ОСОБЛИВОСТІ СТРІЛЬБИ І УПРАВЛІННЯ ВОГНЕМ ПРИ УРАЖЕННІ НАДВОДНИХ ЦІЛЕЙ
До ст. 498
При визначенні установок для стрільби за допомогою приладів заздалегідь (оскільки висоти надводних цілей відомі заздалегідь) визначають поправки на перевищення надводних цілей (точок зустрічі) над ВП. Поправки визначають за загальними правилами для заздалегідь призначених дальностей (від зрізу води і до рубежу досяжності вогню артилерії з кроком 1 км) і записують в таблицю поправок (табл. 79), входом в яку служать номер заряду та топографічна дальність до цілі (точки зустрічі).
Таблиця 79
Таблиця поправок на перевищення надводних цілей для стрільби батареї 122-мм самохідних гаубиць 2С1, тис. (варіант)
| Топографічна дальність до цілі, км | Заряд | ||
| повний, зменшений | перший | – | |
| – | – | – | – |
| -10 | -12 | ||
| -11 | -17 | – | |
| – | – | – | – |
Примітка. Таблиця поправок складена для hц = -100 м.
Ураження живої сили і вогневих засобів десанту
До ст. 500 та 501
Хвилі десанту складаються з плаваючих танків (БТР), інженерних машин для пророблення проходів, десантних катерів і засобів доставки танків (артилерійських та протитанкових систем).
Інтервал між десантно-висадковими засобами в хвилі складає 50-100 м.
Хвилі десанту починають рух до берега з початкової лінії, яка віддалена від узбережжя (залежно від умов висадки десанту) на 3-4 км. Вони слідують одна за одною з інтервалами 2-10 хв., зі швидкістю 5-15 км/год.
Живу силу і вогневі засоби десанту при русі хвиль десанту до берега уражають веденням рухомого загороджувального вогню. Рубежі РЗВ призначають на напрямі можливого руху хвиль та десанту. Перший (дальній) рубіж РЗВ намічають, як правило, в районі початкової лінії.
Відстань між рубежами і ширина дивізійної (батарейної) ділянки РЗВ встановлені на підставі тих же положень, що і при веденні РЗВ по наземних цілях. Останній рубіж РЗВ призначають на рубежі відкриття вогню засобів, що виконують вогневі завдання прямою наводкою (на відстані
1-2 км від берега).
РЗВ готують і ведуть за загальними правилами (ст. 235-238 Правил стрільби).
До ст. 506
Нерухомий загороджувальний вогонь по зрізу води готують для ураження десанту, що висаджується з десантно-висадкових засобів безпосередньо біля берега. Ведення такого вогню по хвилях десанту, що складаються з плаваючих танків і бронетранспортерів, малоефективний. В цьому випадку жива сила противника у момент проходження хвилею десанту зрізу води знаходиться в броньованій техніці і захищена від осколків снарядів. Тому для ураження хвиль десанту, що складаються з плаваючих танків і бронетранспортерів, планують по найбільш ймовірних місцях спішування живої сили противника на березі.
НЗВ готують і ведуть за загальними правилами (ст. 231-234 Правил стрільби).
Ураження окремих надводних цілей
До ст. 510 та 511
Вогонь по окремих надводних цілях ведуть із завданням змусити противника відмовитися від виконання завдання (вивантаження плаваючої бойової техніки, розмінування і тому подібне), що стоїть перед ним, завдати ураження живій силі, що знаходиться на судні, пошкодити його палубні споруди, викликати пожежу, а за сприятливих обставин – потопити судно.
Завдання ураження кораблів типу «тральщик» ефективно вирішується стрільбою високоточними боєприпасами. Для знищення (потоплення) таких цілей необхідне 1-3 прямих попадання артилерійських снарядів 152-мм калібру. Тому до стрільби високоточними боєприпасами по цих цілях залучають не менше взводу. З метою скорочення часу виконання вогневого завдання стрільбу доцільно вести залпом.
При ураженні окремих надводних цілей осколково-фугасними снарядами заряд призначають найбільший для скорочення польотного часу снарядів, виграшу часу при комплектації зарядів, збільшення приведених розмірів цілі (через тіньову проекцію), забезпечення стрільби на граничні дальності і щоб не змінювати номер заряду в ході стрільби.
Надводна нерухома ціль може у будь-який момент знятися з якоря та вийти з-під обстрілу, а рухома – змінити швидкість і напрям руху. Виходячи з цього, до стрільби на ураження таких цілей залучають не менше дивізіону. Для скорочення часу вогневе завдання виконують батареями шкалою. Величина шкали і інтервал віяла прийняті постійними незалежно від дальності стрільби. Це обумовлено тим, що окремі надводні цілі залежно від терміну доби, погодних умов і дальності стрільби можуть бути спостережними або неспостереженими з наземних КСП. Але незалежно від умов спостереження з метою призначення єдиного способу обстрілу використані рекомендації прийняті для ураження окремих нерухомих наземних цілей, що не спостерігаються. Залежно від дальності стрільби розміри окремої цілі за фронтом та глибиною приймають такими, що дорівнюють 150-800 м. В цьому випадку величина шкали дорівнюватиме 50-100 м. Для зручності практичного застосування величину шкали приймають такою, що дорівнює 100 м незалежно від дальності стрільби. При цьому забезпечується велика ймовірність накриття цілі. При фронті цілі 150-300 м інтервал віяла складе для шести гарматної батареї 25-50 м. З метою спрощення Правила стрільби рекомендують інтервал віяла приймати таким, що дорівнює 25 м.
До ст. 513-517
Ураження окремих рухомих надводних цілей на відміну від ураження наземних рухомих цілей має деякі особливості.
При виконанні бойового завдання окрема рухома надводна ціль, як правило, активно маневрує, здійснюючи так званий протиартилерійський маневр. При здійсненні такого маневру вона змінює напрям і швидкість руху. Після здійснення маневру і протягом 3,0-3,5 хв. (до чергової зміни курсу) ціль, як правило, рухається відносно прямолінійно; у цей момент створюються найбільш сприятливі умови для її ураження.
Таким чином, завдання ураження окремої рухомої надводної цілі може виконуватися артилерією із закритих ВП тільки за наявності постійного спостереження за характером її руху і за умови, що сума спостережного часу tц та часу упередження tу не перевищить 3,0-3,5 хв. Це можливо лише у випадку залучення до стрільби дивізіону, оснащеного комплексом автоматизованого управління вогнем II або III групи, і за наявності РЛС з електронним планшетом.
Стрільбу на ураження окремої рухомої надводної цілі в кожній точці зустрічі дивізіон веде швидким вогнем по 2 снаряди на гармату. Призначення більшої кількості снарядів в цьому випадку недоцільно, оскільки до моменту падіння третього снаряда ціль, як правило, виходить з-під обстрілу.
Засічки цілі починають з граничних дальностей, тобто з підходом її до рубежу досяжності вогню артилерії, наміченого на електронному планшеті. Для визначення курсу, швидкості руху цілі, а також визначення установок для стрільби по кожній точці зустрічі використовують результати засічки в двох послідовних точках з темпом засічки – 60 сек. Час спостереження відповідно складає 60 сек.
Час упередження є сумою робочого часу дивізіону і польотного часу снарядів.
Робочий час включає час, що витрачається на визначення і передачу з РЛС координат останньої точки засічки, на введення її в ЕОМ, визначення і передачу на ВП установок для стрільби по точці зустрічі, наведення і заряджання гармат, проведення залпу дивізіону.
Темп засічки і значення спостережного і упереджувального часу (рекомендованих Правилами стрільби) визначені, виходячи з необхідності виконання умови tц + tу = 3,0-3,5 хв. і забезпечення засічки розривів в проміжках між двома послідовними засічками цілі.
Необхідна точність вогню по цілі досягається:
проведенням розрахунків на ЕОМ;
постійним спостереженням за характером руху цілі за допомогою електронного планшета і відмовою від стрільби у разі, коли ціль відхиляється від наміченого напряму руху більше, ніж на 100 м;
відкриттям вогню за доповіддю начальника РЛС у момент виходу цілі на рубіж відкриття вогню по ній, що дозволяє максимально зменшити помилку визначення установок для стрільби за рахунок помилки визначення швидкості руху цілі.
Збільшення польотного часу снарядів на 10 с. враховує час на передачу і виконання на ВП команди "Вогонь".
До ст. 519
Швидкохідні десантно-висадкові засоби мають високу швидкість (70-80 км/год.) і маневреність, унаслідок чого стрільба по них артилерією із закритих ВП малоефективна.
Для ураження швидкохідного десантно-висадкового засобу необхідно отримати 2-3 прямих попадання в ціль. При стрільбі прямою наводкою з протитанкової гармати МТ-12 для отримання одного прямого попадання в корабель, що активно маневрує, на повітряній подушці необхідно витратити 1-2 снаряди. При цьому середній час виконання вогневого завдання однією гарматою складає 90 с. За цей час ціль може пройти значну відстань (1800-2000 м) і вийти з-під обстрілу. Тому для забезпечення своєчасності і підвищення ефективності вогню до ураження таких цілей залучають не менше трьох гармат.
РОЗДІЛ сьомий