Методи дослідження територіальної організації господарства

Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, яке передбачає розроблення схем розвитку й розміщення галузей господарства, продуктивних сил облас­тей та економічних районів. За галузевими і територіальними схемами складають генеральну схему економіки країни. Розробляють цільові комплексні програми, у тому числі територіальні.

Обгрунтовують раціональне РПС регіонів переважно економічними методами. Методи обгрунтування розміщення виробництва, створені на межі економічних, географічних і математичних наук. Вони охоплюють: аналіз статистичних матеріалів, методи картографічний, техніко-еконо­мічних розрахунків ефективності, балансовий, економіко-математичного моделювання тощо. Аналіз статистичних матеріалів дозволяє вивчати прос­торово-економічні об'єкти, явища у їхньому взаємозв'язку й динаміці.

Усі методи поділяються на:

1) загальні (системний аналіз, історико-порівняльні, карто­графічні);

2) спеціальні, або математичні (факторний аналіз; методи економіко-математичного моделювання – балансові; оптимізаційні, або моделі оптимального планування – матричні, сітьові; економіко-статистичне моделювання – кореляційні, регресивні, графоаналітичні, індексів тощо).

Економіко-картографічний методшироко застосовують у прикладних розробках. Економічне картування дає можливість не лише наочно подати локалізацію окремих об'єктів, але й розрахувати ефективність розміщення. Цей метод є конкретним інструментом дослідження території, аналізу особливостей розміщення та взаємозв'язку предметів і явищ, особливо при визначенні економічних відстаней (за ізолініями тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), густоти насе­лення тощо.

Для обгрунтування розміщення виробництва застосовуються спеціальні карти (топографічні, грунтів, транспорту, населення, геологічні, кліматичні тощо). На їхній основі складаються ще більш спеціалізовані карти, наприклад, карта зон економічного тяжіння міст, карти ТПК тощо.

Балансовий метод – розробляються звітні й прогнозні баланси трудових ресурсів, грошових доходів і видат­ків населення, які узгоджуються з товарними фондами; територіальні баланси потужностей будівельних організацій; баланси місцевих будіве­льних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання та ін.

Техніко-економічні розрахунки здійснюються на проектній стадії обгрунтування розміщення підприємств і територіального розвит­ку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунків поточних (собівартості) і порівняння разових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники матеріало-, енерго-, фондо- та трудомісткості продукції. Особливе значення мають показники водомісткості й транспортабельності продукції.

Техніко-економічні показники аналізу територіальної організації господарства розраховують за розмірами відповідних витрат на вироб­ництво одиниці продукції.

Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції визначають у вартісному або натуральному обчислен­ні:

1. Матеріаломісткості виробництва: Мм=Зм/Пр, де Зм - витрати матеріалів, грн., т; Пр - річний випуск продукції, грн., шт., т.

2. Енергомісткості виробництва: Ем= Зе/Пр, де Зе - затрати енергії, кВт-год.

3. Трудомісткості виробництва: Тм= Зп/Пр, де Зп - затрати праці, люд.-год.

4. Водомісткості виробництва: Вм =Вв/Пр, де Вв - витрати води, л, т, м3.

5. Фондомісткості виробництва: Фм=Вф/Пр, де Вф - вартість основних фондів, грн.

6. Капіталомісткості виробництва: Км=Вкв/Пр, де Вкв - вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.

7. Транспортабельності продукції: Тп=Зпр/Пр, де Зпр - затрати на перевезення продукції, грн.

8. Собівартості продукції: С=Вс+Вм+Во, де Вс і Вм - вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; Во - витрати на оплату праці та реалізацію продукції, грн.

Економіко-статистичні методи – це обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування та графоаналітичний метод. Викорис­товують при аналізу територіальної організації господарства.

Нормативний метод застосовують у моделюванні розміщення виробництва на перспективу. Нормативи, які закладаються в проекти, мають бути науково обгрунтованими й зорієн­тованими на застосування найновіших досягнень науки і техніки.

Районне планування – це комплексний метод, що за­стосовується при проектуванні розміщення виробництва на рівні регіону, а не окремого підприємства. Він у свою чергу використовує методи математичного моделювання, карто­графічний тощо, являючи собою метод аналізу території.

З успіхом використовується метод економіко-математич­ного моделювання, зокрема для моделювання економічного простору. Сучасні економічні процеси і явища, які пов'язані з територіаль­ним розміщенням виробництва, аналізують за до­помогою точних кількісних економіко-математичних методів. Методи моделювання почали ширитись при створенні теорії прос­торової економіки, біля витоків котрої стояли Тюнен, Вебер, Кристалер, Льош. Тепер методи просторового моделю­вання успішно поєднуються з використанням ЕОМ. Розробляють два види економіко-математичних моделей - балансові й оптимізаційні.

Балансові моделі мають вигляд системи шахових таблиць (бала­нси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, витрат трудових і природних ресурсів). Крім того складають міжгалузеві й міжрайонні балан­си виробництва та розподілу продукції.

Оптимізаційні моделіє вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їх основне призначення - вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, а й територіально-виробничих комплек­сів. В цих моделях умови задач і їх розв'язок можуть бути подані в табличній (матричній) або графічній (мережній) формі.

Цільова функція оптимізаційної моделі розміщення виробницт­ва - мінімум витрат, аобмеження - розміри потреб у продукції, обсяги її випуску, ресурси сировини, палива і матеріалів, капітальні вкладення.

Вибір оптимального варіанта розміщення підприємств можна здійснити розв’язав економіко-математичну модель транс­портної задачі за формулою:

S (Сi + Еit Кi + tij) Хij ® min,

де Сi+Еit Кi - приведені витрати на виготовлення одиниці продукції в i-му пункті або районі розміщення; tij - витрати на транспортування оди­ниці продукції з i-го пункту виробництва в j-й пункт споживання: Хij - шуканий обсяг постачання продукції з i-го пункту виробництва в j-й пункт споживання.

За розв'язком цієї задачі виробництво продукції розміщують в усіх можливих пунктах, якщо загальні витрати на випуск і доставку продукції у пункти споживання будуть мінімальними.