Під час стрільби дивізіоном, м
| Дальність стрільби, км | Середнє значення Вб0, м | Кількість гармат в батареї | Середнє значення | Значення, прийняте у Правилах стрільби | ||
| 6 і менше | 80-160 | 120-240 | 160-320 | |||
| більше 6 | 100-200 | 150-300 | 200-400 |
Оскільки значення Вб0 під час стрільби батареєю менше, ніж під час стрільби дивізіоном, отримані в табл. 54 результати округлені в менший бік.
Мінімальні розміри групової цілі необхідні, по-перше, для визначення витрати снарядів, якщо норми його приведені на 1 га площі цілі, а по-друге, для призначення способу обстрілу цілі.
Дійсно, норми витрати снарядів для ураження деяких групових цілей (укритих і відкрито розташованих живої сили і вогневих засобів, танків, БМП і БТР, командних пунктів і т.п.) є середніми, отриманими з витрат снарядів на 1 га площі даної цілі, що займає на місцевості різні площі (зрозуміло, в реальних межах). У той же час відомо, що витрата снарядів на 1 га площі цілі зі зменшенням її розмірів різко зростає, оскільки, чим менше розміри цілі, тим більше снарядів унаслідок помилок визначення установок для стрільби на ураження і розсіювання виходить за її межі. Отже, якщо витрату снарядів під час стрільби по цілях малих розмірів призначати відповідно до середніх норм і реальних розмірів цілей, то це може призвести до небажаного зниження ефективності стрільби. Щоб уникнути цього, розміри цілей по фронту і за глибиною, якщо вони менше мінімальних, штучно збільшують, приймаючи такими, що будуть дорівнювати мінімальним, завдяки чому витрата снарядів, призначена відповідно до прийнятих норм і мінімальних розмірів цілі, буде наближена до потрібного при дотриманні принципу використання середніх норм незалежно від розмірів цілі.
Розрахунки показують, що мінімальні розміри цілі для призначення витрати снарядів близькі до мінімальних її розмірів, що служать для призначення способу обстрілу, а тому вони прийняті однаковими і єдиними для батареї і дивізіону по фронту і за глибиною: 150 м – при дальності стрільби 6 км і менше; 200 м – під час стрільби на великі дальності. Це дозволяє в певних межах врахувати вплив зміни характеристик розсіювання і помилок визначення установок на витрату снарядів при дальностях стрільби до 10 км; на великих дальностях збільшення витрати снарядів у зв'язку із збільшенням вказаних характеристик враховується за допомогою спеціального коефіцієнта, який залежить від дальності стрільби.
Що стосується мінімальних розмірів групових цілей, які слід було б враховувати при призначенні способу обстрілу цілі, то керування тими ж рекомендаціями, що і при ураженні окремих цілей, призвело б до того, що під час визначення витрати снарядів і призначення способу обстрілу групових цілей при стрільби на дальності понад 16 км довелося б використовувати різні значення їх мінімальних розмірів. Проте, враховуючи, що для ураження цілей на великих дальностях залучається, як правило, дивізіон, а розміри цілей, що йому призначаються, зазвичай перевищують 200 м по фронту і 200 м за глибиною, у зв'язку з чим параметри способу обстрілу, які призначені з урахуванням реальних розмірів групової цілі, трохи відрізнятимуться від найвигідніших. Тому мінімальні розміри групової цілі по фронту і за глибиною під час стрільби на великі дальності можна не задавати.
Величину інтервалу віяла і кількість установок кутоміра призначають, керуючись зазначеними раніше вимогами про рівномірність розподілу розривів в межах фронту площі обстрілу і, крім того, станом укритості цілі.
З теорії стрільби відомо, що найвигідніший інтервал віяла під час стрільби по відкрито розташованих неброньованих цілях не повинен перевищувати величини приведеного розміру цілі по фронту. Розрахунки показують, що найвигідніший інтервал віяла для гармат основних калібрів в цьому випадку складає 30-40 м. Збільшення інтервалу до 50 м, як показують розрахунки, практично не веде до зниження ефективності стрільби, оскільки за рахунок розсіювання снарядів за напрямком фронт, на якому цілі завдається ураження осколками снарядів, що витрачаються кожною гарматою, виявляється більше приведеного фронту цілі. У зв'язку з цим при ураженні відкрито розташованих неброньованих цілей батареєю і дивізіоном, якщо інтервал віяла батареї не перевищує 50 м, рекомендується вести вогонь на одній установці кутоміра, що спрощує правила з призначення кількості установок кутоміра.
У тих випадках, коли приведені розміри цілей по фронту сумірні з характеристиками бічного розсіювання снарядів або менше їх (наприклад, під час стрільби батареєю і дивізіоном по укритих або броньованих цілях), найвигідніший інтервал віяла, як вказувалося раніше, не повинен перевищувати 4 Bб0 (для гармат основних калібрів під час стрільби на середні дальності для батареї він складає 20-28 м). Тому при ураженні укритих і броньованих цілей в умовах, коли інтервал віяла перевищує 25 м, батареї рекомендується вести вогонь на двох установках кутоміра. Враховуючи, що ефективність стрільби дивізіоном на двох установках кутоміра виявляється вищою, ніж на одній установці кутоміра, Правила стрільби для одноманітності рекомендують в даних умовах і під час стрільби дивізіоном вести вогонь на двох установках кутоміра.
Під час стрільби дивізіоном снарядами з ударним підривником (радіопідривником) обстріл цілей батареями шкалою при одній і тій же витраті снарядів дає гірший результат, ніж обстріл батареями внакладку (зі зміною установок прицілу і кутоміра), особливо під час стрільби на малі дальності. Проте при ураженні високоманеврових цілей, перебування яких на займаних позиціях украй нетривале, вогневе завдання повинне бути виконане в найкоротший час. Тому при ураженні таких цілей деяка втрата ефективності внаслідок зміни способу обстрілу за дальністю і напрямком компенсується більшою щільністю вогню і деяким збільшенням витрати снарядів за рахунок його ведення протягом того часу, який під час стрільби батареями внакладку витрачається на зміну установок для стрільби. Аналогічно і при веденні вогню по цілях на рубежах ПЗВ, оскільки вогнева дія по них зазвичай нетривала.
За участю дивізіону у зосередженому вогні артилерійської частини і масованому вогні з розподілом ділянок цілі або розподілом цілей між дивізіонами спосіб обстрілу ділянки (цілі) призначають за загальними правилами. Під час ведення вогню дивізіонами внакладку значення зведених помилок розсіювання снарядів приблизно в 1,5-1,8 рази перевищують їх значення для випадку самостійного виконання дивізіоном вогневого завдання. Це компенсує зменшення величини штучного розсіювання при переході від стрільби батареями внакладку до стрільби шкалою. Крім того, під час стрільби шкалою вогневе завдання виконується швидше, ніж під час стрільби внакладку. Тому Правила стрільби рекомендують в цих випадках вести обстріл цілей батареями шкалою.
Під час стрільби касетними снарядами зміна установок прицілу призводить до необхідності відповідної зміни установки трубки, що викликає певні утруднення, уповільнює темп стрільби і супроводжується додатковими помилками.
У зв'язку з цим Правила стрільби рекомендують під час стрільби дивізіоном касетними снарядами вести обстріл цілі батареями шкалою; при цьому кожна батарея веде вогонь на одній установці прицілу при відповідній установці трубки. Величина шкали (відстань між точками прицілювання сусідніх батарей за дальністю) визначається так само, як і величина стрибка прицілу.
До ст. 167
Під час стрільби дивізіоном батареями внакладку або шкалою всі батареї відкривають вогонь на різних установках прицілу для того, щоб отримати розриви на всій площі групової цілі одночасно або підвищити імовірність накриття окремої цілі розривами і тим самим не надати живій силі і вогневим засобам противника можливості сховатися або вийти із зони обстрілу.
При веденні зосередженого вогню дивізіоном двобатарейного складу внакладку батареї відкривають вогонь на тій установці прицілу і проводять зміну установок прицілу в тій послідовності, які відповідають їх номеру в дивізіоні (табл. 4 Правил стрільби). Якщо до виконання вогневого завдання залучаються чотири або п'ять батарей, то четверта батарея проводить зміну установок у тому ж порядку, що і перша батарея, а п'ята батарея – як друга.
Ураження окремих цілей
До ст. 170 та 171
1. Пускові установки тактичних ракет застосовуються для завдання ударів ракетами з бойовими частинами в звичайному або ядерному спорядженні. Остання обставина визначає основне завдання стрільби по пускових установках – знищення, з тим, щоб позбавити противника можливості використати їх для нанесення ядерних ударів.
2. Гармати, реактивні установки та міномети уражають як окремі цілі в тих випадках, коли вони розташовані на вогневій позиції розосереджено (на відстанях по фронту або глибині, що перевищують відповідні максимальні розміри групової цілі, яка призначається підрозділу, – табл. 2 Правил стрільби). Проте робити висновок про таке їх розташування можна тільки тоді, коли буде відоме положення на місцевості всіх або більшої частини гармат батареї (взводу). В цьому випадку недоцільно піддавати обстрілу всю площу, що займають вогневі взводи (взвод) через велику витрату снарядів, і це не завжди досяжне, виходячи з вогневих можливостях підрозділів, що залучаються до стрільби. Тому Правила стрільби рекомендують в цьому випадку вести вогонь по групах з двох і більше близько розташованих гармат, приймаючи їх за взвод. Під час стрільби осколково-фугасними снарядами ці цілі зазвичай подавлюють, оскільки їх знищення вимагає значної витрати снарядів і часу.
3. Сучасні протитанкові засоби (установки ПТКР і протитанкові гармати) противника є ефективним засобом ураження танків і бойових машин піхоти (бронетранспортерів), у зв'язку з чим найбільш доцільним завданням стрільби по цих цілях є знищення. Проте особливості бойового застосування протитанкових засобів, ступені їх захищеності, а також стану укритості часто не дозволяють вирішувати таке завдання, тим паче, що на бойових порядках вони розташовуються розосереджено на відстанях, що досягають декількох сотень метрів. У зв'язку з цим стрільба на ураження таких цілей повинна вестися по кожній установці ПТКР (гарматі), а їх знищення вимагає занадто великої витрати снарядів і часу. Тому спостережні окремі протитанкові засоби зазвичай подавляють, неукриті неброньовані засоби – знищують. Якщо ж досягти необхідного результату стрільби не вдається, для знищення цілі залучають інші засоби (вертольоти, засоби ураження мотострілкових і танкових військ) або знаходять можливості для її знищення вогнем артилерії як спостережної цілі. Аналогічно вчиняють і в тих випадках, коли необхідно уразити окрему броньовану ціль. Як було зазначено раніше (див. пояснення до ст. 162), наявність броньового захисту значно зменшує можливість подавлення розрахунків броньованих цілей шляхом дії на них вогню високої щільності. Знищення таких цілей може бути досягнуте лише при прямих попаданнях в них артилерійських снарядів. Для того, щоб вирішити це завдання стрільбою із закритих вогневих позицій, потрібні значна кількість снарядів і тривалий час ведення вогню по цілі. Тому Правила стрільби не рекомендують знищувати окремі спостережні броньовані цілі стрільбою із закритих вогневих позицій.
4. Установки ЗКР і ЗСУ, що мають автономну систему наведення, розташовуються на позиціях, як правило, розосереджено на значних відстанях одна від одної (до 1 км і більше), тому їх уражають як окремі цілі. Не виключено, проте, що взводи (батареї) ЗСУ при прикритті від повітряного нападу таких важливих об'єктів, як мости, переправи і т.п., а також при розгортанні з маршу розташовуватимуться компактно. В цьому випадку створюються умови для ураження взводу (батареї) як єдиного об'єкту.
Найважливішим елементом всіх засобів ППО є радіоелектронне устаткування, призначене для розвідки повітряних цілей і наведення зенітних засобів (ЗКР і ЗСУ). Тому при ураженні засобів ППО орієнтуються не стільки на нанесення збитку матеріальній частини установок і особовому складу обслуги, скільки на виведення з ладу радіоелектронної апаратури. Саме стан останньої, що є одним з найуразливіших елементів засобів ППО, і приймається за основний критерій при оцінці ефективності їх ураження. Це зручно ще і тому, що, пов'язавши показник ефективності з очікуваним станом радіоелектронної апаратури після обстрілу (часом, потрібним на відновлення її боєздатності), можна задаватися будь-яким часом, протягом якого ціль повинна знаходитися в подавленому (неспроможному вести бій) стані. Зазвичай його приймають таким, що дорівнює середній тривалості виконання нашими військами певних завдань (наприклад, прольоту авіації, прольоту тактичних десантів, дій вертольотів вогневої підтримки), яка, як показують результати досліджень, як правило, не перевищує 2 год.
Тому під час стрільби по таких цілях за показник ефективності прийнята імовірність виведення цілі з ладу на якийсь час не менше 2 год. Хоча значення необхідного рівня показника ефективності стрільби при цьому достатньо високі, завдання стрільби зводиться до подавлення цілі, оскільки припускає виведення її з ладу не на добу, як прийнято при знищенні цілей, а лише на короткий час (не менше ніж на
2 год.). Виведення ж засобів ППО з ладу навіть на 2 год. дозволяє, з одного боку, забезпечити виконання бойових завдань нашою авіацією, а з іншого боку, уникнути надмірно великої витрати снарядів для знищення таких цілей.
Необхідно, проте, мати на увазі, що при ураженні засобів ППО разом з виведенням з ладу радіоелектронної апаратури буде уражатися матеріальна частина установок і особовий склад, тому сукупний збиток, що завдається цілі, не буде обмежений пошкодженнями радіоелектронної апаратури.
5. Особливість бойового застосування радіоелектронних засобів (радіолокаційних і радіотехнічних станцій, станцій перешкод радіопідривникам і радіозв'язку, радіостанцій і т.п.) полягає в тому, що вони є складними пристроями, пошкодження одного або декількох елементів яких призводить до виходу з ладу на певний час всієї системи; разом з тим бойові обслуги цих засобів здатні швидко виявляти і усувати більшість пошкоджень безпосередньо на позиції, чим і визначається часто тривалість небоєздатності всієї системи. Тому, як одне із завдань стрільби по радіоелектронних засобах (РЕЗ) прийнято подавлення, яке в цьому випадку полягає в приведенні РЕЗ в небоєздатний стан на деякий час не менш заданого, а як показник ефективності стрільби – імовірність ураження цілі на цей час. Як і для засобів ППО, в середньому воно складає 2 год.
Знищення РЕЗ не може бути досягнуте пошкодженням їх окремих елементів. Дослідження показують, що для цього необхідно вивести з ладу антенну систему, в якості якої зазвичай використовуються фазовані антенні решітки, або уразити один з модулів РЕЗ (апаратурний модуль, кабіну операторів або модуль енергоживлення). Це може бути досягнуто лише при прямому попаданні в них снаряда або при такому пошкодженні антенної системи осколками або ударною хвилею розривів артилерійських снарядів, яке призведе до значного зниження бойових характеристик радіоелектронного засобу.
6. Кількість артилерії, що залучається для ураження цілі, визначається вогневими можливостями артилерійських підрозділів, характером і важливістю цілі, умовами обстановки, завданням стрільби і часом на її виконання.
Завдання боротьби з пусковими установками полягає не тільки в тому, щоб їх знищувати, але ще і в тому, щоб знищувати в найкоротший час. Це пояснюється тим, що завдання стрільби з тактичної точки зору полягає в прагненні не допустити пуску ракети і виведення пускової установки із зони обстрілу. У момент виявлення пускової установки засобами розвідки вона може знаходитися в будь-якому ступені готовності до пуску; причому час, що залишився до пуску ракети, може бути і мінімальним. Щоб протягом цього часу пуск ракети не міг бути здійснений, повинна бути створена висока щільність вогню в районі цілі, що ускладнює також виведення пускової установки із зони обстрілу. Тому для створення високої щільності вогню в районі цілі при знищенні пускової установки до стрільби рекомендується залучати не менше дивізіону, а ціль уражати одним вогневим нальотом, що ведеться швидким вогнем.
Раніше зазначалося, що якщо фронт або глибина цілі (наприклад, артилерійського підрозділу, розгорненого на вогневій позиції) перевищує максимальні розміри групової цілі, що призначається підрозділу, доцільнішим виявляється ведення вогню по кожній гарматі (реактивній установці, міномету, протитанковому засобу і так далі), як по окремій цілі. Оскільки при веденні вогню по спостережній цілі менше батареї залучати не рекомендується, то для стрільби по кожній гарматі (реактивній установці, міномету, протитанковому засобу і так далі) зазвичай призначають одну батарею.
Більшість окремих цілей є рухомими, тому (враховуючи, що вони можуть вийти з-під обстрілу) вогонь для їх ураження повинен бути нетривалим, але достатньо потужним, що досягається призначенням одного короткого вогневого нальоту, що ведеться швидким вогнем. Декілька вогневих нальотів для ураження окремих цілей може бути призначене, якщо немає підстав припускати, що ціль може змінити своє місце розташування в процесі вогневої дії по ній (наприклад, в ході артилерійської підготовки атаки); при цьому час проведення вогневих нальотів погоджують з діями своїх військ.
7. Основним уражаючим чинником під час стрільби по пускових установках, гарматах, реактивних установках, мінометах, установках ЗКР і ЗСУ, радіоелектронним засобам є осколки, у зв'язку з чим при ураженні цих цілей доцільно застосовувати снаряди і заряди, які забезпечують найбільшу осколкову дію. Максимальна ефективність ураження при розташуванні цілей відкрито або в неперекритих окопах досягається снарядами з радіопідривниками, а під час стрільби по неброньованих цілях, крім того, і касетними снарядами осколкової дії. Якщо неможливе застосування цих снарядів або за їх відсутності найбільше ураження подібним цілям завдається осколково-фугасними снарядами з ударним підривником при установці на осколкову дію. Оскільки із зростанням кута падіння снарядів їх осколкова дія підвищується, то стрільбу було б доцільно вести на найменшому з можливих зарядів. Проте при цьому необхідно мати на увазі наступне.
Пускова установка (особливо з ракетою в бойовому положенні), інші самохідні вогневі засоби, що розташовані відкрито, а також антенні пристрої більшості радіоелектронних засобів мають значну висоту, тому для того, щоб підвищити імовірність ураження цілі за рахунок збільшення площі її тіньової проекції, ударну стрільбу осколково-фугасними снарядами вигідно вести на найбільших зарядах. Останнє відноситься і до випадків, коли стрільба ведеться на знищення радіоелектронних засобів. Оскільки це завдання досягається, як правило, при прямих попаданнях артилерійських снарядів в модулі РЕЗ, то стрільбу на знищення РЕЗ слід також вести на найбільших зарядах.