Розділи клінічної психології.
Основними розділами клінічної психології є: патопсихологія, нейропсихологія і психосоматична медицина. Крім цього в неї часто включають такі спеціальні розділи, як психогігієна і психопрофілактика, реабілітологія, психотерапія, психологія девіантної поведінки, психологія розладів особистості, наврозологія. Кількість спеціальних розділів постійно множиться в залежності від потреб суспільства. І сьогодні можна зустріти такі приватні галузі клінічної психології, як психологія посттравматичного стресу, психологія інвалідності, психовенерологія, психоонкологія, психологія здоров'я та ін.
Патопсихологія – це (греч. πάθος — страдание, болезнь, греч. ψυχή — душа и греч. λογία — учение) — практическая отрасль клинической психологии, «изучающая расстройства психических процессов (например, при психических болезнях)»[1] и состояний психологическими методами, осуществляя анализ патологических изменений «на основе сопоставления с характером формирования и протекания психических процессов, состояний и свойств личности в норме»[2].
Патопсихологія займається питаннями порушень психіки людини, розладами адекватного сприйняття світу через ураження центральної нервової системи. Патопсихологія вивчає закономірності розпаду психічних процесів при різних розладах (хвороби), а також фактори, що сприяють створенню ефективних корекційних методів лікування.
В практичні завдання патопсихології входить аналіз структури психічних розладів, встановлення ступеня зниження психічних функцій, диференціальна діагностика, вивчення особливостей особистості та дослідження ефективності терапевтичних впливів.
Існує відмінність між патопсихологией, або розгляд психічної сфери людини з точки зору методів психології, і психопатологией, що розглядає психіку людини з точки зору нозології і психіатрії. Клінічна психопатологія досліджує, виявляє, описує і систематизує прояви порушених психічних функцій, патопсихологія ж розкриває психологічними методами характер перебігу та особливості структури психічних процесів, що призводять до спостерігаються в клініці розладів.
Засновниками російської патопсихології вважаються Б. В. Зейгарник і С. Я. Рубінштейн.
Нейропсихологія – це междисциплинарное научное направление, лежащее на стыке психологии и нейронауки, нацелена на понимание связи структуры и функционирования головного мозга с психическими процессами и поведением живых существ.
Нейропсихологія - велика наукова дисципліна, що досліджує роль мозку і центральної нервової системи у виникненні психічних процесах, зачіпає питання психіатрії і неврології, так і філософії свідомості, когнітивної науки і штучних нейрональних мереж.
Радянська школа нейропсихології займалася в основному дослідженням причинно-наслідкових відносин між ураженнями мозку, їх локалізацією та змінами з боку психічних процесів. В її завдання входило вивчення порушених психічних функцій у результаті пошкодження головного мозку, дослідження локалізації вогнища ураження і питань відновлення порушених психічних функцій, а також розробка теоретичних і методологічних проблем загальної та клінічної психології.
Провідну роль у створенні нейропсихології як самостійної дисципліни зіграли радянські вчені А. Р. Лурія і Л. С. Виготський, чиї дослідження отримали світове визнання.
Психосоматика – (др.-греч. ψυχή — душа и σῶμα — тело) — направление в медицине (психосоматическая медицина) и психологии, изучающее влияние психологических факторов на возникновение и течение соматических (телесных) заболеваний.
Психосоматика досліджує проблеми хворих соматичними розладами, у походженні і перебігу яких велику роль відіграє психологічний фактор. У сферу психосоматики входять питання, пов'язані з онкологічними та іншими важкими захворюваннями (повідомлення про діагноз, психологічна допомога, підготовка до операції, реабілітація та ін) і психосоматичними розладами (при переживанні гострої і хронічної психічної травми; проблеми включають симптоми ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби, гипертоническое розлад, нейродерміти, псоріаз та бронхіальну астму).