Загальне право: поняття та особливості
Терміном «загальне право» (common law) може позначатися:
тип права, у розвитку якого основна роль належить судовій практиці з вирішення кримінальних і цивільних справ.У цьому аспекті загальне право протиставляється насамперед статутному праву. Використання терміна «загальне право» саме у цьому значенні є найбільш поширеним;
тип правових систем, що склався під впливом системи англій
ського права.Цей тип права діє в тих країнах,що належать до англоамериканської правової сім’ї (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія тощо). У цьому випадку загальне право протиставляється насамперед романогерманському праву;
право, що виникло у XII ст. як право, загальне для всіх вільних жителів Англії,на яких тоді поширювалася юрисдикція(влада)королівського суду. Таке історичне розуміння загального права протиставляється місцевому праву окремих частин Англії;
система норм, створених королівськими судами. Вона проти
ставляється нормам права справедливості, що створені судами совісті на чолі з лордомканцлером.
Авторитет і сила норм загального права багато в чому ґрунтуються на старих традиціях, що сягають своїм корінням в історичне минуле англійської державності. Тому для розуміння поняття «загальне право» велике значення має історія розвитку англійського права у XII–XIV ст., детально розглянута у попередньому параграфі.
Розуміння сутності загального права неможливе також без декла
раторної теорії права,або теорії незалежного існування права.
Авторами деклараторної теорії вважаються авторитетні англійські юристи XVІІ–XVІІІ ст. М. Хейл та В. Блекстоун. Вони узагальнили багатовікову практику загального права і сформулювали її основні положення:
судді не створюють право, а лише декларують або відкриваютьйого. Норми права існують об’єктивно і незалежно від суддів. Судді — це «оракули» права. Їхні рішення — найбільш авторитетні свідчення існування права. З цих позицій загальне право є не чим іншим, як правом, декларованим суддями за всю історію існування суду. Нові правові норми з’являються так само, як нові мовні одиниці. У певному сенсі мова і право «вигадані» людьми. Однак природа в них одна: ніхто не може точно визначити, хто їх придумав, хто їхній автор;
право — це звичай, що є виразником певних цінностей народу.Тому виключний засіб доведення певного правила поведінки як норми загального права полягає у посиланні на докази існування цього правила як звичаю, якого завжди дотримувались суб’єкти правовідносин. Загальне право, розвиток якого триває протягом багатьох століть, близьке до звичаєвого права. Обидва вони нагадують «первісний ліс, який хоча його ніколи не рубали і навряд чи змінювались його обриси, постійно омолоджується і через сто років буде зовсім іншим лісом; а зовні він залишається все тим же «старим лісом», у якому повільний ріст однієї його частини супроводжується непоміченим відмиранням в іншій»;
розумність — це життя права. Ототожнення загального права з розумністю є наслідком розвитку теорії природного права. Згідно
англійською традицією до принципу розумності завжди ставились як до питання факту, що передається на розгляд присяжних. Судді можуть відмовитися застосовувати державні правові акти на підставі їх нерозумності;