Стенд «Життя «під німцями». Окупація

Текстові матеріали:

Життя в окупації

Історія України у Другій світовій війні - це історія окупації. Переважна більшість населення України, понад 30 млн., спробувала смак життя "під німцем". Наприкінці восени 1941 року розгорнуто цивільні органи окупаційної влади. Культурна та релігійна активність українців на початку нацистської окупації була пов'язана з діяльністю членів похідних груп ОУН. Найраніше вони потрапили до Житомира та Вінниці, де включилися в роботу адміністративних і культурних установ. Але після закріплення німецької влади розвиток українського національного життя було придушено. Початок 1942 року пройшов під знаком арештів і розстрілів інтелігенції.

Розділена Україна

У 1941 році нацисти разом із союзниками розчленували українські землі на декілька адміністративно-територіальних утворень:

-Трансністрія, що стала частиною Румунії (центр - Одеса, губернатор - Георге Алексіяну).

-Дистрикт "Галичина" в складі польського Генерал-губернаторства (центр - Львів, губернатор - Отто Вехтер).

-Райхскомісаріат "Україна" (центр - Рівне, райхскомісар - Еріх Кох).

-Зона військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Сталінська (нині - Донецька), Ворошиловградська (нині - Луганська) області). У цих районах вищим територіальним органом влади оголошено Вермахт.

-Кримський півострів номінально перебував під цивільним управлінням як складова частина Райхскомісаріату, але фактично під військовим як ближній тил Вермахту в 1941-1942 та 1944 рр.

-Закарпаття ще з березня 1939 року входило до складу Угорщини під назвою "Підкарпатська територія" з центром у м.Ужгород.

Терор та голод

Для ліквідації євреїв, циган та комуністів нацисти створили спеціальні підрозділи із членів СС та гестапо - айнзацгрупи. Українці не підлягали негайному винищенню, але політика расової сегрегації та геноциду також зачепила їх. З'явилися крамниці, ресторани "лише для німців", у містах відводили для них цілі житлові масиви. Киянам заборонили селитися на Печерську та деяких інших районах міста... Гітлер прагнув зменшити кількість споживачів сільськогосподарської продукції. Тож у листопаді 1941 року на таємній нараді у Східній Пруссії він прийняв рішення про організацію штучного голоду в Україні. Внаслідок цього населення міст скоротилося на 53 %. Федір Пігідо-Правобережний згадував: "Зима прийшла сувора, холодна. В містах хліба не було. Приділ хліба лише в Києві - сто грамів на день якоїсь суміші просяного борошна з лушпинами - не давав можливості підтримувати життя. М'яса і товщу, звичайно, населення не одержувало; купувати ж на чорному ринку мали можливість лише спекулянти. Починалось так зване "мішочництво", починалось масове вимирання інтелігенції".

Під час розповіді бажано звернути увагу учнів на фотодокументи:

1. Карта українських земель за часи нацистської окупації (розчленування українських земель).

2. Пропагандистський плакат окупаційної влади.

3. Фотографії, що ілюструють повсякденне життя часів окупації (магазин «Тільки для німців», спроби українців втекти з міст, зайнятих окупантами).

Стенд «Голокост». Бабин Яр та «остаточне розв’язання єврейського питання

Текстові матеріали:

Голокост («Катастрофа», «Шоа») - переслідування та масове знищення осіб єврейської та ромської національності на території Німеччини, її союзників та окупованих ними землях під час Другої світової війни (у широкому розумінні - протягом 1933 - 1945 рр.). За загальними оцінками внаслідок геноциду єврейського народу за часи Другої світової війни загинуло до 6 мільйонів осіб.

Наймасштабнішою акцією в історії Голокосту стали масові вбивства євреїв у Бабиному Яру Києва. Тільки за два дні – 29-30 вересня 1941 року нацистами було знищено біля 34 тисяч осіб. Для того, щоб зібрати до місця страти цивільних мешканців Києва єврейської національності, нацистські окупанти намагалися дезінформувати їх. 27 вересня 1941 року у типографії «Східного фронту» були надруковані оголошення з наказом євреям Києва зібратися у південно-західній частині міста, біля єврейського кладовища. Пропонувалося взяти з собою документи, гроші, цінні речі. 28 вересня 1941 року ці оголошення були розклеєні. Водночас розповсюджувалися чутки про нібито переселення євреїв до Німеччини. 29 вересня 1941 року більшість євреїв Києва зібралася, щоб зайняти місця в поїзді для переселенців, якого насправді не існувало. Тих, хто зібрався біля воріт єврейського кладовища, німці відправляли до сусіднього військового кладовища, де у них відбирали документи, гроші та інші цінні речі. Далі групами до 10 осіб німецькі поліцейські гнали жертв до південно-східного обриву Бабиного Яру. Тут їх примушували роздягатися. Люди мали лягти на землю обличчям донизу та чекати вистрілів у спину. У перший день «акції», 29 вересня 1941 року, нацистами було вбито 22 тисяч осіб, у другий день – біля 12 тисяч осіб. Нацисти намагалися сховати від світового суспільства свої злочини. Спочатку, 30 вересня 1941 року, вони організували вибухи обривів Бабиного Яру. За статистичними даними, наведеними українським істориком О. Бойком, жертвами масових розстрілів у Києві в 1941-1943 рр. стали 195 тисяч осіб, серед яких біля 30 тисяч були єврейської національності. У вересні 2016 року трагедії Бабиному Яру виповниться 75 років.

Під час розповіді бажано звернути увагу учнів на фотодокументи:

1. Фотографія із зображенням колони киян єврейської національності, яких женуть до Бабиного Яру.

2. Фотографія із зображенням Бабиного Яру (після масових розстрілів радянські військовополонені за наказом нацистів закопують тіла жертв).