Категорія матерії і її головні атрибути.

Не можна плутати матеріальні речі та матерію як буття: вони відмінні так, як чуттєвий світ і надчуттєве буття світу. Над поняттям матеріїі складнощами його розуміння слід серйозно поміркувати. Матеріальна єдність світу – це базовий принцип матеріалістичного монізму, який знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими його принципами: детермінізму, причинності, відображення тощо. Використовували всі класичні системи матеріалістичного монізму від античної натурфілософії до марксизму. Цей принцип виходить з визнання єдності (спільності) усіх явищ світу (природних і соціальних), відображених у людській психіці та свідомості. Протистоїть як дуалізму і плюралізму, так й ідеалістичним версіям монізму.

Принцип матеріальної єдності світу припускає, по-перше, субстанціональну його єдність (субстанцією всіх явищ і процесів світу покладається матерія); по-друге, – покладає атрибутивну його єдність (яку б частину, вид, фрагмент матерії не розглядати, вона, як і всі інші частини матерії, буде мати повний набір загальних властивостей, які називаються атрибутами); по-третє, – генетичну єдність (які б не були перед нами види, форми, фрагменти матерії, як би вони не відрізнялися – усі вони, про що свідчить і наука, мають загальні джерела і корені); по-четверте, – номологічну єдність світу: усе у світі (як природні і соціальні процеси, так і світ людського пізнання) підкоряється одним і тим самим загальним законам.

„Реальність”(речове, існуюче)здійснене людиномірне буття, розгорнута в дійсність субстанція. „Об'єктивна” реальність – проекція людини на фіксацію незалежної від неї і її дій реальності. Та її частина, яка відтворюється за допомогою органів почуттівназвана матеріальною. „Суб'єктивна” реальність – проекція людини в світ через фіксацію залежних від суб'єкта явищ і феноменів. Концентрований її вираз – ідеальне (психічне, свідоме).

“Першопочаток” буття – категорія субстанції. Субстанція (лат. substantia – сутність, щось, що лежить в основі) – філософське поняття для позначення об'єктивної реальності в аспекті внутрішньої єдності усіх форм її саморозвитку. Вона. незмінна на відміну від мінливих властивостей і станів: вона є те, що існує в собі самому і завдяки самому собі, а не в іншому і не завдяки іншому.Висхідною проблемою буття є проблема субстанціальності, тобто самодостатності, самостійного початку Буття. Що є у світі таким, яке вже нічим іншим не визначається, лише самим собою обумовлюється?

В античній філософії субстанція трактувалася як субстрат – першооснова всіх речей (наприклад "вода" Фалеса, "вогонь" Геракліта), фундаментальний шар реальності, носій основних властивостей, що забезпечує саме їх існування. Наприклад „маса” є субстратом енергії. Марксистська філософія трактувала субстанцію як "матерію" і одночасно як субстрат усіх і всяких змін.

„Матерія” (від лат. materia – речовина) – філософська категорія, яка у матеріалістичній традиції позначає субстанцію, тобто володіє статусом першооснови (об'єктивної реальності) стосовно свідомості (суб'єктивної реальності). Це поняття містить у собі два основних сенси: 1) категоріальний (вираз найбільш глибокої сутності світу, об'єктивності його буття), 2) не категоріальний (у межах його матерія ототожнюється з усім Універсумом). Лише у своїх окремих виявах вона дається людині через відчуття. Матерія як така – абстракція, породження розуму, „буття” (а воно не має чуттєвої визначеності). Як абстракція вона відображає й надає вираз здібності предметно-чуттєвого світу зберігатися при всіх перетвореннях. Це збереження завдячує єдності взаємних перетворень речовини й енергії як способу Буття світу.

Історико-філософський генезис і розвиток категорії "матерія" пройшов три основні етапи, для яких характерне її трактування як: 1) речовини, 2) властивості, 3) відношення.

Перший етап був зв'язаний з пошуком деякої конкретної, але загальної речовини, що складає першооснову всіх існуючих явищ. Уперше таку спробу збагнення світу почали іонійські філософи (Фалес, Анаксимандр, Анаксимен), чим внесли корінні зміни в міфологічну картину світу. Вони прийшли до знаменного висновку: за плинністю, мінливістю і різноманітністю світу стоїть якась раціональна єдність і лад; завдання полягає в тім, щоб знайти цей основний принцип, або початок, який править природою і складає її суть. Роль такої першооснови-субстанції виконував той або інший субстрат – те, що є матеріальною основою єдності всіх процесів і явищ. Анаксимандр запропонував на роль основи буття якийсь безякісний початок – апейрон. Цим поняттям Анаксимандр повів думку від зримих феноменів до більш елементарної і недоступної прямому сприйняттю субстанції, яка потенційно була ближче до філософської категорії.

У межах субстанціонального підходу новою інтерпретацією устрою Всесвіту став атомізм – вчення про особливу будову матерії. Ця концепція розвивалася від вчення Анаксагора про якісно різні гомеомерії до уявлень Левкіппа і Демокрита, згідно яким світ складається з нестворених і незмінних матеріальних атомів і порожнечі. На відміну від недиференційованих стихій, атоми вже розглядаються як диференційовані, що розрізняються між собою кількісними характеристиками – величиною, формою, вагою і просторовим розташуванням у порожнечі.

Раціональний сенс речового розуміння матерії, по-перше, у тім, що існування природного світу справді пов'язане з наявністю деяких загальних першооснов (вони мають не абсолютний, а відносний характер), нескінченні комбінації яких складають невичерпну безліч об'єктів, які ми спостерігаємо; по-друге, у речовому підході, незважаючи на його нефілософський характер, бачили велике світоглядне і методологічне значення, тому що він орієнтував людину на реальний пошук і вивчення первинних елементарних структур, що існують у самій природі, а не в ілюзорному світі абсолютних ідей.

Другий етап становлення категорії матерії пов'язаний з епохою Нового часу, періодом зародження класичної науки, мета якої полягала в тому, щоб дати істинну картину природи як такої шляхом виявлення очевидних, наочних, виведених з досвіду принципівбуття. Для розуму цього часу, який надзвичайно захопився пізнанням, об'єкти природи уявлялися як малі підсистеми (пристрої) Великого Механізму Світу. Такі системи складалися з відносно невеликої кількості елементів і характеризувалися силовими взаємодіями та жорстко детермінованими зв'язками. У результаті річ стала уявлятися як відносно стійке тіло, яке з часом переміщується в просторі й поводження якого можна передбачити, знаючи його початкові умови (координати і сили, що діють).

Таким чином, наука Нового часу якісно не змінила субстанціонального уявлення про матерію, вона його лише поглибила (наділила атрибутивними властивостями, які були виявлені в ході наукових досліджень: маси, довжини, непроникності тощо). Реальним носієм цих атрибутів виступає та чи інша структура першоречовини – "початок", "елемент": "корпускула", "атом". Було вироблене уявлення про матерію, яку можна кількісно визначити як масу (Галілей, Ньютон). Специфічно-механічна властивість макротіл – маса – стає визначальною ознакою матерії. Звідси і сформульований згодом М.В. Ломоносовим і Лавуазьє закон збереження матерії як закон збереження маси або ваги тіл. Д.І. Менделєєв висуває поняття речовини (з ознакою вагомості) як тотожне категорії матерії: "Речовина або матерія є те, що, наповнюючи простір, має вагу, тобто являє масу".

Для другого етапу характерно: по-перше, матерія інтерпретується в межах механістичного мислення як субстанція, першооснова речей; по-друге, - вона визначається насамперед "сама по собі" поза її відношенням до свідомості; по-третє, поняття матерії позначає тільки природний світ, а соціальний залишається осторонь.

Третій етап. Підготовчим періодом нового трактування категорії матерія може розглядатися концепція марксизму. Маркс і Енгельс піддали критиці концепцію першоматерії, указуючи на її конкретно-науковий, а не філософський зміст. Вони трактують матерію вже як філософську абстракцію; визначають її статус у рамках основного питання філософії; уводять практику як критерій пізнання й утворення понять. В умовах фундаментальної революції в природознавстві кінця 19 - початку 20 ст. вводиться уявлення про матерію як щось таке, "що, діючи на наші органи чуття, викликає в нас ті або інші відчуття" (Плеханов). Відповідно до позиції Леніна,матерія – це філософська категорія, яка позначає лише єдину загальну властивість речей і явищ – бути об'єктивною реальністю, доступною відчуттям. Дане поняття може бути визначене не інакше, як тільки через відношення матерії до свідомості: поняття матерії "не означає гносеологічно нічого іншого, крім як: об'єктивна реальність, що існує незалежно від людської свідомості і відображується нею".

У рамках сучасної філософії проблема матерії відходить на другий план. Сучасна філософія орієнтована на побудову принципово нової онтології.

Атрибут(лат. attribuo — додаю, наділяю) — невід'ємна суттєва й основна властивість об'єкта, без якого він не може ні існувати, ні мислитися. Ще Аристотель відрізнив постійний атрибут від випадкових, перехідних станів, так званих акциденцій. Другорядні властивості називали колись модусами. Декарт розглядав атрибут як основну властивість субстанції. Найважливішим атрибутом тілесної субстанції у вченні Декарта покладалась протяжність, а духовної субстанції – мислення. Філософи—матеріалісти 18 ст. найважливішими атрибутами матерії вважали протяжність і рух.

Головні атрибути матерії: несотворимістьі незнищуванність(вічна у часі й безкінечна у просторі); структурна невичерпність (можливість все нових і нових матеріальних утворень); детермінованістьвсіх явищ і процесів (обумовленість структурними зв’язками в окремих матеріальних системах і взаємодією між ними); відображення(загальна здібність всіх матеріальних речей і явищ при взаємодії з іншими тілами чи процесами зберігати на собі, тимчасово чи назавжди, слід їхньої дії). Невід’ємними атрибутами матерії є також рух (абсолютна властивість), час і простір (відносні).

Зверніть увагу: названі загальні властивості матерії стосуються її буття, та аж ніяк не окремих чуттєвих матеріальних речей. Речі недовговічні, а матерія вічна; сталеві речі, наприклад, покриваються з часом іржею, а їх буття завжди “чисте”. Отже, матерія – це й особливий вираз і форма динамічного предметно-чуттєвого буття світу. Лише в безкінечному перетворенні речовини й енергії наша думка схоплює загальність їхнього буття.

Література.

Алексеев П.В., Панин А.В. Философия: Учебник. – М., 1999. Р.2, гл.13; Р.3.

Алексеев П.В. Понятие «материя».//Философские науки, 1990, № 12, с. 3-11.

Булыгин А.В. К истокам идеального: естественно-научный анализ проблемы. – Л.: Изд. ЛГУ, 1988.

Введение в философию: Учебник для вузов. В 2 ч./Под ред. И.Т. Фролова. – М., 1989, с. 14-54 (бытие), 269-276 (практика).

Волчек Е.З. Философия: Учебн. пособие. – Мн., 1998, Р.2 Онтология, гл.5 (с. 83-99 – бытие, материя), гл.7 (116-126 – бытие человека), Р.5, гл.21 (307-325 - практика).

Горак Г.І. Філософія. – К., 1998, с. 27-121 (осягнення світу, буттєвість і сусп. суть людини).

Жуков Н.И. Три уровня идеального.//Философские науки, 1990, № 10.

Какабадзе З. Проблемы человеческого бытия. – Тбилиси, 1985.

Мир философии: Книга для чтения. В 2 ч. – М., 1991, ч. 1, с. 225-248.

Петров Ю.А. Физическая материя и физическая реальность.//Философские науки, 1991, №10, с. 34-48.

Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. – М., 1957.

Сержантов В.Ф. Человек, его природа и смысл бытия. – Л., 1990.

Сілаєва Т.О. Філософія. – Тернопіль, 2000, с. 104-110 (філософська онтологія).

Скворцов Л.В. Культура самосознания: Человек в поисках истины своего бытия. – М.: Политиздат, 1989. 319 с. (кафедра НУК). Р.2, гл.1 (проблема реальности идеального).

Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М., 2001, с. 242-367 (учение о бытии).

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М., 1987.

Философия./Отв. ред. Кохановский В.П. – Ростов-Дон, 2000, Гл.3 Бытие и материя (с. 90-128), 190-214.

Философия: Основные идеи и принципы./Под ред. Ракитова А.И. – М.,1990, Р.1 Бытие. Гл. ІІ, Материя и сознание (с. 65-87). Общее-особенное-единичное (с.116-122).

Філософія. Підручник./І.В. Бичко, І.В. Бойченко, В.Г. Табачковський. – К.: Либідь, 1991, лек. 13 (с. 256-270 людиномірне тлумачення єдності світу). лек.15 (288-309 – практика).

Філософія./За заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.А.. – Х., 2000, Р.2 Філософія буття: с. 304-350 (304-325 людина, 326-350 онтологія).

Філософія./За ред. Заїченка Г.А., Сагатовського В.М. – К., 1995, с. 185-205 (філософське розуміння світу), 260-282.

Філософія./За ред. Надольного І.Ф. – К., 1997, Р.2 Онтологія с. 186-259. (186-199 філософський зміст проблеми буття).

Чанышев А.Н. Трактат о небытии.//Вопросы философии, 1990,№ 10, с.158-165.

Завдання:

1. Як ви розумієте єдність множинного і множинність єдиного буття?

2. Що вивчає онтологія?

3. Розкрийте діалектику одиничного і всезагального. Що характеризує категорія “особливого”?

4. Чи може буття знаходити вираз у чуттєвих визначеннях? Чому?

5. Розкрийте структуру буття (види, взаємодія, форми вияву).

6. Чому центром буття є буття людини?

7. Що означає вираз: “субстанція – першопочаток буття”?

8. Буття матеріальне й ідеальне. Чи існує ще якесь буття окрім матеріального й ідеального? Назвіть критерій їх розрізнення.

9. Дайте визначення філософській категорії “матерія”. Назвіть невід’ємні її атрибути.

10. Особливості та тенденції сучасної онтології. Чому онтологізується вчення про людину?

11. Філософське розуміння практичного осягнення світу людиною. Категорія “практики”.

12. Діалектика опредметнення і розпредметнення як головний зміст практичного освоєння дійсності.

13. Духовно-практичне осягнення буття. Визначте роль споглядальних форм освоєння дійсності.

 

п/ред. Надольного.

ОНТОЛОГІЯ.