Періоди формування подружньої пари
Дослідники вказують на те, що значна кількість молодих людей пов’язує створення сім’ї з періодом закінчення навчання, з початком трудової діяльності, що свідчить про відповідальне ставлення до створення сім’ї, про прагнення молодих людей до можливості гідно утримувати родину. Серед відповідей на запитання щодо шлюбно-сімейних домагань перші місця за кількістю виборів посіли взаєморозуміння, взаємоповага, кохання, душевна близькість, наявність дітей. Найменшу кількість виборів – можливість спілкування поза межами сім’ї та автономність [(Кляпець О.Я., 2004)]. Емпірично встановлено, що сучасна молодь спрямована на такі моделі поведінки, які передбачають відповідальність за іншу людину, за взаємини з нею. Більшість опитаних розуміє кохання як умову життя і функціонування сім’ї, народження і виховання дітей [(Ларіна Т.О., Аутоагресивна поведінка як адаптаційний механізм протидії соціальному оточенню // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. — К.: 2004. — Т. VI. — Вип. 3. — С. 191–195) ]. У формуванні подружньої пари розрізняють два періоди: дошлюбний (до прийняття парою рішення про укладання шлюбу) і передшлюбний (до укладання шлюбного союзу). М.А.Абалакіна обґрунтувала теоретичну модель співвідношення процесів міжособистісного сприйняття й динаміки дошлюбних стосунків. Автор виділяє три стадії позитивного розвитку відносин у дошлюбній парі. На першій стадії відбувається зустріч партнерів і формування перших вражень один про одного. Друга стадія починається, коли відносини переходять у стійку фазу, тобто і самі партнери, і оточуючі сприймають діаду як досить стабільну пару. Відносини стають більш-менш інтенсивними й характеризуються високою емоційністю. Третя стадія виникає після вирішення партнерів про вступ до шлюбу. Знижується ступінь ідеалізації, зростає задоволеність відносинами з партнером. У проміжку між першою й другою стадіями стимульні параметри, чисто зовнішні, зокрема фізична привабливість, поступаються місцем порівнянню мотиваційно-потребнісної, ціннісної або рольової сфер особистості партнера. Емпірично доведено (ким), що джерелом труднощів у сімейному житті можуть стати особливості вибору партнера, характер дошлюбного й передшлюбного залицяння, ухвалення рішення про вступ до шлюбу. При дослідженні подружньої пари (шлюбного союзу), що звернулася в психологічну консультацію, необхідно зрозуміти, що звело чоловіка й жінку разом і дотепер підтримує їх шлюб, яким образом проходив процес формування подружньої пари, як кожний з них вибирав партнера - на підставі однієї лише подібності із собою чи спираючись на більш складні емоційні фактори. Результати багатьох досліджень показали: сукупність дошлюбних факторів, що спонукали молодих людей укласти сімейний союз, істотно впливають на успішність адаптації чоловіка й жінки в перші роки спільного життя, на міцність шлюбу або ймовірність розлучення.
Такими дошлюбними факторами є:
• місце й ситуація знайомства молодих людей;
• перше враження один про одного (позитивне, негативне, амбівалентне, індиферентне);
• соціально-демографічні характеристики тих, хто збирається вступити до шлюбу;
• тривалість періоду залицяння;
• ініціатор шлюбної пропозиції: юнак, дівчина, батьки, інші;
• час обмірковування шлюбної пропозиції;
• ситуація оформлення шлюбу;
• вік майбутньої пари;
• батьки та їх ставлення до шлюбу своїх дітей;
• динамічні й характерологічні особливості чоловіка й жінки;
• відношення в сім'ї із братами й сестрами.
Встановлено, що благотворно впливають на шлюбні стосунки:
• знайомство на роботі або в навчальному закладі; взаємне позитивне перше враження;
• період залицяння від одного до півтора років;
• ініціатива шлюбної пропозиції з боку чоловіка; прийняття пропозиції після нетривалого обмірковування (до двох тижнів);
• супровід реєстрації шлюбу весільною урочистістю.
Додаткових психологічних компенсуючих заходів вимагають:
• випадковий характер знайомства. Дослідження показали, що більше 60 % благополучних сімей, коли чоловік і жінка познайомилися на роботі або на студентській лаві;
• негативне, амбівалентне й індиферентне перше враження;
• короткий (до шести місяців) або довгий (більше трьох років) період залицяння.
За нетривалий час, як правило, молоді люди не можуть глибоко довідатися один про одного й перевірити правильність свого рішення одружитися, а протягом тривалого періоду залицяння часто виникають монотонність спілкування, стереотипність у поведінці партнерів, що може привести до охолодження у стосунках - така пара або не створює сім'ю, або розпадається;
• прояв прямої або непрямої ініціативи укладання шлюбу з боку жінки (змушене або спровоковане). У першу чергу мова йде про вагітність. Ймовірність розпаду сімей з дошлюбною вагітністю приблизно в 2 рази вища в порівнянні з іншими ситуаціями, згідно досліджень. Справа в тому, що, дошлюбна вагітність порушує процес адаптації подружжя. Молоді люди фактично форсують процес освоєння подружніх ролей й пристосування до нових сімейних обов’язків. Вони відразу починають вирішувати завдання, пов'язані з народженням і вихованням дитини. З появою дитини загострюються економічні проблеми, викликаючи часті конфлікти, напруженість подружніх взаємин, і як наслідок постає питання прийняття рішення про розлучення;
• тривале обмірковування шлюбної пропозиції (більше двох тижнів);
• вік майбутньої пари. У 18 років дівчина, як правило, здатна стати матір'ю, її організм повністю сформувався, вона вже закінчила школу й визначилася у своєму подальшому житті. Але найбільш прийнятний час для заміжжя, на думку психологів, соціологів 22-23 роки. Жіноча краса досягає свого розквіту, до цього часу закінчується навчання, вже отримана професія. Чоловічий організм дозріває пізніше жіночого: до 25 років ростуть кістки, м'язи, формується характер, соціалізується темперамент. А шлюб - це початок регулярного статевого життя, часто це важке навантаження для незміцнілого чоловічого організму, і він передчасно зношується. Додаються матеріальні проблеми, складності побуту: у 18-19-літнього чоловіка може наступити глибоке розчарування в сімейному житті. В останні роки відзначається тенденція до «дорослішання» шлюбного віку. Більше молодих людей намагаються одержати освіту, професію, мати матеріальний статок і житлові умови, а тому вважають оптимальним для вступу в шлюб вік після 25-27 років. Однак емпірично доведено (ким), що пізній вік вступу до шлюбу також є дошлюбним чинником «ризику». Компенсуючих психологічних заходів на початку подружнього життя вимагають несумісність молодих людей, негативне відношення батьків та інших референтних людей до даного шлюбу, а також серйозні сварки під час залицяння. Слід зазначити й такий фактор, як взаємини молодих людей із братами й сестрами. Існує концепція дублювання властивостей братів і сестер, відповідно до якої людина прагне в нових соціальних зв'язках, до яких відносять й подружній союз, реалізувати свої відносини до братів і сестер. У цьому сенсі подружні стосунки можуть бути комплементарними (взаємодоповнюючими). Наприклад, чоловік мав молодшу сестру, а дружина - старшого брата. Некомплементарні стосунки - якщо обоє були в батьківській сім'ї або старшими, або молодшими (у подружній парі можуть відбуватися сварки із приводу розподілу влади - кому з них бути головним, старшим, а кому молодшим), а також якщо один або обоє партнери мали тільки братів або сестер. Молоді люди, які не мали ні брата, ні сестри: у них у сім'ї була тільки одна модель - батьківський шлюб. На процес формування шлюбно-сімейних настанов безпосередньо впливає батьківська сім’я. Детермінантами проблем у майбутньому можуть бути й моделі поведінки молодих людей, узяті з батьківської сім'ї. Згідно концепції дублювання батьківських властивостей, несвідомо партнери використовують у своїй родині модель відносин батьків. Першочерговими факторами формування особистості в сім’ї вважаються: ступінь гармонійності подружнього життя батьків, загальне сприйняття дитинства (було воно щасливим чи ні), ставлення батьків до дітей, розподіл сімейних ролей, спосіб життя, який вели батьки. Саме в дитячі роки під впливом батьків закладається програма, що підказує потім, як жити, якого партнера обрати, як будувати з ним стосунки, скільки буде дітей тощо [(Кляпець О.Я., 2004)]. Саме тому психологи рекомендують у дошлюбний період частіше бувати в батьківській сім'ї обранця, це допоможе глибше довідатися про майбутнього чоловіка.
Аналізуючи специфіку дошлюбного періоду, необхідно відзначити таке явище, як ідеалізація партнера, що також може негативно позначитися на міжособистісному спілкуванні до шлюбу й у подружніх відносинах. Існують різні точки зору на роль ідеалізації партнера в дошлюбному періоді. По-перше, ідеалізація необґрунтовано завищує очікування, заявлені на партнера й до взаємодії з ним. Усвідомлення того, що реальна людина, з якою відбувається взаємодія, не відповідає ідеалізованому образу, відіграє деструктивну роль, приводить до глибокої незадоволеності партнером, собою, відносинами в цілому й при невмінні або небажанні налагодити взаємодію з урахуванням більше реального образа партнера приводить до розпаду відносин. По-друге, на думку А. Маслоу, у самоактуалізованих особистостей, які досягли найвищого рівня розвитку, рівня реалізації своїх потенцій, найбільше яскраво виражена здатність любити й бути коханим. Для їхньої любові характерні повна спонтанність і природність. Ідеалізація їм не властива (гуманістична психологія). По-третє, ідеалізація партнера є стимулом для розвитку його особистості, визначає для нього деяку «зону найближчого розвитку», тобто як би вказуючи, яким він може стати (конструктивна точка зору). Однак ідеалізацію партнера відносять до дошлюбних факторів ризику поряд з раннім або пізнім віком вступу до шлюбу, романтичністю відносин, зверхністю й короткочасністю спілкування, відсутністю братів і сестер тощо. Отже, аналіз специфіки дошлюбного періоду дозволяє сформулювати його основні функції: 1) нагромадження спільних вражень і переживань, при цьому створюється своєрідний емоційний потенціал майбутнього сімейного життя, запас почуттів, які дозволять більш успішно й менш «болісно» адаптуватися до нього; 2) більш глибоке пізнання один одного й паралельне уточнення та перевірка ухваленого рішення про можливості сімейного життя; 3) проектування сімейного життя. Цей момент найчастіше не розглядається і не усвідомлюється майбутнім подружжям. Психологи відзначають, що між партнерами необхідний інформаційний обмін з таких питань, як ціннісні орієнтації й життєві плани; деталі біографії; уявлення про шлюб; рольові очікування й домагання; репродуктивні установки тощо. Основою для формування сім’ї є шлюб як санкціонована суспільством форма стосунків між особами різної статі. Для кожної дорослої людини шлюб означає збагачення, наповнення свого життя новим значенням і змістом. Молоді люди вірять у те, що життя стане кращим, цікавішим після того, як вони візьмуть шлюб. Такі сподівання лежать в основі сім’ї, яку вирішили створити двоє. Найбільш значущою для передшлюбного періоду є мотивація вступу до шлюбу. Виділяють наступні мотиви: любов, обов’язок, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна відповідність, моральні міркування. Кожний з них може виявитися ведучим, однак молоді люди найчастіше на перше місце ставлять любов. У рамках психологічної науки систематичний аналіз проблем любові почався в 40-і рр. XX ст. Перші роботи про кохання були в основному теоретичними, у наші дні з’явилося значно більше емпіричних досліджень. У філософській енциклопедії поняття любов визначається як морально-естетичне почуття, що виражається в безкорисливому й айльтруїстичному прагненні до свого об'єкта. Специфічним змістом цього почуття, з погляду філософів, є самовідданість, самовіддача й виникаюча на цій основі духовна близькість. Психологи вважають любов виборчим ставленням до представника протилежної статі як до унікальної цілісної особистості. Спрямованість на об'єкт любові не повинна бути однобічною, егоїстичноїю й припускає ототожнення себе з об'єктом любові, заміну «я» на «ми» (але без втрати своєї індивідуальності). У сучасній психології існують моделі любові, які умовно розділені на «песимістичні» і «оптимістичні». Теоретики песимістичного напрямку підкреслюють момент залежності закоханого від об'єкта його любові й зв'язок любові з негативними переживаннями, насамперед зі страхом любові. Любов, відповідно до авторів «песимістичних» моделей, робить людину тривожною і залежною, заважає її особистісному розвитку. Один партнер неначе «розчиняється» в іншому, втрачаючи свою індивідуальність. У
такій парі не відбувається заміни «я» на «ми». У граничних випадках любов може бути симптомом особистісної патології. Німецький психолог Х.Шельський вважає, що коли очікування любові стає першочерговим мотивом шлюбу, головний сенс сімейного життя з його побутовими проблемами, доглядом за дитиною, нерідко призводить до пошуку нового кохання. «Оптимістичні» моделі любові пов'язані з концепцією А.Маслоу й інших представників гуманістичної психології. Любов у цих моделях характеризується зняттям тривожності й повним психологічним комфортом. Наріжним каменем «оптимістичних» моделей є уґвлення про незалежність закоханого від об'єкта любові, що сполучається з позитивною установкою на нього. На думку теоретиків «оптимістичного» напрямку, така любов робить людей щасливими й забезпечує можливість особистісного росту. Л.М.Панкова виділяє три стадії у виникненні любові. Перша - інтерес, симпатія, потяг. Цього цілком достатньо для першого наближення, для появи дружби між юнаком і дівчиною. Ці почуття можуть бути тривалими, недомовленими, романтичними або буденними, але вони завжди дуже приємні, піднімають настрій, хоча поки ні до чого не зобов'язують, підвищується життєвий тонус, активізуються особисті дії по самовдосконаленню. Друга - замилування, захопленість, закоханість, пристрасть. Ці почуття створюють певну напруженість, вони завжди хвилюють, але стомлюють. Пристрасть або повинна згаснути, або одержати задоволення. Якщо почуття одного підігріваються й заохочуються іншим, можливість перетворення дружніх стосунків у любовний роман стає реальністю. Далі все залежить від виховання, культури, вольових компонентів, моральних успіхів тощо, тобто від самої особистості. Третя - поклоніння, повага, відданість. Можна відчувати пристрасть, але любити не поважаючи людину не можна. На цій стадії любов приводить чоловіка й жінку до ухвалення рішення про вступ у шлюб. Любов, що пройшла всі три фази розвитку, і є індивідуальне почуття на все життя. Л.Я.Гозман вважає, що виникнення емоційних відносин, у тому числі й любов, можна пояснити міжособистісною атракцією (привабливість одного для іншого). Він використовує результати емпіричного вивчення міжособистісної атракції, які показують, що сильними детермінантами її є подібність аттитюдів і вираження об'єктом атракції свого позитивного відношення до суб'єкта при високій самооцінці кожного. С.В.Ковальов вважає, що мотивація укладання шлюбу складається з п’яти типів: любов, духовна близькість, матеріальний розрахунок, психологічна відповідність, моральні міркування. Любов і духовна близькість, доводить він, впливає на задоволеність шлюбом. Ці мотиви не повинні існувати окремо. Під романтичним покровом любові ми дуже часто забуваємо, що чоловік і жінка зобов'язані виконувати звичайні для кожної подружньої пари функції, і що вже в медовий місяць у них виникнуть питання із цього приводу. Матеріальне забезпечення, догляд за дітьми тощо, призводять до загибелі ілюзій, руйнування зачарованості, що веде до пошуків любовного партнера поза шлюбом і до подружньої невірності. Як показує практика, дуже часто жагуча дошлюбна любов не є запорукою успішного сімейного життя в майбутньому. Сильні емоції можуть перешкодити орієнтації партнерів на особистісні характеристики або будуть носити другорядний характер, вони зменшують точність взаємин й взаєморозуміння, сприяють ідеалізації партнера. Виділяються також різні стани у стосунках передшлюбної пари: любов, закоханість, часткова любов. Любов - це дружба, ніжність, пізнання внутрішніх достоїнств, прийняття й розуміння індивідуальності партнера, детермінант особистісного зростання. Э.Фромм розглядав любов як уміння, почуття й вольовий акт: «Любові треба вчитися, поступово оволодівати її теорією й практикою». Зріла любов є однією з найбільш важливих людських емоцій, яка означає єднання при індивідуальних вчинках. Любов - це активна сила, що характеризується турботою про іншу людину, відкритістю, повагою й розумінням іншої людини. Еротична любов, для того щоб бути дійсно любов'ю, повинна ґрунтуватися на наступній передумові: треба любити виходячи зі своєї сутності й переживати виходячи із сутності іншого. Любов насамперед повинна бути вольовим актом. Любов - не тільки почуття, це й рішення, і суд, і обітниця» Закоханість характеризується концентрацією уваги на зовнішніх даних партнера (закохатися в очі), його суспільному становищі тощо. У ситуації часткової любові відносини в парі будуються в основному на сексуальному потязі партнерів один до одного. Існують так звані пастки любові. Пастки любові - це те, що людиною інтерпретується як любовне почуття, але насправді до любові не має відношення. Дослідники вказують на такі. Пастка неповноцінності. Непевна у собі людина, невдаха в сфері міжособистісних відносин може інтерпретувати почуття, що виникло до того, хто добре до неї ставиться, виявляє увагу й турботу, як любов. Але це скоріше подяка, а не любов. Пастка жалості. У цю пастку найчастіше «потрапляють» жінки й чоловіки, які найчастіше потурають іншим. Сексуальний комфорт. Це пастка для тих, хто вважає, що сексуальна гармонія - основний детермінант подружньої гармонії. Гармонію в інтимних стосунках вони помилково інтерпретують як любов. Спільність інтересів - особливо в значимих видах діяльності дуже часто також може бути прийнята за любов. Отже, формування подружньої пари - складний процес, який часто супроводжується різними труднощами й проблемами. Добре, якщо молоді люди самостійно знайдуть ефективні шляхи виходу із цих проблем, у протилежному випадку їм необхідна психологічна допомога з питань психологічної готовності до укладання шлюбу, яку вони можуть отримати у психологічній консультації.
Кризові ситуації у сім’ї
Соціологи виділяють наступні стадії розвитку подружніх стосунків: 1. Подружнє життя до народження дітей. 2. Подружжя з маленькими дітьми. 3. Подружнє життя з дітьми, що подорослішали й часто залишають батьківську родину. 4. Подружнє життя після того, як діти відокремилися від батьків. Для кожного періоду сумісного життя притаманні свої завдання, з якими подружжя повинно впоратися, типові проблеми, які вимагають свого вирішення. Труднощі виникають при переході від однієї стадії до іншої, коли подружжя невзмозі налагодити й зберегти попередні принципи й поведінку, що мали місце раніше. Тому основним завданням роботи психолога стає допомога членам сім’ї пристосуватися до умов і потреб нового етапу розвитку шлюбу. У процесі вивчення сімейного функціонування й організації психосоціальної допомоги сім'ї необхідний облік нормативних (співвіднесених з конкретним етапом життя сім'ї) криз. Різноманіття сімейних систем істотно утруднює проблему аналізу стадій подружніх і сімейних стосунків, однак деякі найбільш типові варіанти виділити можна. Дослідники виходять із того, що подружні стосунки постійно розвиваються й змінюються. Час від часу у стосунках чоловіка й жінки можуть виникати деякі «непередбачені» зміни, однак існує й ряд закономірних, «нормативних» змін, типових для розвитку шлюбу в часі. На зміну романтичній любові в період залицяння й «медового місяця» приходить реалістичне розуміння шлюбу. Нерідко справа доходить до конфронтації ідеалістичних уявлень про шлюб і партнера з реальними «дріб'язками» повсякденного побуту. Після народження дітей з’являються нові радості й турботи. Окремі стадії розвитку подружніх стосунків відповідають періодам виховання дітей, їхнього відділення від батьків і можливого відходу з дому. Найбільш відома система «стадій», де як основна ознака їхнього розмежування використовується наявність або відсутність дітей у сім'ї, а також їх вік. Е.Дюваль (E.M.Duvall, 1957), наприклад, виділив наступні фази в життєвому циклі сім'ї:
Зустріч майбутнього чоловіка й жінки, їх емоційний потяг один до одного.
Прийняття й розвиток нових батьківських ролей.
Прийняття в родину нової особистості (дитини). Перехід від діадних відносин чоловіка й жінки до стосунків у трикутнику.
Введення дітей у поза сімейні інститути.
Прийняття підліткового віку дітей.
Експериментування з незалежністю.
Підготовка до відходу дітей із сім'ї.
Відхід дітей із сім'ї, прийняття їх відходу, життя чоловіка й жінки «очі в очі».
Прийняття факту відходу на пенсію й старості. У сучасній психології відома періодизація Е.К.Васильєвої, яка виділяє 5 стадій життєвого циклу сім’ї:
1. Від народження сім’ї до народження дитини.
2. Народження й виховання дітей.
3. Закінчення виконання сім’єю виховної функції.
4. Діти мешкають з батьками й хоча б одна дитина не має власної сім’ї.
5. Подружжя мешкає окремо, або з дітьми, що мають власні сім’ї.
При використанні періодизації стадій розвитку подружніх відносин відмічають відсутність однозначної часової шкали, тому часто використовують періодизацію Fanta: молодий шлюб, шлюб середнього віку, шлюб зрілого віку, шлюб літнього віку. Молодий шлюб триває менш п'яти років. Вік чоловіка й жінки - від 18 до 30 років. У цей період вони звикають одне до одного, купують меблі й предмети побуту, часто не мають власної квартири й живуть із батьками одного з них. Згодом з'являється квартира, що поступово обставляється, будується власне домашнє господарство. Чоловік і жінка очікують дітей, з народженням яких виникають обов'язки, пов'язані з турботою про них. У професійній області молодий чоловік і жінка тільки здобувають яку-небудь кваліфікацію, поступово вони досягають певного положення, адаптуються до нової сімейної обстановки. Дружина якийсь час перебуває в декретній відпустці. Спільне життя вимагає чималих витрат, у тому числі психологічних, тому їх матеріально й «морально» підтримують батьки. Шлюб середнього віку триває 6-14 років. У цей період люди економічно активні, займають стабільне суспільне становище й позбавлені необхідності придбання квартири, меблів тощо. Вік подружжя від 30 до 45-50 років. У домі вже немає маленьких, діти - школярі або студенти - стають все більш самостійними. Дружина крім обов'язків по дому може значно більше часу віддавати професійної діяльності. Шлюб зрілого віку наступає після 15 і триває до 25 років. Вік партнерів 45-60 років. В цьому віці знижується швидкість психічних процесів, зменшується здатність опанування нового. У сім'ї вже дорослі діти, чоловік і жінка залишаються наодинці або звикають жити з сім'ями дітей й виховувати онуків. На початку цього етапу подружнього життя звичайно наступає клімактеричний період, який часто супроводжується у жінок підвищеною напругою, тривожністю, лабільністю психічних процесів. В кінці етапу з виходом на пенсію у партнерів змінюється стереотип їх життя, але все це компенсується великим об’ємом накопиченого життєвого досвіду. Для шлюбу літнього віку характерне зниження продуктивності праці й збільшення проблем, пов'язаних зі здоров'ям. Шлюб, як правило, стабільний. Чоловік і жінка потребують допомоги й бояться втратити один одного. Відносини між ними такі, якими вони склалися протягом довгого спільного життя. У цей час уже важко що-небудь змінювати. Звуження соціальних контактів іноді підсилює тиск на дорослих дітей, особливо при спільному їх проживанні, що може служити причиною виникнення конфліктів. Конфлікти між партнерами можуть бути відбиттям їх конфлікту з «молодими» через різне відношення до них. Особливе питання - стадії повторного шлюбу. При розлученні майже неминуче з'являється почуття втрати, виникає відчуття непотрібності. На перший погляд може здатися, що «покинутість» почуває тільки той, для кого розлучення з'явилося «несподіванкою», однак сам ініціюючий задовго до ухвалення остаточного рішення про розлучення переживає ті ж негативні почуття. Як і будь-яке горе, розлучення переживається в кілька стадій: перший шок, депресія й відродження. Кожна стадія вимагає часу й активної реакції. Проскочивши якусь із них, наприклад «закривши очі» за допомогою алкоголю або поверхневої закоханості, людина прирікає себе на несподіване повернення в непережиту стадію. Розлучення як явище часто пов'язане з тим досвідом міжособистісних стосунків, що чоловік і жінка засвоїли у своїх батьківських сім'ях. Діти розлучених батьків найчастіше підсвідомо провокують розлучення й у своїх родинах. Це «порочне коло» можна спробувати розірвати, проаналізувавши свій і батьківський стилі сімейних стосунків. Такий аналіз здійснюється за допомогою сімейного психолога або психотерапевта. Знаходження й самостійний аналіз своїх помилок допоможе не просто їх побачити, але й усвідомити, щоб уникнути повторення надалі. Досвід, тих хто став щасливим з другої або з третьої спроби, стимулює й підштовхує до нових шлюбів, а потім нових розлучень. До того ж існує така думка, що кожний новий шлюб - як нове життя, і тому людина, що змінила декількох чоловіків або дружин, прожила кілька життів. Переваги повторного шлюбу в порівнянні з першим полягають у тому, що партнери вже не розраховують на «вічну», романтичну любов і підходять до шлюбу більш раціонально. Вони частіше відчувають вдячність за все гарне, що їм надає другий шлюб, намагаються зберегти його, активніше його оберігають. Якщо ж дисгармонія в сімейних стосунках виникає знову, чоловік і жінка більше підготовлені, мотивовані до корекції своїх взаємин і якщо буде потреба - легше йдуть на розрив. Однак у невротиків, осіб з патологічними рисами характеру в другому шлюбі спостерігається той же невдалий вибір партнера, відзначаються ті ж помилки, які привели до розпаду першого шлюбу. Нормальні, адаптивні особистості частіше роблять правильні висновки з попередньої невдачі, вибирають для другого шлюбу більш адекватного партнера або поводяться більш свідомо. Отже, шлюбний союз у своєму розвитку переживає ряд етапів, що супроводжуються так званими нормативними кризами. Загальний характер цих криз, однак, не визначає їх гостроту й серйозність. Багато чого залежить від бажання й культури міжособистісних стосунків чоловіка й жінки, їх здатності переглядати свої помилкові уявлення, прагнення підтримувати психологічно благополучні, здорові стосунки з іншими членами сім'ї. Наявність усвідомленої установки на спільний з партнером розвиток, своєчасне виявлення змін у взаєминах дозволяють подружжю керувати своєю поведінкою. Неуважність до процесів розвитку один одного, зміні потреб та інтересів партнера ставить родину на межу розпаду. Розлучення як крайній варіант вирішення виникаючих сімейних протиріч може стати конструктивним досвідом, якщо людина усвідомлює необхідність зміни власних уявлень про себе, інших людей, сімейне життя.
5.Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції (питання, задачі, проблемні ситуації тощо)
1. Опишіть основні етапи становлення шлюбно-сімейних взаємостосунків.
2. Перерахуйте основні ролі в сім’ї.
3. Назвіть основні завдання етапу «літнього шлюбу».
4. Наведіть приклад сімейного конфлікту, джерелом якого є різні погляди подружжя на ведення домашнього господарства.
6.Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:
· навчальні приміщення;
· обладнання;
· устаткування;ілюстративні матеріали.
7. Матеріали для самопідготовки студентів: