Емоційні стани й емоційні реакції
По Вальдману, варто розрізняти емоційні стани й емоційні реакції. Емоційні стани виникають у тварин при прямому подразненні мозкових структур, але можуть бути виявлені тільки за допомогою додаткових тестів. Аналогічно в людини емоційні стани можуть виникати при різних неврахованих (нерідко стрессорних) впливах подій, які підвищують збудливість цих же мозкових структур, а виявлятися при додаткових “дратівних” ситуативних впливах.
Підвищення інтенсивності подразнення у тварин тих же ділянок мозку веде до прояву емоційних реакцій. У той же час, дратуючи інші (часто сусідні) пункти, можна одержати цілісні поведінкові акти без попереднього їм емоційного стану. По Вальдману, можливі наступні комбінації:
1. мотивація + емоція + дія, тобто цілісний поведінковий акт;
2. мотивація + емоція, тобто емоційний стан;
3. емоція + дія без мотивації, тобто емоційна реакція (типу "помилкової люті"), яка зникає відразу із припиненням стимуляції;
4. мотивація + дія, тобто цілеспрямоване без емоційна поведінка;
5. дія, тобто окремі рухові стереотипи.
Таким чином, можна говорити про функціональну й морфологічну самостійність апаратів мотивацій, емоцій і дій. І хоча дії по задоволенню потреб, які формуються в мотиваційну поведінку, не збігаються з емоціями, однак, при включенні нервового апарата емоцій мотиваційний пошук робиться більш адекватним.
Теорії емоцій
Біологічна теорія Дарвіна. Одним з перших, хто виділив регуляторну роль емоцій у поведінці ссавців, був видатний натураліст Ч. Дарвін.
Проведений ним аналіз емоційних виразних рухів тварин дав підстави розглядати ці рухи як своєрідний прояв інстинктивних дій, що виконують роль біологічно значимих сигналів для представників не тільки свого, але й інших видів тварин. Ці емоційні сигнали (страх, погроза, радість) і супровідні їх мімічні й пантомімічні рухи мають адаптивне значення. Багато хто з них проявляються з моменту народження й визначаються як уроджені емоційні реакції.
Кожному з нас знайома міміка й пантоміміка, що супроводжує емоційні переживання. По вираженню особи людини й напрузі його тіла досить точно можна визначити, що він переживає: страх, гнів, радість або інші почуття.
Отже, Дарвін першим звернув увагу на особливу роль у прояві емоцій, що грає м'язова система організму й у першу чергу, ті її відділи, які беруть участь в організації специфічних для більшості емоцій рухів тіла й виражень особи. Крім того, він указав на значення зворотного зв'язку в регуляції емоцій, підкреслюючи, що посилення емоцій пов'язане з вільним зовнішнім їхнім вираженням. Навпроти, придушення всіх зовнішніх ознак емоцій послабляє силу емоційного переживання.
Однак, крім зовнішніх проявів емоцій, при емоційному збудженні спостерігаються зміни частоти серцевого ритму, подиху, м'язової напруги й т.д. Все це свідчить про те, що емоційні переживання тісно пов'язані з вегетативними зрушеннями в організмі. Яка природа цього зв'язку і які фізіологічні механізми лежать в основі емоційного переживання?
Біологічна теорія П.К. Анохіна, як і теорія Дарвіна, підкреслює еволюційний пристосувальний характер емоцій, їхню регуляторну функцію в забезпеченні поводження й адаптації організму до навколишнього середовища. Відповідно до цієї теорії, у поводженні живих істот умовно можна виділити дві основні стадії, які, чергуючись, становлять основу життєдіяльності: стадію формування потреб і стадію їхнього задоволення. Кожна зі стадій супроводжується своїми емоційними переживаннями: перша, в основному, - негативного фарбування, друга, навпроти, позитивної. Дійсно, задоволення потреби, як правило, пов'язане з почуттям задоволення. Незадоволена потреба завжди є джерелом дискомфорту. Таким чином, з біологічної точки зору емоційні відчуття закріпилися як своєрідний інструмент, що втримує процес адаптації організму до середовища в оптимальних границях і попереджуючий руйнівний характер недоліку або надлишку яких-небудь факторів для його життя.
Отже, суть біологічної теорії полягає в наступному: позитивний емоційний стан (наприклад, задоволення якої-небудь потреби) виникає лише в тому випадку, якщо зворотна інформація від результатів зробленої дії точно збігається з очікуваним результатом, тобто акцептором дії. Таким чином, емоція задоволення закріплює правильність будь-якого поведінкового акту в тому випадку, якщо його результат досягає мети, тобто приносить користь, забезпечуючи пристосування. Навпроти, розбіжність одержуваного результату з очікуваннями негайно веде до занепокоєння й пошуку, що може забезпечити досягнення необхідного результату, і, отже, до повноцінної емоції задоволення. З погляду Анохіна, у всіх емоціях, починаючи від грубих нижчих і закінчуючи вищими, соціально обумовленими, використовується та сама фізіологічна архітектура.
Потребо-інформаційна теорія емоцій (П. Симонова)
Звичайно емоції виникають через несподівану подію, до якого людина не була готова. У той же час емоція не виникає, якщо ми зустрічаємо ситуацію з достатнім запасом потрібних відомостей. Негативні емоції виникають найчастіше через неприємну інформацію й особливо при недостатній інформації, позитивні - при одержанні достатньої інформації, особливо коли вона виявилася краще очікуваною.
З погляду автора цієї теорії П.В. Симонова, емоція — це відбиття мозком людини й тварин якоїсь актуальної потреби (її якості й величини), а також імовірності (можливості) її задоволення, що мозок оцінює на основі генетичного й раніше придбаного індивідуального досвіду. У самому загальному виді правило виникнення емоцій можна представити у вигляді структурної формули. Існує, як вважає Симонов, кількісна залежність ступеня емоційної напруги (Е) сила та якість актуальної потреби (П) і неузгодженості між інформацією, яка необхідна для задоволення потреби (Ін), і інформацією, яка є в суб'єкта (Іс), що виражається у вигляді формули: Е = f [П (Ін - Іс)].
Природно, емоції залежать і від ряду інших факторів, таких як індивідуальні типологічні особливості суб'єкта, особливості його мотиваційної сфери, характер домінуючої потреби й т.д. Однак необхідними й достатніми для виникнення емоцій є тільки два фактори: потреба й імовірність її задоволення.
З позицій інформаційної теорії, негативні емоції виникають при перевазі інформації, необхідної для задоволення потреби, над інформацією, наявної в суб'єкта, а позитивні при зворотному співвідношенні між цими величинами. Негативні емоції можуть мати більш високу напруга, чим позитивні, і вони грають біологічно більш важливу роль, тому що активують мотиваційний пошук, хоча в цих процесах беруть участь і позитивні емоції, прогнозуючи задоволення потреби. Таким чином, емоційно зафарбовану мотиваційну поведінку можна розглядати як прагнення уникнути негативної емоції в погоні за позитивною.
Переферійна теорія В. Джеймса - К. Ланге — одна з перших теорій, яка намагалась зв'язати емоції й вегетативні зрушення в організмі людини, що супроводжують емоційні переживання. Вона припускає, що після сприйняття події, яка спричинила емоцію, людина переживає цю емоцію як відчуття фізіологічних змін у власному організмі, тобто фізичні відчуття і є сама емоція. Як затверджував Джеймс: "ми сумуємо, тому що плачемо, гніваємося, тому що завдаємо удару, боїмося, тому що тремтимо".
Теорія неодноразово зазнавали критики. У першу чергу відзначалося, що помилково саме вихідне положення, відповідно до якого кожної емоції відповідає свій власний набір фізіологічних змін. Експериментально було показано, що ті самі фізіологічні зрушення можуть супроводжувати різні емоційні переживання. Інакше кажучи, фізіологічні зрушення мають занадто неспецифічний характер і тому самі по собі не можуть визначати якісну своєрідність і специфіку емоційних переживань. Крім того, вегетативні зміни в організмі людини мають певну інертність, тобто можуть протікати повільніше й не встигати випливати за тією гамою почуттів, які людина здатна іноді переживати майже одномоментно (наприклад, страх і гнів або страх і радість).
Таламічна теорія В. Кеннона - Ф. Барда. Ця теорія як центральна ланка, відповідального за переживання емоцій, виділила одне з утворень глибоких структур мозку - таламус (зоровий бугор). Відповідно до цієї теорії, при сприйнятті подій, що викликають емоції, нервові імпульси спочатку надходять у таламус, де потоки импульсации діляться: частина з них надходить у кору більших півкуль, де виникає суб'єктивне переживання емоції (страху, радості й ін.). Інша частина надходить у гіпоталамус, що, як уже неодноразово говорилося, відповідає за вегетативні зміни в організмі. Таким чином, ця теорія виділила як самостійну ланку суб'єктивне переживання емоції й співвіднесла його з діяльністю кори більших півкуль.
Активаційна теорія Ліндслі. Центральну роль у забезпеченні емоцій у цій теорії грає ретикулярна формація, що активує, стовбура мозку. Активація, що виникає в результаті збудження нейронів ретикулярної формації, виконує головну загалом функцію. Відповідно до цієї теорії, загалом стимул збуджує нейрони стовбура мозку, які посилають імпульси до таламуса, гіпоталамусу й корі. Таким чином, виражена емоційна реакція виникає при дифузійній активації кори з одночасним включенням гипоталамических центрів проміжного мозку. Основна умова появи емоційних реакцій - наявність впливів, що активують, з ретикулярної формації при ослабленні коркового контролю за лимбической системою. Передбачуваний механізм, що активує, перетворить ці імпульси в поводження, що супроводжується емоційним збудженням. Ця теорія, зрозуміло, не пояснює всіх механізмів фізіологічного забезпечення емоцій, але вона дозволяє зв'язати поняття активації й емоційного збудження з деякими характерними змінами в біоелектричній активності мозку.
Нейрокультурная теорія емоцій була розроблена П. Екманом в 70-е рр. ХХ в. Як і в теорії диференціальних емоцій, її вихідним положенням є подання про шість основних (базисних) емоцій. Відповідно до цієї теорії, експресивні прояви основних емоцій (гніву, страху, суму, подиву, відрази, щастя) універсальні й практично не чутливі до впливу факторів середовища. Інакше кажучи, всі люди практично однаково використовують м'язи особи при переживанні основних емоцій. Кожна з них пов'язана з генетично детермінованою програмою руху лицьових м'язів.
Проте прийняті в суспільстві норми соціального контролю визначають правила прояву емоцій. Наприклад, японці звичайно маскують свої негативні емоційні переживання, демонструючи більше позитивне відношення до подій, чим це є в реальності. Про механізм соціального контролю прояву емоцій свідчать так звані короткочасні вираження особи. Вони фіксуються під час спеціальної кінозйомки й відбивають реальне відношення людини до ситуації, чергуючись із соціально нормативними вираженнями особи. Тривалість таких справжніх експресивних реакцій становить 300-500 мс. Таким чином, у ситуації соціального контролю люди здатні контролювати вираження особи відповідно до прийнятих норм і традиціями виховання.
Висновок:
Із усього вищевикладеного зрозуміло, що єдиної загальноприйнятої фізіологічний теорії емоцій не існує. Кожна з теорій дозволяє зрозуміти лише деякі сторони психофізіологічних механізмів функціонування емоційної сфери людини, виводячи на перший план проблеми: адаптації до середовища (теорії Дарвіна, Анохіна), мозкового забезпечення й фізіологічних показників емоційних переживань (таламічна й активаційна теорії, теорія Екмана), вегетативних і гомеостатичних компонентів емоцій (теорія Джемса-Ланге), впливу поінформованості на емоційне переживання (теорія Симонова), специфіки базисних емоцій (теорія диференціальних емоцій).