Інформатизація та розвиток соціальної держави. Інформаційні послуги.

В сучасній Україні інформатизація стає важливою областю економіки і визначальною сферою суспільного життя і одночасно найважливішою функцією держави, чинником забезпечення його безпеки і суверенітету.

Інформатизація охоплює коло поточних і перспективних проблем – економічних, організаційних, соціальних, розвиток культури та освіти, діяльності всіх ланок соціального управління, кожної ланки господарювання.

Цей процес сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства. Тому питання державного регулювання сфери інформатизації стає усе більш актуальним та важливим для життя суспільства та держави.

В Україні процес інформатизації здійснюється згідно з Національною програмою інформатизації, яка визначає стратегію розв'язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення [1].

Національна програма інформатизації визначає такі основні напрями інформатизації:

– розроблення політики та організаційно-правового забезпечення інформатизації;

– формування національної інфраструктури інформатизації;

– інформатизація стратегічних напрямів розвитку державності, безпеки та оборони;

– інформатизація процесів соціально-економічного розвитку;

– інформатизація пріоритетних галузей економіки;

– інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю;

– інформатизація соціальної сфери;

– інформатизація в галузі екології та використання природних ресурсів;

– інформатизація науки, освіти і культури;

– міжнародне співробітництво [1].

На сьогодні активно розвивається напрямок щодо організаційно-правового забезпечення інформатизації. В Україні прийнята велика кількість законодавчих та нормативно-правових актів. Але більшість з цих актів є недосконалими, бо вони не регулюють усіх процесів, які виникають у сфері інформаційної діяльності. На сьогодні, коли інформаційне суспільство в Україні розвивається достатньо стрімко, є потреба в розробці державною владою України Інформаційного Кодексу, що забезпечить створення єдиного правового поля функціонування інформаційного суспільства.

Одним з більш розвинених напрямків інформатизації є формування національної інфраструктури інформатизації. З кожним роком з'являється усе більша кількість науково-технологічних розробок українських вчених, розробляється нове програмне забезпечення для функціонування новітніх інформаційних систем, інформаційні технології активно використовуються у діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та недержавних структурах, а також в українських освітніх закладах активно ведеться підготовка кваліфікованих фахівців у сфері інформатизації.

Ще одним з пріоритетних напрямів інформатизації є інформатизація стратегічних напрямків розвитку державності, безпеки та оборони. Досягається шляхом створення і розвитку інформаційно-аналітичних, обчислювальних та автоматизованих систем, центрів і мереж, які забезпечують роботу органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вагомими досягненнями в інших напрямах інформатизації є: використання більшістю банків України системи PC-банкінг для корпоративних клієнтів, яка забезпечує здійснення розрахунків у реальному часі для виконання великих та термінових платежів, системи безготівкових розрахунків за товари та послуги тощо; в галузі охорони здоров'я, створена та діє автоматизована система моніторингу інфекційних захворювань для Міністерства охорони здоров'я; використання комп'ютерних методів навчання та тестування; збереження інформації про пам'ятки матеріальної і духовної культури, архівні документи, забезпечення швидкого доступу до вітчизняних і світових досягнень культури за допомогою комп'ютерних інформаційних систем; процес міжнародної співпраці України та країн Європейського Союзу в рамках Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом за напрямом "Розбудова Інформаційного суспільства".

Серед проблемних питань розвитку інформатизації в Україні можна відокремити такі: розроблення та прийняття Верховною Радою України комплексного законодавчого акту стосовно інформаційної безпеки, який міг би стати підґрунтям вітчизняного інформаційного права; створення баз даних і знань, засобів їх обробки, орієнтованих на ефективну інформатизацію органів державної статистики і точне прогнозування процесів соціально-економічного розвитку; оптимізація структури виробництва і транспортних засобів; створення єдиної автоматизованої системи державного контролю за виконанням державного бюджету України, загальнодержавних програм, збереженням і використанням об'єктів прав державної власності, використанням кредитних ресурсів, діяльністю установ банківської системи; створення для управлінських і регіональних структур програмних систем та засобів обліку всіх рівнів, аналізу і моделювання зайнятості населення, запобігання масовому безробіттю та для широкого залучення населення до нових галузей матеріального виробництва та інших сфер; створення комплексу програмно-апаратних засобів для вирішення питань прогнозування забруднення навколишнього середовища, аналізу та оцінки ризику еколого-економічних конфліктів; створення сучасного інформаційного забезпечення діяльності наукових закладів та університетів України.

Не зважаючи на складності, обумовлені впливом фінансово-економічної кризи та її проявами в Україні, у 2008-2010 роках відбувалось і відбувається поглиблення процесу інформатизації, розвиток усіх його напрямів. Як наслідок, відбувається розвиток інформаційного суспільства, формування сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури країни та створюються передумови надання державних інформаційних та адміністративних послуг електронними засобами з метою підвищення добробуту та життєдіяльності громадян і стимулювання росту економіки.

Інформаційні послуги

Сучасний етап розвитку економіки обумовив зростання потреб в інформації, тому що інформація все більше відіграє роль виробничого фактора та стратегічного ресурсу.

Інформація - це дані, адаптовані для конкретних людей, цілей, проблем та ситуацій.

Вся сукупність інформації може бути поділена на 3 види:

- інформація, яка правильно відображає дійсність і є необхідною для прийняття конкретного рішення;

- інформація, яка неправильно відображає дійсність (неточна, неповна або вигадана);

- інформація, в якій немає необхідності в даній ситуації, тобто яка або не має відношення до справи, або є надлишковою.

Виділяється декілька характеристик якісної інформації:

o невигаданість;

o точність;

o повнота;

o ясність;

o відсутність надлишкових даних;

o вірність припущень;

o правильність узагальнень.

Інформація може приймати різноманітні форми, в залежності від глибини зіставлення даних.

Документована інформація, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і призначена (або застосовується) для їх задоволення, є інформаційним продуктом.

Інформаційна послуга - діяльність щодо забезпечення споживачів інформаційними продуктами.

Ринок інформаційних послуг - сукупність економічних, правових і організаційних відносин з продажу і купівлі інформаційних продуктів та послуг, які складаються між їх постачальниками і споживачами.

В інформаційний ринок входять ділова, правова, екологічна, медична й інша інформація, інформація для фахівців і масова споживча інформація.

Світовий ринок інформаційних послуг підкоряється загальним законам конкурентної боротьби між сотнями тисяч взаємодіючих на цьому ринку суб'єктів.

Ринок інформаційних послуг зазвичай поділяється на:

- глобальний (загальнопланетарний);

- міжнародний (охоплює групи країн);

- національний (телебачення, радіомовлення й інші засоби масової інформації);

- регіональний (теле- і радіопередачі у визначеному регіоні);

- локальний (місцеве радіомовлення, місцеві газети і журнали);

- крапковий (інформаційні мережі в навчальних закладах, наукових установах, бібліотеках, музеях і т.п.).

Приблизно 3/4 сучасного світового ринку інформаційних послуг припадає на операції п'яти економічно найбільш розвинених країн. При цьому частка США на світовому ринку інформаційних послуг складає понад 50 %, що значно більше частки цієї країни, наприклад, у світовій торгівлі (12 %). На другому місці знаходиться Японія, обсяг операцій купівлі-продажу інформаційних послуг у якій наближається до 10 % світового ринку. Третє місце займає Великобританія. В усіх перерахованих країнах основу ринку складають власне інформаційні послуги.

Ринок інформаційних послуг характеризується: з одного боку, попитом громадськості, підприємств і державних установ, а з іншого боку, пропозицією послуг державних установ, підприємств із змішаним капіталом та приватних організацій і осіб. Діяльність приватних інформаційних фірм регулюється попитом і ефективністю пропозиції. Розвиток і надання інформаційних послуг, включаючи дослідження, розробки і консультування, які фінансуються державою, відбувається за межами пропозиції і попиту, керованих інформаційним ринком. Інформаційні служби державних установ намагаються орієнтуватися на існуючий попит, який не представляє інтересу для приватних інформаційних підприємств і тому не веде до пропозиції ними інформаційних продуктів і послуг.

На думку американських аналітиків, які досліджували державний і змішаний сектори, перший не є конкурентоспроможним в силу централізованого управління, відсутності розвинутої системи зв'язку зі споживачами й ін.

Змішаний сектор надає користувачам широкий спектр інформаційних продуктів і послуг і гнучко реагує на зміни попиту.

Основні споживачі інформації відрізняються завданнями, які вирішуються з використанням інформаційних послуг.

Підприємства вдаються до цих послуг головним чином з метою оптимізації управлінської діяльності, розробки торгово-економічної стратегії і довгострокових програм розвитку виробництва.

Об'єктивне зростання інформаційних потреб пов'язано із загальним підвищенням складності управління і з необхідністю обґрунтовано аргументувати запропоновані заходи, користуючись інформацією прогнозного характеру.

Споживачами більшості видів інформаційних послуг можуть бути як безпосередні споживачі, так і спеціалізовані інформаційні органи, для яких ці послуги виступають предметом праці і напівфабрикатом при підготовці власних інформаційних послуг.

Телекомунікації.

Під телекомунікаційними послугами маються на увазі будь-які послуги з передачі інформації за допомогою електромагнітних випромінювань (наприклад послуги телефонного зв'язку), в тому числі передача телевізійних і радіопрограм в ефір.

У багатьох країнах надання таких послуг іноземними підприємствами підпадає під цілий ряд жорстких обмежень. В основі такого підходу лежить низка причин:

1) у багатьох країнах держава традиційно володіла, контролювала і регулювала всі аспекти телекомунікацій, включаючи телефонний зв'язок, радіо, телебачення тощо. Вплив фінансових інтересів бюрократичних і комерційних структур призводить до того, що держави часто намагаються максимально обмежити або виключити доступ іноземних підприємств на ринок цих послуг;

2) у деяких випадках держави, громадські організації побоюються посилення іноземного культурного впливу;

3) деякі держави бояться, що іноземні підприємства, які поширюють теле- і радіопередачі на їхній території, будуть надавати фальсифіковані (на їхню думку) відомості й маніпулювати суспільною думкою.

Держави можуть обмежувати іноземну участь на ринку:

- забороняючи іноземним підприємствам контролювати вітчизняні об'єднання або обмежуючи це право (наприклад, забороняючи володіти значною часткою акцій таких підприємств);

- забороняючи або обмежуючи участь іноземних підприємств. Такі обмеження можуть носити найрізноманітніші форми, що пов'язано з особливостями самих телекомунікаційних послуг (наприклад, цензура, хоча її основу можуть складати політичні та інші "некомерційні" мотиви (суспільна мораль), також може обмежувати торгівлю телекомунікаційними послугами);

- забороняючи або обмежуючи показ реклами, розробленої закордоном.