Структура, методи, та функції філософії
Філософія як соціокультурний феномен
Розуміння філософії
Філософія – це почуття, усвідомлення, теоретична-практична означеність, сутності, сенсу і цінностей всього сущого. Сутність – це основне визначальне, те, поза чим предмета не існує. Сенс – це бачення того, для чого щось існує. Цінність – міра значеності одного по відношенні до іншого. Філософія може виступати у якості науки, світогляду, методології(наука про методи), духовної культури.
Філософія – це наука про загальне(світ, простір, час, матерія). Наука – це сфера людської діяльності, функція якої є вироблення і теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність; одна із форм суспільної свідомості. Структурні меноменти науки: предмет, закони, понятійний апарат, методи дослідження. Спільне філософії з наукою: форма суспільної свідомості; здобуті знання представляють у теоретичній формі; структурні елементи наукового світогляду; типи світогляду; одно порядкові структурні елементи мають; Відмінності: понятійний апарат і закони мають всезагальний характер, розповсюджується на всі сфери діяльності; філософія намагається дати загальну цілісну картину дійсності; філософія включається в теоретичне обґрунтування будь-якого світогляду; філософію можна назвати наукою, коли за останнє приймають знання, основані на розумі.
Філософія- це теоретично-сформований світогляд, система загальних поглядів на світ, на місце людини в ньому. Філософія – це особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та дійсності.
Об’єкт і предмет філософії
Все те, на що спрямована увага людини, пізнавальна та інші види діяльності людини.Реальність – те що має, може мати відношення до людини або до суспільства, залишаючи при цьому свій слід.
· Об’єктивна реальність – це все те, що існує в світі, не в залежності від волі і свідомості самої особистості, і здатна залишити свій вплив на світ.
· Суб’єктивна реальність – все те, що створено завдяки волі і свідомості людини.
· Віртуальна реальність – це все те, що в дійсності створено уявленням людини, це реальність бажаного, реальність того, де людина хоче перебувати.
Об’єкт філософії – відношення людина-світ. Предмет філософії – сутність, сенс, цінності, які існують в системі взаємовідношення людина-світ.
Основні філософські питання
1) пізнай самого себе; 2) про шляхи досягнення людьми щастя; 3) що я можу знати, що повинен робити, на що сподіватися – що таке людина(Кант); 4) Маркситська – відношення мислення до буття, духу до природи, свідомості до матерії.Онтологія – вчення про буття. Гносеологія – вчення про пізнання.
Питання:
1. про першооснову буття(матеріальне чи ідеальне);
a. Матеріалізм – це філософський напрям, який виходить з того, що природа, буття, матерія є первинними; світ є матеріальним, об’єктивним.
b. Ідеалізм – протилежний матеріалізму філософський напрям, який намагається довести, що дух, свідомість, і мислення ідеальне є первинними. Об’єктивний ідеалізм – проголошує незалежність ідеї, духу, ідеального начала, і від матерії і від свідомості людини. (світова воля, світова душа, світовий розум).Суб’єктивний ідеалізм – стверджує залежність зовнішнього світу, його властивості і відношення від свідомості людини, конструює світ на основі особливостей індивідуальної свідомості і ставить цей світ в залежність від неї. Концепція монізму і дуалізму, є плюралізм
2) Питання про можливість пізнання світу.
3) В якому стані перебуває світ? Чи розвивається він і людська особистість.
Структура, методи, та функції філософії
Філософська система є світоглядним теоретичним знанням. Знання – це системно-узагальнений елементарний, відносно завершений образ дійсності. Особливість та унікальність філософського знання у найбільш високому рівні узагальнення, в результаті якого виділяються спільні риси, ознаки, зв’язки, відношення речей і процесів, що мають місце в об’єктивному світі. Філософськи знання – це знання найбільш загальних проблем буття.
Філософські знання включають в себе наступні рівні:
1. Онтологічний – знання розкриваються через сутність відношення «людина-світ».
2. Теоретико-пізнавальний – подається як знання про метод, дає характеристику про знання, постає як вчення про істину, та можливості її досягнення.
3. Методологічний – зазначає як за допомогою знань пізнається і перетворюється дійсність, розкриває те, яким чином філософія постає як наука.
Підсистема філософського знання:
1. Історія філософії – це процес зародження і розвитку філософських знань в системі відношень «людина-суспільство», вивчення історії філософського мислення.
2. Соціальна – це знання про відношення в системі «людина-суспільство», які створюються завдяки інтелекту, діяльності людини в суспільстві.
3. Філософська антропологія – це знання про сутність, сенс, цінність, виникнення людини, становлення її як особливої істоти.
4. Філософія історії – це знання про сутність, сенс, цінність історичного процесу.
5. Філософія економіки – це знання про суть та цінність тих відносин, які стосуються процесів створення благ, обміну, розподілу, споживання, системи відносин індивідуальної і соціальної свободи, яка реалізується у сфері економічної діяльності людини та суспільства.
6. Філософія політики – це розкриття сутності, сенсу, цінностей, відносин стосовно влади, а також організації і управління цими відносинами.
7. Філософія права – це знання про сутність, сенс і цінність права, вивчення його зв’язку з мораллю і політикою, аналіз різних правових концепцій.
8. Філософія релігії – це вчення про сутність, сенс і цінності, що характеризують відносини розуму і віри, а також визначення духовності, як сфера організації людського життя на основі визнання існування надприродного.
9. Філософія моралі - ……. людської поведінки, людських вчинків, визначення взірця людської діяльності і міри відповідальності за її результат.
10. Філософія естетики – відношення людини до дійсності.
11. Філософія мови - …….. відносин між людьми завдяки існуванню різних форм спілкування, що використовують слово і речення.
Філософські знання спрямовані на пізнання та перетворення дійсності, а це неможливо без методів пізнання. Метод – це спосіб пізнання та перетворення дійсності. Метод завжди ґрунтується на знанні, є знанням трансформованим у певні правильні дії. Метод – це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій за допомогою яких здобувається нове знання. Філософські методи –це найбільш загальні шляхи теоретичного осмислення дійсності, способи побудови і обґрунтування системи філософського знання.
Методи:
1. діалектика – це філософський метод, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття та предмети розвитку. Це метод філософського дослідження при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків. Діалектика як метод реалізує себе через принципи, закони і категорії.
a. Принципи
i. Принцип єдності об’єктивного у суб’єктивному
ii. Всезагального зв’язку
iii. Розвитку
iv. Сходження від абстрактного до конкретного і навпаки
v. Єдності єдності історичного і логічного
2. Метафізика – це метод філософського дослідження при якому об’єкти розглядаються відокремлено, як самі по собі, тобто виключається взаємопов’язаність предметів, статична, відокремлена, однозначна. Різниця між діалектичним і метафізичним методом пізнання:
a. Стосується розуміння між старим і новим. Метафізика як концепція розвитку і метод пізнання зазначає, що старе повністю відкидається новим, оскільки вони є протилежностями, котрі виключають один одного. Діалектика зазначає, що розвиток включає в себе і старе і нове.
b. Виявляється в розумінні джерела розвитку, руху, зміни. Метафізика наголошує, що джерелом руху є першопоштовх. Діалектика джерелом руху і розвитку вбачає у внутрішньому протиреччі речей і явищ, саморусі матерії через всі суперечності.
c. Розуміння спрямованості розвитку. Для діалектики – розвиток не по колу, не по прямій(як в метафізиці), а як по спіралі.
d. Стиль мислення, усвідомлення дійсності. Діалектика намагається вивчити та охопити всі сторони предмета, всі його зв’язки. Щоб справді знати його необхідно брати предмет в його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерно однобічність, закостенілість, негнучкість, статичність самого предмета.
e. Неоднозначний підхід в розумінні суті істинного знання. Діалектика виходить з того, що істинне знання предмета досягається через суперечливий синтез його протилежних визначень. Для метафізики істинні знання обмежуються принципом «або, або, або те, або інше».
f. Суть пізнання. Метафізика – пізнання як результат. Діалектика – як процес.
g. Картина світу. Метафізики – тяжіє до побудови однозначної, статичної картини світу; намагається подати завершену і незмінну світоглядну систему. Для діалектики це є недостатнім та неприйнятним.
3. Феноменологія – некласичний метод пізнання. Феноменологія особливу увагу надає в пізнанню перетворенню свідомості, перетворенню дійсності. З’ясовує смислові структури та зв’язки свідомості, яка споглядає та пізнає об’єкти в процесі пізнання. Свідомість розглядається як потік переживань, в якому різні акти змінюють і зумовлюють один одного. Наприклад, пригадування, фантазування, вірування, міркування, мріяння. В процесі пізнання предмети констедиюються або розбудовуються свідомістю. Феноменологія розглядає свідомість як унікальне неповторне явище. Свідомість дозволяє не тільки бачити та відображати дійсність, а й бачити в дійсності те, що людині потрібно, тобто діяти інтенсіонально. Метод застовується в естетиці, етикі, філософії культури і т.д.
4. герменевтика - філософський метод осмислення дійсності через розуміння, тлумачення, інтерпретацію текста. Осмислення навколишнього світу і схоплення буття можливе в аспекті розуміння. Існувати означає бути зрозумілим. Розуміння постає як процес здобуття або відновлення смислу текстом. Прагнучи зрозуміти текст ми осягаємо чужу індивідуальність, досліджуючи феномен розуміння в граматичному та психологічному аспекті. Герменевтика розуміє і витлумачує будь-який текст в залежності від контексту культури, в якій він існував і від культури суб’єкта, який здійснює інтерпретацію.
5. Психоаналіз - метод філософії та психотерапії, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі в позасвідомому житті людини. Теорія психоаналізу була розроблена Фрейдом в 20х роках 20го ст.
6. Лінгвістичний аналіз - це напрям сучасної аналітичної філософії, який вважає головним завданням аналіз буденної мови. Також завданням лінгвістичного аналізу філософії є виявлення уявного характеру філософських проблем і джерел їх виявлення, виникнення в мовній практиці, очищення мови від філософської двозначності. Відмовляючись від аналізу змісту умовних виразів можна простіше сконструювати світ.
7. Принцип історизму - принцип наукового пізнання, згідно з яким процеси дійсності мають розглядатися в їхньому закономірному історичному розвитку, в тісному зв’язку з конкретно-історичними умовами їхнього існування. Суть виводиться через певні положення: 1)розгляд певного явища в аспекті ретроспективності, схоплення його сутності, зворотньому аналізу; 2)розгляд передумов виникнення даного явища; 3)розгляд даного явища з точки зору його розвитку як закономірного процесу; 4)виділення в розвитку явища певних етапів, з’ясування їх особливостей та відмінностей; 5) визначення напрямку розвитку явищу, його характеру; 6) чи дане явище має майбутнє в розвитку системи; 7)діалектичний взяємозв’язок даного явища з іншими явищами, предметами, процесами. Дістав використання в філософії науки, сучасній герменевтиці, історіографії, антропології.
Функції мови:
· Функція – це вираз, прояв залежності між взаємозамінними величинами.
· Світоглядна функція – дозволяє сформулювати цілісну картину світу, виражає ставлення людини до світу та орієнтує її в духовно-практичній сфері.
· Методологічна функція – виступає як загальне вчення про метод і як сукупність найбільш загальних методів пізнання і освоєння дійсності людиною.
· Інтегративна функція(синтетична) – (інтеграція – взаємодія) – дозволяє сформулювати взаємозалежність між різними галузями знань.
· Пізнавальна, або гносеологічна – спрямована на виявлення пізнавальних можливостей людини, на пізнання світу, і вірогідності(достовірності) знання.
· Осмислююча функція – пов’язана з розумінням через критику відношення до дійсності.
· Розуміюча функція – дозволяє людини чітко уяснити свої можливості в пізнанні соціальної дійсності.
· Пояснювальна функція – покликана пояснити соціальне буття і сприяти його матеріальній і духовній зміні.
· Евристична – спонукає до збільшення наукових знань, шукає шляхи до нових відкриттів.
· Аксіологічна – дає можливість визначити загальнолюдські цінності, моральні принципи, гуманістичні ідеали і вказує на відносний їх існування.
· Креативна – вияснюють зовнішнє відображення внутрішнього стану душі людини.
Філософія і світогляд
Поняття світогляду
Світогляд є більш ширшим поняттям, ніж філософія. Починає формуватися в дитячому віці через казкове сприйняття дійсності. Світогляд розглядається як аура певних уявлень. Всі уявлення, чуттєві форми, сприйняття, світовідчуття, моральні цінності та ідеали інтегруються у світогляд, коли вони виступають як форма суспільної самосвідомості людини. Світогляд – це форма суспільної самосвідомості людини через яку суб’єкт світогляду сприймає, осмислює, оцінює навколишню дійсність як світ свого буття і діяльності. Визначає і переживає своє місце в світі, призначення і долю в ньому. Світогляд – спільне і обов’язкове для всіх моральне уявлення(Гегель). Світогляд – система поглядів на світ. Активне самовизначення людини в світі, яка шукає шляхи від ідеї до дії(Кант).Світогляд є духовно-практичним способом освоєння світу. Формуючись разом із свідомістю на основі практики суспільного життя світогляд реалізує потреби і цілі практичного світу в духовне, виступаючи як його духовно-практичне освоєння, в якому подолання чужості світу, його невідповідності людині реалізується шляхом створення образів справді людського світу, де втілюються ідеали краси, істини, і добра. Отже, світогляд – це духовно-практичне утворення засноване на співвіднесенні наявного, сущого, та уявного, бажаного, належного, синтезу досвіду, оцінки знання та переконань, зорієнтованих на ідеали.
Структура світогляду
Компонентна структура – якщо розглядати з точки зору зміни його змісту в процесі практичного освоєння світу і його теоретичного усвідомлення, то основними структурними компонентами постають: погляди, уявлення, знання, оцінка знань, переконання, віра, та ідеал.
Рівнева структура. За ступенем самосвідомості та формами відображення у світогляді відокремлюють: 1)буденний рівень – це сукупність поглядів, уявлень, переконань про навколишній світ, що формується в процесі щоденної життєдіяльності кожного з нас через почуття, настрої, емоції; 2)теоретичний рівень – філософія, наука – це системне бачення людиною свого взаємовідношення зі світом на основі знання, пояснення, і передбачення.
За носієм у світогляді виокремлюють: індивідуальний рівень, груповий, масовий. За механізмами формування уявлень виокремлюють:
1. Світовідчуття – формується на основі досвіду
2. Світосприйняття – на основі цінностей, утворює ідеали і переконання людини.
3. Світорозуміння - формується на основі знання.
4. Виокремлюють ще світобачення – формується на основі принципів, догматизм, скептицизм, манізм(світ розглядається як прояв єдиного начала), плюралізм (все існуюче складається з декількох духовних сутностей).
5. Світоспоглядання - формується на основі мети, цілі, які усвідомлюються через основні форми діяльності. (нужда – потреба – інтереси - мета - засоби - результати – наслідки.)
Пізнавальне відношення людина-світ – світогляд охоплює найбільш загальні знання про цей світ, це знання повинно відповідати дійсності, бути істинним.