Філософія./Під ред. Бичка І.В.

Так само як і практика, опредметнюючись у природному матеріалі, не «застигає» навіки в цій формі, а, включаючись у подальшу діяльність, розпредметнюється в ній, опредметнена в мові свідомість через включення продуктів своєї опредметненої діяльності (понять, суджень, формул, правил, теорій та ін.) у процес свого подальшого функціонування розпредметнюється в ньому. Проте розпредметнення це може (так само, як і в практиці) реалізуватися по-різному. Характер розпредметнення практики значною мірою залежить від структури останньої.

Наша практична діяльність може обмежуватися, як відомо, здійсненням сукупності елементарних дій, які тільки «оживлюють» (переводять із форми предметності у форму буття) «згаслу» в продуктах минулу діяльність. Для того щоб телевізор працював, нам не обов'язково знати принцип його роботи чи розбиратися у схемі, ми просто вмикаємо його в електричну мережу, далі вже «сама собою» починає розпредметнюватися опредметнена в телевізорі праця людей, що його зробили, — телевізор працює. Наша роль у подібному упредметненні пасивна, ми лише відтворюємо минулу працю інших людей у тому самому змісті, в якому вона була у свій час опредметнена, при цьому нічого не додаючи до неї від себе. Така практична діяльність є просто використовуючою, або утилітарною.

Використовуюча діяльність відіграє важливу роль у людській життєдіяльності. За її допомогою люди з мінімальною затратою сил і енергії оволодівають уже створеними предметами, задовольняючи свої численні потреби. Адже, щоб користуватися благами сучасної квартири, людині досить оволодіти нескладними навичками: вмикати й вимикати численні електроприводи — лампочки, праски, холодильники тощо, відкривати і закривати водяні й газові крани, а не витрачати зусилля на оволодіння електротехнікою, гідродинамікою тощо. Внаслідок стандартності й повторюваності такого роду операцій їх сьогодні все більше і більше передають автоматам.

Попри всю важливість і потрібність використовуючої діяльності в людському суспільстві вона є похідною від головної форми практики — творчої діяльності. Успішне здійснення використовуючої діяльності передбачає наявність речей, у яких практика вперше опредметнилася саме таким чином, тобто привела до нового (такого, кого ще не існувало) результату. Ця діяльність і є творчою, і в цьому разі ми маємо справу з розпредметненням. Адже і творча людина, новатор спирається на результати діяльності попередників. Одначе, розпредметнюючи діяльність, новатор вносить у неї своє, часом настільки істотне значення, що докорінно змінюється увесь попередній зміст.

Аналогічну ситуацію виявляємо і в діяльному відображенні реального світу свідомістю. Під час розпредметнення продуктів діяльності свідомості ми маємо багато елементів використовуючої діяльності. Це широке використання формул для розв'язання стандартних задач і рівнянь у математиці (шляхом заміни абстрактних символів конкретними цифровими значеннями), це й заучування правил граматики (граматичне правило — це та ж формула, в яку підставляється граматичний факт), це й оперування фігурами формальної логіки тощо. Проте головна цінність відображувальної діяльності людської свідомості полягає у творчому її функціонуванні, коли розпредметнення результатів попередньої діяльності супроводжується внесенням у неї нового змісту, що істотно (часом кардинально) змінює попередній зміст.

154. Специфічність свідомості як суспільного, людського відображення, її принципова відмінність від форм відображення, притаманних природному (зокрема, біологічному) буттю, полягає, отже, в здатності відображати можливості й насамперед ті з них, які для стихійного руху природного буття «байдужі» (оскільки лежать за межами «актуалізуючої активності» стихійного руху природи), але мають виняткове значення для реалізації «олюднюючого» природу руху суспільства. В цій специфіці свідомості корениться її здатність до відображення нового, того, що не існує в позасуспільному (природному) бутті.

В «натуралістично» орієнтованому філософському мисленні неодноразово робилися спроби заперечити творчий характер людської свідомості як специфічної, лише їй притаманної властивості. Такі спроби робилися і в нашій літературі у зв'язку з запропонованою фізіологом П.К. Анохіним теорією «випереджуючого відображення». Анохін звернув увагу на те, що тварини (та й рослини) в багатьох випадках виявляють здатність певним чином реагувати завчасно на настання в майбутньому певного роду подій (зміна погоди, землетруси, виверження вулканів, повені тощо). В цьому ж плані розглядав Анохін і результати відомих досліджень видатного російського вченого І.П. Павлова (1849—1936) в галузі умовних рефлексів тварин. «Відкриття І.П. Павловим умовного рефлексу, — пише Анохін, — було відкриттям випереджуючих відображень зовнішнього світу у високоспеціалізованому субстраті — в нервовій системі. І справді, коли у відповідь на дзвінок у собаки виділяється слина, це відбувається не тому, що слина має «перетравлювати дзвінок», а тому, що в майбутньому з'явиться їжа, яку треба перетравлювати. Отже, внаслідок повторення послідовності певних діянь зовнішнього світу ми створили лінію полегшених реакцій, у яких досить першого поштовху, щоб хімічна реакція протоплазми, подібно до реакції бікфордового шнура, поширилася по нервовій системі в майбутнє, випереджаючи послідовний розвиток зовнішніх подій» (Анохин П.К.Философский смысл проблемы естественного и искусственного интеллекта.//Анохин П.К. Избр. труды. – М., 1978. С. 121—122).

155. Анохін цілком резонно підкреслює істотну роль у ситуації випереджаючого відображення просторово-часових характеристик реальності, особливо наголошуючи на вирішальному значенні повторюваних, циклічних часових ритмів. «Випереджуюче відображення дійсності є основною формою пристосування живої матерії до просторово-часової структури неорганічного світу, в якому послідовність і повторюваність є основними часовими параметрами» (Анохин П.К. Опережающее отражение действительности.//Там же. С. 18). Випереджуюче відображення кваліфікується Анохіним у зв'язку з цим як передбачення майбутніх подій, але «головною умовою передбачення, — міркує Анохін, — є те, щоб низка подій, щодо якої здійснюється передбачення, неодноразово повторювалася в минулому в певних місцях простору і в певні моменти часу. Наш інтелект може передбачити, що після дня настає вечір, а після вечора ніч тільки тому, що цей непорушний хід зовнішніх подій повторювався мільйони років і тоді, коли існували живі істоти, включаючи людину, і навіть тоді, коли не було й натяку на їх появу» (Анохин П.К.Философский смысл проблемы естественного и искусственного интеллекта. С. 121).

За Анохіним, «випереджуючим» чином відображаються події майбутнього. Саме ця обставина й була підставою для тлумачення випереджуючого відображення як «фізіологічної основи» пізнавальної творчості: мовляв, тут не має місця відображення того, що не існує, отже, маємо справу з творчістю. Проте подібне тлумачення обминає надзвичайно істотну обставину — випереджуюче відображення відображає не всяке майбутнє, а лише таке, яке є повторенням (і притому неодноразовим) минулого, того, що вже було. Та хіба можна вважати творчою таку діяльність, яка, по суті, повторює вже минуле, а не створює нове? Говорячи про використовуючу діяльність, ми вже мали справу з діяльністю, яка чинить відповідно до створених у минулому стереотипів, відтворює уже колись створене. Зазначимо, що анохінське випереджуюче відображення за своєю структурою цілком подібне до такого роду діяльності.

На рівні використовуючої діяльності людина діє подібно до тваринного випереджаючого відображення. Отже, тут слід погодитися з Анохіним про спільність такої нашої діяльності з тваринами. Водночас ми спеціально наголошували на принциповій відмінності використовуючої діяльності від творчої, підпорядкованості першої останній. Адже відображення майбутнього є ознакою творчості лише в тому разі, коли йдеться про відображення лінійних ригмів часу. Майбутнє відрізняється від теперішнього й минулого тим, що несе з собою зміст, не тотожний тому, що було і що є. Це постійне «прирощування» нового, такого, що ще не було, й реалізує лінійні ритми часу.

156. Водночас майбутнє не є «чисто» новим, воно несе з собою й традицію, яка не дає змоги «порвати зв'язок часів», міцно з'єднує майбутнє з теперішнім і минулим у цілісну суспільно-часову конструкцію — історію. Традиція реалізується іншими (циклічними) часовими ритмами, котрі відображаються як випереджуючим відображенням, так і використовуючою діяльністю. Що ж до лінійної часової ритміки, то її відображення стає принципово доступним лише суспільній формі відображення свідомості, внаслідок чого остання єдина набуває характеру творчого відображення.