Типи і стилі сімейного виховання
Одним з основних психолого-педагогічних понять для виділення різних типів сімейного виховання є стиль батьківського ставлення, або стиль виховання. Як соціально-психологічне поняття, стиль позначає сукупність способів і прийомів спілкування стосовно партнера. Розрізняють загальний, характерний і конкретний стилі спілкування. У якості детермінант стилю спілкування виступають спрямованість особистості як узагальнена, відносно стійка мотиваційна тенденція; позиція, зайнята стосовно партнера спілкування, і параметри ситуації спілкування. Поняття „стиль сімейного виховання” належить у психологічній літературі до широкого та багатозначного понятійного апарату дитячо-батьківських взаємин. Під стилем сімейного виховання розуміється багатомірне утворення, яке включає ставлення батьків до дитини та переживання цього ставлення (емоційний компонент), особливості сприйняття та розуміння характеру дитини (когнітивний компонент), поведінкові стереотипи, які практикуються відносно дитини (поведінковий компонент). Емоційний компонент дослідники вважають найважливішим, визначаючим (А.Я.Варга, О.В.Буренкова та ін.). Батьківський стиль - це узагальнені, характерні, ситуаційно неспецифічні способи спілкування даного батька з даною дитиною, це образ дій стосовно дитини. Найчастіше в психолого-педагогічних дослідженнях для визначення, аналізу батьківського ставлення використаються два критерії: ступінь емоційної близькості, теплоти батьків до дитини (любов, прийняття, тепло або емоційне відкидання, холодність) і ступінь контролю за її поведінкою (висока - з більшою кількістю обмежень, заборон; низька - з мінімальними заборонними тенденціями). Більш точно охарактеризувати батьківське ставлення й відповідну поведінку дозволяє урахування сполучення крайніх варіантів прояву цих факторів (критеріїв). Виділяються чотири типи виховання (Г.Крайг, 2000). Авторитетний - теплі відносини, високий рівень контролю. Авторитарний - холодні відносини, високий рівень контролю. Ліберальний - теплі відносини, низький рівень контролю. Індиферентний - холодні відносини, низький рівень контролю. В клінічній літературі описано велику кількість феноменологій батьківських ставлень, стилей виховання, а також наслідків – формування індивідуальних особливостей дитини в межах нормальної й девіантної поведінки.Найбільше активно проблема зв'язку стилів виховання, порушень батьківського ставлення відхилень у психічному розвитку й навіть здоров'я дітей досліджується із клініко-психологічних позицій. визначений ряд параметрів виховного процесу (А.И.Захаров, 1982).
1. Інтенсивність емоційного контакту батьків стосовно дітей: гіперопіка, опіка, прийняття, неприйняття.
2. Параметр контролю: дозвільний, що допускає, ситуативний, обмежувальний.
3. Послідовність - непослідовність.
4. Афективна стійкість - нестійкість.
5. Тривожність - нетривожність. Різні сполучення цих параметрів виховання співвідносяться з різними видами неврозів у дітей. Наприклад, обмеженість, афективна нестійкість із боку батьків приводять до розвитку в дитини неврозу страху. Надприйняття, «дозволеність», непослідовність - до розвитку істеричного неврозу. Виражене обмеження - до неврозу нав'язливих станів. Визначити тип виховного процесу допомагають характерні риси кожного з цих параметрів (Е. Г. Ейдеміллер, 1996): • рівень протекції - міра зайнятості батьків вихованням, оцінка того, скільки сил, часу, уваги приділяють батьки дитині; • повнота задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних); • ступінь пред'явлення вимог - кількість і якість обов'язків дитини; • ступінь заборон - міра самостійності дитини, можливість самому вибирати спосіб поводження; • строгість санкцій - прихильність батьків до покарань як прийому виховання; • стійкість стилю виховання - виразність коливань, . різкості зміни прийомів виховання. За допомогою розробленого Э. Г. Эйдеміллером опитувальника «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ) можна встановити типи негармонійного сімейного виховання:
1. Потураюча гіперпротекція - батьки ігнорують дорослішання дітей, стимулюють збереження таких якостей як беспосередність й наївність. Для таких батьків підліток все ще «маленька дитина», вони прагнуть звільнити його від всіляких труднощів, потурають його бажанням, пишаються й захоплюються його мінімальними успіхами.
2. Домінуюча гіперпротекція – проявляється у підвищеному вияву уваги до дитини, черезмірному піклуванні про неї та контролі за поведінкою дитини, наслідком цього є зниження почуття відповідальності й самостіності дитини.
3. Підвищена моральна відповідальність – до дитини предьявлються вимоги, що не відповідають її віку, можливостям, на підлітка батьки покладають відповідальність за життя й благополуччя дорослих, очікують від нього великих успіхів в житті – все це , звиччайно, сполучається з ігноруванням власних потреб дитини, її інтересів, недостатньою увагою до її психофізіологічних особливостей. Підлітки з психостенічною й сензитивною акцентуаціями, як правило, не витримують такої відповідальності, як наслідок, це призводить до обсесивнофобічних невротичних реакцій або декомпенсації за психостенічним типом.
4. Емоційне знехтування дитиною – дитина батьків обтяжує, потреби дитини ігноруються. Нерідко підлітку навьязують роль «невиправного», «хулігана», «психа» тощо. Дитина відчуває себе перешкодою в житті батьків, що установлюють велику дистанцію у взаємостосунках з нею
5. Жорстоке поводження – потреби дитини не задовільняються, їх позбавляють задоволень, карають, бьють тощо.
6. Гігіпопротекція – характеризується недостатністю опіки, контролю, слабкістю, та незрілістю батьківських почуттів. Зовнішньо це виявляється у поверховій зацікавленості до справ дитини, контроль і опіка носять суто формальний характер.
Окрім того, автори виділили відхилення в стилі батьківського виховання: • Перевага жіночих якостей • Перевага чоловічих якостей • Перевага дитячих якостей • Поширення сфери батьківських почуттів • Страх втрати дитини • Нерозвиненість батьківських почуттів • Проекція власних неьажаних якостей • Перенесення конфлікту між подружжям у сферу виховання Причини сімейних конфліктів між підлітками і батьками:
нестійкість батьківського ставлення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини); гіперопіка; неповага прав на самостійність (тотальність вказівок і контролю); батьківський авторитет (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну). Сучасні батьки повинні мати найважливішу здатність до рефлексії зважаючи на індивідуальні й вікові особливості дитини, готовність до свідомого пошуку найбільш ефективного стилю його індивідуального виховання. В наш час існує багато можливостей навчатися й виробляти власний неповторний стиль сімейного виховання. Отже, розвинена форма батьківства характеризується відносною стійкістю і стабільністю й реалізується в узгодженості уявлень подружжя про батьківство, комплементарності динамічних проявів батьківства. Вона включає сімейні (батьківські) цінності, установки й очікування, ставлення й почуття, позиції, відповідальність, стиль сімейного виховання, що реалізуються на когнітивному, емоційному й поведінковому рівнях.
5.Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції (питання, задачі, проблемні ситуації тощо)
1. Спільні та відмінні ознаки таких методів активного впливу, як: психологічне консультування, психокорекція, груповий тренінг, психотерапія.
2. Специфіка сімейного консультування.
3. Класифікація видів сімейного консультування та їх спрямованість.
4. Діагностика типу особистості клієнта(-ів): відвідувач, скаржник, клієнт.
6.Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:
· навчальні приміщення;
· обладнання;
· устаткування;ілюстративні матеріали.
7. Матеріали для самопідготовки студентів: