоб попередити або ж подолати насильство щодо дитини необхідно враховувати вищезазначені чинники ризику виникнення таких дій щодо дитини та здійснювати відповідні профілактичні соціально-педагогічні втручання, що зможуть усунути ці чинники або ж мінімізувати їх. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей – це різновид соціально-педагогічної діяльності, що здійснюється рядом уповноважених структур, спрямований на попередження, усунення та подолання чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; раннє виявлення насильства; організацію системи заходів, спрямованих на надання допомоги дитині, яка постраждала від насильства, а також на роботу із агресором з метою недопущення повторних випадків насильства. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей включає в себе первинну, вторинну та третинну профілактику насильства щодо дітей. Первинна профілактика насильства щодо дітей – це сукупність заходів, спрямованих на попередження розвитку чинників ризику виникнення насильства щодо дітей; формування в суспільстві ненасильницького світогляду, культури толерантності та чуйності (у тому числі – ґендерної); неприйняття насильницької моделі виховання дітей та насильницьких стосунків між людьми загалом. Інструментом первинної профілактики можуть бути превентивні програми різного рівня. Основні завдання первинної профілактики насильства щодо дітей: Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. 1. розроблення та впровадження освітніх та просвітницьких програм з метою змінення соціальних і культурних моделей відповідальної, ненасильницької поведінки чоловіків і жінок (дітей та дорослих); викорінення упереджень, звичаїв та інших практик, базованих на ідеях меншовартості або зверхності, нетолерантності; 2. широке впровадження програм підготовки молоді до сімейного життя; програм для молодого подружжя або тих, хто збирається до шлюбу; формування усвідомленого батьківства; підвищення батьківської компетенції; раннього розвитку дитини тощо; 3. розроблення превентивних шкільних програм для обов’язкового впровадження їх в позакласне виховання, спрямованих на формування у дітей ненасильницького світогляду; 4. організація та проведення громадських акцій на національному та місцевому рівнях, спрямованих на формування ненасильницького світогляду серед населення, культури толерантності та чуйності (у тому числі – ґендерної), культури миру (зокрема акції «16 днів без насильства»); 5. скорочення кількості (аж до повної ліквідації) зон підвищеного ризику (погано освітлені або погано контрольовані зони); розташування зупинок громадського транспорту (автобус, метро, вокзали) в безпечних зонах; поліпшення патрулювання вулиць; 6. створення та запровадження постійно діючих програми підвищення кваліфікації для всіх категорій фахівців (міліціонерів, лікарів, вчителів, соціальних педагогів/працівників, психологів, суддів, працівників прокуратури, голів сільських рад, працівників управлінь та відділів в справах сім‘ї та молоді тощо), які працюють у сфері захисту дітей та попередження насильства, а також з дітьми, які зазнали насильства, та особами, які вчиняють насильство. Вторинна профілактика насильства щодо дітей – це сукупність заходів, спрямована на раннє виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. насильства щодо дітей; виявлення, усунення та подолання чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами. Основні завдання вторинної профілактики насильства щодо дітей: 1. розроблення та впровадження системи раннього виявлення ситуацій підвищеного ризику виникнення насильства щодо дитини; 2. виявлення та нейтралізація чинників, які сприяють скоєнню насильства щодо дитини конкретними особами; 3. підтримка сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація їх соціального супроводу; 4. підвищення кваліфікації педагогів, вихователів, інших фахівців, які працюють в установах для дітей (інтернати, у тому числі – спеціалізовані, для дітей з вадами розвитку, будинки дитини, притулки для дітей, центри соціально- психологічної реабілітації дітей, приймальники-розподільники для дітей, виховні колонії тощо), щодо збагачення арсеналу методів виховання дітей, які мають девіантну поведінку, психічні відхилення тощо, що дають позитивний результат та виключають будь-яке насильство над дитиною. Третинна профілактику насильства щодо дітей – це сукупність засобів втручання у тих ситуаціях, коли насильство щодо дитини вже здійснено, та спрямованих на недопущення рецидиву, реабілітацію дитини, яка зазнала насильства, та роботу з агресором. Основні завдання третинної профілактики насильства щодо дітей: 1. кризове втручання та вилучення дитини із ситуації насильства; 2. надання комплексної допомоги дитині, яка зазнала насильства, та її сім’ї; 3. розроблення та забезпечення ефективного функціонування реабілітаційних програм для дітей, які зазнали насильства; 4. розроблення та забезпечення ефективного функціонування програм соціальної реабілітації для осіб, які вчиняють насильство (насамперед – для батьків) з урахуванням їх статі, віку та інших особистісних характеристик. Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. В Україні законодавчо визначена система установ та організацій, на які покладається захист дітей від насильства та здійснення профілактики цього явища. Так, відповідно до Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення, затвердженого наказом № 5/34/24/11 від 16.01.2004 р. чотирьох органів центральної виконавчої влади, а саме Мінсім’ямолодьспорту, МВС, МОН, МОЗ, визначено наступні органи та установи, що здійснюють захист дитини від жорстокого поводження: - служби у справах дітей; - органи внутрішніх справ (насамперед – кримінальна міліція у справах дітей); - органи та заклади освіти; - органи та заклади охорони здоров'я; - управління (відділи) у справах сім’ї, молоді та спорту; - центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; - притулок для дітей та центр соціально-психологічної реабілітації дітей; - Всеукраїнська дитяча лінія (0-800-500-33-5) та система телефонів довіри. Отже, попередити та подолати проблему насильства щодо дітей можна лише за умови комплексного міжвідомчого підходу, що передбачає тісну взаємодію спеціалістів різних установ у досягненні спільної мети – захисту прав дитини. Координуючим органом у сфері захисту дітей від насильства та жорстокого поводження визначено служби у справах дітей, які, окрім координації, також мають низку важливих завдань, зокрема: - Ведуть загальний облік дітей, які зазнали жорстокого поводження, та сімей, у яких діти зазнали жорстокого поводження. - Координують діяльність органів освіти, охорони здоров'я, внутрішніх справ щодо профілактики та припинення фактів жорстокого поводження з дітьми. Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. - Надають необхідну допомогу дитині, яка зазнала жорстокого поводження, та в разі загрози його вчинення, вживають заходів до попередження жорстокого поводження щодо дитини. - Направляють дитину для обстеження стану її здоров'я до установ і закладів охорони здоров'я з метою документування фактів жорстокого поводження, надання дитині необхідної медичної допомоги, у тому числі лікування в стаціонарі. - Уживають невідкладних заходів до ліквідації наслідків і загрози неправомірних дій щодо дитини; у разі потреби разом з кримінальною міліцією у справах дітей розв'язують питання про тимчасове вилучення дитини із середовища, де вона зазнала жорстокого поводження, та про подальше її влаштування. - Спільно з центрами соціальних служб для молоді надають необхідну соціально-психологічну допомогу, проводять профілактичну та роз'яснювальну роботу щодо наслідків жорстокого поводження з дітьми. - Представляють, у разі необхідності, інтереси дитини в суді. Також доцільно визначити детальніше функції органів та закладів освіти у системі попередження насильства щодо дітей, а також окреслити роль фахівців органів освіти у виявленні та припиненні насильства. У вищезазначеному Порядку вказано, що органи та заклади освіти: - Здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. - Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах дітей, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення. - Уживають заходів до виявлення і припинення фактів жорстокого поводження з дітьми у навчальних закладах, притягують до дисциплінарної відповідальності співробітників, учнів та інших осіб, які допускають жорстоке поводження з дітьми. - Керівники навчальних закладів зобов'язують педагогічних працівників, зокрема класних керівників, проводити попереджувальну роботу з батьками з Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. метою недопущення випадків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також відстежувати подібні випадки з боку інших учнів. - Класні керівники організовують роботу з батьками щодо роз'яснення наслідків жорстокого поводження з дітьми в сім'ях, а також з особами, що становлять найближче оточення дитини, яка постраждала від жорстокого поводження або мається реальна загроза його вчинення. За виконання законодавства відповідає адміністрація закладу освіти. Тому збоку адміністрації має бути розроблений внутрішній механізм взаємодії учасників навчально-виховного процесу щодо попередження та виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми, попередження загрози його вчинення, та реагування, якщо такі випадки мали місце. У разі необхідності, адміністрація закладу може залучити до справи соціального педагога, психолога, медичного працівника. При цьому, адміністрація відповідає за не розголошення конфіденційної інформації щодо дитини, яка зазнала жорстокого поводження. У жодному разі спеціалісти, до яких звернулася дитина, або які виявили факт насильства щодо дитини, не мають права замовчувати таку інформацію. Це не лише питання моральності. По-перше, нехтування проблемою призводить до погіршення ситуації та може мати набагато гірші наслідки; по-друге, спеціалісти несуть відповідальність за виконання норм законодавства [1, с. 15–18]. Відповідно, якщо до будь кого із працівників органів внутрішніх справ, органів та закладів освіти, охорони здоров’я, управлінь у справах сім’ї, молоді та спорту, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо звернулась дитина з приводу жорстокого поводження з нею – той, до кого звернулась дитина (державний посадовець, лікар, вчитель, соціальний педагог, вихователь, психолог, працівник соціальної служби, міліції тощо), зобов’язаний оформити письмово звернення дитини і передати його до відповідного територіального підрозділу Служби у справах дітей протягом однієї доби з моменту отримання такого звернення. Журавель Т.В. Соціально-педагогічна робота з профілактики насильства щодо дітей / Т. В. Журавель // Соціальна педагогіка : навч. посібник / За заг. ред. О. В. Безпалько; Авт.-кол. О. В. Безпалько, І. Д. Звєрєва, Т. Г. Веретенко та ін. : – К. : Академвидав, 2013. – С. 197–209. Отже, насильство щодо дитини є феноменом, який має свої передумови та тягне за собою руйнівні наслідки як для особистості конкретної дитини, так і для всього суспільства в цілому. За умови комплексного та компетентного підходу до попередження цього феномену, своєчасного виявлення та подолання чинників, що призводять до насильства, реабілітації його жертв та корекційній роботі з агресорами можна мінімізувати прояви насильства у суспільстві загалом та зокрема щодо дітей.