Визначення поняття, об’єкта й предмета кіберзлочину. Ознаки кіберзлочину.
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Херсонський факультет
Кафедра професійних та спеціальних дисциплін
ЗАТВЕРДЖУЮ
Завідувач кафедри
професійних та спеціальних
дисциплін
полковник поліції
А.С. Беніцький
«26» серпня 2016 р.
Навчальна дисципліна:
«Інформаційно-телекомунікаційні системи»
Лекція до теми:
«Поняття та класифікація кіберзлочинів»
спеціальність 081 «Право»,
262 «Правоохоронна діяльність»
2016 рік
Лекція до теми «Поняття та класифікація кіберзлочинів» з дисципліни «Інформаційно-телекомунікаційні системи» для курсантів й студентів спеціальностей 081 «Право», 262 «Правоохоронна діяльність» всіх форм навчання.
«26» серпня 2016 року. – 12 с.
Розробник:
Бараненко Р.В. – професор кафедри професійних та спеціальних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ, кандидат технічних наук, доцент.
Обговорено та схвалено на засіданні кафедри професійних та спеціальних дисциплін Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ.
Протокол від «26» серпня 2016 р. №1
Обговорено та схвалено на вченій раді Херсонського факультету Одеського державного університету внутрішніх справ.
Протокол від «27» серпня 2016 р. №1
Обговорено та схвалено навчально-методичною радою Одеського державного університету внутрішніх справ.
Протокол від «29» серпня 2016 р. №1
Мета лекції: розглянути основні терміни, що застосовуються в сфері забезпечення кібербезпеки, проаналізувати основні ознаки кіберзлочинів, провести класифікацію кіберзлочинів.
ПЛАН
1. Визначення поняття, об’єкта й предмета кіберзлочину. Ознаки кіберзлочину.
2. Класифікація кіберзлочинів.
Література.
Питання для самоконтролю.
Визначення поняття, об’єкта й предмета кіберзлочину. Ознаки кіберзлочину.
Широке використання в суспільстві засобів комп’ютерної техніки (ЗКТ) викликало появу віртуального простору – кіберпростору. Таким чином, кіберпростір – це інформаційне середовище (простір), яке виникає (існує) за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем під час взаємодії людей між собою, взаємодії інформаційно-телекомунікаційних систем та управління людьми цими системами.
Правове регулювання відносин у кіберпросторі має велике значення, особливо у питаннях, що стосуються застосування національного права та компетенції держави (юрисдикції) в цій сфері.
Кіберпростір можна розглядати як локальне середовище у разі функціонування засобу комп’ютерної техніки, який не підключено до мережі, та як розосереджене середовище, яке виникає в разі підключення ЗКТ до локальної або глобальної мережі передачі даних (Інтернет).
У першому та другому випадках на кіберпростір, безумовно, має поширюватися відповідна територіальна юрисдикція. Щодо третього випадку, то багато юристів схиляється до думки про необхідність оголошення кіберпростору, який має транскордонні масштаби (Інтернету), міжнародною територією на кшталт Антарктиди або космічного простору.
Кіберпростір викликав появу так званої «комп’ютерної злочинності» або «кіберзлочинності».
Протягом останніх двох десятиліть у світі стала активно розроблятися правова база, спрямована на припинення злочинів у сфері комп’ютерної інформації. Спеціальні норми або навіть розділи про комп’ютерні злочини містять усі нові кримінальні кодекси, ухвалені у світі, починаючи з 1992 року, в тому числі Кримінальні кодекси усіх країн СНД та Балтії.
Усі комп’ютерні злочини охоплює одна ознака – використання сукупності елементів комп’ютерних технологій як засобу скоєння злочину.
Під засобом скоєння злочину в кримінальному праві розуміються матеріальні об’єкти, які полегшують вчинення умисного злочину на будь-якій його стадії. Засоби комп’ютерної техніки найповніше підпадають під це визначення.
Використання ЗКТ як засобів скоєння злочину слугує підставою для об’єднання цих злочинів у рамках поняття «кіберзлочини» і відокремлення їх від інших видів злочинів:
- інформаційних – пов’язаних з інформацією в будь-якій формі представлення;
- злочинів, які пов’язані із ЗКТ як матеріальною цінністю: крадіжка, здирництво, шахрайство й інші злочини проти власності.
У контексті злочинної діяльності використання ЗКТ зводиться до експлуатації їх можливостей щодо доступу до кіберпросору, який виконує роль телекомунікаційного середовища між людьми та інструменту взаємодії людини й ЗКТ.
Об’єктом кіберзлочинності є комплекс суспільних відносин, які виникають у сфері використання мережних технологій при здійсненні взаємодії громадян з інформаційним середовищем, що забезпечують стан захищеності інтересів людини та суспільства в цьому середовищі.
Предметом кіберзлочину є віртуальний інформаційний простір, доступ до якого здійснюється за допомогою комп’ютера, в якому міститься інформація про осіб, предмети, факти, події, явища й процеси, представлені в математичному, символьному чи будь-якому іншому вигляді, яка знаходяться в процесі руху локальними й глобальними комп’ютерними мережами, або відомості, що зберігаються у пам’яті будь-якого фізичного або віртуального пристрою, а також іншого носія, спеціально призначеного для їх зберігання, обробки та передачі.
Кіберзлочином можна називати такий злочин, який було вчинено через кіберпростір. Усю сукупність злочинів, передбачених кримінальним кодексом, можна поділити на ті, які можуть бути та які не можуть бути вчинені через кіберпростір. Злочин можна вважати вчиненим через кіберпростір, коли під час його здійснення ЗКТ використовуються:
- для автоматизації злочинної діяльності;
- для втручання в роботу інших ЗКТ;
- як телекомунікаційний засіб.
Використання ЗКТ для автоматизації злочинної діяльності – охоплює ті склади злочинів, ознаки яких при бажанні можуть бути знайдено в Інтернеті. Зокрема, це порушення авторського права і суміжних прав (ст. 176 Кримінального кодексу /КК/ України), порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177 КК України), порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю (ст. 202 КК України) та інші.
Використання ЗКТ для втручання в роботу інших ЗКТ – містять злочини, передбачені ст. 361 КК України (несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин /комп’ютерів/, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку), ст. 361-1 КК України (створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут), ст. 361-2 КК України (несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах /комп’ютерах/, автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації), ст. 362 КК України (несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї), ст. 363 КК України (порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин /комп’ютерів/, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється), ст. 363-1 КК України (перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин /комп’ютерів/, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку).
Використання ЗКТ як телекомунікаційний засіб – це порушення недоторканності приватного життя (ст. 182 КК України), порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК України), ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК України), порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії (ст. 161 КК України), розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК України), пропаганда війни (ст. 436 КК України). Окрім цього, кіберпростір є інструментом для шпигунства (ст. 114 КК України) та інших злочинів проти державної влади, торгівлі людьми або інших незаконних угод щодо передачі людини (ст. 149 КК України) тощо.